Вокальне навчання у самодіяльних хорових колективах

У цьому зв'язку встає питання про музично-виразні засоби хорового виконання, динаміку, нюансировку, агогіку, фразування й інше, без чого спів, яким би узгодженим він не був з погляду звуку, ладу, ансамблю, інтонації, буде залишатися холодним і безжиттєвим мистецтвом.

3.3 Володіння художньо-виразними засобами хорового звучання як запорука успішного вокального навчання у самодіяльному хоровому колективі

Розвинене естетичне розуміння не тільки допомагає співакам опановувати засобами художньої виразності, але й приносить велике естетичне задоволення, тому що хорист, незалежно від рівня своєї підготовки, під час виконання включається у творчий процес, емоційно витрачає себе.

Хорове звучання - це звучання живими, наповненими всілякими відтінками інтонацій голосів, зігрітих внутрішнім почуттям виконавців. Такі якості звучанню повідомляють чотири основних властивості звуку висота, тривалість, гучність і окраска (тембр). Всі ці властивості, зафіксовані (крім тембру) у нотному листі, розкриваються хором під час виконання. Від того, наскільки добре володіють виконавці прийомами передачі цих якостей музичних звуків, залежить яскравість музично художнього образа, а виходить, і сила естетичного впливу на слухачів. От чому керівникові необхідно знати всі можливі засоби музично хорової виразності й володіти методикою передачі їх. Ця сторона хормейстерської роботи припускає "уміння хору розкрити в процесі виконання основний ідейно-художній зміст твору, його емоційні образи, загальний настрій, характер, які автор викладе конкретними засобами музичної виразності, у конкретній формі кожного даного твору" .

Розглянемо основні художньо-виразні засоби хорового звучання.

Хоровий спів має у своєму розпорядженні різні вокальні штрихи, серед яких значне місце займають прийоми звуковедення. Ці прийоми диктуються характером музики, особливостями її фактурного викладу. Існують три головних прийоми співочого звуковедення:

1. Legato, що означає "плавно, складно" .Це найбільш важкий для оволодіння прийом звуковедення. Разом з тим саме навички співу без поштовхів є для співаків основними.

На базі співу Legatо виробляються всі інші навички звуковедення.

Співати Legato, непомітно переходячи від звуку до звуку, як би переливаючи голос зі звуку в звук, зберігаючи на одному рівні силу всіх складаючих звуків мелодії або поступово підсилюючи й філіруючи їх, є велике співоче мистецтво.

Найкраще прийом Legato вдається в співі на голосні або із закритим ротом. Саме важке - зберегти Legato при співі мелодії з текстом, тому що приго-лосні звуки, що зустрічаються в ньому, неминуче переривають вокальну лінію. Необхідно домагатися як можна більше короткої , але чіткої й м'якої вимови на приголосних , особливо б, п, до, д, т.

Спів Legato можна зрівняти з безперервним і рівним звучанням смичка струнних інструментів. Так само рівно, плавно повинен звучати співочий голос. Ліричні співучі пісні виконуються прийомом legato.

2. Staccatto - "уривчасто". Цей прийом звуковедення прямо протилежний legato. Переходити до нього рекомендується після оволодіння навичкою зв'язного, плавного співу. Позначається цей штрих крапками над або під нотами. При виконанні staccato звуки як би підкреслюються голосом легкими поштовхами (акцентами) і відокремлюються один від одного цезурами (короткими паузами). Приголосні з кінця складу (якщо вони не стоять наприкінці слова) переносяться до початок наступного з півдня. Прийом staccato використається в рухливих, жартівних піснях у звукозображальних цілях (зокрема, для передачі характеру стрибків - див, наприклад, епізод Allegro vіvace Танєєвського хору "Руїни башти").

3. Non Legato - буквально - не, legato не плавно, не складно. Цей штрих складається як би з елементів двох попередніх з одного боку, прийом non Legato передбачає якесь підкреслення кожного звуку мелодії (як staccato), але при цьому не можна допускати нарочитості акцентів, тобто, з іншого боку, виконувати мелодію треба на основі безперервності, не роблячи цезур (пауз).

Штрихом non legato виконуються, наприклад, пісні в рухливому темпі, коли варто передати характер схвильованості або особливу значущість підкресленням кожного складу тексту (С. Танєєв "Посмотри, какая мгла"). У роботі над такими хоровими партитурами варто намітити й виконати динаміку фраз, пропозицій, щоб не вийшов одноманітний спів "по складах".

Всі зазначені прийоми звуковедення можуть бути здійснені лише за умови вміння співаків користуватися диханням .Тому під час виконання того або іншого співочого штриха керівник повинен звертати увагу учасників хору на взаємозв'язок звуковедення з подихом, м'язами черевного преса, діафрагмою. Наприклад, при звуковедення legato не можна знімати звук з подиху, а при виконанні stассаto треба співати, як би коротко перериваючи (послабляючи) подих, але постійно зберігаючи при цьому активний стан м'язів, що регулюють дихальний процес.

Метроритм і темп.

Метроритмічна й темпова організація в хоровому співі має величезне художнє значення. За допомогою цих тимчасових засобів музичної виразності можна передати найрізноманітніші настрої, спокійну споглядальність, повільну й упевнену ходу, стрімкість, рішучість, порив почуттів і багато чого іншого. Щоб все це виразити в хоровому звучанні, керівнику необхідно насамперед самому "ужитися" у метроритмічну й темпову структуру конкретного творі, відчути їхня органічність і взаємодоповнюваність. Із цією метою добуток багаторазово програється й проспівується вголос й "про себе", щораз у ледве зміненому темпі. У підсумку визначається темп, найбільш відповідному характеру добутку. Він може бути трохи повільніше або швидше потрібного, але ніколи не повинен із границі темпової зони, що об'єктивно існує для кожного добутку.

При цьому не треба забувати й деякі об'єктивні фактори. Наприклад, керівникові хору потрібно враховувати, що темп виконання, залишаючись у з незмінним, може трохи мінятися (кількісно) залежно від акустичних умов приміщення, його обсягу, складу хору, питомої ваги звучання. Так, при великому складі хору можна взяти більше повільний темп, чим при численному. У хорах з добре поставленими, сильними й гарними голосами немає необхідності прискорювати повільні частини, вони в такому тхорі пролунають насичено й повнокровно. Зате в тхорі із плоскими, слабкими голосами більше швидкий темп у деякому змісті буде компенсувати цей не статок. Взагалі виразний спів допускає трохи за повільний темп, що був би неприйнятний при меншій інтенсивності виконання.

Той самий темп із підходити для одних умов виконання й бути неприйнятний для інших. Треба пам'ятати, що вірний темп той, у якому зміст добутку, логіка розвитку музичної думки виявляються щонайкраще .

У досягненні метроритмічної стійкості може допомогти текст хорового добутку, правильні наголоси в ньому, значеннєва логіка. Ритмічний спів завжди складно й опирається на ритм мови. Тому керівник зобов'язаний дуже добре проаналізувати не тільки музичну, але й поетичну сторону добутку, спробувати визначити єдність і їх взаємодію, а потім намітити виконання ударних і не ударних складів, намітити план ритмічного виконання .

Дуже важливо дотримувати в співі гармонію тексту й ритму. У практиці ця єдність часто порушується із за мало досвідченості співаків, які, намагаючись добре вимовляти слова, обтяжують їх, тим самим порушують ритмічну гостроту виконання, ритмічну характерність добутку. У кожному добутку є своя співпідпорядкованість виразних засобів в одних випадках найбільш виразним й у цьому змісті провідним елементом є мелодія, кантилена, в інші - підкреслений ритм, у третіх - динамічна контрастність і т. Д. Якщо музичний образ твору виявляється, скажемо, за допомогою типового метроритмічного малюнка, керівникові доцільно звернути увагу співаків саме на цю сторону твору.

Особливо часто виникають труднощі там, де зустрічаються синкопи, пунктирний ритм, ноти із крапками, які часто не доспівуються, а наступні за ними короткі тривалості (восьмі або шістнадцяті), навпаки, затягуються, що згладжує ритмічну характерність. На перший погляд це може здатися дріб'язком, тільки-но вловимої на слух. Але часто саме в такому "дріб'язку" ховається сутність, образність твору.

Досить буває налагодити ритмічну сторону музики, і твір як би перетворюється, набуває необхідного сенсу й живий подих. Хормейстер повинен відчути функцію ритму в добутку, зрозуміти, що даний ритм привносить із собою відображення мужності або лагідності, гніву, ніжності або чого те іншого, що є змістом конкретного добутку. Звідси будуть випливати вимоги до хору відносно ритму. Якщо, наприклад, хор не дотримує або перетримує тривалість, корисно роздрібнити й прорахувати її більше дрібними рахунковими одиницями.

Метроритмічна сторона виконання багато в чому залежить від чіткості показу диригента (академічному хору - на всіх етапах, включаючи концертний виступ, а народному - на репетиціях). При цьому повинна бути повна ритмічна погодженість між жестом та співом.

Швидкість виконання й характер руху музики залежать від темпу. Існує п'ять основних позначень темпу largo (дуже повільно), adagіo (повільно), аndante (спокійно, плавно), аllegro (швидко), ргеsto (дуже швидко), всі вони мають масу відтінків, які пов'язані з розмаїтістю музичних характеристик. Коли основний темп установлений виконавцями, на його основі виявляються можливі агогічні відтінки (невеликі зміни в темпі), виконання яких асоціюється з поняттям ритмічної волі (гubatо). Одним із властивостей гubatо є вичитування метричної точності з підкресленою ритмічною волею усередині метричних часток і тактів.

Прийом гubatо дає можливість виконавцеві як би "стискувати" одні фрази, пропозиції, мотиви й "розширювати" інші, залежно від зміст музики. Робиться це надзвичайно делікатно, плавно, непомітно. так, щоб агогіка не порушила логікові руху музики, природності музичної лінії. Прийом гubatо є виразним засобом музики, у яку він вносить живий ритмічний подих, внутрішній імпульс (на відміну від формально розміряного виконання). Можна, наприклад, тільки-но помітно як би "стиснути" кілька ритмічних часток для того, щоб додати фразі внутрішню тремтливість, схвильованість, а можна, навпаки, ледве розтягти їх - тоді з'явиться відчуття особливої значущості того моменту, про яке співається в творі .

У музиці існують також прийоми rіtenuto (уповільнення) і ассеlerando (прискорення), які звичайно вказуються в нотах. Виразність цих прийомів обумовлена сприйняттям уповільнення як заспокоєння, загасання руху в музиці й прискорення як наростання темпу до кульмінації.

Хормейстер може визначити швидкість виконання твору по метроному спеціальному приладу, який визначає темп, якщо він зазначений композитором у нотах. Наприклад, він може позначатися так М М = 60. Цифра 60 у цьому випадку буде говорити про те, що кожен удар метронома відповідає одній секунді (60 ударів у хвилину), 120 означає, що кожен удар відповідає половині секунди тощо. Основні метрономічні швидкості можна приблизно встановити за допомогою годин, прослуховуючи цокання секундової стрілки або спостерігаючи за її рухом. Якщо в нотах стоїть позначення = 90, те це значить, що треба виконувати твір зі швидкістю дев'яносто чвертей у хвилину, тобто одна чверть дорівнює двом третинам секунди (60 90=0,6 хвилин), при позначенні = 60 твір варто виконувати зі швидкістю шістдесят половинних нот у хвилину або одна половина за одну секунду (60 60=1 хвилин ).

Іншим засобом художньої виразності, що ставиться до темпу, є фермата, що позначає припинення руху музики й ставиться над нотою або паузою (). Фермати вказуються композитором, але іноді виконавець може сам внести в партитуру фермату, бажаючи підкреслити особливе значення конкретного звуку, акорду. Як правило, фермата вживається наприкінці добутку й підготовляється вповільненням темпу (rіtenuto) у попередній ферматі тактах. Іноді ферматою підкреслюється кульмінація, рідше вона застосовується в початках творів, все залежить від задуму композитора. Роль фермати над паузами можна зрівняти "з роллю психологічної паузи в мистецтві художнього слова, що залежно від місця у фразі може або попереджати про значення майбутніх слів, або затримувати увагу на словах, що відзвучали, і образах, або підкреслювати психологічну залежність висловленої думки від думки наступної".

Не можна використати фермату у відриві від змісту проведення, від логіки музичної думки й зупинятися на звуці тільки для того, щоб помилуватися його красою або продемонструвати своє вміння користуватися подихом, філірувати звук. Тут, як і у застосуванні до rubato, необхідні почуття міри, художній смак, інакше виконання буде манерним. Впору можливо й навіть необхідно іноді прибігати до фермати як засобу вирівнювання інтонації, вибудовування акорду.

Існує думка, що фермата вдвічі збільшує тривалість ноти або паузи. Це не завжди так. Якщо, наприклад, фермата стоїть над витриманою нотою, то в помірному темпі навряд буде потрібно збільшення довжини у два рази. І навпаки якщо фермата стоїть над восьмою, то цілком можливо, що буде потрібно збільшити її звучання більш ніж у два рази. Таким чином, довжина фермати щодо ноти, над якою вона поставлена, може виявитися обернено пропорційної тривалості цієї ноти, тобто великі тривалості при ферматі розтягуються незначно, а короткі, навпаки, значно. "Міра витримування фермати не має якоїсь однієї певної норми й залежить від її розташування у фразі, призначення, музичного змісту й ряду інших причин".

Тембр.

У аматорів, що не мають співочого досвіду, у процесі хорових й індивідуальних занять із керівником обов'язково повинні зложитися музично слухові уяви про звуковий образ свого голосу. Для цього треба просити співака більше слухати свій голос, почути й зрозуміти його характерні риси, описати словами його звуковий образ.

Велике значення в музично слуховому розвитку в учасників хору має темброва уява, тобто вміння уявити собі окраску й характер звуку, мислити уявлюваними тембрами голосів, що відповідають змісту виконуючої музики. Для чого це потрібно?

Різні по тембру голоси співаків хору при єдиному принципі дихання, звукоутворення, звуковедення, дикції під час співу зливаються в загальний рівний тембр хору. Однак цей тембр, залишаючись рівним для всього хору, може змінюватися відповідно до музично образного змісту конкретного твору. На жаль, не всі колективи вміють використати, й не повною мірою використають, темброві нюанси, їхня палітра виразних засобів буває обмежена. Разом з тим саме тембр і динаміка є першорядним матеріалом у творчості співака.

Незважаючи на те, що кожний хор має свою основну темброву окраску, тобто може звучати переважно або лунко і яскраво, або м'яко й оксамитово, або могутньо й густо, або камерно й прозоро, у межах цієї основної тембрової зони можливі й навіть бажані деякі зміни. Так, мабуть, "звуками відкритими, яскравими виражається й у співі, і в мові більша радість,гордість, лють, злість, звуки приглушені служать для вираження страху, боязкості, прихованості, стримані почуття обов'язково вимагають деякого закриття голосу, а максимально закритий, глухий голос застосовується для вираження жаху й великої таємничості. "Єдине психологічне фарбування, єдиний тембр образ можна створити тільки в результаті психологічної однодумності всіх учасників хору, при ідеально точному формуванні потрібного тембру кожним співаком окремо " [39].

Тембр можна змінити, змінюючи форму рота, переносячи крапки опору звукових хвиль у тверде піднебіння. Навіть перетворення міміки, вираження лиця співаючого здатне вплинути на тембр. Керівник може проілюструвати учасникам хору, як перетворюється його тембр, форма рота що імітує сміх, надає звуку веселий, світлий характер, при опущених кутках рота, плаксивому вираженні звучання також стає слізливим, при зображенні люті, роздутих ніздрях і вискалених зубах голос робиться різким і злим. Так, часто в співаків, здатних емоційно захоплюватися при виконанні, голос сам приймає відтінки, диктуючі змістом тексту. Завдання хормейстера - вірно зрозуміти зміст і відчути характер музичного образа, щоб пояснити все це колективу, допомогти йому знайти вірні темброві фарби.

Як вправу можна запропонувати учасникам хору проспівати якусь мелодію (із серії знайомих і зручних для даного завдання), щоразу міняючи тембр (наприклад проспівати світло, мрійливо, прозоро, або скорботно, сутінно, темно, радісно, яскраво, тощо ). Темброві подання співаків допомагають їм внутрішнім слухом уявити, подумки відтворити звукову тканину твору, підібрати ті або інші виконавські прийоми. Одночасно з розвитком тембрового слуху доцільно розширювати палітру динамічних відтінків.

Динаміка. Необхідність зміни сили звуку, як використання й інші засоби виразності, визначається змістом музичного твору. Pіano звичайно зв'язують із настроєм спокою, тиші, ніжного пещення, поетичного споглядання або ж зі сторожкістю, таємничістю, стриманістю, напругою. Forte нерідко супроводжує втіленню почуття радості, радості або ж розпачу, болю.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8