Формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ
Формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ
МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Формування лексико-граматичної
сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ
ЗМІСТ
Вступ
Розділ
1. Науково-теоретичні основи формування лексико-граматичної сторони мовлення у
дітей із ЗНМ
1.1 Характеристика мовлення дітей
старшого дошкільного віку із ЗНМ
1.2 Рівні ЗНМ та їх загальна характеристика
у дітей дошкільного віку з порушеннями мовлення
1.3 стан лексико-граматичної сторони
мовленняу дітей із ЗНМ ІІІ рівня
Висновки до 1 розділу
Розділ
2. Напрями та зміст формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей дошкільного віку
із ЗНМ ІІІ рівня
2.1 Сучасні програми подолання знм у
дітей старшого дошкільного віку
2.2 Напрями та зміст поетапного подолання ЗНМ ІІІ рівня у дітей
старшого дошкільного віку
2.3
Методика
обстежання лексико-граматичної сторони мовлення у дітей із ЗНМ старшого
дошкільного віку
Висновки до 2 розділу
Розділ 3. Організація
корекційно-розвивального процесу з дітьми із ЗНМ ІІІ рівня старшого дошкільного
віку в умовах ДНЗ
3.1 Мета, завдання та методи експериментального
дослідження
3.2 Експериментальна програма по
формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного
віку із ЗНМ ІІІ рівня
3.3 Результати логопедичної роботи по
формуванню лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного
віку із ЗНМ ІІІ рівня
Висновки до 3 розділу
Загальні
висновки
Література
Додатки
ВСТУП
У
Базовому компоненті дошкільної освіти зазначається, що одним з головних завдань
дошкільної освіти є формування особистості дитини й підготовка її до навчання в
школі. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про збільшення
кількості дітей дошкільного віку із порушеннями усного мовлення, що зумовлює труднощі
в оволодінні Програмами навчання і виховання дітей дошкільного віку в умовах
ДНЗ, своєчасною мовленнєвою підготовкою дітей до школи і формуванням
мисленнєво-пізнавальної діяльності, поведінки та особистості дитини в цілому. У
зв’язку з цим, значущості набуває превентивне навчання і виховання дошкільників
з порушеннями мовлення та безпосередньо логопедична робота з дітьми із
порушеннями мовлення старшого дошкільного віку, особливо загальним
недорозвитком мовлення (далі ЗНМ) в умовах логопедичної групи ДНЗ. Нині
вивченню дітей із ЗНМ присвячено ряд фундаментальних і різнобічних досліджень
Н. Новотворцева, Т. Філічева, Г. Чіркіна та ін. Від рівня сформованості
мовлення дитини, зокрема, фонетико-фонематичної й лексико-граматичної сторін,
залежить рівень опанування навчальною діяльністю, шкільними знаннями, уміннями
і навичками відповідно програмових вимог. Оскільки, мовлення щільно пов’язане
із мисленням, за висновками Л. Виготського, то дитина із ЗНМ яка має порушення
процесу формулювання виразу чи вислову не виконує повноцінно мисленнєво-пізнавальну
функцію, що негативно позначається у подальшому на оволодінні читанням і
письмом в початковій школі. У зв’язку з цим, формування усного мовлення дітей
дошкільного віку у психологічній і педагогічній літературі розглядається в
числі найважливіших завдань.
Різні
аспекти методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку розробляли вітчизняні
педагоги А. Богуш, О. Гвоздєв, А. Усова, К. Ушинський, Є. Тіхеєва, Є. Флеріна
та ін. [13, c. 36-38]. Діти з порушенням мовлення, а серед них і діти із ЗНМ,
належать до неоднорідної та чисельної групи, для якої оволодіння усним
мовленням — єдиний і основний шлях особистісного розвитку [22, c. 45].
Своєрідність розвитку словникового запасу, граматичної будови, звязного
мовлення та його фонетико-фонематичної сторони при ЗНМ описана в дослідженнях
Р. Левіної, В. Орфінської, Н. Траугот та ін. Проблема формування лексико-граматичної
сторони мовлення у дітей із ЗНМ займає одне з основних напрямів в сучасній
логопедії. Тому особливо важливим є своєчасне виявлення й усунення порушень лексико-граматичної
сторони мовлення у дітей із ЗНМ. Проте, до тепер проблема корекції ЗНМ у
старших дошкільників залишається недостатньо розробленою, що й зумовило вибір нами
теми дипломного дослідження: "Формування лексико-граматичної сторони
мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ".
Мета: розробити напрями і зміст подолання
порушень лексико-граматичної сторони мовлення у дітей із ЗНМ ІІІ рівня старшого
дошкільного віку в умовах ДНЗ.
Гіпотеза полягає у припущенні, що
запровадження розроблених напрямів і змісту корекції лексико-граматичної
сторони мовлення складуть основу логопедичної роботи й підвищать ефективність
корекційно-розвивального впливу на дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ
рівня.
Для досягнення
поставленої мети та перевірки доцільності визначеної гіпотези необхідно було
вирішити наступні завдання:
1. здійснити аналіз вітчизняних і зарубіжних психолого-педагогічних
літературних джерел з проблеми формування лексико-граматичної сторони мовлення
у дітей із ЗНМ старшого дошкільного віку;
2. виявити структурні
компоненти мовлення й охарактеризувати їх особливості у дітей із ЗНМ старшого
дошкільного віку;
3. визначити напрями
і зміст формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого
дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня;
4. розробити та експериментально
перевірити визначені напрями та зміст формування лексико-граматичної сторони
мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня в умовах ДНЗ.
Об’єкт
дослідження: процес формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого
дошкільного віку.
Предметом
дослідження: подолання порушень лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого
дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня.
Методи
дослідження. Теоретичні: теоретичний аналіз і синтез
зарубіжного й вітчизняного досвіду для обґрунтування теоретичних положень з
проблеми формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого
дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня; емпіричні: пряме й опосередковане
спостереження мовлення дітей в умовах логопедичної групи з метою вивчення
розвитку лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку
із ЗНМ ІІІ рівня; педагогічний експеримент з метою перевірки доцільності розробленої
експериментальної методики формування лексико-граматичної сторони мовлення у
дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня в умовах ДНЗ; методи
діагностування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого
дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня.
Експериментальна база. Дослідження формування
лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ
ІІІ рівня здійснювалося впродовж 2008-2009 рр. в процесі самостійної роботи з
курсу “Логопедія з історією логопедії”, на базі ДНЗ № 59 м. Полтави під час практичних і
лабораторних занять, виробничої практики в логопедичній групі.
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ
ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНОЇ
СТОРОНИ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ІЗ ЗНМ
1.1 Характеристика мовлення дітей
старшого дошкільного віку із ЗНМ
Для здійснення дослідження
лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ
ІІІ рівня необхідним є розрізнення понять норми та порушення мови і мовлення.
Мова — система знаків, що є засобом здійснення людського
спілкування, мислення; соціально-психологічне явище, суспільно необхідне та
історично обумовлене [33].
Мовлення — функціонування мови, продукт мовленнєвої діяльності у
процесі якої використовуються одиниці, категорії, форми та норми мови;
послідовність мовних знаків, що організовуються відповідно до потреб
інформації, яка висловлюється [32].
Як і мова так і мовлення
відносяться до суспільних явищ. Мовлення виникає і розвивається під впливом
потреб у спілкуванні та слугує цілям суспільного об’єднання людей. Між
мовленням та мовою складні діалектичні взаємовідносини: мовлення здійснюється
за правилами мови; під впливом ряду факторів (вимоги суспільної практики,
розвиток науки та ін.) вона змінюється та вдосконалює мовлення; поза мовленням неможливо
формування свідомості [52, c. 30-34].
Норма мовлення — загальноприйняті варіанти використання мови в процесі
мовленнєвої діяльності, що забезпечується збереженими психофізіологічними
механізмами мовленнєвої діяльності [32].
Порушення в мовленні визначаються як відхилення в мовленні
людини, що говорить, від мовної норми, прийнятої в певному мовному оточенні,
обумовлене розладом нормального функціонування психофізіологічних механізмів
мовленнєвої діяльності [32]. Мовленнєві порушення мають такі особливості: 1)
вони не відповідають віку людини; 2) не являються діалектизмами, безграмотністю
мовлення та вираженням незнання мови; 3) пов’язані з відхиленнями у
функціонуванні психофізіологічних механізмів мовлення; 4) здійснюють негативний
вплив на подальший психічний розвиток дитини; 5) мають стійкий характер та не
зникають самостійно; 6) вимагають логопедичної допомоги, в залежності від їх
характеру.
Оскільки, порушення мовлення являють собою розлад, відхилення від норми в
процесі функціонування механізмів мовленнєвої діяльності, то під структурою
мовленнєвого дефекту ми розуміємо множину мовленнєвих та не мовленнєвих
симптомів даного порушення мовлення та характер їх взаємозв’язку. В структурі мовленнєвого дефекту
виділяють первинний дефект (ядро) та вторинні відхилення, що є наслідками первинного й знаходяться у причинно-наслідковому
зв’язку з ним. Структура мовленєвого дефекту знаходить своє
відображення у певному співвідношенні первинних та вторинних симптомів, що
здебільшого визначає специфіку логопедичного впливу.
Проблема
мовленнєвого недорозвитку у дітей ґрунтовно розроблялась і висвітлювалась у
вітчизняній і зарубіжній літературі багатьма науковцями починаючи ще з 50-60-х
років ХХ століття (Р. Левіна, 1951, 1959, 1968; В.Орфінська, 1959, 1963, 1967;
В. Воробйова, 1973; Б. Гріншпун, 1975; Л.Спірова, 1980; Є. Соботович, 1981, 1995,
1998; Л. Єфіменкова, 1981; К.Мастюкова, 1972, 1981, 1999; Г. Каше, 1962, 1985;
Г. Чиркіна, Т. Філічева, 1985, 1986, Л. Трофименко, 2005, М. Шевченко, 1999, В. Тарасун та ін.).
Українська
термінологія наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. активно розвивається, хоч
багато її здобутків іноді опиняється в площинах критики або контроверсійного
сприйняття. Проблема уніфікованості, стійкості, коректності термінологічної
системи важлива для кожної науки. Адже це — запорука точності наукового
дискусу, важливий засіб для уникнення неоднозначності тлумачень тощо [57, с.
5-7]. На сучасному етапі розвитку логопедії поняття недорозвиток може
позначати неповноту, незавершеність і цілеспрямованої дії, і процесу розвитку
дитини в онтогенезі. Саме в останньому значенні поняття недорозвиток може
використовуватись на означення неповноти, незавершеності процесу мовленнєвого
розвитку дитини, що позначається поняттям загальний недорозвиток мовлення.
Іменник
недорозвинення означає лише неповноту дії як цілеспрямованого акту, а
поняття недорозвинення мовлення, відповідно, — результат неповної
(незавершеної або неякісної) дії, роботи, яку проводив логопед, і яка була
спрямована на розвиток мовлення, тобто слугує оцінкою не процесу спонтанного
розвитку мовлення дитини, а скоріше педагогічної діяльності логопеда, учителя,
вихователя [57, с. 5-7].
Порушення
мовленнєвого розвитку спостерігаються у дітей як з нормальним психофізичним розвитком, так й з різними
психофізичними вадами. Негативний вплив на розвиток їх мовлення мають ураження
кіркових гностичних та моторних зон,
зорової, слухової функцій, інтелектуальні порушення, несприятливі умови життя і
виховання дітей. Порушуються різні компоненти мовленнєвої діяльності: звуковимовна
сторона, фонематичні процеси, лексична і граматична будова. Первинна патологія мовлення
дітей з ЗНМ гальмує формування потенційно збережених розумових здібностей, перешкоджаючи
нормальному функціонуванню інтелекту. Проте у міру формування словесного
мовлення й усунення власне мовленнєвих труднощів їх інтелектуальний розвиток
наближається до норми [42].
Усі порушення
мовлення можна розглядати за двома класифікаціями: психолого-педагогічною та
клініко-педагогічною. За психолого-педагогічною класифікацією, що була
запропонована Р. Левіною у 1968 році виділяють порушення засобів мовлення та
порушення їх застосування у спілкуванні. До порушень засобів спілкування
відносять фонетичний недорозвиток, фонетико-фонематичний недорозвиток та
загальний недорозвиток мовлення, а до порушень застосування засобів спілкування
відносять заїкання. Загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) включає в себе
тяжкі порушення, такі як моторна та сенсорна алалія, складні форми ринолалії та
дизартрії. При ЗНМ порушуються всі компоненти мовлення: фонематичні процеси,
звуковимова, словниковий запас, граматична будова та зв’язне мовлення.
Отже,
загальний недорозвиток мовлення — це різні багаточисельні мовленнєві
розлади, при яких у дітей порушено формування всіх компонентів мовної системи,
що відносяться до її звукової та смислової сторони, при нормальному слухові та
інтелекті [34,35].
В етіології ЗНМ
виділяються різні фактори біологічного, психологічного і соціального характеру. До біологічних факторів
відносять: інфекції або інтоксикації матері під час вагітності, несумісність
крові матері та дитини за резус-фактором або груповій приналежності, патологія
натального періода, постнатальні захворювання ЦНС і травми мозку в перші роки
життя дитини та
ін. Разом з тим ЗНМ може
бути зумовлене несприятливими умовами
виховання і навчання, пов’язане з психічною депривацією в сензитивні періоди
розвитку мовлення. У багатьох випадках ЗНМ є наслідком комплексної взаємодії
різних факторів, а саме: обтяженої
спадковості, органічної недостатності ЦНС, несприятливого соціального оточення.
Найбільш тяжким і стійким варіантом вважається
ЗНМ, зумовлене раннім органічним ураженням
мозку лобових, скроневих, тім’яно-потиличних ділянок домінантної півкулі. У своїх дослідженнях К.
Мастюкова надає особливого значення етіології ЗНМ, зокрема перинатальній
енцефалопатії, яка може бути гіпоксичною (внаслідок внутрішньоутробної гіпоксії
й асфіксії під час пологів), травматичною (внаслідок механічної пологової
травми), білірубіновою (внаслідок несумісності крові матері та дитини за резус-фактором чи
груповою приналежністю) [34].
За клінічними видами К. Мастюкова виділяє три групи дітей із ЗНМ.
І-ша група —
необтяжений варіант ЗНМ, що характеризується наявністю лише ознак ЗНМ. У дітей
з цим варіантом ЗНМ не виявляється локальних уражень ЦНС. В анамнезі цих дітей
частіше всього відсутні вказівки на патологічне протікання вагітності й пологів
у матері, лише інколи спостерігається не різко виражений токсикоз другої
половини вагітності, нетривала асфіксія. В постнатальному періоді у цих дітей
може відмічатися соматична ослабленість, часті інфекційні та простудні
захворювання. З психологічної точки зору у цих дітей спостерігається загальна
емоційно-вольова незрілість, несформованість регуляції довільної діяльності,
недостатність тонких диференційованих рухів пальців рук, труднощі динамічної
організації рухів та ін [39].
ІІ-га група —
обтяжений варіант ЗНМ церебрально-органічного
генезу. У дітей цієї групи ЗНМ зумовлюється більш складною симптоматикою і
патогенезом. Порушення мовленнєвого розвитку супроводжується неврологічною і
психопатологічною симптоматикою. Виражена неврологічна симптоматика у цих дітей
свідчить не лише про незрілість ЦНС, але й про грубе ураження відповідних
мозкових структур.
Дітям притаманні наступні
синдроми:
1. Гіпертензійно-гідроцефальний синдром, який характеризується
збільшеним внутрішньочерепним тиском, збільшеним розміром голови, розширенням
венозної сітки у скроневих ділянках голови. У дітей з даним синдромом спостерігається швидка виснажуваність, підвищена збудливість,
розгальмованість, дратівливість, частий головний біль, запаморочення.
2. Церебрастенічний синдром, що характеризується підвищеною
нервово-психічною виснажливістю, емоційною нестійкістю, порушенням уваги,
пам’яті. Церебрастенічний синдром в одних випадках проявляється на фоні
емоційного і рухового неспокою, в інших супроводжується в’ялістю,
загальмованістю, пасивністю.
3. Синдроми
рухових розладів проявляються у зміні м’язового тонусу, в порушенні координації
рухів, в несформованості загальної, дрібної, а також артикуляційної моторики, що проявляється у
вигляді тремору, синкінезій,
насильницьких рухів, легких парезів, спастичності, що притаманні стертій формі
дизартрії [69, 70,
71, 72, 74, 39].
В цілому для дітей ІІ-ї групи характерна недостатність
гнозису, праксису. Незрілість емоційно-вольової сфери проявляється у цих дітей
в емоційній лабільності, у
поверховості емоцій, недостатності вольових процесів. Зустрічаються також діти
із ЗНМ, які мають такі особливості:
—
виражений
негативізм (протидія проханням та інструкціям всіх оточуючих або окремих осіб);
—
агресивність,
конфліктність;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
|
|