Шпора: Государственная служба (шпоры)

інших структурних підрозділів районних, районних у містах Києві і Севастополі

державних адміністрацій — призначаються головами відповід­них

держадміністрацій за погодженням із відповідними об­ласними, Київською і

Севастопольською міськими держав­ними адміністраціями;

10) керівники структурних підрозділів районних держав­них адміністрацій в

Автономній Республіці Крим - призна­чаються головами відповідних районних

держадміністрацій за погодженням із відповідними посадовими особами Ради

міністрів АРК;

11) керівники кадрових служб центральних органів ви­конавчої влади, обласних,

Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій - призначаються

керівником відповідного органу за наявності висновку Головдержслужби.

7. Характеристика основних концепцій бюрократии.

Бюрократія — система управління, в якій влада належить адміністрації чиновників.

Розрізняють два основних типи бюрократії: “імперську” (“традиційну”)

бюрократію, яка виникла в азіатських імперіях і спирається на авторитет

традиції, і раціонально-легальну бюрократію, яка виникла при переході до

індустріального суспільства.

Раціональна бюрократія е типом управління, який спирається на знання,

застосування законів і органів влади. Для бюрократичної організації (М.

Вебер) характерні: ефективність, яка досягається за рахунок чіткого розподілу

обов'язків між членами організації, строга ієрархія влади, яка дає змогу

посадовій особі вищого рівня контролювати виконання завдань співробітниками

нижчого рівня; безособова адміністративна діяльність, у рамках якої кожен

функціонер органу виступає не як індивід, а як носій соціальної влади.

Завдяки цим характеристикам бюрократія відіграє виняткову роль як функція та

орган управління.

Поняття “бюрократизм”, хоч і збігається часто з поняттям “бюрократія”, не

тотожне з ним. За суттю бюрократизм означає ненормальність, хворобу системи

управління, панування канцелярії, формалістики, домінування букви інструкції,

наказу над суттю справи. Бюрократизм становить собою таку форму здійснення

влади (перш за все державної), за якої відбувається підміна загальної волі

суспільства, громадян волею групи осіб, причому не легітимна, а

суб'єктивістська, вільна, часто протизаконна зміна форм і методів ведення тих

чи інших справ. Така підміна зумовлюється багатьма причинами: нераціональною

побудовою державного апарату, в якому немало дублюючих, паралельних структур;

відсутністю або слабким правовим регулюванням процесів владовідносин і

управління; низьким рівнем контролю за дотриманням встановлених процедур;

недостатньою професійною підготовкою державних службовців. Але головна

причина має суб'єктивний характер і зумовлена сприятливими можливостями влади

в реалізації деяких запитів людей.

8. Принципи, цілі та функції державної службі.

Метою державної служби є соціальні, правові, організаційні та

психологічні аспекти, які одночасно притаманні як усьому процесу державної

служби, так і цільовим особливостям кожної з її складових частин. Головною

метою й критерієм функціонування державної служби є також її ефективність та

економічність.

Головне завдання державної служби - в ефективному забезпеченні комплексної

взаємопов'язаної діяльності службовців, спрямованої на вироблення й

реалізацію державної політики та управлінських рішень, здійснення

регулятивних та обслуговуючих функцій в інтересах усього суспільства чи його

окремих складових.

Основними цілями і завданнями державної служби в Україні є сприяння незмінності

конституційного ладу, створення умов для розвит­ку відкритого громадянського

суспільства, захист прав і свобод людини і громадянина, а також забезпечення

результативної та стабільної діяльності органів державної влади

відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції на конституційних засадах.

Функціями державної служби є забезпечення здійснення функцій держави,

оскільки державна служба забезпечує реалізацію завдань і функцій держави

через власний механізм, через практичне виконання службовцями своїх посадових

обов'язків, що визначаються компетенцією конкретних органів державної влади.

Зазначені функції, що відображають роль державної служби в суспільстві:

— забезпечення реалізації державної політики в управ­лінні суспільними

процесами ;

— забезпечення результативної та стабільної діяльності органів державної

влади відповідно до їх завдань, повнова­жень і компетенції на конституційних

засадах;

— захист прав та свобод людини і громадянина, реалізація їх інтересів,

надання громадянам управлінських по­слуг на високому рівні;

— створення умов для залучення на державну службу

— установлення професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних

службовців;

— максимально об'єктивний і гласний добір та просування кадрів на основі їх

ділових та професійних якостей, заслуг і результатів роботи;

- статистичний облік кадрів державної служби;

- оцінка раціональності та ефективності затрат на апарат;

- формування дійового кадрового резерву;

- відповідне матеріально-технічне та технологічне забезпечення виконання

державними службовцями їх функ­цій;

- організація професійного навчання персоналу державної служби;

- здійснення ефективного управління державною службою;

- розробка форм публічної відповідальності державного апарату.

Суспільне призначення державної служби полягає у забезпеченні ефективного

здійснення завдань і функцій Української держави шляхом сумлінного виконан­ня

державними службовцями покладених на них службових повноважень.

9. Конституційно - правові засади державної служби.

Державна служба опосередковується правовими норма­ми, які регламентують

правовий статус державних службов­ців, гарантії і процедури його реалізації,

умови й порядок проходження державної служби, види заохочень і

відпові­дальності державних службовців. Сукупність цих правових норм складає

правовий інститут державної служби. До нього входять норми конституційного,

міжнародного, трудового, цивільного, адміністративного, кримінального,

фінансового та інших галузей права.

16 грудня 1993 року був прийнятий Закон України «Про державну службу». Уперше

на законодавчому рівні було встановлено принципи державної служби, ви­значено

загальні засади діяльності та правовий статус дер­жавних службовців,

закріплено право громадян України на державну службу. Закон сформулював

основні складові елементи державної служби: етику поведінки державного

службовця; структуру управління державною службою;

права, обов'язки, обмеження, особливості дисциплінарної відповідальності

державних службовців, проходження дер­жавної служби; інститут кар'єрної

служби; підстави при­пинення державної служби; матеріальне та соціально-

побутове забезпечення державних службовців тощо. Норми закону сприяли

становленню головних елементів сучасної державної служби: введення конкурсів

та атестацій, основні обов'язки та права державних службовців, обмеження,

пов'язані зі статусом державного службовця, декларування доходів, особливості

дисциплінарної відповідальності, вве­дення Присяги державних службовців,

гарантії та привілеї службовців тощо.

Крім того, державно-службові відносини у сфері державної служби здійснюються

на підставі цілої низки спеціальних законів: «Про боротьбу з корупцією», «Про

місцеві державні адміністрації», «Про Прокуратуру України», «Про дипломатичну

службу», «Про Національний банк України», «Про мі­ліцію», «Про Службу

безпеки», «Про статус суддів», «Про внесення змін до Закону України «Про

статус народного депу­тата України», «Митний кодекс України» та ін.

10. Суть і особливості державної служби як соціального інституту. Види

держслужби.

Державна служба - як будь-який соціально-правовий інститут - має свою

структуру, що складається з відповідних видів і рівнів. Вид державної служби

визначається залежно від виконуваних нею державних функцій. Пропонується

поділ на службу в органах представницької, виконавчої та судової влади.

Загальноприйнятим визнається поділ державної служби на два види: цивільну

(служба в державних органах) і мілітаризовану (військова служба, служба в

органах внутрішніх справ) .

Сьогодні в Україні перелік видів державної служби, визначений Законом «Про

державну службу», а загальноприйнята міжнародна практика віднесення до цього

інституту й інших державних служб, які, через зрозумілі обставини, сьогодні

не можуть бути включені до системи державної служби нашої країни (служба в

державних закладах вищої школи, охорони здоров'я, освіти тощо).

Виходячи зі сказаного, можна запропонувати таку класифікацію видів державної

служби:

а) загально функціональна (адміністративна) - служба в органах державної

влади та їх апараті, що регулюється Законом України «Про державну службу»;

б) спеціалізована - служба в державних органах, що здійснюється відповідно до

інших законів України (Про дипломатичну службу. Про Службу безпеки України,

Про прокуратуру, Про статус суддів. Митний кодекс України, Про Державну

податкову адміністрацію, Про Національний банк України тощо);

в) цивільна - в державних закладах вищої школи, освіти, науки, охорони

здоров'я, державних установах (пошта, шляхи сполучення, будівництво,

телекомунікації тощо).

11. ПОНЯТТЯ СТАТУСУ, КАРЬЕРИ

Головними елементами правового статусу державного службовця, на нашу думку, є:

- цілісність, системність правового положення держав­ного службовця,

співвідношення повноважень посади, яку він обіймає, з правами й обов'язками,

що витікають із фак­ту перебування на державній службі;

- установлені правові стимули й мотивації для зацікав­леності державного

службовця в ефективному виконанні обо­в'язків;

- механізми юридичної відповідальності державних служ­бовців через інститути

адміністративної, кримінальної від­повідальності, норми трудового,

фінансового, економічного права;

- забезпечення стабільності статусу державного служ­бовця та відповідних

гарантій, соціального захисту

Правовий статус державних службовців - це сукуп­ність прав, обов'язків,

свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані

авторитетом дер­жави.

Кар'єра — це суб'єктивно усвідомлені власні судження працівника про своє

трудове майбутнє, очікувані шляхи самовираження та задоволення працею. Тобто,

кар'єра -це поступове просування працівника по службових сходи­нах, зміна

кваліфікаційних можливостей, навиків, здіб­ностей і розмірів винагород,

пов'язаних з його діяльністю.

12. СУТЬ І ОСНОВНІ ТИПИ ПОСАД

Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна

одиниця органу державної влади та його апарату, на яку покладено встановлене

нормативними актами коло службових повноважень.

Іншими словами, посада — це юридичний опис, який визначає соціальний статус

(відносини з вищими, нижчими і рівними посадами), організаційний статус

(місце посади в структурі органу) та правовий статус державного службовця

(коло повноважень, функції, права, обов'язки).

Посадові особи - це керівники та заступники керівників органів державної

влади та їх апарату, інші державні службовці, наділені державно-владними

повноваженнями, на яких законами або іншими нормативними актами покладено

здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій,

діяльність яких має владно-розпорядчий характер і спрямована на організацію й

забезпечення ефективної праці підпорядкованих їм органів, структурних

підрозділів, службовців.

На основі класифікації посад в органах державної влади за змістом і

характером діяльності, способами призначення та надання повноважень можна

виділити такі типи посад, що існують у сфері державного управління:

1. Політичні. 2. Адміністративні. 3. Патронатні.

Згідно з даним класифікаційним підходом чітко простежується тенденція,

відповідно до якої політичні та патронатні посади обіймають позакар'єрні

службовці, а адміністративні - переважно кар'єрні державні службовці

Політичні посади обіймаються полі­тичними діячами, які забезпечують

визначення та вироблен­ня політики.

Адміністративні посади - це посади, що мають забезпе­чувати реалізацію

політики з орієнтацією на людину, особи­стість, громадянина. (зміна політичного

керівництва не повинна впливати на діяльність незмінюваного адміністративного

апарату). Патронатні посади є допоміжними щодо того чи іншого

політичного лідера.

(7 категорій, 15 рангів)

13. ХАР-КА ОСОБЛІВОСТЕЙ ЦИВІЛЬНОЇ І ПУБЛІЧНОЇ (ДЕРЖ І МУНИЦ) СЛУЖБИ

Державна служба - як будь-який соціально-правовий інститут - має свою

структуру, що складається з відповідних видів і рівнів. Вид державної служби

визначається залежно від виконуваних нею державних функцій. У літературі

пропонується поділ на службу в органах представницької, виконавчої та судової

влади. Вважаємо, що такий поділ не охоплює всієї багатоманітності видів

державної служби. Загальноприйнятим визнається поділ державної служби на два

види: цивільну (служба в державних органах) і мілітаризовану (військова

служба, служба в органах внутрішніх справ).

Кла­сифікація видів державної служби:

а) загальнофункціональна (адміністративна) - служба в органах державної влади

та їх апараті, що регулюється За­коном України «Про державну службу»;

б) спеціалізована - служба в державних органах, що здійснюється відповідно до

інших законів України (Про дипломатичну службу. Про Службу безпеки України,

Про прокуратуру, Про статус суддів. Митний кодекс України, Про Державну

податкову адміністрацію, Про Національний банк України тощо);

в) цивільна - в державних закладах вищої школи, освіти, науки, охорони

здоров'я, державних установах (пошта, шля­хи сполучення, будівництво,

телекомунікації тощо).

14. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН ЇХ ХАР-КА.

З метою організаційно-правового забезпечення розвитку державної служби як

соціально-правового інституту Укра­їнської держави 16 грудня 1993 року був

прийнятий Закон України «Про державну службу». Уперше на законодавчому рівні

було встановлено принципи державної служби, ви­значено загальні засади

діяльності та правовий статус дер­жавних службовців, закріплено право

громадян України на державну службу. Закон сформулював основні складові

елементи державної служби: етику поведінки державного службовця; структуру

управління державною службою; права, обов'язки, обмеження, особливості

дисциплінарної відповідальності державних службовців, проходження дер­жавної

служби; інститут кар'єрної служби; підстави при­пинення державної служби;

матеріальне та соціально-побу­тове забезпечення державних службовців тощо.

Норми за­кону сприяли становленню головних елементів сучасної державної

служби: введення конкурсів та атестацій, основ­ні обов'язки та права

державних службовців, обмеження, пов'язані зі статусом державного службовця,

декларування доходів, особливості дисциплінарної відповідальності, вве­дення

Присяги державних службовців, гарантії та привілеї службовців тощо.

Крім того, державно-службові відносини у сфері держав­ної служби

здійснюються на підставі цілої низки спеціальних законів: «Про боротьбу з

корупцією», «Про місцеві державні адміністрації», «Про Прокуратуру України»,

«Про диплома­тичну службу», «Про Національний банк України», «Про мі­ліцію»,

«Про Службу безпеки», «Про статус суддів», «Про вне­сення змін до Закону

України «Про статус народного депу­тата України», «Митний кодекс України» та

ін.

15. ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ДЕРЖСЛ. МЕХАНІЗМ РЕГЛАМЕНТУВАННЯ ПОСАДОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ.

1. В цілому визначаються: З-ном про держ/службу, загальними правилами

поведінки держ/сл, з-ном про боротьбу з корупцій.

У цілому зміст правового становища державних службов­ців характеризується

загальногромадянськими, загально службовими та особистими правами.

Правовий статус держав­них службовців як суб'єктів адміністративно-правових

від­носин загалом характеризується тим, що:

- їхні права та обов'язки встановлюються, як правило, у межах компетенції

органів, в яких вони перебувають на державній службі;

- діяльність державних службовців підпорядкована ви­конанню завдань,

покладених на відповідний орган, і має офіційний характер;

- службові права та обов'язки характеризуються єдністю, своєрідність якої

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7