Формування знань про тварин в учнів 3 класу на уроках "Я і Україна. Природознавство"

Залучення учнів до активної розумової діяльності під час розповіді відбувається тоді, коли учитель викладає матеріал не як готовий факт, а демонструє об’єктивний механізм його пізнання. Він аналізує, порівнює, протиставляє, виділяє основну думку, узагальнює тощо. Це спонукає дітей сприймати навчальний матеріал за вчителем, порівнювати його з відомими знаннями, власним досвідом, виявляти ціннісне ставлення до нього. Обов’язковою умовою використання таких прийомів є врахування не тільки рівня змістової (опорні знання), а й процесуальної (володіння прийомами розумової діяльності) підготовки школярів.

Прийомами виявлення якості пізнавальної діяльності у процесі розповіді є складання разом із учнями таблиць, плану, зображення схематичних малюнків, записів опорних слів або звертання до записів, малюнків, схем, заздалегідь зроблених на дошці та ін. Під час виконання таких завдань внутрішні пізнавальні дії школярів та їх результати матеріалізуються, що особливо важливо на початковому етапі навчання.

Зосередженню уваги дітей сприяє інтерес, який збуджується не тільки добором цікавих фактів, доступністю змісту, логікою викладу, але й правильністю, виразністю, яскравістю, образністю мови учителя. Зокрема застосуванням різних мовних засобів: порівнянь, метафор, яскравих епітетів, а також елементів усної народної творчості (прислів’їв, загадок), уривків із художніх і науково-популярних творів. Ці засоби впливають на почуття та емоції школярів і створюють у них позитивний емоційний фон засвоєння.

Під час розповіді значні керівні можливості має техніка мовлення вчителя (темп, паузи, інтонація, риторичні запитання). Правильно вибраний темп викладу є запорукою частини успіху в сприйманні учнями змісту. Темп викладу визначається рівнем підготовки дітей і характером змісту навчального матеріалу. Надзвичайно важливою є інтонація розповіді. Різна інтонація, виразність мовлення дозволяють вчителю виділяти головне, спонукати дітей виконувати різні дії, керувати їхньою поведінкою.

Отже, під час розповіді керівна функція вчителя, з урахуванням зазначених особливостей, може реалізовуватися через:

а) зміст навчального матеріалу (його структуру, логічну побудову, добір фактів);

б) прийоми, які відображають об’єктивні процеси пізнання (аналіз, порівняння, встановлення зв’язків і т. ін.);

в) спеціальні прийоми активізації (застосування засобів наочності, цікавих матеріалів та ін.) і забезпечення зворотного зв’язку через складання схем, таблиць, плану);

г) техніку й культуру мовлення, спілкування.

Розповідь у початковій школі обов’язково поєднується з іншими методами навчання та із засобами наочності. Методи виступають у ній прийомами, що розв’язують конкретні дидактичні підзадачі. Наприклад, прийом бесіди може забезпечувати зворотний зв’язок у конкретній ситуації, актуалізацію відомих фактів, установки на зосередження уваги та ін. Засоби наочності використовуються для ілюстрацій теоретичних положень, створення чуттєвих образів або їх актуалізації.

Важливе місце серед методів навчання відводиться дидактичній грі, зазначає Байбара Т.М., яка є особливою формою пізнання дітьми дійсності. Гра допомагає активізувати навчальний процес, розвиває спостережливість дітей, увагу, пам’ять, мислення, збуджує інтерес до навчання [4,5,6,8, 9].

Ігри, які використовуються на уроках «Я і Україна», класифікують за дидактичними навантаженнями:

1)       ігри, які сприяють формуванню вміння класифікувати;

2)       ігри, мета яких перевірка правильності сформованих уявлень;

3)       ігри, спрямовані на виявлення природних зв’язків, сутність явищ;

4)       ігри, спрямовані на формування вміння орієнтуватися на місцевості.

Навчальні дидактичні ігри, що застосовуються у навчальному процесі під керівництвом учителя (настільні ігри, ребуси, кросворди тощо), використовуються для перевірки знань, розвитку кмітливості, формування творчого мислення (див. додаток А)

Крім словесних методів навчання, на уроках природознавства широко використовуються практичні методи. До них належать практичні роботи, досліди і спостереження.

Практична робота – це навчально-пізнавальна діяльність, у процесі якої учні виконують практичні дії з об’єктами в матеріальній або матеріалізованій формі. При цьому тіла і явища або умови їх існування в природі не змінюються, вважає Савченко О.Я. [56].

У ході виконання практичних робіт учні оволодівають практичними уміннями. Отже, їх основною метою є формування практичних умінь і навичок. Крім того, внаслідок виконання дій з об’єктами в одних випадках здобуваються факти, які є основою формування нових уявлень, понять і встановлення зв’язків, а в інших – засвоєні знання виступають засобом здійснення практичної діяльності, тобто знання засвоюються на рівні застосування за зразком і в новій ситуації.

Практична робота, як метод навчання, є способом цілеспрямованої організації практичної навчально-пізнавальної діяльності учнів та керування нею учителем.

Засобом організації практичної роботи є практичне завдання. На думку О.А. Біди, ефективність його виконання учнями залежить від:

а) чіткого визначення конкретних цілей практичної діяльності;

б) відбору необхідних матеріальних об’єктів або їх матеріалізованих форм, приладів чи їх моделей;

в) розробки прийомів виконання завдання [10,70].

Практичні завдання виконуються на різних етапах уроку, а отже, миють різні дидактичні цілі. Так, на етапі засвоєння вони використовуються для актуалізації опорних знань та умінь, постановки проблеми, як джерело нових знань; на етапі застосування засвоєних знань і умінь – для їх закріплення; на відповідних етапах – для систематизації, узагальнення, а також перевірки засвоєних знань та умінь.

Практичні роботи виконуються не тільки на уроці, а й у позаурочний час, зокрема під час виконання домашніх завдань.

Важливим практичним методом навчання природознавства є організація і проведення дослідів. Навчальний дослід – це елементарний навчальний експеримент. Він є одним із важливих методів пізнання природи, накопичення чуттєвого досвіду, зазначає Варзацька Я.О. [13,59].

Дослід, як метод навчання, є способом взаємозв’язаної діяльності вчителя і учнів: учитель керує діяльністю учнів (організовує, планує, контролює, стимулює, коригує, аналізує й оцінює), спрямовує на вивчення тіл і явищ природи у спеціально створених умовах шляхом зміни об’єктів або умов їх існування (протікання) з використанням відповідних приладів і матеріалів.

Дослід дає змогу відтворити явище або процес у спеціально створених умовах, простежити за його ходом, побачити ті ознаки, які у природі сприйняти безпосередньо неможливо. Специфіка досліду полягає в тому, що він дозволяє отримати явище в «чистому вигляді», а саме: уникнути впливу побічних факторів. Дозволяє досліджувати його в різних умовах, припиняти дослідний процес на будь-якій стадії і повторювати необхідну кількість разів, вивчати предмет більш ретельно, ділити його на частини, виділяти те, що цікавить. Таким чином досягається глибина дослідження суті явищ і законів природи, підвищується обґрунтованість висновків.

Необхідність проведення дослідів у початковій школі зумовлена насамперед тим, що діти мають недостатній чуттєвий досвід, а більшість природознавчих уявлень і понять формується тільки на його основі. Це стосується тієї частини змісту, засвоєння якої іншими методами буде неефективним. Під час навчання досліди необхідні і в тих випадках, коли процес у природі триває довго, і діти не можуть спостерігати за ним від початку до кінця, або виникає потреба в детальному вивченні чи загостренні уваги дітей на частині такого процесу.

Обов’язковим елементом досліду є створення спеціальних умов для проходження явищ, процесів та добір засобів для цілеспрямованої зміни об’єктів або середовища їх існування. Тому виконання дослідів вимагає певного обладнання (приладів і матеріалів).

У процесі використання досліду молодші школярі повинні оволодіти не тільки знаннями про тіла і явища природи, їх взаємозв’язки і залежності, а й про спосіб його виконання (які практичні дії і в якій послідовності здійснюються), про прилади, матеріали та їх призначення.

Важливе значення у формуванні природничих знань має метод спостереження. У працях відомих педагогів Я.А. Коменського, В.О. Сухомлинського, К.Д. Ушинського, психологів Л.С. Виготського, Л.В. Занкова та інших показано, що природа своєю різноманітністю, яскравістю фарб приваблює увагу дітей і позитивно впливає на їхній розвиток. Ось чому правильній організації спостережень у природі вчитель має приділяти велику увагу [38,64,67,68].

Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів навколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно-визначеним цілям й вимагає вольових зусиль, вказує Гончарова К.Д. [3, 49]. Спостереження спрямоване на виявлення істотних ознак, причинно-наслідкових зв’язків у природі. За допомогою спостережень виявляються певні закономірності в навколишній дійсності.

У процесі навчання спостереження виступає одним із методів його організації. Спостереження є способом організації взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів і полягає у тому, що вчитель організовує, стимулює, здійснює поточний контроль, аналізує, коригує й оцінює цілеспрямоване, планомірне сприймання учнями об’єктів природи.

Під час спостереження учні оволодівають уміннями виділяти в предметах їх ознаки, порівнювати групи предметів за однією ознакою, помічати зміни у спостережуваних об’єктах, робити висновки за допомогою вчителя. У молодших школярів нестійка увага, погано розвинута спостережливість. Тому робота вчителя повинна бути спрямована на розвиток уваги і спостережливості, доповнює Кузнєцова В.І. [19,50].

З перших уроків з курсу «Я і Україна» вчитель навчає учнів спостерігати за навколишньою природою. Він дає їм детальний план спостережень, одночасно показуючи, як ним користуватись та як краще висловити наслідки спостережень.

Спостереження у процесі навчання може виступати методом і прийомом. Методом воно є тоді, коли в результаті його проведення досягається дидактична ціль, а прийомом – дидактична підціль. Від цього залежать співвідношення спостереження з іншими методами, які можуть входити до нього прийомами або включати його прийомом у свою структуру. Наприклад, у процесі спостережень бесіда буває прийомом актуалізації опорних знань про об’єкт і способи діяльності; прийомом мотивації й стимулювання та ін.; розповідь – прийомом додаткового інформування; дослід – прийомом виявлення певної внутрішньої ознаки або властивості об’єкта і т. ін. І навпаки – спостереження входить прийомом в інші методи, зокрема в дослід, в практичну роботу, в розповідь для сприймання наочних ілюстрацій до неї.

У дітей молодшого шкільного віку довільна увага розвинена слабо. Як показали дослідження психологів, вона розсіюється через 4–5 хвилин, тому виникає постійна потреба в активізації навчально-пізнавальної діяльності. Для цього слід готувати до уроку різні наочні посібники, які активізують пізнавальні можливості учнів.

На сучасному етапі розвитку дидактики наочність можна визначити як принцип навчання, який ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень. За допомогою пояснень, прикладів можна створити уявлення про той чи інший об’єкт чи явище природи, тобто можна навчати наочно, спиратись на ті ж образи, уявлення, дії, які є в особистому досвіді учнів.

Під час вивчення природознавства використовують такі способи подачі наочних посібників: безпосередня демонстрація, опосередкована демонстрація (за допомогою ТЗН), створені в процесі навчання таблиці, схеми, за словами Байбари Т.М. [4].

У процесі навчання засоби наочності можуть виступати як:

1)  джерело нових знань і уявлень про об’єкти, події, явища;

2)  ілюстрація, яка служить опорою теоретичних положень;

3)  спосіб розвитку мислення, що забезпечує міцність засвоєння знань, розвиток уваги, спостережливості, уяви;

4) посібник для самостійної пізнавальної діяльності;

5) спосіб інструктажу;

6) спосіб повторення, повідомлення, систематизації;

7) спосіб контролю.

Реалізація вказаних функцій вимагає поєднання слова і наочності. Саме за допомогою слова вчитель керує сприйманням, яке здійснюється учнями, призводить до осмислення зв’язків явищ.

До використання наочних посібників на уроках природознавства в початковій школі існує ряд вимог, а саме:

1)                використання наочних посібників повинне відповідати в цілому меті навчання і меті уроку зокрема;

2)                поєднання слова і наочності;

3)                врахування рівня підготовки школярів. Якщо в учнів немає уявлень, які необхідні і достатні для утворення нових, то використання наочних посібників не є необхідністю. Зовсім недоцільно показувати наочно предмети і явища, добре відомі учням із їх щоденних спостережень або попередніх навчальних демонстрацій, достатньо тільки нагадати про них.

4)                оптимальність використання: не перевантажувати наочними посібниками, бо надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття, осмислення; забезпечити можливість розгляду, що потребує обліку формату, величини знаків, цифр, букв, як зазначає Біда О.А. [10,11].

Вчитель повинен пам’ятати про інші, не менш важливі, загальні вимоги до використання засобів наочності. Серед них:

•        зміст засобу наочності повинен відповідати освітній, розвивальній та виховній меті. У засобах наочності не повинно бути нічого зайвого, що відволікало б увагу дітей від необхідного;

•        усі засоби наочності демонструються під час уроку тільки в момент необхідності, а не раніше. Після цього вони можуть залишатися на видних місцях, але у тій послідовності, в якій вивчалися. Надалі вони використовуватимуться для розв’язання інших дидактичних задач: усвідомлення, осмислення, систематизація, узагальнення, запам’ятовування, закріплення і т. ін.;

•        якщо засіб наочності не відповідає поставленим цілям і задачам, то на уроці краще ним не користуватися, на думку Варзацької Я.О. [13].

Наочність на уроках природознавства може бути натуральною (об’єкти природи живі і препаровані) і зображувальною (таблиці, схеми, муляжі, кінофільми). Для вивчення багатьох об’єктів, недоступних для сприймання в натурі, учитель застосовує зображувальну наочність.

Разом із таблицями на уроках «Я і Україна» використовувати треба малюнки вчителя на класній дошці. Малюнок на дошці дає змогу вчителеві послідовніше і повніше викласти матеріал, а учням – легше стежити за думкою вчителя, зосереджуючи увагу в потрібний момент на сприйнятті лише тієї деталі, про яку йде мова. Малюнки вчителя повинні бути простими, близькими до схеми. У 1–4 класах учитель малює на дошці окремих тварин. Робота з малюнком на уроці сприяє кращому засвоєнню матеріалу. Розглянемо фрагменти цих уроків, зокрема етапи актуалізації знань учнів, вивчення нового матеріалу та закріплення знань, умінь і навичок учнів.

Тема. Види тварин. Тварини – живі організми

Мета: формувати поняття «тварина – частина живої природи», уявлення про різноманітність тварин та їх види, відмінність тварин від рослин; формувати вміння порівнювати, робити висновки, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки; виховувати прагнення до пізнання тваринного світу, дбайливе ставлення і любов до тварин.

Обладнання: ілюстрації із зображенням тварин різних середовищ існування.

Хід уроку

Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

– Відгадайте загадки:

На подвір’ї ходить птах

І співає по складах.      (Півень)

Хоч мала сама на зріст,

Та великий маю хвіст.

Пухова руденька шуба,

Із сосни стрибну на дуба.     (Білка)

По квітучих садах літаю,

Солодкі дарунки збираю.      (Бджола)

– Як одним словом назвати півня, білку і бджолу?

– До якої природи належать тварини?

Сьогодні на уроці ми розпочинаємо вивчати царство тварин. Ви дізнаєтеся, де живуть тварини, як їх розрізняють, чим тварини відрізняються від рослин.

Вивчення нового матеріалу

1. Бесіда з метою формування уявлення про різноманітність тварин у природі, середовище їх існування та будову.

– Розгляньте малюнки із зображенням тварин, назвіть їх і скажіть, чим відрізняються між собою тварини.

Тварини відрізняються розмірами тіла (наприклад, найбільша з тварин – синій кит – має довжину 30 м і масу 150 т, а найменших тварин неможливо побачити без мікроскопа). Відрізняються тварини також формою тіла. Форма тіла тварин залежить від того, у якому середовищі вони живуть.

– Де живуть тварини? (Тварини живуть скрізь, де для них є їжа, схованка від ворогів та місце для влаштування житла: у воді та на суші, під землею і в повітрі. В усіх куточках нашої планети можна зустріти тварин, навіть там, де життя здавалося б неможливе.)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9