Вокальне навчання у самодіяльних хорових колективах

Не менш корисною була робота хорових кружків, спрямована на розвиток в учасників уміння слухати музику, орієнтуватися у величезному потоці музичної інформації. Знання вітчизняної й закордонної музики в сполученні з навичками ціннісних орієнтації, із практичними заняттями співом допомагала розвивати інтерес учасників до критичної оцінки тих або інших творів. У цьому випадку хоровий кружок міг розвиватися за прикладом аматорського об'єднання, своєрідного клубу аматорів музики, співу, запозичаючи в нього такі форми занять, як лекції, бесіди на музичні теми, колективні перегляди музичних спектаклів, фільмів тощо. “Сучасне виконавське мистецтво відіграє важливу роль в утвердженні національної української культури у світі. Тому, завдання кожного музиканта-виконавця, в першу чергу, полягає у гідному представленні нашої музичної культури за кордоном, у популяризації її за межами країни, донесенні найкращих зразків української музики до слухача На сучасному постмодерному культурному просторі з'являється багато талановитих композиторів, які, продовжуючи надбання своїх попередників, створюють музику, котра відображає усю складність сучасного музичного мислення, роблять нові кроки у пошуках новітніх засобів звукового відображення дійсності.

Поряд з установкою на творче й пізнавальне прилучення до мистецтва, часто пов'язане з оволодінням порівняно складними формами духовної діяльності, доцільним було й деяке розширення кола завдань навчально-виховної роботи, у першу чергу для масових рядових колективів. Зокрема, не слід було ігнорувати важливості таких моментів участі в самодіяльності, як проведення дозвілля, товариське спілкування й інші елементарні й доступні форми знайомства з хоровим мистецтвом нарівні із власне виконавськими формами. У цьому сенсі необхідно було диференціювати й визначати завдання хорових самодіяльних колективів залежно від їхнього рівня й контингенту учасників. Там, де враховувалися різноманітні мотиви участі в хоровій самодіяльності, створювалися нові оригінальні форми роботи, такі, як хорові клуби, клуби аматорів пісні, Будинки хорової музики, хорові студії, хорові співанки, ходи, маніфестації тощо.

1.2 Завдання та функції самодіяльного хорового колективу

Основним завданням хорової самодіяльності є ідейно-естетичне виховання мільйонів самодіяльних співаків, задоволення зростаючої естетичної потреби людей у створенні духовних цінностей. Хорова самодіяльність надає можливості знайомитися зі скарбами народного фольклору, спадщиною національної і світової музичної класики, композиторською творчістю. Хорова самодіяльність готує досвідчених слухачів музики, виховує художню вимогливість, що має, на наше переконання, велике значення у формуванні людини майбутнього.

Роль хорової самодіяльності нині стає особливо відповідальною, тому що вона ідейно й художньо впливає на мільйонну аудиторію, яка щодня слухає й дивиться виступи аматорських колективів по радіо, телебаченню, у різних концертних залах і клубах як у себе на батьківщині, так і за кордоном. Культурно-просвітнє значення хорової самодіяльності в сучасних умовах важко переоцінити. Особлива роль та величезне виховне її значення у безпосередньому спілкування з живими джерелами музично пісенної культури.

Для плідної роботи дуже важливо зрозуміти структуру й різноманіття функцій хорової самодіяльності, а саме: виховну, пізнавальну, художньо-естетичну, комунікативну, функцію розваги тощо. Різноманіття функцій хорової самодіяльності свідчить про її різнобічний характер і великий діапазон виховних засобів, яким вона володіє. Насамперед, у цьому зв'язку необхідно відзначити активний характер діяльності її членів, які безпосередньо беруть участь у творчому процесі та у створенні художнього образа.

Масштаби й зростаючий рівень виконавської майстерності сучасної хорової самодіяльності дають підставу оцінювати її не тільки як засіб активного відпочинку, прилучення до світу прекрасного, шлях до музичної освіти, але і як величезну в масштабах країни суспільно корисну справу, що сприяє формуванню всебічної й гармонічно розвинутої особистості.

Функції хорової самодіяльності, як і всієї художньої самодіяльності в цілому, з часом поступово розширюються й набувають усе більшої ваги та важливого характеру. Відтак, проблема художнього керівництва самодіяльними колективами, роль хормейстера як художнього керівника, педагога й вихователя з кожним роком буде набувати все більшої значимості. Якщо спочатку завдання хорового колективу обмежується тільки задачами масового співу, то й діяльність його буде носити відповідний характер. У цьому випадку колектив організується без обліку музичних і вокальних здібностей бажаючих співати в ньому. Розподіл голосів також відповідний - або всі будуть співати в унісон, з можливими найпростішими підголосками, або достатньо розподілу тільки на високі й низькі голоси.

Варто зауважити, що існує достатньо самодіяльних хорів, особливо змішаних, які хоч і мають повний склад хорових партій, залишаються нерівноцінними по кількості та якості звучання. Можна зустріти такі варіанти, в яких із-за нечисленної чоловічої групи або із-за слабко розвинених навичок багатоголосного співу хори діляться тільки на три групи голосів (жіночі - сопрано й альти - і одна чоловіча група). У цьому випадку необхідно особливо враховувати робочий діапазон чоловічої партії, що співає в унісон, і підшукувати доступні їй твори. Наприклад, змішане трьохголосся, при якому нечисленний склад чоловічих голосів об'єднаний в одну партію, звучить досить компактно, а з погляду ансамблю між партіями - цілком урівноважено й струнко. Для народно хорового виконання такий склад є цілком органічний, тому що відповідає структурі хорових партитур народних пісень.

Буває, що керівник самодіяльного хору залежить від об'єктивних причин, які диктують той або інший склад хору. Часто трапляється, що керівник не має можливості створити такий склад колективу, який би він хотів. Це залежить від умов, які визначають якісний та кількісний склад колективу, і який може бути меншим або більшим, однорідним (жіночим, чоловічим) або змішаним (повним, не повним). Тому, добираючи репертуар, керівнику необхідні уміння пристосовувати той або інший твір до наявного складу хору. А отже, хормейстер повинен знати основні принципи хорового аранжування й уміти перекладати обрану партитуру під існуючий склад самодіяльного хору.

Необхідність хорового аранжування виникає в хормейстерів, що працюють із однорідними групами, тому що літератури для цих складів не вистачає. Керівники народних хорів, що дотримуються обласних співочих манер виконання, також змушені прибігати до аранжування. Завдяки аранжуванню багато кращих зразків хорової й вокальної музики широко виконуються. Разом з тим відомо, що всякого роду зміни, навіть незначні, здатні порушити характер музики, стиль твору, навіть спотворити його зміст. Тому робити перекладання варто обережно і тільки на основі професійних знань, прийомів і способів хорового аранжування.

Варто проконсультуватися з більш досвідченим музикантом, хормейстером щодо остаточного варіанту виконаного аранжування. Існує низка практичних посібників, які допоможуть хормейстерові в цій роботі. При складанні репертуару необхідно дотримуватися принципу "від простого до складного". У ряді випадків доцільно включати в репертуарний план твори, які допомагають рішенню конкретних навчальних завдань колективу. Наприклад, для співочого розвитку окремих груп хору добре добирати такі твори, у яких цим групам даються сольні партії.

У кожного хорового колективу згодом виробляється певний репертуарний напрямок, накопичується репертуарний вантаж, що відповідає складу учасників, співочій манері, творчим завданням. Досягши певних вершин, нагромадивши достатній потенціал для нового росту виконавської майстерності, творчий колектив шукає ґрунт для свого розвитку в більш складному репертуарі. У цьому сенсі репертуар завжди повинен бути націленим на перспективу, його необхідно постійно так би мовити "плекати".

Перед керівником може постати ще одна проблема, пов'язана з оволодінням сучасним репертуаром, сучасним ладом музичної мови, в якому часто вживаються гострі, дисонуючі гармонії, контрастна динаміка, сполучення різноманітних темпів і змінних розмірів, оригінальні інтонаційні обороти, тональні зіставлення тощо. Сучасні композитори розвивають свою техніку хорового письма, створюють твори, які засвоюються хоровою практикою. Така техніка, у свою чергу, дає стимул для наступного росту авторської творчості. Поряд із технічними прийомами хорових композицій розвиваються музичні уявлення, музично-творче образне мислення, удосконалюється співочий апарат учасників хору. Все це становить закономірний процес еволюції хорового співу як мистецтва виконавського, у якому репертуар є потужною рушійною силою, про що піде розмова у третьому розділі роботи.

1.3 Організація роботи та особливості формування самодіяльного хорового колективу

При створенні нового самодіяльного хорового колективу доцільно, наприклад, заручатися підтримкою громадських організацій, розгорнути широкою пропаганду самої ідеї створення хору. Для цього потрібно використати весь арсенал засобів агітації за хорове мистецтво, місцеву й стінну пресу, радіо, афіші, оголошення тощо. Надзвичайно ефективними можуть стати особисті бесіди з потенційними учасниками. У підсумку повинна виявитися й скластися група ентузіастів - ядро майбутнього колективу.

Первісне завдання, як правило, зводиться до того, щоб залучити до самодіяльності якнайбільше зацікавлених учасників. У цьому зв'язку корисно організувати конкретний захід, що допоможе викликати інтерес до хорового співу, наприклад, виступ будь-якого хору або співочого ансамблю. Після концерту бажано провести цілеспрямовану бесіду слухачів з учасниками того колективу, який виступив. Це може стати найдійовішою агітацією за хоровий спів. Словом, від керівника вимагається більша фантазія та ініціатива в справі організації колективу. Процес створення може тривати від одного-двох тижнів до року, залежно від реальних місцевих умов.

Звичайно, цей період бажано не затягувати, а залучити до створення самодіяльного хорового колективу громадськість і спромогтися мобілізувати її вплив на хорову справу.

1.3.1 Склад хорового колективу

Склад хорового колективу зазвичай не обмежується окремими рамками й вимогами до учасників. До нього практично входять всі бажаючі співати у хорі. Завдання керівника - зацікавити заняттями всіх. Ця справа не є легкою. Успіх її залежить від уміння керівника зацікавити людей, які скоріш за все не уявляють, наскільки цікавим й захоплюючим може виявитися спів у хорі. Мотиви участі можуть носити й не художній характер - багато хто приходять із-за звичайної людської цікавості, або за компанію з кимось.

Необхідно пам'ятати, що не слід затягувати майбутніх учасників у хор обіцянками успішної концертної діяльності, гастрольними поїздками тощо.

По-перше, немає гарантії, що колектив зможе зрости до високих творчих вершин і заслужить право на широку художню діяльність (хоча, як вважає Л. Шаміна, як надзадачу - можна, а іноді й необхідно, ставити її перед учасниками).

По-друге, необхідно враховувати місцеві умови й можливості роботи самодіяльного колективу. І нарешті, категорична установка на високий художній результат, що часто виявляється недосяжним, може розчарувати учасників, і колектив може розпастися.

Одним із дієвих методів організації роботи хорового колективу є метод переконання людей взяти участь у роботі самодіяльного хору. Треба роз'яснити й керівництву підприємства, на базі якого планується або організовується колектив, що участь у хорі займає в людей багато часу (щотижневі репетиції, концертні та згодом і конкурсні виступи) і по соціальній значимості участь у самодіяльності варто розглядати як важливу суспільну роботу, що заслуговує колективного заохочення й усілякої підтримки. Цей постулат став особливо актуальним у сьогодення.

Однак, якщо є хоча б невеликі передумови для створення стабільного хору (наприклад, гарні музичні здібності учасників, підтримка й зацікавленість місцевого керівництва, наявність приміщення для занять, музичний інструментарій тощо), хормейстерові необхідно їх використовувати, залучаючи до хорової роботи як усіх бажаючих, так і тих, хто має музичний слух та голос.

З маси учасників, які спочатку всі приймаються в хор, майже завжди можна виділити найбільш співочих і обдарованих особистостей. Вони й будуть визначати ядро початкового самодіяльного хору.

Якщо аматори ставлять своєю метою досягнення певних художніх результатів і мають можливості досягти їх, хоровий кружок, яким являється колектив на початковому етапі свого існування, може незабаром вирости в міцний хоровий колектив. Шлях від первинних форм хорового кружка до хорового колективу для багатьох самодіяльних хорів є закономірним.

Залежно від контингенту бажаючих співати створений хор може бути чоловічим, жіночим або мішаним. Оптимальне число учасників хору становить, як правило, 20-30 осіб. Але може виникнути й більший за складом хор із перспективним майбутнім. Такий колектив створюється зазвичай при серйозній моральній і матеріально-технічній підтримці адміністрації й громадських організацій зацікавлених підприємств, установ.

Відомі випадки, коли склади самодіяльних колективів комплектуються на конкурсній основі. До таких колективів приймаються особи з гарними музичними й вокальними даними, нерідко ті, що мають музичну освіту. Діяльність подібних колективів наближається до професійного рівня. Так у свій час був організований Житомирський народний хор «Льонок», ідейно-естетичні завдання якого збігаються із професійною формою діяльності. І хоча такі приклади не одиничні, у самодіяльності набагато більше поширені масові хорові колективи первинних форм роботи.

Керівникові важливо попередньо вивчити місцеві умови, особливо соціально демографічний склад того виробничого, навчального або якогось іншого колективу, на базі якого передбачається створити хор. Керівник заздалегідь, повинен знати на що розраховувати, скільки людей до нього може прийти, ким будуть ці люди, їхній вік, стать, характер, регламент їхньої виробничої праці тощо.

Таким чином, тільки ясно уявляючи собі об'єктивну картину місцевих умов, а також вивчивши місцеві співочі традиції, керівник може приступити до створення самодіяльного хорового колективу.

1.3.2 Початок роботи та організація перших репетицій

Яскраві співочі голоси гарного тембру й більшого діапазону в природі зустрічаються рідко. У більшості випадків голоси бажаючих співати в самодіяльному хорі перебувають у нерозвиненому стані, так само як і музичний слух. Тому спочатку керівнику необхідно виявити потенційно перспективних співаків, визначити в них наявність будь-якого голосу, встановити його особливості (тембр, силу, діапазон, манеру звуковидобування та інші індивідуальні якості), а також елементарні музичні дані - музичний слух, музичну пам'ять, відчуття ритму. Тут може допомогти структура музичних здібностей Б.Теплова, яка, на наш погляд, дуже влучно підходить для визначення музичних здібностей у аматорів хорового співу (див. схему 1).

Схема 1 Структура музичності (за Б. Тепловим)

С. Садовенко зазначає, що у процесі формування музичних здібностей важливою є ідея щодо компенсаторних можливостей здібностей. Мова йде про ймовірність надзвичайно широкої компенсації одних здібностей іншими, внаслідок чого відносна недорозвиненість певної здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання тих видів діяльності, що найбільш тісно пов'язані з проявами вроджених здібностей. Відсутня здібність може бути компенсована іншими, більш сформованими у людини (Б. Теплов, Д. Флейвелл).

Окремі здібності не просто співіснують одна з одною. Кожна здібність змінюється, здобуває якісно іншого характеру залежно від наявності і ступеню сформованості інших здібностей. Відображаючи системну організацію мозку, міжфункціональні зв'язки та діяльнісний характер психічних функцій, окремі здібності мають складну структуру.

Т. Артем'єва, пояснюючи природу здібностей, відштовхується від властивих усім людям загальних здібностей, і вважає, що здібності слід розглядати як індивідуальні відмінності, що диференціюють людей. Вона зазначає: По суті здібність входить до системи властивих даній особистості якостей і є виявом її індивідуальності.

Відомий психолог Л. Виготський у цьому сенсі зазначав, що “кожна наша “здібність” працює насправді в такому складному цілому, що, взята сама по собі, вона не дає й приблизного уявлення про дійсні можливості її дії. Так, коли ми досліджуємо людину зі слабкою пам'яттю в ізольованих умовах, на відміну від людини з гарною пам'яттю, вона може запам'ятовувати краще просто в силу того, що пам'ять ніколи не виступає сама по собі, але завжди в тісному співробітництві з увагою, загальною установкою, мисленням - і сукупна дія різних здібностей може виявитися зовсім незалежною від абсолютної величини кожної окремо” [8, 230].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8