Лекції по українській та зарубіжній культурі 
Лекції по українській та зарубіжній культурі
Одеський державний медичний університет
Кафедра українознавства та культурології
Українська та зарубіжна культура.
Конспект лекцій для студентів
Лекція 1.
Вступ. Предмет і завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян.
План лекції.
1. Предмет і завдання курсу.
2. Дослов'янська культурна традиція на теренах України.
А. Трипільська культура.
В. Скіфо-сарматська культура.
С. Антична культура.
Д. Візантійська культура.
3. Культура східних слов'ян.
1. Предмет і завдання курсу.
Поняття "культура" відноситься до числа найбільш широких за своїм
обсягом і у філософському розумінні означає сукупність досягнень
суспільства в процесі його розвитку. Існує широке та вузьке розуміння цього
поняття. В широкому - як сукупність матеріальної та духовної культури, у
вузькому - суто духовна культура.
Матеріальна культура - матеріальні цінності, створені людством в
процесі його розвитку, до яких відносять знаряддя праці, житло, одяг тощо.
Духовна культура - духовні цінності людства, цінності в галузі
1)освіти, 2)науки, 3)художньої культури, 4)моралі, їх виробництво, розподіл
та споживання.
Художня культура - сукупність літератури та мистецтва.
Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить
образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу. Мистецтво
з'явилося, як засіб задоволення духовних потреб людей в естетичній насолоді
і пізнанні, як засіб вираження всього багатства її переживань, породжений
спілкуванням з природою та іншими людьми.
Функції мистецтва. Діючи переважно на почуття і уяву людей, мистецтво
викликає глибокі переживання, роздуми, асоціації, пов'язані з певними
явищами життя. і тим впливає на формування громадських і моральних ідеалів.
Розвиток мистецтва тісно пов'язаний з іншими формами суспільної свідомості
- політикою, мораллю, наукою, філософією.
Початок мистецтва. Перші зразки мистецтва належать до пізнього
палеоліту. Залежно від художнього методу та стилю (наприклад, класицизм,
романтизм, реалізм, модернізм) і світогляду митця мистецтво в різні епохи
по-різному відображало світ.
Види мистецтва. З розвитком культури склалися різні види мистецтва -
живопис, скульптура, музика, театр, література, кіно, телебачення,
декоративно-ужиткове мистецтво тощо, що відрізняються як способом
відтворення дійсності, так і художніми засобами та матеріалом (звуки,
фарби, живе слово, танок тощо).
Морфологія мистецтва. Розглядаючи морфологію мистецтва, ми виділяємо
три засоби його існування, три сфери, галузі художньої творчості. 1)Перша -
просторова, до якої відносяться живопис, графіка, скульптура, архітектура,
декоративно-ужиткове мистецтво. 2)Друга - часова, яка охоплює письменність
та музичну творчість. 3)Третя - просторово-часова, яка включає акторське
мистецтво, танок.
Класифікація мистецтв дозволяє розподілити їх на родини, види та
різновидності в залежності від матеріалів, які застосовуються, та техніки
обробки цих матеріалів. Наприклад: роди мистецтва - живопис, графіка,
скульптура. Різновидності графіки - малюнок та гравюра, різновидності
малюнка - малюнок олівцем, тушшю, вуглем; різновидності гравюри -
ксилографія, офорт, ліногравюра, акватинта.
Образотворче та необразотворче мистецтво. За засобами та можливостями
відтворення навколишнього світу мистецтво розподіляється на образотворче та
необразотворче. До образотворчого мистецтва належить живопис, графіка,
скульптура. До необразотворчого - архітектура, декоративно-ужиткове
мистецтво, дизайн, музика, танок. Синтетичні роди мистецтв такі, як театр,
кіно, цирк, телебачення, естрада, де ми зустрічаємося як з образотворчими,
так і необразотворчими видами мистецтв. Модернізм ставить під знак питання
таку класифікацію.
Курс української та зарубіжної культури запроваджений у вищих
навчальних закладах України нещодавно. Ще немає апробованих та вивірених
практикою підручників, курсів лекцій, методичних рекомендацій. Загальна
література з проблем культурного розвитку України строката за своїми
методологічними підвалинами, структурою, підходами, методикою відбору
емпіричного матеріалу тощо. Немає сталих підручників і з проблем світової
культури.
Якщо історія суспільства чи держави вивчає, головним чином,
діяльність народних мас, як головних творців історії (не забуваючи при
цьому керівників цих мас - еліту), історія культури робить наголос на
діяльності окремих особистостей - митців, вчених, педагогів, духовних
пасторів тощо, які власне й створюють духовні цінності, а також наслідки їх
творчої праці - художні твори, наукові праці тощо.
Ось чому, вивчаючи курс української та світової культури ми будемо
робити наголос на окремих, найвизначніших постатях вітчизняної та
зарубіжної культури, їхніх найвизначніших творах, їх внеску у світову
цивілізацію.
Органічна частина світової культури. Опановуючи курс української та
зарубіжної культури, треба звернути увагу на те, що культура українського
народу є частиною світової культури, світової цивілізації. Вона розвивалася
за спільними законами, в руслі розвитку європейської культури, хоча і має
свої особливості, як і кожна національна культура.
Відсутність власної держави протягом багатьох століть, майже 350-
річне існування України у складі Росії призвели до тісного переплетення
обох культур - російської і української, коли одна культура живилася іншою,
взаємозбагачувалася, коли вихідці з України отримували освіту, жили багато
років в Росії і працювали для загальноросійської культури і навпаки, коли
етнічні росіяни живилися українськими національними ідеями, мотивами,
темами, сюжетами, співпрацювали з діячами української культури.
Разом з тим, не можна забувати, що Україна завжди, хоча і в різному
ступені, була зв'язана з зовнішнім світом, збагачувалася сама цими
зв'язками і виносила свої досягнення на суд світової громадськості. Багато
діячів української культури - вчені, музиканти, живописці, письменники - в
різні історичні епохи вчилися закордоном, працювали в бібліотеках Європи та
Америки, лабораторіях, викладали в західних університетах, виступали на
сценах західних театрів разом з іноземними акторами, давали сольні
концерти, виставлялися на мистецьких виставках та в музеях, друкувалися в
закордонних видавництвах, газетах, журналах тощо.
Вільно володіючи класичними та іноземними мовами - латинською,
грецькою, англійською, французькою, німецькою, російською та ін., - вони
робили переклади на українську мову наукової та художньої, світської та
релігійної літератури, залучаючи українського читача до надбань світової
культури.
Певний внесок у світову культуру зробили і українці діаспори. У
ближньому та дальньому зарубіжжі вихідці з України інтегрувалися й
інтегруються у загальнокультурний процес тих країн, де вони оселилися,
громадянами яких вони стали, і їх особисті надбання стають надбаннями націй
до яких вони пристали.
Відсутність української державності протягом багатьох століть
призвела до того, що Україна загубила і продовжує губити свої таланти, які
працюють задля підвищення могутності інших націй, народів, держав. Ці
аспекти історії української культури мало досліджені, тому в курсі лекцій
на них буде звернута особлива увага.
Контрольні запитання.
1. Дайте визначення поняття культура. На які дві великі частини можна
його розділити? З яких елементів складається духовна культура?
2. Дайте визначення поняття художня культура.
3. Дайте визначення мистецтва. Що таке просторове (часове, просторово-
часове) мистецтво?
4. Яка відмінність між образотворчими та необразотворчими родами
мистецтва?
5. Що відноситься до синтетичного роду мистецтва?
2. Дослов'янська культурна традиція на теренах України.
А. Трипільська культура.
В 90-х рр. 19 ст. український археолог чеського походження В.Хвойко
відкрив нову культуру, датовану 4-2 тис. до н.е. і названу трипільською, по
місцю перших археологічних знахідок (село Трипілля на Київщині). Спершу її
поширювали на територію Дніпровсько-Дністровського межиріччя. Згодом, коли
румунські археологи біля села Кукутени розкопали стародавні людські
поселення з подібними ознаками, ареал поширення людності цієї культури було
розповсюджено на територію Дунайського басейну, Балканський півострів,
острова Середземномор'я та Малої Азії і вона отримала ще назву трипільсько-
кукутенська культура. Виділяють три етапи її розвитку: 1)ранній - 3500-
3000, 2)середній - 3000-2000, 3)пізній - 2000-1700 до н.е.
Характерні особливості матеріальної культури трипільців такі:
поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд. Житло
будувалося по колу, одне біля другого, середина кола залишалася
незабудованою. Будинки споруджувалися каркасні, двоповерхові, проміжки між
каркасом запліталися лозою та мастилися ззовні і зсередини товстим шаром
глини. Розмір їх сягав 100-140 кв.м. Житло ділилося на кімнати, які
опалювалися печами, складеними з глини. В кожному будинку проживало по 20
осіб. Все поселення нараховувало по 500-600 чоловік. Центр селища
використовувався як загін для худоби. Це були скотарсько-землеробські
племена з колективною власністю на стада худоби.
Значного поширення у трипільців набуло виготовлення керамічних
виробів побутового призначення - столовий та господарський посуд: миски,
глечики, горшки, макітри, декоративна кераміка.
Художня культура трипільців обмежувалася декоративно-ужитковим
мистецтвом та культовими статуетками і малюнками на камені та стінах печер.
Вона відзначається високим художнім смаком та технікою.
Орнамент. Характерна ознака художнього оздоблення керамічних виробів
- яскравий декоративний орнаментальний розпис. Форма орнаменту - прямі та
хвилясті лінії, овали, змієподібні спіралі, які повинні були символізувати
сонце, воду, людей, тварин, рослини. Вживалося 4 кольору орнаменту -
чорний, білий, червоний та брунатний. Яскравими фарбами та різнокольоровим
орнаментом розписувалися і стіни жилих помешкань.
Статуетки. Серед археологічних знахідок - численні статуетки,
переважно жіночі, що доводить існування культу жінки у трипільському
суспільстві. Жінка знаменувала культ родючості, була продовжувачем традицій
предків. Статуетки мали культове значення. Виконані вони були у
реалістичній манері, і за ними можна простежити етнічний тип трипільців.
Усатівська культура. До пізнього трипілля - усатівської культури (від
села Усатово під Одесою, кінець ІІІ - початок ІІ тисячоліття до н.е.,
розкопки провадив одеський археолог Михайло Болтенко) відносяться кам'яні
могильні плити з зображеннями людей, тварин і такі ж зображення на стінах
печер.
Оминаючи спірну концепцію про етнічну ідентичність трипільців та
українців, зауважимо однак, що трипільська культура була одним з джерел
слов'янської взагалі та української зокрема культури.
В. Скіфо-сарматська культура.
У скіфський період (7-2 ст. до н.е.) під іменем іраномовних племен
скіфів, які населяли територію сучасної України, об'єднувалися численні
місцеві племена. Від скіфів лишилися величезні кургани, в яких вони ховали
своїх царів. Разом з померлим, у могилу клали зброю, ювелірні вироби,
забитих коней і рабів. Скіфське мистецтво відіграло велику роль у
формуванні слов'янської культури. Воно було одним з джерел слов'янської
мистецької спадщини.
Скіфи використовували усі форми посуду трипільців, прикрашеного
геометричним узором. Основою скіфського декоративного мистецтва є
зображення тварин. Після скіфів лишилися великі кам'яні статуї з
зображенням воїнів. Згідно висновків українського діаспорного академіка
Омеляна Пріцака українці наслідували після скіфів чоботи, білу сорочку,
козацьку гостроверху шапку, пернач, сагайдак (рос. - колчан) тощо. Для
скіфів були притаманні патріархат, культ сонця з його символом - колесом,
флективна мова - словозміна, шляхом заміни кінцівок.
З початком грецької колонізації в Причорномор'ї (6 ст. до н.е.)
великого впливу на скіфів мала антична культура, про що свідчать
археологічні знахідки в Неаполі Скіфському біля сучасного Сімферополя.
Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена.
Продовжувалася традиції звіриного стилю в оздобленні посуду, з'являються
композиції міфологічного змісту.
С. Антична культура.
Прямим джерелом для української культури стала антична культурна
традиція, носієм якої були грецькі міста-поліси на узбережжях Чорного та
Азовського морів - Тіра (нині Білгород-Дністровський), Ольвія в гирлі
Південного Бугу, Херсонес (на території сучасного Севастополю), Феодосія,
Пантікапей (сучасна Керч), Танаїс у гирлі Дону, Фанагорія на Кубані тощо.
Вони почали утворюватися з 6 ст. до н.е. і мали неабиякий вплив на місцеві
народи північного Причорномор'я, в тому числі і на попередників слов'ян.
Ці колонії були містками для зв'язків грецької метрополії з степовим
населенням, з яким йшов інтенсивний товарообіг, зокрема продуктами
хліборобства та тваринництва. Натомість степове населення купувало предмети
ремісницького виробництва. Вважається , що слов'янська молодь могла
оселятися в містах-полісах і здобувати тут навички ремесла, мистецтва,
будівництва, виробництва кераміки, зброї, ювелірних виробів тощо. Згідно
праць грецького історика Геродота випливає, що грецькі впливи сягали далеко
на північ аж за дніпровські пороги.
Пам'ятки мистецтва грецьких колоній дійшли до нас у формі скульптур,
місцевого та імпортованого виробництва, надгробних рельєфів на міфологічні
та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів, ювелірних виробів. Від
античної грецької культури слов'яни запозичили також теракоти та фрески.
Теракоти (від італійського - опалена земля) - неглазуровані керамічні
вироби з випаленої кольорової пористої глини, головним чином червоного,
брунатного, кремового кольору - архітектурні деталі, облицювальні плити,
посуд, вази.
Фрески (від італійського - свіжий) - живопис фарбами, водяними або
розведеними на вапняному молоці, по свіжій вогкій штукатурці. Фрески
застосовувалися для оздоблення культових споруд, церков, соборів, палаців.
Фрески були відомі з 2 тис. до н.е. і були поширені в різних країнах світу.
Грецькі впливи. На думку деяких дослідників грецькі впливи ми
відчуваємо в українській етнографії. Український народний одяг з його
багатими прикрасами має багато спільного з грецьким народним одягом. Багато
спільного маємо ми з грецьким народом і у духовній культурі. Греки любили
музику, співи, святочні обряди. Аналогічні тенденції спостерігаються і в
українців: нахил декорувати свій одяг, хатню обстановку, численну
обрядовість у народному житті.
Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм, який був
притаманний населенню Київської Русі, Козацької держави і став одною з
причин драми в історії українського народу, коли він загубив свою
державність і протягом багатьох століть не був спроможний її відновити.
Античні корені української культури неодноразово підкреслювали
українські письменники та поети, зокрема Юрій Липа (книга "Призначення
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
|
