Проблема спрямованості особистості соціального педагога 
- Концентрація уваги на проблемах однієї родини;
- Не сформовані взаємини із клієнтом через неможливість у цей момент
вирішити його проблему;
- Нові завдання, що різко міняються плани;
- Відсутність очевидних результатів передбачуваних мір, і т.п.
Проблеми клієнтів
соціальної роботи, як правило, настільки взаємозалежні, що при рішенні однієї з
них необхідно приймати в увагу ряд інших, щоб не нанести йому збитку. Це
створює високий рівень відповідальності й напруженості всієї діяльності
соціального працівника, породжує специфічні труднощі. Мають місце небажані
емоційні реакції, викликані некомпетентністю клієнтів, їхньою безтактністю,
спробами вивести соціального працівника з рівноваги й т.д. У цих умовах спалаху
обурення, прояву нестриманості, розгубленості й інших емоцій звичайно ще більше
ускладнюють обстановку, накладають на ділову проблему нову - проблему взаємин.
Все це підвищує значимість високого самовладання, здатності стримати
безпосередню емоційну реакцію й прийняти рішення, що диктується обставинами
самої справи.
Особливості пізнавальних і
емоційних труднощів дають подання про вольову напругу, характерному для фахівця
соціальної роботи. Вольові зусилля необхідні тим, де робота тривалий час не дає
очікуваного результату, де проявляється недооцінка праці соціального педагога,
внаслідок чого слабшають внутрішні стимулюючі фактори. Вони особливо необхідні
молодому фахівцеві, що випробовує «синдром вигоряння», обумовленого
необхідністю кожнодобово вирішувати одноманітні й повсякденні проблеми певної
категорії родин. У цих умовах твердість, послідовність, пошук нових форм роботи
є важливою умовою доведення справи до кінця.
Сьогодні ж фахівець, що
працює з родиною, може виконувати величезну кількість ролей і працювати із
системами різної величини. Він може бути посадовою особою військового
відомства, відомства соціального захисту й підтримки населення, місцевих
органів влади, автором програм, соціальним аналітиком, керуючим або працівником
агентства. Однак, головним чином, він буде зосереджувати на безпосередніх
послугах окремій людині, родині або групам родин.
Робота з родиною може
також вестися в різних сферах соціальної роботи, включаючи охорону здоров'я,
психічне здоров'я, добробут дітей, геронтологію, правову систему, трудову
діяльність і, звичайно, сімейні агентства, служби.
Увага кожної зі сфер соціальної
роботи зосереджено на людині, на родині. І які б не виникали в членів родини
проблеми (психолого-педагогічної, соціальної, правової або іншої властивості),
вони торкаються всієї родини, формують різні соціально-психологічні явища, які
або зміцнюють або, що найчастіше буває, руйнують.
Необхідною передумовою
успішного рішення основних проблем родини є глибоке розуміння
психолого-педагогічних закономірностей соціальної роботи з нею.
Діяльність фахівців із
соціальної роботи, будь те соціальні педагоги або соціальні працівники,
багатогранна: в одному випадку вони проводять консультацію молодого чоловіка й
жінки, в іншому - разом з батьками виробляють загальну лінію виховання
підлітка, у третьому - вирішують проблеми неповної або багатодітної родини, у четвертому
- займаються сімейною психотерапією, підтримкою й т.д. У принципі, ці
багатопланові контакти соціального працівника з родинами, породжувані потребами
спільної діяльності, є своєрідними формами прояву загальних закономірностей
соціальної роботи з родиною. У свою чергу вони спричиняються його
соціально-педагогічні поняття про поводження індивіда й малої соціальної групи,
про типи родини й процеси її соціалізації, поводженні складних структур і
розмаїтості культурних систем, а також про властиво особистості соціального
педагога або працівника й властивих йому професійних якостях.
Удосконалювання форм,
змісту роботи центрів соціального обслуговування родини й дітей лежить у руслі
рішення завдань по наданню ефективної допомоги батькам, у встановленні
сприятливих внутрісімейних відносин у благо дітей. Структурами соціального
обслуговування родини й дітей виконується велика робота в цьому напрямку, але
очевидні досягнення в цій області не перекривають, проте, настільки ж явних
недоглядів і недоліків.
Укажемо наступні, найбільш
загальні недоліки:
- відсутність у
працівників соціальної сфери (соціальних працівників, соціальних педагогів, і
т.д.) комунікативних навичок, необхідних для встановлення з батьками й дітьми
позитивних взаємин, як основи продуктивної взаємодії;
- категоріальний підхід до
клієнтів центра як до нужденним, малозабезпеченим, або ж зневажає своїми
прямими обов'язками, без обліку їхніх індивідуальних особливостей, віку,
утворення, соціального статусу, культурного рівня й т.д.;
- формальне відношення
фахівців установ соціального обслуговування родини й дітей, до роботи з родиною
в цілому й з батьками зокрема, внаслідок домінування економічних форм допомоги,
недооцінки ролі внутрісімейних відносин, їхнього виховного значення.
Фахівець, що має справа з
родинами (соціальний працівник, соціальний педагог, психолог), повинен добре
розуміти їхньої особливості, уміти вживати адекватних заходів, щоб прийти
рятуйте! рішенні різного роду проблем і труднощів.
Фахівця, що працює в
соціальній сфері від інших професіоналів відрізняє не тільки спеціальні знання,
але й насамперед схильність до особливого відношення до своїх клієнтів, як
дорослим так і дітям.
З одного боку, фахівець
повинен визнавати, поважати їх соціальні, цивільні, особистісні права, навіть
якщо ці люди перебувають у самім невигідному положенні, а це у свою чергу
спричиняється необхідність вироблення позиції "поруч і разом".
З іншого боку,
неприпустимо пред'являти до людини, мир якого індивідуальний і неповторний,
тільки загальні мірки. Для встановлення психологічного контакту, партнерських
відносин фахівець центра соціального обслуговування родини й дітей повинен
учитися дивитися на мир очами тієї людини, тієї родини, тієї дитини, які
виявилися у важкій життєвій ситуації. Варто постійно аналізувати власну
діяльність, намагатися побачити будь-яку ситуацію із самих різних позицій, у
різних аспектах. Це дозволяє працівникові соціальної сфери більш повно й вірно
сприймати проблеми й потреби конкретних родин, застосовувати ефективні методи
допомоги.
Сучасна парадигма
гуманістичних суспільних відносин містить у собі, що випливають напрямки
роботи:
1) забезпечення зміцнення
внутрісімейних взаємин, через економічну й психологічну допомогу, через
підтримку діяльності членів родини по самовдосконаленню й самопізнанню;
2) сприяння в створенні
моральних, культурних, психологічних умов у середовищі перебування родини,
необхідних для її існування;
3) допомога в нормалізації
гуманістичних відносин і психологічного клімату в родині.
Позитивний ефект
діяльності соціальних служб у цих напрямках, досягається шляхом виконання
наступних умов:
По-перше, у фахівців і
членів родини, з якими вони мають справу, необхідна наявність взаємних
установок на надання й одержання індивідуальної допомоги. Тут більшу роль грає
взаємини, що будуються на розумінні важливості спільної, погодженої роботи, в
ім'я подолання труднощів, збереження родини в благо дитини.
Серед працівників
соціального обслуговування, на жаль, поширена впевненість у тім, що
взаєморозуміння з родиною, з батьками народжується саме по собі, тільки тому,
що вони піклуються про дітей. Природно, ніякої справжньої взаємодії при цьому
досягти не вдається. Важлива роль установи по наданню соціальної допомоги
родині й дітям складається в цілеспрямованості, професійній грамотності надання
допомоги родині, з урахуванням інтересів і проблем дитини й батьків.
По-друге, соціальні
працівники, психологи, соціальні педагоги й батьки повинні постійно підвищувати
свою особисту й соціальну компетентність.
По-третє, реальна практика
соціального обслуговування родини повинна формувати стиль доброзичливості,
співробітництва, що характеризував би роботу центра в цілому, і відносини із
клієнтом зокрема. Орієнтуючись на таку роботу, зростає потенціал родини, а
умовою зв'язку соціальних установ з родиною виступає оволодіння його фахівцями
навичками спілкування. Процес установлення контакту з батьками й дітьми може
бути лише в тому випадку, якщо фахівець свідомо, а не спонтанно, будує
комунікативний процес, з огляду на конкретну ситуацію в родині, особливості її
членів.
Як показують мої
спостереження, далеко не всі фахівці із соціальної роботи завжди психологічно
готові до цьому, не всі мають у своєму розпорядженні професійні, комунікативні
навички.
Вирішуючи цю проблему із
соціальними працівниками й соціальними педагогами проводяться ділові ігри,
спільне обговорення успішних і невдалих контактів з дітьми й батьками,
психологічні тренінги й т.д.
Однак фахівці повинні
думати не тільки про те, як заслужити повагу й довіру батьків, вселити в них
віру, вони повинні діяти, цілеспрямовано й ефективно, використовуючи всю свою
професійну майстерність, здатності до співчуття, участі, емпатії, умінню
відстоювати інтереси родини перед інстанціями, вирішуючи багато немаловажні для
них проблеми.
Для соціального працівника
й соціального педагога неприпустимо неприязне, недбале, занадто офіційне
відношення до клієнтів, претензії, докори, ультиматуми. Тверді підходи, як
показала практика, породжують невдоволення, небажання спілкуватися, створюють
психологічний бар'єр у відносинах із клієнтами. Лише професіонал, що має гарні
професійні навички, що володіє методами переконання, завжди може
"дійти" до співрозмовника, завоювати його розташування, знайти
тактовну форму для повідомлення про те, що викликає осуд або сумнів, дати
пораду, і як наслідок, попередити виникнення недовіри, нерозуміння.
Більшу роль в успішній
роботі центрів грає атмосфера дружніх, неформальних взаємин між співробітниками
й батьками з дітьми. Її створенню присвячені спільні заходи: тренінгові групи,
вечора відпочинку, тематичні зустрічі, створення сімейних клубів і батьківських
груп, де соціальні працівники й соціальні педагоги одержують можливість
спостерігати, як батьки й діти ставляться друг до друга, що дозволяє успішно
коректувати й розвивати зв'язку між батьками й дітьми.
Уміння фахівців соціальної
допомоги родині й дітям, у доброзичливій, дружній обстановці, націленої на
взаєморозуміння й співробітництво, зробити благотворний вплив на родину -
вірний шлях до успішного рішення завдань соціалізації й адаптації родини опинившейся
у важкій життєвій ситуації, що бідує в допомозі й підтримці в суспільстві.
Для дослідження
особистісних якостей студентів ми використали наступні методики.
Тест Кеттелла.
Багатофакторний опитник особистості опублікований Р. Б. Кеттелом в 1949р. Цей
тест універсальний, практичний, подає багатогранну інформацію про
індивідуальності. З його допомогою можна з'ясувати інтелектуальні,
емоційно-вольові особливості, комунікативні властивості й особливості
міжособистісної взаємодії. Питання носять прожективний характер, відбивають
звичайні життєві ситуації.
У дійсному дослідженні
використалася одна з модифікацій цього тесту - "17 ЛФ", що
представляє автоматизований російськомовний варіант тесту "16PF"
Кеттелла, доповнений службовою шкалою "соціальної бажаності" (SD). У
його основі модифікований за рахунок психометрической адаптації перелік з 187
питань форм "А" і "В" [42]. У цьому випадку застосовувалася
форма "А" призначена, для людей від 16 років і більше. На основі
якісного й кількісного аналізу змісту особистісних факторів і їхніх
взаємозв'язків поруч авторів виділяються наступні блоки факторів:
1) інтелектуальні
особливості (фактори B, M, Q1);
2) емоційно-вольові
особливості (фактори C, G, I, O, Q3, Q4);
3) комунікативні
властивості й особливості міжособистісної взаємодії (фактори A, H, F, E, Q2, N,
L).
На основі 16-ти основних
факторів обчислювалися 4 вторинних фактора: гнучкість-ригідність (QI),
самодостатність-соціабельність (QII), раціональність - емоційність (QIII),
напруженість-розслабленість (QIV). Підйом профілю вище 7 стенів інтерпретувався
як виразність позитивного полюса фактора, показник менш 4 стенів
інтерпретувався як виразність негативного полюса даного фактора. Визначення
"кінців" осі фактора, як позитивних, так і негативних, умовно й не
має ні етичного, ні психологічного змісту. Як відзначають В. М. Мельников і Л.
Т. Ямпольський, "позитивний або негативний зміст вони можуть придбати
тільки відносно конкретної діяльності" [38, с. 29].
Отримані результати
оцінювалися нами стосовно до особливостей професійної діяльності педагогів і
дослідників, оскільки в основі професійно значимих якостей даної професії
лежать характерологічні особливості.
Тест смисложиттєвих орієнтацій
(СЖО). Є адаптованою версією тесту "Зміст у житті" Джеймса Крамбо й
Леонарда Махоліка. Адаптація тесту свідомості життя російською мовою була
вперше виконана К. Муздибаєвмм. Інша російськомовна версія тесту свідомості
життя була розроблена й адаптована А. Д. Леонтьевим в 1986 - 1988 роках. Версія
К. Муздибаєва була взята за основу й видозмінена. Відповідно до оригіналу тест
являє собою набір з 20 пунктів, кожний з яких являє собою твердження з роздвоєним
закінченням: два протилежних варіанти закінчення задають полюса оцінної шкали,
між якими можливі сім градацій переваги. Випробуваним пропонується вибрати
найбільш підходящу із семи градацій і підкреслити або обвести відповідну цифру
[8].
Тест смисложиттєвих орієнтацій
включає, на ряді із загальним показником свідомості життя, п'ять субшкал,
відбиває три конкретних смисложиттєвих орієнтацій і два аспекти локусу
контролю:
- Субшкала 1. Мети в житті.
- Субшкала 2. Процес життя або інтерес і емоційна лабільність.
- Субшкала 3. Результативність життя або задоволеність самореалізацією.
- Субшкала 4. Локус контролю - Я (Я - хазяїн життя).
- Субшкала 5. Локус контролю - життя або керованість життя.
Тест цінностей. Для
дослідження системи ціннісних орієнтацій педагогів і дослідників у структурі
професійно значимих особистісних якостей нами була використана методика М. Рокіча
(RVS - Rokeach Value Survay), адаптована А. Гоштаутасом, А. А. Семеновим і В.
А. Ядовим. У нашому дослідженні використалася форма "Е", модифікована
Д. А. Леонтьевим [36]. Методика заснована на прийомі прямого ранжирування двох списків
по 18 цінностей у кожному: термінальних (цілей-цінностей-мет) і
інструментальних (коштів-засобів-цінностей-засобів), видрукуваних на аркушах
паперу за абеткою. Випробуваним пропонувалося поставити проти кожного позначення
відповідне рангове число від 1 до 18.
Термінальні цінності - це
основні цілі людини, вони відбивають довгострокову життєву перспективу. Те, до
чого він прагне зараз і в майбутньому. Студенти першої групи виділили для себе
наступні найбільш важливі для них цінності - мети:
Інструментальні цінності
характеризують засобу, які вибираються для досягнення цілей життя. Вони
виступають як інструмент, за допомогою якого можна реалізувати термінальні
цінності. Додамо, що подібний розподіл цінностей досить умовно, тому що на
певних, особливо ранніх, етапах формування особистості інструментальні
цінності, що виражають в основному якості особистості, можуть виступати і як
мети життя, відіграючи роль термінальних.
Для конкретизації
критеріїв ранжирування випробуваним пропонувалося враховувати не тільки
значимість цінності, але й ступінь її реалізованості. Для цього послу
завершення ранжирування обох списків випробуваним пропонувалося оцінити у
відсотках ступінь реалізованості кожної із цінностей у його житті. Для одержання
групових результатів для кожної із цінностей підраховувалося середнє
арифметичне значення рангу за даними всієї групи, а потім отримані усереднені
ранги всіх цінностей удруге ранжировались у порядку зростання: цінності з
найменшим рангом приписувався вторинний ранг 1, що випливає 2 і т.д.
Результатом цієї процедури була групова ієрархія ціннісних орієнтацій,
представлена в тій же формі, що й індивідуальні результати. Цінності, що
потрапили у верхню частину ієрархії, інтерпретувалися як предпочитає, у середню
й нижню частину як незначущі. Крім того, нами аналізувалася спрямованість
ціннісних орієнтацій даної професійної групи.
Ми розробили й апробували
на студентських групах анкету (додаток 14). Випробуваним було запропоновано
вказати прізвище, ім'я, вік, підлогу, курс, групу, родиний стан. В анкету ми
вклали питання щодо утворення й професії батьків для того, щоб виявити
взаємозв'язок між спрямованістю на педагогічну або наукову діяльність і сімейну
традицію.
Були створені шкали:
область реалізації, життєві цінності, мотиви вибору професії у формі відкритих
питань. По трьохбальній шкалі необхідно було оцінити ступінь присутності
позначених якостей в окремо взятого студента, необхідних для професії вчителя й
дослідника. Введення даного пункту припускало одержання непрямих параметрів
самооцінки.
Утримувалися закриті
питання щодо бажання працювати вчителем або дослідником по закінченню ВУЗу й
наявності досвіду роботи з дітьми. Так само студенти вказали три позитивних і
три непривабливих для них якості особистості педагога й дослідника.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
|
|
