Проблема спрямованості особистості соціального педагога 
Реалістичність
визначається як відповідність мети наявним об'єктивним умовам, необхідним для
її реалізації, і індивідуальним можливостям людини. Тобто, у процесі цілєполагання
необхідно постійно аналізувати об'єктивну (соціальну) і суб'єктивну
(особистісну) середовище, у якій буде здійснюватися рух до мети. Більше того, у
прагненні до самореалізації й при виборі сфери й засобів самореалізації людина
завжди змушена орієнтуватися на меті суспільного розвитку, соціальні норми.
Конструктивність відбиває
ступінь позитивного (або негативного) впливу поставленої мети на процес
становлення й успішність діяльності особистості; від того, наскільки
конструктивна вихідна позиція особистості, її ціль, залежить можливість прогресивного
розвитку людини [24]. Отже, цілєполагання припускає постійний аналіз,
прогнозування тих наслідків для особистості, які спричиняє досягнення мети й
процес руху до неї.
Прогнозування, поряд з
рефлексією власних інтересів, потреб і здатностей, є найважливішою умовою
адекватного (реалістичного й конструктивного) цілєполягання. Як відзначає А.Ф.Коган, людина у своїй
діяльності як мета схильний розглядати ту, прогноз якої є найбільш сприятливим
[15].
Прогнозування в цілєполяганні
опирається раціональний розрахунок, (пов'язаний з об'єктивними знаннями
суб'єкта), і минулий досвід (особистий і суспільний), пов'язаний з моделюванням
особистого майбутнього на основі уяви. Тобто, у процесі цілєполягання як
механізми беруть участь інтелект і уява (яке, до речі, є важливою якістю
креативної особистості), що дозволяє людині орієнтуватися в життєвих завданнях,
що характеризуються невизначеністю й варіативністю можливостей [15].
А.Ф.Коган, досліджуючи цілєполягание
в управлінській діяльності, розглядає поняття "дія цілєполягання" і
визначає його і як засіб досягнення мети, і як засіб формування мети через її конкретизацію
в процесі взаємодії суб'єкта з миром. Довільне (свідоме) цілєполягання,
відзначає автор, являє собою дворівневий процес і включає, з одного боку,
підпорядкування процесів, "дій цілєполягання" певній проблемі (сфері
діяльності) і, з іншого боку, свідомий вибір одного з можливих варіантів
-постановка конкретних цілей, опосередкованих самоінструкціями й самооцінкою,
особистими інтересами, цінностями й здатностями [15]. Крім того, процес цілєполягання
представляється як побудова ієрархії цілей, тобто визначення стратегічної
(генеральної) мети й підцілей, "екстремальних крапок" на шляху до
неї; послідовне досягнення проміжних цілей веде людину до шуканого результату.
Все вищесказане дозволяє в
змісті професійного цілєполягання, як компонента акмеологічної спрямованості
особистості, виділити: усвідомлення соціально-педагогічних цілей (у тому числі,
акмеологічне виховання школярів), вибір власних цілей педагогічної діяльності й
професійного самовдосконалення, усвідомлення ієрархії цілей професійної діяльності
й професійного самовдосконалення. Показниками сформованості даного компонента
є: раціональність і конструктивність цілей професійної діяльності й
професійного саморозвитку й уміння прогнозувати свій професійний шлях.
Зміст роботи соціального
педагога відповідно до кваліфікаційної характеристики визначається її
педагогічною спрямованістю. Це означає, що вся його професійна діяльність по
суті являє собою комплекс заходів щодо виховання, утворенню, розвитку й
соціальному захисту особистості в установах і за місцем проживання що
навчаються.
Соціальний педагог
організує й проводить консультації з питань прав і обов'язків, наявних пільг і
посібників, пропонує можливі варіанти рішення проблем учасників освітнього
процесу, забезпечує соціальну допомогу й підтримку, використовуючи всю
сукупність наявних правових можливостей і засобів. Виявляючи проблеми й
труднощі в сфері родини, спілкування й відносин людей, соціальний педагог
диференціює виявлені проблеми й «виводить» на їхнє рішення соціальних
працівників, фахівців різного профілю й відомчої підпорядкованості.
Установлюючи контакт із родиною, спонукує неї до участі в спільному рішенні
проблем, допомагає людям використати власні ресурси, резервні можливості
муніципалітету для подолання труднощів.
Педагогічна підтримка
соціальних ініціатив дітей і дорослих, створення умов для їхнього самостійного
вибору, його стимулювання, розвитку готовності й здатності діяти на основі
постійного творчого пошуку й уміння виходити із ситуації вибору без стресу в
сучасних умовах є насущним завданням у виховній роботі освітніх установ, що
випробовують дефіцит нових форм і методик.
Основною метою діяльності
соціального педагога в плані підтримки соціальних ініціатив дітей і дорослих є
цивільне становлення дітей, їх духовно-моральне й патріотичне виховання через
створення в освітній установі, на його базі або в мікрорайоні інтегративної,
міжвідомчої моделі педагогічної підтримки дитяче-молодіжних суспільних
об'єднань.
Сприяючи розвитку
соціальних ініціатив дітей і дорослих, соціальний педагог використає різні
моральні й матеріальні засоби стимулювання їхньої ініціативи, домагається
суспільного визнання значимих новацій, впровадження їх у життя. З огляду на
реалії ринкової економіки, він утягує комерційні структури, підприємства в інноваційну
діяльність, фінансування соціально-педагогічних проектів. Сприяє розвитку
сімейно-сусідських форм кооперації, міжшкільних, міжвиробничих форм ділового
співробітництва в інтересах соціального оздоровлення й культурного відновлення
умов життя.
Одне з ведучих, стрижневих
утворень особистості вчителі, що визначають її цілісність і готовність до
діяльності, становлять професійно-ціннісні орієнтації. Вони можуть бути
охарактеризовані як виборчі відносини вчителя до педагогічної професії, до
особистості вихованця, до самого себе, що як формуються на основі широкого
спектра духовних відносин особистості, у всіх видах діяльності, професійно
значимих для неї.
Професійно-ціннісні
орієнтації педагога припускають його ціннісне відношення а) до дітей і проблем їхнього
виховання й розвитку, б) до професійної діяльності й процесу підготовки до неї,
в) до процесу власного професійного саморозвитку, самовдосконалення. Про
сформованість ціннісної сфери акмеологічної спрямованості можна судити, отже,
за такими показниками, як: знання особистістю змісту професійно-педагогічних
цінностей; прийняття професійно-педагогічних цінностей як особисто значимих;
вплив професійно-педагогічних цінностей на професійне (і життєве в цілому) цілєполягання
й мотивацію професійної діяльності.
Розділ
3. Практична діяльність соціального педагога
У даному розділі дипломної
роботи ми розглянемо кілька напрямків діяльності соціального педагога-психолога
в системі соціальної роботи. Це робота з дитятами-сиротами, з дітьми групи
ризику й робота з родиною.
За даними статистики
близько 150 тисяч дітей перебувають в установах державного піклування, тим
часом потреба в такого роду соціальному захисту й допомозі в Україні
випробовують сьогодні близько 500 тисяч дітей. У цей час у країні налічується
понад 400 будинків дитини, близько 750 дитячих будинків, понад 200
шкіл-інтернатів.
По вікових ознаках дитячі
будинки можуть підрозділятися на дитячі будинки для школярів, дитячі будинки
для школярів і різновікові дитячі будинки. Принципово новою формою виховання
осиротілих дітей є дитячий будинок сімейного типу.
Дитячий будинок сімейного
типу влаштований таким чином, що роль батьків виконують спеціально підготовлені
до того люди батьки-вихователі, а час перебування й завдання, які ставляться
перед сімейним дитячим будинком, збігаються із завданнями звичайного дитячого
будинку. Основними завданнями дитячих будинків є:
- створення сприятливих, комфортних умов, наближених до домашніх,
сприятливому нормальному розвитку дитини;
- забезпечення охорони здоров'я дітей;
- забезпечення соціального захисту дитини, його медико-педагогічної й
соціальної адаптації;
- охорона інтересів і прав вихованців;
- освоєння дітьми освітніх програм, одержання гідного утворення в
інтересах особистості, суспільства й держави;
- формування загальної культури вихованців, їхня адаптація до життя;
- формування потреб у вихованців до саморозвитку й самовизначення;
- створення умов для усвідомленого вибору й наступного освоєння
професійних освітніх програм.
У державній системі
піклування дитяти-сиріт існує особливий тип установи - притулок. Специфіка
роботи притулку полягає в тому, що ця установа тимчасового перебування дітей,
що залишилися у важкій життєвій ситуації, на тимчасове проживання з метою
наступного пристрою в інші соціальні інститути - повернення в родину,
усиновлення, установлення опікунства та ін.
Зміна
соціально-економічної ситуації в країні вимагає принципово нових підходів до
рішення багатьох проблем таких установ: проблем виховання й утворення дітей,
їхнього професійного самовизначення, адаптивних-реабілітаційних проблем.
Основні цілі діяльності
для державних установ, у яких виховуються діти, що залишилися без піклування
батьків: здійснення соціального захисту дітей, що перебувають у цих установах;
здійснення заходів реабілітаційного, медичного й соціального характеру;
організація одержання дітьми загальної освіти.
Розглянемо соціально-педагогічну
діяльність у дитячому будинку як найбільш типовій установі державного
піклування дітей, що залишилися без батьків. Потреба й необхідність у
соціально-педагогічній діяльності в дитячому будинку постійна в силу наявності
у вихованців широко спектра соціальних, медичних, психологічних, педагогічних
проблем і відсутності в дітей належного соціального досвіду.
Розглядаючи
соціально-педагогічну діяльність знову визначимо ціль такої діяльності, суб'єкти
й об'єкти цієї діяльності. Ціль діяльності - соціалізація дитини. Як суб'єктів
цієї діяльності виступає колектив вихователів: соціальний педагог, соціальний
працівник, логопед, вихователь, психолог, музичний працівник, інструктори по
праці й фізичній культурі, адміністрація дитячого будинку. Об'єктами, на які
спрямована соціально-педагогічна діяльність, виступають вихованці дитячого
будинку: кожний індивідуально й весь колектив вихованців у цілому
Проблеми дітей, що
перебувають у дитячих будинках, досить докладно досліджені вченими М.І.Лісіною,
В.С.Мухіною, А.М.Парафіян, Є.О. Смирновоя і ін.
Для дітей дошкільного
віку, як відзначається в дослідженнях учених, що домінує й часом незадоволеної
виступає потреба в увазі й доброзичливості з боку дорослих. Прагнення до
співробітництва й до спільної діяльності з дорослими в них недостатньо розвити
Мотиви, що спонукують дітей до спілкування, викликані тим, що дитину залучає
сама доросла людина, діти охоче приймають пропозиції дорослих.
Особливо помітні
відмінності в розвитку спілкування у вихованців дитячого будинку й дітей, що
живуть у родині, проявляються в особистісному спілкуванні, в основі якого
лежить потреба у взаєморозумінні й співпереживанні.
Для дитячого будинку
характерне наявність, що переміняються дорослих з різними типами поводження,
тоді як у родині дитині з боку дорослих задається та сама програма поводження.
Нарешті, у дитячому будинку значно бідніше емоційна насиченість спілкування
дорослого з дитиною. Слід також зазначити й більше регламентований характер
діяльності дитини в порівнянні з родиною. Для вихованців молодшого шкільного
віку характери яскраво виражені мотиви, безпосередньо пов'язані з їхньою
повсякденною діяльністю в дитячому будинку: виконанням режиму проживання в
дитячому будинку, правил поведінки в дитячому будинку й у школі, тоді як у
сімейних дітей цієї вікової групи мотиви їхньої діяльності й спілкування значно
багатіше й різноманітніше. Така обмеженість і бідність мотиваційної сфери
пов'язані з умовами проживання дітей у дитячому будинку і їх недостатньо повним
спілкуванням з дорослими. Учені виявили специфіку розвитку інтелектуальної, споживчої
і поведінкової сфер особистості вихованців дитячого будинку.
В підлітковому віці ці
причини викличуть певні труднощі у твердженні підлітка в середовищі однолітків,
у розвитку його власного «Я».
До інтелектуальних,
поведінкових, мотиваційних характеристик вихованців дитячого будинку додаються
проблеми, зв'язані зі здоров'ям дитини. Фактично здорових дітей у дитячих
будинках майже ні, діти мають хронічні захворювання, часто зустрічаються серед
них інваліди. Крім того, у багатьох дітей спостерігається інтелектуальна
недостатність - затримка психічного розвитку дитини. Для вихованців дитячого
будинку характерні такі явища, як токсикоманія, наркоманія, розгальмування
сексуальних потягів і ін.
Поряд із цими
медико-психолого-педагогічними проблемами в дитячому будинку у вихованця
виникає безліч соціальних проблем: особисті - одержання особистих документів
(паспорта, свідоцтва про народження, свідчення про смерті батьків і ін.);
матеріальні (одержання пенсій, посібників, аліментів), одержання житлоплощі
(більша частина дітей не має свого житла й прописки), працевлаштування
випускників, і їх подальше професійне утворення.
Керуючись засадами
державної політики в галузі освіти, які викладені в Законі України про
утворення, а зокрема, принципом загальнодоступності утворення, адаптивності
системи утворення до рівнів і особливостей розвитку й підготовки що навчаються,
вихованців, сьогодні йде якісна перебудова системи утворення.
У цей час 1,6 мільйона
дітей України мають потребу в спеціальному (корекційному) утворенні. 45% із
цієї кількості інтегровані в загальноосвітнє середовище. Таке положення ставить
перед системою утворення завдання, що вимагають нових засобів їхнього рішення.
У цьому зв'язку особливо
важливе місце належить молодшому шкільному віку - початковому етапу формування
навчальної діяльності й навичок читання, листа, рахунку.
Категорію дітей
"групи ризику" становлять школярі із сохранним інтелектом, що не
мають протипоказань для навчання по загальноосвітніх програмах. Для дітей даної
категорії створюються класи навчання, що компенсує (ККО) або класи
корекційно-розвиваючого навчання (КРО). У цих класах діти вчаться рік у рік зі
своїми однолітками зі звичайних класів, що дозволяє, якщо буде потреба,
переводити дитини із класу навчання, що компенсує, у звичайний і навпаки.
Корекційно-розвиваюча
робота з дітьми "групи ризику" проводиться вчителями, психологами,
соціальними педагогами, логопедами й іншими фахівцями індивідуально або в
невеликих групах за рахунок шкільного компонента базисного навчального плану й
консультативних годин груп продовженого дня, організації різноманітної
розвиваючої діяльності в різних кружках естетичної, прикладної й професійної
спрямованості.
Склад дітей "групи
ризику" далеко неоднорідний, і причини труднощів неоднакові. Труднощі
школярів обумовлюється трьома основними факторами:
1) педагогічною
занедбаністю
2) соціальною занедбаністю
3) відхиленнями в стані
здоров'я
В одних випадках
педагогічні труднощі є наслідком переваги одного із цих факторів, в інші -
їхнього сполучення, комплексу.
Спільні зусилля фахівців,
що працюють із дітьми "групи ризику", спрямовані на організацію таких
умов навчання й виховання дітей, які сприяли б більше ефективній адаптації їх
до шкільного життя, інтелектуальному розвитку, розвитку психічних процесів і
т.д.
Метою роботи соціального
педагога в класах КРО є подолання труднощів навчання дитини в реальній
соціальній ситуації й повернення його до нормального процесу розвитку. Робота
соціального педагога з дітьми даної категорії безпосередньо спрямована на
створення умов для ефективної адаптації школяра до нових умов життя, допомога в
рішенні проблем соціальної взаємодії, поліпшення клімату міжособистісних
відносин у родині, із учителями, однолітками.
Говорячи про практику
соціальної роботи з родиною, не можна залишити без уваги психолого-педагогічні
особливості діяльності фахівця в роботі з родиною. На жаль, у сформованій
ситуації соціальний педагог працює із проблемними, соціально-незахищеними
родинами, а для цього йому необхідно володіти психологічними навичками.
Сьогодні фахівець, що працює з родиною, може виконувати величезну кількість
ролей і працювати в системах різної величини. Він може бути посадовою особою
військового відомства, відомства соціального захисту й підтримки населення,
місцевих органів влади, автором програм, і у всіх цих видах діяльності йому
будуть потрібні знання психології, психоконсультування, психодіагностики й
психокорекції сімейних відносин. Про психологічні особливості діяльності соціального
педагога в роботі з родиною й піде мова в даному параграфі.
Соціальна робота - це
змістовна діяльність, здатна дати задоволення людині своєю значимістю,
можливістю виявити себе й внести вклад у рішення проблем родини, постійним
спілкуванням з різними людьми. Вона породжує піднесені, позитивні почуття, що є
важливим джерелом її мотивації. Разом з тим можуть бути фактори, що викликають
негативні емоційні реакції й стани. Сильні переживання викликають:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
|
|
