Проблема спрямованості особистості соціального педагога 
У зв'язку з викладеним
вище розумінням рушійних сил професійної спрямованості для розвитку останньої
необхідна така організація діяльності студентів, що актуалізувала б протиріччя
між вимогами обираємої діяльності і її особистісним змістом для людини.
Можливості різних видів діяльності щодо цього нерівноцінні [22].
У загально-психологічних
теоріях особистості спрямованість виступає як якість, що визначає її
психологічний склад. У різних концепціях ця характеристика розкривається
по-різному:
- "динамічна тенденція";
- "смислоутворюючий мотив";
- "основна життєва спрямованість";
- "динамічна організація "сутнісних сил" людини" і
т.д.
Але як би ця
характеристика особистості не розкривалася, у всіх концепціях їй надається
провідне значення. Розглянемо ці концепції більш докладно.
С.
Л. Рубінштейн під спрямованістю особистості розумів деякі динамічні тенденції,
які як мотиви визначають людську діяльність, самі, у свою чергу, визначаючись
її цілями й завданнями. Спрямованість включає два взаємозалежних моменти:
предметний зміст (змістовний момент), що позначає певний предмет спрямованості;
напруга (власнонодинамічна тенденція), що визначає джерело спрямованості. Варто
визнати, що питання про динамічні тенденції й породжуваних ними напрямках як
необхідному компоненті справжнього пояснення психічних процесів першим поставив
у сучасній психології К. Левін. Однак, на відміну від С. Л. Рубінштейна, він
відривав динамічний аспект спрямованості від значеннєвого, прагнучи перетворити
динамічний момент в універсальний механізм пояснення людської психіки. З. Фрейд
(1989) розглядав динамічні тенденції як несвідомі потяги, спрямованість яких є
механізмом, споконвічно закладеним в організмі людини. С. Л. Рубінштейн,
критикуючи З. Фрейда, відзначав, що всяка динамічна тенденція, виражаючи
спрямованість, завжди містить у собі більш-менш усвідомлений зв'язок індивіда із
чимсь знаходячимся поза ним. При цьому він допускає можливість зміни акцентів
динамічної й значеннєвої сторін спрямованості. А. Н. Леонтьев ядром особистості
називав систему щодо стійких, ієрархізованих мотивів як основних побудників
діяльності. Одні мотиви (смислоутворюючи), спонукаючи до діяльності, надають їй
особистісний зміст і певну спрямованість, інші відіграють роль спонукальних
факторів. Розподіл функцій смислоутворювання й спонукання між мотивами однієї
діяльності дозволяє зрозуміти головні відносини, що характеризують мотиваційну
сферу особистості, тобто побачити ієрархію марнотративов.
Л.І. Божовіч і її
співробітники спрямованість особистості розуміли як систему стійко домінуючих
мотивів, які визначають цілісну структуру особистості. У контексті даного
підходу зріла особистість організує своє поводження в умовах дії декількох
мотивів; вибирає мети діяльності й за допомогою спеціально організованої
мотиваційної сфери регулює своє поводження таким чином, щоб були подавлені
небажані, хоча навіть і більше сильні мотиви. Структуру спрямованості
становлять три групи мотивів: гуманістичні, особисті, ділові.
Практично
всі психологи під спрямованістю особистості розуміють сукупність або систему
яких-небудь мотиваційних утворень, явищ. У Б.І. Додонова - це система потреб; у
К.К. Платонова - сукупність потягів, бажань, інтересів, схильностей, ідеалів,
світогляду, переконань; у Л.І. Божовіч і Р.С. Немова - система або сукупність
мотивів і т.д. Однак розуміння спрямованості особистості як сукупності або
системи мотиваційних утворень - це лише одна сторона її сутності. Інша сторона
полягає в тім, що ця система визначає напрямок поводження й діяльності людини,
орієнтує його, визначає тенденції поводження й дій і, в остаточному підсумку,
визначає вигляд людини в соціальному плані. Останнє пов'язане з тим, що
спрямованість особистості являє собою стійко домінуючу систему мотивів, або
мотиваційних утворень, тобто відбиває домінанту, що стає вектором поводження.
Спрямованість особистості,
як відзначає В.С. Мерлін, може проявлятися у відношенні до інших людей, до
суспільства, до самого себе. М.С. Неймарк (1968), наприклад, виділяв особисту,
колективістичну й ділову спрямованість особистості.
Д.И. Фельдштейн
виділяє наступні типи особистісної спрямованості:
- гуманістичну;
- егоїстичну;
- депресивну;
- суіцидальну.
Гуманістична спрямованість
характеризується позитивним відношенням особистості до себе й суспільству.
Усередині цього типу автори виділяють два підтипи: з альтруїстичною
акцентуацією, при якій центральним мотивом поводження є інтереси інших людей
або соціальної спільності, і з індивідуалістичною акцентуацією, при якій для
людини найбільш важливим є він сам, оточуючі люди при цьому не ігноруються, але
їхня цінність, у порівнянні із власної, трохи нижче.
Егоїстична спрямованість
характеризується позитивним відношенням до себе й негативним - до суспільства.
Усередині цього типу також виділяють два підтипи: з індивідуалістичною
акцентуацією - цінність для людини власної особистості також висока, як і при
гуманістичній спрямованості з індивідуалістичною акцентуацією, але при цьому
цінність навколишніх ще більш низька (негативне відношення до навколишнім),
хоча про абсолютне відкидання й ігнорування їхньої мови немає; з езоповою
акцентуацією - цінність власної особистості для людини не дуже висока,
концентрується він тільки на собі самому; суспільство для нього не представляє
майже ніякої цінності, відношення до суспільства різко негативне.
Депресивна спрямованість
особистості характеризується тим, що для людини він сам не представляє ніякої
цінності, а його відношення до суспільства можна охарактеризувати як терпиме.
Суіцидальна спрямованість
спостерігається в тих випадках, коли ні суспільство, ні особистість для самої
себе не представляють ніякої цінності. Таке виділення типів спрямованості
показує, що вона може визначатися не комплексом якихось факторів, а тільки
одним з них, наприклад особистісною або колективістичною установкою й т.п.
Точно так само спрямованість особистості може визначатися якимось одним
надмірно розвиненим інтересом. Таким чином, структура спрямованості особистості
може бути простій і складної, але головне в ній - це стійке домінування якоїсь
потреби, інтересу, внаслідок чого людина "наполегливо шукає засобу
збуджувати в собі потрібні йому переживання якнайчастіше й сильніше".
Разом з тим відомість
спрямованості особистості просто до потреб, інтересам, світогляду, переконанню
або ідеалам неправомірно. Тільки стійке домінування потреби або інтересу, що
виступають у ролі довгострокових мотиваційних установок, може формувати
стрижневу лінію життя. У зв'язку із цим Е. П. Ільїн підкреслює, що властивій
оперативній мотиваційній установці властивостей, що визначають готовність і
конкретні способи поводження й дій людини в даній ситуації, недостатньо, щоб
уважати її одним з видів спрямованості особистості. Направляє дії й діяльність,
і будь-яка мета. Установка повинна стати стійко домінуючої, а такими найчастіше
бувають социальні установки, соціальні з міжособистісними й
громадськими-суспільними-індивідуально-суспільними відносинами, відношенням до
праці й т.д. Таким чином, вона робить висновок про те, що спрямованість
особистості в мотиваційному процесі притягає до себе й направляє активність
людини, тобто в якімсь ступені полегшує ухвалення рішення про дії в даній
ситуації.
Отже,
розглянувши спрямованість особистості в контексті загальних психологічних
підходів, нам необхідно більше конкретизувати й подивитися спрямованість
особистості в сфері педагогічної діяльності (педагогічну спрямованість).
Теоретичний аналіз даної
проблеми показав, що високий рівень професійної спрямованості - це та якісна
особливість структури мотивів особистості, що виражає єдність інтересів і
особистості в системі професійного самовизначення. Слід зазначити значну роль
характерологічних особливостей особистості й рівня розвитку її здатностей.
Однак у цьому взаємозв'язку професійної спрямованості, чорт характеру й
здатностей провідна роль переважному мотиву.
Для розвитку професійної
спрямованості необхідна така організація діяльності студентів, що актуалізувала
б протиріччя між вимогами обираємої діяльності і її особистісним змістом для
людини.
Для формування основних
підструктур людини, для досягнення їм зрілості й суб'єкта спілкування, пізнання
й діяльності, як індивідуальності сприятливим є період ранньої зрілості.
Розділ
2. Структура спрямованості особистості
соціального педагога
Зміст роботи соціального
педагога відповідно до кваліфікаційної характеристики визначається її
педагогічною спрямованістю. Це означає, що вся його професійна діяльність по
суті являє собою комплекс заходів щодо виховання, утворенню, розвитку й
соціальному захисту особистості в установах і за місцем проживання що
навчаються.
Однак сам вибір заходів не
довільний, а обумовлений попередньо отриманими даними, які мають потребу в
аналізі й соціально-педагогічній інтерпретації. Тому певний час у діяльності
соціального педагога, особливо на початковому етапі, займає вивчення
психолого-медико-педагогічних особливостей особистості що навчається й
соціальної мікросередовища, умов життя. У процесі вивчення виявляються інтереси
й потреби, труднощі й проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поводженні,
типологія родин,їх соціокультурний і педагогічний портрет і ін. Тому в
методичному багажі соціального педагога значне місце займають діагностичні
методики: тести, опитники, анкети й ін.
Зовсім очевидно, що
діагностичний інструментарій соціального педагога містить у собі як
соціологічні, так і психологічні методики. Також великий інтерес представляють
різні звіти, довідки, таблиці, документи, медичні карти учнів та інше, що
завжди є в наявності в будь-якій освітній установі. Використаються також
специфічні методи соціальної роботи, такі як метод соціальної біографії родини,
особистості, а також соціальна історія мікрорайону, діагностика соціального
середовища.
У ситуації, коли «всі всі
знають» і тому скептично ставляться до досліджень соціального педагога,
виявляється необхідним заручатися підтримкою вчителів-учителів-колег-вчителів,
психологів, муніципальних працівників, співробітників правоохоронних органів,
нарешті, батьків і самих учнів. Для цього будь-яке дослідження починається з
попереднього обґрунтування його необхідності, завдань, прогнозу щодо
результатів, складання графіка-плану-графіка, нормативного оформлення у вигляді
наказу або розпорядження керівника установи, інструктажів і інформаційних
повідомлень, роз'яснення учасникам їхніх прав і призначенні дослідження. Тут
доречно нагадати, що роз'яснення й інформування про результати можуть бути повн
і неповними, але завжди повинні бути правдивими.
У процесі дослідження
соціальний педагог може одержати зовсім конфіденційну інформацію, тому його дії
визначаються професійним боргом і етичним кодексом.
Соціальний педагог
організує й проводить консультації з питань прав і обов'язків, наявних пільг і
посібників, пропонує можливі варіанти рішення проблем учасників освітнього
процесу, забезпечує соціальну допомогу й підтримку, використовуючи всю
сукупність наявних правових можливостей і засобів. Виявляючи проблеми й
труднощі в сфері родини, спілкування й відносин людей, соціальний педагог
диференціює виявлені проблеми й «виводить» на їхнє рішення соціальних
працівників, фахівців різного профілю й відомчої підпорядкованості.
Установлюючи контакт із родиною, спонукує неї до участі в спільному рішенні
проблем, допомагає людям використати власні ресурси, резервні можливості
муніципалітету для подолання труднощів.
Соціальний педагог виконує
посередницьку функцію у встановленні зв'язків і контактів родини й фахівців -
психологів, соціальних працівників, лікарів, юристів, представників органів
влади й громадськості. Для цього необхідні налагоджені зв'язки соціального
педагога з різними соціальними службами мікрорайону, району, міста, установами
й суспільними об'єднаннями, гарне знання структур і кола обов'язків
адміністративних органів, їхнє місцезнаходження й телефони. Тільки при цих
умовах можна зробити дійсно ефективну допомогу дітям, що бідують в опіці й
піклуванні, працевлаштуванні, лікуванні, відпочинку, матеріальній допомозі,
психокоррекции, патронажі, забезпеченні житлом, посібниками, пенсіями й іншими
видами соціальної допомоги. Соціальний педагог оформляє ощадні вклади, вирішує
питання по використанню майна й цінних паперів що навчаються - сиріт і
залишилися без піклування батьків, виступає представником освітньої установи й
того або іншого що навчається або співробітника в судових і адміністративних
інстанціях, забезпечує екстрену допомогу попавшим у важку ситуацію. При цьому
соціальний педагог самостійно визначає завдання, форми, методи
соціально-педагогічної роботи, способи рішення особистих і соціальних проблем,
міри соціального захисту й соціальної допомоги, реалізації прав і воль
громадян.
Важливе місце в діяльності
соціального педагога займають стимулювання й властиво розвиток соціально
коштовної діяльності що навчаються й дорослих, підтримка соціальних ініціатив,
заходів, акцій, соціальних проектів і програм.
Педагогічна підтримка
соціальних ініціатив дітей і дорослих, створення умов для їхнього самостійного
вибору, його стимулювання, розвитку готовності й здатності діяти на основі
постійного творчого пошуку й уміння виходити із ситуації вибору без стресу в
сучасних умовах є насущним завданням у виховній роботі освітніх установ, що
випробовують дефіцит нових форм і методик. Це тим більше важливо, що «на весь
зріст» устала проблема ефективності виховання, відповідності основних напрямків
і пріоритетів виховної роботи природі дитинства, сімейним, національним і
українським соціокультурним традиціям.
Під
соціальною ініціативою розуміється діяльність, спрямована на перетворення соціокультурного
середовища в інтересах гармонізації соціального поля дитини, що враховує
історико-культурний досвід і сучасний стан теорії й практики
соціально-педагогічної роботи, що породжує новий зміст, методи, форми й
технології роботи з дітьми, молоддю, родинами, громадами, ексклюзивними групами
населення, суспільством.
Соціально значима
діяльність дітей - це турбота про хворих, інвалідів і бідних. Також це
благодійні заходи для однолітків і людей похилого віку, робота в службах
соціального захисту, благоустрій міста селища, двору, охорона природи й
пам'ятників культури, проведення ігор і творчих занять із дітьми й інше, усе,
що сприяє особистісному й професійному самовизначенню підлітка, прилучає його
до цінностей волонтерського руху в соціальній сфері.
Як авторів соціальної
ініціативи виступають окремі особистості, колективи, установи й об'єднання всіх
типів і видів, державні й муніципальні органи керування, інші юридичні особи
всіх форм власності. Підліток повинен пройти школу такої соціальної участі,
коли від простого прилучення до реалізованого соціально коштовним ініціативам
він проходить шлях до соціальної творчості й організації практичних справ і
заходів, розробці й впровадженню проектів, що істотно міняє відносини й спосіб
життя, ціннісні орієнтації й мотивацію свого життя й життя навколишніх його
людей. Саме розвиток соціально активної особистості і є тієї скріпних ідей, що
дозволяє об'єднати зусилля різних людей, організацій, установ і відомств,
стурбованих майбутнім України.
Основною метою діяльності
соціального педагога в плані підтримки соціальних ініціатив дітей і дорослих є
цивільне становлення дітей, їх духовно-моральне й патріотичне виховання через
створення в освітній установі, на його базі або в мікрорайоні інтегративної,
міжвідомчої моделі педагогічної підтримки дитячо-молодіжних суспільних
об'єднань. Для цього соціальний педагог проводить більшу роботу з:
- роз'ясненню державної політики в області дитячо-молодіжного руху,
наданню допомоги в програмуванні й проектуванні діяльності дитячо-молодіжних
суспільних об'єднань через регулярно организуємі методичні семінари, збори й
зміни;
- організації активного співробітництва суспільних об'єднань із
державними структурами, спонсорами, неурядовими організаціями, засобами масової
інформації;
- розробці й проведенню системи заходів, що забезпечують нове наповнення
позаурочної виховної роботи з учнями загальноосвітніх шкіл і професійних
училищ;
- створенню ефективної системи матеріально-фінансової, організаційної,
юридичної, науково-методичної й іншої підтримки соціально значимої діяльності
суспільних об'єднань в освітніх установах; забезпечення бюджетного фінансування
організації й координації дитячо-молодіжного руху;
- установленню й розвитку контактів з дитячими й молодіжними суспільними
об'єднаннями, у тому числі через організацію міжнародних і внутріукраїнських
обмінів представниками дитячо-молодіжного руху;
- рішенню питань зайнятості дітей і молоді, наданню допомоги в самостійній
організації дозвілля й розваг;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
|
|
