Формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ 
2. Формування
парадигматичних зв'язків слів. Оволодіння парадигматичним типом смислових
зв'язків слів ґрунтується на вмінні дітей визначати подібність і поєднувати у
логічні групи предмети та явища за різними ознаками: сенсорними (колір,
величина, форма), внутрішніми якостями та властивостями, функціональним
використанням тощо.
3. Формування
семантичниз зв'язків. Робота проводиться за схемою:
— виконання завдань,
заснованих на принципі спрямованого асоціативного експерименту для
відпрацьовування відповідного типу семантичного зв'язку (Я буду називати
тварин, а ти скажи, хто як пересувається: заєць, змія, сорока, риба, лисиця,
слон);
— виконання вправ з
комбінованим використанням вільного і спрямованого асоціативних експериментів
(завдання починаються з вільних асоціацій і, якщо їхній характер не відповідав
необхідному рівневі, педагог починав використовувати елементи спрямованого
асоціативного експерименту);
— проведення завдань
з використанням вільного асоціативного експерименту (Я буду називати слова, а
ти до них добери свої).
ІІ напрям — Формування граматичної складової мовлення. Ця складова
мовлення відображає закріплені в мовленні способи кодування інформації й
систему складних відношень, що виникають між предметами, явищами, їх ознаками,
діями, властивостями тощо в довкіллі. Складність граматичного кодування
відображається у складній системі граматичних категорій, синтаксичних
конструкцій тощо. Оволодіння нею в нормі відбувається протягом усього
дошкільного віку. У дітей із ЗНМ численні аграматизми спостерігаються упродовж
молодшого шкільного віку [29, c. 35].
1. Розвиток морфологічної системи словотворення.
Як відомо, словотверення є потужним засобом поповнення словника. За даними
лінгвісики, в українській мові близько 70% слів — похідні, тобто утворені
шляхом словотворення. Отже, оволодіння морфологічним словотворенням — важлива
умова для збагачення словника. Словвотворення спирається на низку практичних
мовних знань та операцій з мовними знаками. Однією з найважливіших є операція
практичного морфологічного аналізу, її сутність полягає в умінні дитини
помічати в мовленні найменш значимі елементи слова, з’ясовувати їх семантику та
використовувати їх для самостійонго творення й розуміння слів з відповідними
морфемами. У ході
спеціально організованого навчання дітей необхідно звертати увагу на:
— організацію системи
продуктивних словотворчих моделей;
— формування різних типів
морфологічних значень;
— формування практичного морфологічного
аналізу;
— утворення за аналогією;
— привертання уваги до
граматичного оформлення мовлення.
Для реалізації цих
напрямів ми будемо
використовувати
спеціально розроблений алгоритм формування у дітей розумових дій і операцій з
мовними знаками (О. Шахнарович) у модифікованому й адаптованому варіанті для
роботи з дітьми дошкільного віку із ЗНМ ІІ-ІІІ рівня (Л. Бартєнєва, Є.
Соботович, Л. Трофименко).
1. Визначення
спільного в значенні похідних слів.
2. Визначення
загального звучання словотворчих афіксів.
3. Присвоєння
значення виділеній морфемі.
4. Утворення слів
за аналогією.
5. Класифікація
похідних слів за значенням.
Починати роботу необхідно
на матеріалі морфем, що у процесі онтогенезу формуються першими і тому легше
засвоюються дітьми.
1. Суфікси іменників
зі значенням пестливості (-очк, -ичк, -чик, -ик, -к, -оньк, -еньк: зірочка,
носик, стільчик, бабусенька), недорослості (-ат, -ят, -к-: лисенятко,
каченятко, лисенята, каченята).
2. Префікси дієслів
зі значенням протилежності дій (за - ви, на - ви, при від: заходить - виходить,
наливає - виливає).
3. Префікси дієслів
доконаного та недоконаного виду (на-, з-, по-, про-: малював - намалював,
будувала - збудувала).
4. Суфікси
прикметників зі значенням присвійності (-ин, -ов: бабусин, зайчикова). Спочатку
корекційна робота організовується на матеріалі слів з однаковими морфемами:
визначення спільного в значенні слів (з опорою на наочність), наприклад: вазон
- вазончик, помідор ~ помідорчик, барабан – барабанчик; визначення загального
звучання словотворчих афіксів, наприклад, доповнити слова, початі педагогом (з
опорою на наочність:), паль - чик, зай - чик, стіль - чик, м'я - чик, хліб –
чик; присвоєння значення виділеній морфемі (Хлібниця, цукорниця, цукерниця
означає те, що їдять, чи те, куди кладуть хліб, цукор, цукерки? Що тобі про це
підказало?); утворення слів за аналогією: утворення слів без зміни звукової
структури кореня похідного слова (слон - слоник, ваза - вазочка), утворення
слів зі зміною звуків у корені слова (кіт - котик, нога — ніжка), утворення
асемантичних (безглуздих) слів.
5. Класифікація
похідних слів за значенням.
Для розуміння
диференційованого значення засвоєних морфем дітям Пропонується розкласифікувати
слова. Здійснюється це за допомогою вправ, ігор, у процесі яких, наприклад,
діти вибирають малюнки за Інструкцією (ти вибираєш великі предмети, а ти -
маленькі).
2. Засвоєння дитиною розгалуженої системи граматичних уточнень, що
виражають числові, родові, часові, відмінкові відношення. Це потребує формування у
дітей практичних операцій з морфемами, вміння змінювати граматичні форми слів,
розуміти їх значення, правильно узгоджувати слова в словосполученнях і
реченнях.
Розуміння та порівняння в
імпресивному мовленні словоформ
Робота розпочинається з
диференціації корелюючих словоформ при попарному (потім врозсип) пред'явленні
мовленнєвого та наочного матеріалу: категорія числа; категорія виду; категорія
часу; категорія роду.
1. Засвоєння
категорії числа
У роботі використовуються
числові форми різних частин мови:
— іменники чоловічого роду (столи,
гриби, огірки, м'ячі, кубики);
— іменники жіночого роду (ложки,
шапки, редиски, ляльки);
— дієслова, узгоджені у числі з
іменниками (хлопчики йдуть - хлопчик іде, дівчинка співає - дівчатка співають).
— прикметники, узгоджені з
іменниками (червона квітка - червоні квітки, великий м'яч - великі м'ячі).
2. Засвоєння
категорії виду дієслова
У процесі засвоєння
граматичної категорії виду дитина має навчитися добирати форми доконаного і
недоконаного виду дієслів. Така робота відрізняється від аналогічної з
формування словотворення, оскільки при словозміні ставиться завдання змінити не
значення слова за допомогою префіксів, а тільки його форму (малює - намалював,
поливає - полив).
3. Засвоєння
категорії часу дієслова
При формуванні категорії
часу дієслова відпрацьовується теперішній, минулий та майбутній часи на
практичному рівні з опорою на наочність у процесі дій та запитань педагога (що
я буду робити? - ви будете малювати, що я роблю? - ви малюєте, що я робила? -
ви малювали).
4. Засвоєння
категорії роду іменника, прикметника, дієслова.
Граматичне оформлення
прикметників відбувається з урахуванням форм жіночого, чоловічого та середнього
роду в узгодженому словосполученні з іменником (червона квітка - червоне яблуко
- червоний м'яч). Для розвитку розуміння дітьми категорії роду рекомендується
використовувати вправи, де спочатку дітям необхідно співвіднести іменники з
особовим займенником жіночого, чоловічого та середнього роду. Як видно,
категорії числа (однина-множина) і виду (доконаний-недоконаний) мають дві
словоформи (кубик - кубики, іде - ідуть, червона . - червоні; малює -
намалював), а часу (теперішній, минулий, майбутній) і роду (чоловічий, жіночий,
середній) - три словоформи (будує - будував -буде будувати, червоний - червона
- червоне), тому корекційна робота з формування зазначених категорій має
спільні етапи.
1. Розвиток
розуміння граматичних категорій в імпресивному мовленні (їх
диференціація при пред'явленні попарно, врозсип). Попарне пред'явлення мовленнєвого
матеріалу забезпечує високий ступінь концентрації уваги на граматичному
оформленні слів, що дозволяє точно оцінити міру розуміння дітьми
використовуваної граматичної категорії. На наступному етапі виконуються вправи
з пред'явленням однотипного матеріалу врозсип (одночасно пред'являються 2-3
пари малюнків). У випадку, коли діти зазнають труднощів, доречно організувати
роботу з розвитку концентрації уваги та розширення її обсягу, поступово
збільшуючи кількість об'єктів від 2 до 5-7, що одночасно пред'являються.
2. Диференціація та
практичне засвоєння морфологічної словозміни в експресивному мовленні (за
алгоритмом словотворення).
3. Використання набутих
граматичних мовних знань у процесі опосередкованого визначення граматичної
форми головного слова за граматичною формою узгодженого слова.
3. Формування
синтаксичної складової мовлення. Синтаксис є тією мовною системою, яка дає змогу
досить чітко передати складну взаємодію між об’єктами довкілля у формі,
максимально зрозумілій для людини й передбачає розуміння дитиною смислових
зв'язків між словами у реченні. З цією метою логопед
на першому етапі ставить запитання до різних членів
речення. У процесі виконання завдань такого типу формується вміння
диференціювати ці питання до підмета, присудка, додатка, обставини.
Логопедична робота на
другому етапі спрямована на те, щоб навчити дітей
складати прості речення із 3-5 слів. Під час цього діти вчаться виражати
зв'язок між словами за допомогою синтаксичних та морфологічних засобів мови. За
допомогою запитань педагог корегує порядок слів у реченні так, щоб дитина при
складанні речення не пропускала дієслово та вживала його в потрібній формі,
узгоджуючи в числі, особі, з іменником.
Далі робота спрямована на
складання простих речень за картинкою та за допомогою запитань педагога (за
моделлю Н. Жукової):
— називний відмінок + узгоджене
дієслово + прямий додаток у знахідному відмінку. Дівчинка п'є молоко. Діти
збирають гриби.
— іменник у називному відмінку +
узгоджене дієслово + прямий додаток у знахідному відмінку із закінченням -у.
Дідусь читає газету. Дівчинка годує козу. Хлопчик вішає шубу.
— іменник у називному відмінку +
узгоджене дієслово -і два залежних слова від дієслова у знахідному та
давальному відмінках однини. Дівчинка кидає м'яч хлопчику. Собака дає лапу
дівчинці.
— іменник у називному відмінку + узгоджене
дієслово + два залежних від дієслова слова у знахідному та орудному відмінках
однини. Хлопчик малює квітку олівцем. Дівчинка їсть суп ложкою.
Далі, наступний етап — самостійне складання речень за
картинкою, демонстрацією дій. У процесі утворення висловлювання синтаксична конструкція
майбутньої фрази вибудовується раніше, ніж відбувається добір відповідних
лексем та їх граматичне оформлення. Розвиток синтаксису у дітей 5 років із ЗНМ
передбачає формування різних типів синтаксичних конструкцій: на рівні
словосполучення: узгодження, керування, прилягання; на рівні речення: простого
непоширеного, простого поширеного додатками, означеннями, обставинами тощо[29].
Важливо навчити дитину будувати речення з опорою на запитання, уточнення,
висловлювати свої думки та відопвідати на запитання педагога повними реченнями.
Окрім того, слід формувати у дітей уміння виконувати прості граматичні
трансформації: упорядковувати деформовані речення, розширювати синтаксичні структури
запропонованих речень [29].
При формування
синтаксичних трансформацій трансформацій (звуження, розширення), що сприяє
охопленню та утриманню дитиною основної смислової ситуації, вираженої у
реченні, та допомагає закріплювати навички побудови речення. Операції звуження,
розширення речення є критерієм розуміння висловлювань і сприяють розумінню
дитиною сприйнятого мовлення та вживання логіко-граматичних конструкцій
Розвиток
розуміння та утворення логіко-граматичних конструкцій ґрунтується на корекції
вже зазначених функцій і операцій, організації їх взаємодії у процесі
сприймання і використання висловлювань з прямим і інвертованим (непрямим)
порядком слів (Мишку наздоганяє кішка) й вимагає її трансформації
(перетворення) в конструкцію з прямим порядком слів (Кішка наздоганяє мишку) у
такій послідовності:
— розуміння та утворення
інвертованих синтаксичних конструкцій;
— розуміння та утворення пасивних
синтаксичних конструкцій;
— розуміння та утворення речень з
парадоксальним смислом.
Після цього уточнюється
синтаксичне значення кожного члена речення шляхом відповіді на питання (Що
робить кішка? Кого наздоганяє кішка? Хто наздоганяє мишку?). При виконанні
цього завдання дитина за допомогою запитань педагога повинна скласти речення
того ж самого змісту, але з прямим порядком слів. У результаті виконання цього
завдання конструкція з інвертованим порядком слів трансформується дитиною у
конструкцію з прямим порядком слів, що свідчить про розуміння змісту
висловлювання.
Для розвитку розуміння та
утворення пасивних синтаксичних конструкцій необхідно робити синтаксичне
перетворення, тобто замінити дану конструкцію конструкцією іншого типу, змінити
порядок слів (аналогічно з трансформаціями інвертованого типу) (Тарілка розбита
дівчинкою. Дівчинка розбила тарілку). Після повторення речення дитиною, педагог
ставить запитання: "Хто розбив тарілку?" (аналогічно: Земля вкрита
білим снігом. Що вкрило землю?).
При формуванні розуміння та утворення речень з
парадоксальним смислом, як одного із засобів залучення уваги дітей до
граматичного оформлення слів у реченні використовують конструкції однакового
лексичного складу, але різного значення.(Дівчинка розбила чашку. Дівчинку
розбила чашка. Бабуся поливає квіти. Бабусю поливають квіти. Хлопчик їсть
яблуко. Хлопчика їсть яблуко.
Структура української граматики в цілому дає змогу зрозуміти зміст
речення, навіть якщо у ньому допущено окремі помилки. Щоб у дитини не склалася
хибна думка, що граматичними зв’язками між словами можна ігнорувати, дуже
корисним є використання в корекційній роботі складних логіко-граматичних конструкцій,
що потребують урахування всіх без винятку компонентів вислову: фонологічних,
лексичних, морфологічних та синтаксичних. Лише за такої умови можливе їх
правильне розуміння [29, c. 36].
З урахуванням провідної діяльності дітей дошкільного віку засвоєння,
закріплення і узагальнення лексичного і граматичного матеріалу здійснюється, як
правило, в грі. В системі логопедичної роботи по формуванню лексико-граматичної
сторони мовлення у дітей із ЗНМ може бути використана серія дидактичних
ігор-занять.
Отже, основними напрямами корекційно-розвиваючого процесу навчання і
виховання дітей із ЗНМ старшого дошкільного віку по формуванню
лексико-граматичної сторони мовлення є: лексична та граматична складові
мовлення, що створюють основний зміст логопедичної роботи.
2.3
Методика обстеження сформованості лексико-граматичної сторони мовлення у дітей
із ЗНМ старшого дошкільного віку
Правильно організоване корекційне навчання і виховання дітей дошкільного
віку в умовах логопедичної групи потребує обстеження мовних та немовних
процесів, сенсомоторної сфери, інтелектуальнго розвитку. При вивченні мовлення
дітей дошкільного віку повинні бути враховані, визначені в логопедії, такі
принципи: онтогенетичний, етіопатогенетичний (урахування симптоматики мовної
аномалії), діяльнісний (врахування провідної діяльності), взаємозв’язок
мовленнєвого та загальнопсихічного розвитку [29, c.36]. Оскільки, подолання ЗНМ
є комплексною медико-педагогічною проблемою, то знання логопедом
психолого-педагогічних та лінгво-дидактичних основ подолання ЗНМ у поєднанні з
медикаментозним лікуванням безсумнівно буде сприяти підвищенню ефективності
логопедичної роботи. Завданнями логопеда є кваліфікована логопедична
діагностика рівня мовленневого розвитку та його компонентів, зокрема
словникового запасу і граматичної будови й розробка методики поетапного
логопедичного впливу на подолання лексико-граматичної сторони. Однак,
виявлення відхилень у мовленневому розвитку, їхня правильна діагностика й
подолання у віці, коли мовленневий розвиток дитини далеко не завершено, є
досить складним. В спеціальній літературі представлено цілий арсенал методик і
систематизацій обстеження експресивного та імпресивного мовлення дітей. В
60-70-тих роках XX ст. методики обстеження
мовлення дітей базувались на врахуванні сформованості всіх мовленнєвих засобів.
На основі отриманих при обстеженні даних послідовно аналізувався
фонетико-фонематичний, лексико-граматичний розвиток дитини та стан її зв'язного
мовлення (Г. Каше. Р. Левіна. Н. Нікашина, О. Правдіна, Н. Сєреброва,
А.Ястребова та ін.) [50].
В
70-90-ті роки в дослідженнях мовлення аномальних дітей провідну роль отримав
напрямок, що передбачав урахування не лише сформованості мовленнєвих засобів,
але й зрілість функцій мовлення. Логопедичні методики передбачали проведення
якісного і кількісного аналізу мовленнєвих порушень, що давало можливість
диференціювати мовленнєві вади за характером і ступенем вираженості. Зазначені
методики можна використовувати також і з метою оцінювання динаміки спонтанного
або спрямованого, керованого мовленнєвого розвитку дитини (Г. Волкова,
Н.Жукова, К. Мастюкова, Л. Спірова, Є. Соботович, В. Тарасун, О.Усанова, Т.
Філічсва, Г. Чиркіна, Л. Цвєткова). В останні роки при вивченні мовленнєвих
порушень враховуються дані психології, нейро- і психолінгвістики про структуру
мовленнєвої діяльності. Цілеспрямовано розглядаються питання, пов’язані з
вивченням психічного розвитку дітей із патологією мовлення з позицій системного
аналізу психіки [41].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
|
