Лекції по українській та зарубіжній культурі

в Києві (1918). Автор комплексу будівель Української Сільськогосподарської

Академії в Голосієво (Київ), який вважається класичним прикладом нового

напрямку в архітектурі. Праці Дяченка викликали в 30-х рр. дискусію і

офіціальний осуд. В 1937 вимушений був переїхати в РРФСР, де репресований.

Олександр Вербицький (1875-1958), проф. Київського Художнього Ін-ту,

ак.Академії Архітектури УРСР. Побудував в стилі українського бароко з

елементами конструктивізму будинок Київського вокзалу (1928-33), елеватор в

Одесі.

Павло Альошин (1881-1961), використовував українські архітектурні

традиції. Побудував будинок Педагогічного музею в Києві (1909-13, буд.

Центральної Ради), буд. Ольгінської гімназії (1914-27, тепер головний

корпус АН України).

Володимир Заболотний (1898-1962), президент Академії архітектури

УРСР, побудував буд. Верховної Ради УРСР (1936-39).

Музика.

З 1923 р. в Києві існувало Товариство ім. Леонтовича В його складі:

Ревуцький, Лятошинський, Косенко, Вериківський та ін. В 1928 перетворено у

Всеукраїнське Т-во революційних музикантів (ВУТОРМ), яке об'єднало майже

всіх видатних композиторів. Ліквідовано у 1932 і замінено Спілкою

композиторів УРСР.

Лев Ревуцький (1889-1977), фортеп'янні твори, кантати, симфонії,

концерти, хорові та сольні обробки укр.нар.пісень. Редакція опери Лисенко

"Тарас Бульба". З 1934 викладач Київської консерваторії.

Борис Лятошинський (1895-1968), опери, симфонії, симфонічні балади,

симфонічні поеми, хори, обробки пісень, музика для п'єс та кінофільмів.

Віктор Косенко (1896-1938), симфонічні поеми, сонати, фортепьянні

п'єси, увертюри, концерти, обробки пісень.

Михайло Вериківський (1896-1962), опери, перший український балет,

симфонічні композиції, вокально-симфонічні твори, хори, пісні.

Театр.

До 1917 в Україні один театр Садовського в Києві. В 1918 - 3 театри:

1)Держ. драм. театр - вихованці МХАТ, реалістично-психологічна школа;

2)Держ. народний театр Саксаганського; 3)"Молодий театр" Леся Курбаса та

Гната Юри - розрив з традиціями старого побутового театру, орієнтація на

західний театр модерна.

Курбас Лесь (1885-1942), син галицького актора, вивчав філософію у

Віденському ун-ті, театр. мистецтво, в "Молодому театрі" пошуки форми,

вирішальна роль режисерського задуму, грав провідні ролі, широко ставив

свої інсценізації. Ці традиції продовжив заснований ним у 1922 р. театр

"Березіль" (Київ, потім Харків): експресіонізм, конструктивізм, національна

лірика, патетика, сатира. В 1933 репресований і засланий на Соловки.

Звинувачення у націоналізмі, формалізмі, відриві від сучасної дійсності,

російського театру. "Березіль" перетворено у театр ім. Т.Шевченка (реж.

Мар'ян Крушельницький).

Київський театр ім.І.Франко, створений Г.Юрой у Вінниці в 1920, з

1926 у Києві.

Одеська Держдрама (1925), перший в Одесі стаціонарний український

театр, реж. Терещенко, Василько, актори Ужвій, Нятко, Шумський.

Театри робітничої молоді (ТРОМ'и), дитячі театри.

Драматурги: Іван Дніпровський, Яків Мамонтов, Мирослав Ірчан, Іван

Микитенко, Микола Куліш, Олександр Корнійчук, Іван Кочерга.

Оперні театри: Одеса, Харків, Київ, Вінниця, Дніпропетровськ.

Оперні співаки: Іван Паторжинський, Марія Литвиненко-Вольгемут,

Оксана Петрусенко, Зоя Гайдай.

Кіно.

У 20-і роки Одеса на певний час стає столицею українського

кінематографу. Після створення у Харкові в 1922 році Всеукраїнського

фотокіноуправління (ВУФКУ) в Одесі на базі декількох колишніх приватних

кінопідприємств створена Одеська кінофабрика ВУФКУ, з 1929 р. Одеська

кінофабрика "Українфільм", з 1938 отримала сучасну назву. Аж до створення в

1928 р. кінофабрики в Києві це було єдине велике кінооб'єднання в Україні.

Тут працювали видатні кінорежисери Петро Чардинін /Красавчиков/ (1873-

1934), Володимир Гардін (1877-1965), Георгій Тасін /Розов/ (1895-1956),

дебютували як кінорежисери Олександр Довженко (1894-1956), Іван Кавалерідзе

(1887-1978), Лесь Курбас (1887-1942), знімалися актори Амвросій Бучма,

Наталя Ужвій, Юрій Шумський, Іван Замичковський.

П.Чардинін за 25 років роботи на Одеській кінофабриці створив понад

200 кінострічок. Ним були поставлені картини "Розповідь про семеро

повішених" (1920), "Магнітна аномалія", "Тарас Шевченко" (1926), "Тарас

Трясило" (1927), "Червінці", "Хазяїн чорних скель", "Черевички" (1928).

П.Чардинін відкрив талант молодого А.Бучми, доручивши йому заголовну роль

Тараса Шевченко в однойменному фільмі. Фільм Чардиніна "Укразія" про

антантівську інтервенцію в Одесі демонструвався в 1925 р. на Міжнародній

виставці в Парижі і став першим українським фільмом, що вийшов на

закордонний екран.

В.Гардін поставив в Одесі фільми "Остап Бандура", "Поміщик", "Слюсар

і канцлер", "Отаман Хміль" (1924) за сценарієм Льва Нікуліна. С.Тасін -

автор фільмів "Ордер на арешт", "Джиммі Хіггінс", "Кармалюк", "Нічний

візник" (1929, з А.Бучмою і І.Замичковським), "Назар Стодоля", "Велика

гра". Як кінорежисер пробував себе в Одесі видатний український театральний

режисер і актор Лесь Курбас. Він поставив фільми "Шведський сірник",

"Макдональд", "Вендетта", "Арсенальці" з А.Бучмою у головній ролі.

На Одеській кіностудії в 1926 р. зняв свій перший фільм "Вася-

реформатор" О.Довженко. Потім з'явилися фільми "Ягідка кохання" (1926),

"Сумка дипкур'єра" (1927), "Звенигора" (1928, сценарій Й.Йогансена, художнє

оформлення В.Кричевського), "Арсенал" (1929). Наступні фільми, О.Довженко

знімав уже в Києві.

З 1926 році на студії працював кінорежисером Володимир Вільнер,

постановник фільму "Беня Крик" за сценарієм І.Бабеля з Ю.Шумським у

головній ролі. Тут починав творчу кар'єру Микола Охлопков (1900-1967),

згодом відомий режисер московських театрів. Ним були поставлені фільми

"Митя" і "Проданий апетит".

Разом з О.Довженко створював фільми "Вася-реформатор", "Ягідка

кохання", "Арсенал" кінооператор Даніїл Демуцький (1893-1954), син

українського фольклориста, хорового диригента і композитора Порфирія

Демуцького (1860-1927). У Довженка в фільмі "Арсенал" працював асистентом

згодом відомий радянський кіносценарист Олексій (Люся) Каплер (1904-1979).

У 1940 році Олександр Файнциммер поставив в Одесі фільм "Танкер Дербент" за

однойменною повістю Юрія Кримова, який довгий час вважався радянською

кінокласикою.

У багатьох фільмах в Одесі знявся А.Бучма ("Укразія", "Вендетта",

"Тарас Шевченко", "Арсенальці", "Макдональд", "Микола Джеря", "Нічний

візник", "Назар Стодоля", "Арсенал", "Джиммі Хіггінс", "Тарас Трясило",

"Проданий апетит", "Напередодні"). Як режисер він поставив тут фільм "За

стіною". Плодотворно працював в Одесі і іншій видатний український актор

Юрій Шумський (кінофільми "Вася реформатор", "Тарас Шевченко", "Беня Крик",

"Борислав сміється", "Буря", "Напередодні", "Нічний візник"). У фільмах

"Тарас Трясило", "Назар Стодоля" знімалася Наталя Ужвій, у той час акторка

Одеської Держдрами.

У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, що ставили московські

кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм С.Ейзенштейна

"Броненосець Потьомкін", що увійшов в десятку кращих фільмів світового

кінематографу і став візитною карткою Одеси.

Київська кінофабрика ВУФКУ створена в 1928 р. Тут поставлені фільми

"Земля" О.Довженко (1930, на Всесвітній виставці в Брюсселі 1858 р.

визнаний одним з 12 кращих фільмів світу), перший український кольоровий

фільм "Сорочинський ярмарок" Екка (1939), "Щорс" О.Довженко (1939), "Велике

життя" Лукова (1939), "Богдан Хмельницький" Савченка (1941).

Контрольні запитання.

1. Що ви знаєте про Леся Курбаса та його театр "Березіль"?

2. В чому полягає значення творчості О.Довженка?

В.Релігія.

У травні 1920 Всеукраїнська православна церковна рада у Києві

проголосила автокефалію і скликала у 1921 р. Всеукраїнський Церковний

Собор. Він висвятив Василя Липківського (1864-1938) на архієпископа та

призначив митрополитом Київським. Цим було покладено початок Української

автокефальної православної церкви (УАПЦ). В 1926 вона мала 32 єпископи,

3000 священиків, 20 єпархій, 2800 приходів, 6 млн. прихожан.

Радянська влада провела конфіскацію церковних коштовностей(золоті та

срібні лампади, свічники, чаші, митри з дорогоцінними каміннями, панагії,

дзвони), церковних будівель. В 1922 запроваджено контроль над усіма

церковними справами.

1926 р. Липківський арештований, влада настояла, щоб ІІ

Всеукраїнський Собор УАПЦ у 1927 його зняв. Призначено Миколу Борецького,

арештований 1930 після процесу СВУ. 1930 Надзвичайний Церковний Собор з

декількох єпископів та 40 священиків ухвалив про самоліквідацію УАПЦ, 1935

вона остаточно ліквідована. Знищення храмів: Михайлівський золотоверхий

Собор, Десятинна церква, Братський монастир на Подолі, Микольський Собор.

Тисячі сільських церков перетворені на клуби та склади. В 1937 з 2000

приходів в Україні не лишилося жодного.

Контрольні запитання.

1. Коли була створена УАПЦ, хто був її першим митрополитом? Коли вона

була ліквідована?

Висновки.

Внаслідок національної революції 1917-1920 рр., за діяльності

українських національних урядів, розпочався новий етап національного

відродження в Україні, Він продовжився і за перше десятиліття радянської

влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, з початку 30-

х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції.

Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження".

Лекція 7.

Культура України у 1939- 1991 рр.

План лекції.

1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя.

Ждановщина.

2. Неоднозначний стан української культури під час "хрущовської

відлиги".

3. Форсований наступ на українську культуру за часів стагнації.

4. Стан культури України в сучасних умовах.

1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя.

Ждановщина.

З початком Великої Вітчизняної війни всі українські культурні

установи, визначні представники наукової, технічної, творчої інтелігенції в

обов'язковому порядку мали бути евакуйовані на схід. В столицю Башкирії Уфу

була евакуйована АН УРСР, творчі союзи (письменників, композиторів,

художників), Київська опера. Інститут електрозварювання академіка Є.Патона

евакуйований на Урал, Інститут чорної металургії - в Свердловськ, Інститут

офтальмології В.Філатова - в Ташкент тощо. Академіка А.Кримського, 70-річчя

якого урочисто святкували на початку 1941 р., незважаючи на його похилий

вік та хворобу, вивезли силоміць, а потім кинули у в'язницю, де він і

помер.

Евакуйовані були вищі учбові заклади з викладачами та студентами:

Київський та Харківський університети - в Казахстан, Одеський - спочатку на

Північний Кавказ, згодом в Туркменію (Байрам-Алі), Київський та Харківський

медінститути - в Самарканд. На базі кадрів Київського медінституту створено

Челябінський медін.

В евакуації опинилися письменники М.Рильський, П.Тичина, В.Сосюра,

А.Малишко, Л.Первомайський, Ю.Яновський, О.Копиленко, І.Ле та ін. На

замовлення їх творчість обмежувалася головним чином воєнно-патріотичною

тематикою (Корнійчук - "Партизани в степах України", "Фронт", Кочерга -

"Ярослав Мудрий", Бажан - "Данило Галицький"). Частина письменників

подалася на фронт воєнкорами (О.Довженко, М.Бажан, О.Корнійчук, його

дружина В.Василевська та ін.).

В Сибір та Середню Азію були евакуйовані 35 театрів з України.

Київська кіностудія потрапила в Ашхабад, Одеська - в Ташкент. В евакуації

були зняті кінострічки "Олександр Пархоменко" (реж.Л.Луков, 1943 р.), "Як

гартувалася сталь" за М.Островським, "Райдуга" (реж. М.Донськой, за романом

В.Василевської, 1944 р.), "Нескорені" за Б.Горбатовим (1945) та ін.

О.Довженко здійснив зйомки документальних стрічок "Битва за нашу радянську

Україну" та "Перемога на Правобережній Україні" (1943).

Ознаки впливу культу особи Сталіна на кіно, які спочатку з'являлися

боязко і подекуди, з часом отримали риси імперативності, неодмінності,

категоричності, обов'язковості та постійності. Спочатку Сталін не з'являвся

особисто на екрані, а тільки згадувався ("Розгром Юденіча", 1941 р.). У

1942 р. він фігурує не тільки в "Обороні Царицина" та "Олександрі

Пархоменко", але й у фільмі про легендарного вождя монгольського народу

"Його звуть Сухе Батор". Актор Чіаурелі, який спеціалізувався на зображенні

сталінської величі та мудрості, вражав афоризмами і оточення обожнювало

його.

Сценарій О.Довженка "Україна в огні", який Сталін спочатку сприйняв

схвально, потім було піддано розгромній критиці, а автора - шельмуванню.

Одною з причин цього, про що Довженкові натякнули, було те, що у сценарії

нічого не було сказано про вирішальну роль Сталіна у перемозі над ворогом.

Виступаючи на політбюро у січні 1944 р. Сталін говорив, що у повісті

"ревізується ленінізм, ревізується політика нашої партії з основних

керівних питань. Кіноповість Довженка містить грубі помилки антиленінського

характеру - це відвертий випад проти політики партії".

У фільмах воєнних років за вказівкою Сталіна пропагувалася ідея

швидкої та легкої перемоги над фашизмом. Ворога показували карикатурно,

лякливим, слабким, взагалі позбавленим людських рис. Такою була картина

І.Пир'єва "Секретар райкому", прем'єра якої відбулася на жовтневі свята

1942 р. та мала великий суспільний резонанс, а також фільм М.Калатозова

"Непереможні".

Під час німецької окупації українська культура в усіх її формах

(наука, освіта, література, мистецтво) опинилася, власне як і весь

український народ, перед загрозою повного знищення. Вищі навчальні заклади

зачинено, музеї пограбовані, на базі театрів утворено заклади для розваги

окупантів з відповідним репертуаром. Інтелігенція, яка потрапила під

окупацію, мусила перебиватися випадковими заробітками, щоб вижити. Лише в

Одесі, яка стала центром румунської провінції Трансністрія, працював

румунізований університет, театр опери та балету, з Румунії приїздив на

гастролі російський шансоньє Петро Лещенко, однак про українську культуру

не могло бути й мови. Румунські ідеологи, зокрема професор Яського

університету Олександр Болдур, доводили, що вся територія Трансністрії

заселена русифікованими румунами і завдання нової влади - повернути його в

лоно рідної румунської мови і культури.

Деякі діячі творчої інтелігенції не встигли чи не хотіли евакуюватися

і при відступі німецької армії, резонно боючись репресій сталінського

режиму (деякі з них вже встигли відсидіти в концтаборах до війни), подалися

на захід. Вони склали другу хвилю української еміграції. Серед них були

відомі художники брати Василь та Федір Кричевські, актор Йосип Гірняк,

літератори Іван Багряний, Іван Кошелівець, Тодось Осьмачка, Юрій Шевельов

(Ю.Шерех), Юрій Лавріненко, Оксана Лятуринська та ін.

Перемога над фашистською Німеччиною посіяла у народу ілюзії про

послаблення режиму в СРСР, демократизацію суспільства, викликало певне

піднесення національної активності мас та інтелігенції, але всі ці

сподівання були марними. Сталін навпаки вважав, що перебування мільйонів

людей на окупованій території, вплив німецької та націоналістичної

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12