Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi

розумова самостійність,

сміливість думки,

готовність до вольового напруження,

спрямованість особистості на творчість [35,с.46].

Л.С.Виготський, інший радянський психолог, виділяє два основних види людської діяльності: відтворюючий (або репродуктивний) та комбінуючий (або творчий). Обидва види цієї діяльності пов'язані з функціями нашого мозку, і саме комбінуюча (творча) здібність мозку представляє собою процес уявлення, яке Л.С.Виготський вважав основою творчої діяльності людини [15,с.5].

Для того, щоб пояснити психологічний механізм уявлення та пов'язаної з ним творчої діяльності, Л.С.Виготський виділив закони, яким підпорядковується діяльність уяви:

1. Подвійна, взаємна залежність творчої діяльності уяви та досвіду людини, що обумовлюється інтелектуальними здібностями.

Так як досвід є матеріалом, з якого створюються конструкції уяви, то чим багатшим є досвід, тим багатшою буде уява людини. В той же час уявлення може бути засобом розширення досвіду людини, тому що людина може уявити те, чого не бачила, завдяки чужому опису або розповіді, тобто людина може засвоювати за допомогою уяви чужий історичний або соціальний досвід.

2. Закон емоційного знаку ( вплив емоційного фактору на комбінуюче уявлення) та закон емоційної реальності уявлення (вплив уявлення на почуття).

В творчому процесі обов'язковими є афективні елементи. На будь-яку побудову фантазій впливають наші почуття ( наш емоційний фон), які спрямовують творчий процес. В свою чергу наші фантастичні побудови обов'язково викликають емоційні переживання як у самих авторів ( як прояв задоволення або незадоволення) так і у “спостерігачів” новоз'явлених творень.

Л.С.Виготський підкреслює, що обидва фактори - інтелектуальний та емоційний - є однаково необхідними для акту творчості [15,с.16].

Сучасний психолог Б.Б.Коссов присвятив свої дослідження виявленню фундаментальних механізмів, що об'єднують творче мислення, сприйняття та особистість.

Коссов Б.Б. вважає, що особистісний аспект проблеми творчого мислення потребує вивчення в першу чергу мотиваційної сфери особистості. В результаті дослідження особистісних особливостей творчих “лідерів” і “аутсайдерів”, Коссов зробив висновок, що базальним показником мотиваційної сфери особистості творчих лідерів є переважання позитивних емоцій, оптимізму, життєрадісності над негативними емоціями як проявами невдачі, поганого настрою. Ця властивість особистості виявилася тісно пов'язаною з трьома іншими властивостями: успішністю в повсякденних справах, переважанням інтересу, який мотивує активність у житті.

Коссов Б.Б. виділяє деякі співвідношення факторів, які визначають сферу творчої активності:

Співвідношення сфер умінь-знань (репродуктивного досвіду) та власно творчого.

Сфера пізнаного постійно розширюється за рахунок сфери творчого.

Співвідношення об'єктивно і суб'єктивно нового.

Суттєвою є суб'єктивна новизна (“відкриття для себе”), яка пов'язана з творчим розвитком і може породити об'єктивну (соціально-значиму) новизну.

Співвідношення “формування” та саморозвитку творчого потенціалу.

Для творчих рішень потребується мінімум репродуктивного досвіду, так як надлишок “зовнішнього” досвіду ставить бар'єри до творчості.

Співвідношення процесуального та особистісного аспектів творчого мислення [34,с.35-36].

Таким чином, основою продуктивного (творчого) та репродуктивного типів людської активності є процесуальна і особистісна форми актуалізації цієї активності. Особистісна форма актуалізації реалізується у вигляді особистісного стилю, а процесуальна форма -ступінню новизни продукту.

Поєднання в концепції Коссова Б.Б. таких різних психічних явищ як творче мислення, сприйняття та особистість є оригінальним але потребує більш вагомих доказів їх взаємозв'язку.

Дружинін В.М. займався дослідженням взаємовідношень трьох, виділених ним , основних загальних здібностей:

інтелект

(як здатність до застосування знань);

навчаємість

(як здатність до надбання знань);

креативність

(загальна творча здібність - як здатність до перетворення знань).

Дружинін В.М. відзначає, що кожній з цих здібностей відповідає специфічна мотивація та специфічна форма активності . Інтелекту - мотивація досягнень та адаптивна поведінка, навчаємості - пізнавальна мотивація, креативності - мотивація самоактуалізації та творча активність [27,с.15].

Вивчаючи зв'язок інтелекту з креативністю, В.М.Дружинін приділяє важливе значення особистісному компоненту творчості (особистісним якостям творчих постатей) та робить спроби проаналізувати особливості перебігу творчого процесу як ментального акту. Такий підхід до вивчення феномену творчості є цінним з точки зору пояснення чуттєво-емоційного аспекту творчості.

Напевно найбільш протиречивою концепцією творчості є концепція Д.Б.Богоявленської. Визнавши небезпечність ( для адекватного розкриття природи творчості) однобічного підходу в дослідженнях феномену творчості та прагнучи до уникнення “однобічності”, Богоявленська Д.Б. визначає творчість як “похідну інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру, яка або гальмує, або стимулює його прояв” [8,с.23]. Але зазначаючи про важливість для творчості неінтелектуальних (особистісних , мотиваційних) факторів розумової діяльності, Д.Б.Богоявленська приділяє увагу переважно фактору інтелектуальному (розумовим здібностям).

Д.Б.Богоявленська виділяє особливу “інтелектуальну” одиницю дослідження творчості - інтелектуальну активність, яка (за думкою Д.Б.Богоявленської) поєднує в собі інтелектуальні та неінтелектуальні фактори, але не зводиться до жодного з них. Розумові здібності є фундаментом інтелектуальної активності, але проявляються лише через задіяння мотиваційної структури особистості [8,с.23].

Проявом інтелектуальної активності Богоявленська Д.Б. виділяє інтелектуальну ініціативу та робить її предметом своїх досліджень. Під інтелектуальною ініціативою розумілося продовження не просто розумової роботи, а пізнавальної діяльності, яку не обумовлюють ані практичні потреби, ані зовнішні, суб'єктивні оцінки роботи.

Пізніше Д.Б.Богоявленська розробила оригінальну методику “Креативне поле” та встановила рівні інтелектуальної активності:

стимульно-продуктивний, пасивний рівень;

евристичний рівень;

креативний, вищий рівень [8,с.37].

В результаті експериментальних досліджень Д.Б.Богоявленської, на стимульно- продуктивному рівні інтелектуальної активності опинилися учні з високими розумовими здібностями та блискучими знаннями з учбових предметів, але з тенденцією до самоствердження, до уникнення невдач. Це надало можливість зробити висновок про головну перепону на шляху до творчості - деформацію мотиваційної структури особистості. Таким чином Д.Б.Богоявленська виявила безпосередній зв'язок рівнів інтелектуальної активності ( як прояву творчості) з моральними якостями особистості.

Концепція Д.Б.Богоявленської є цілісною та охоплюючою різні аспекти феномену творчості, але з переважаючим акцентуванням інтелектуального компоненту.

Системний підхід до вивчення творчості серед західних вчених можна спостерігати в дослідженнях М.Воллаха та Н.Когана. Серед учнів 11-12 років вони виявили чотири групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту і креативності, які відрізнялися способами адаптації до зовнішніх умов і вирішення життєвих проблем:

діти з високим рівнем інтелекту і креативності мають адекватний рівень самооцінки; їм притаманні внутрішня свобода і високий самоконтроль;

діти з високим рівнем інтелекту і низьким рівнем креативності прагнуть до шкільних успіхів, стримані, замкнуті та мають занижену самооцінку;

діти з низьким рівнем інтелекту і високим рівнем креативності - тривожні, неуважні, важко пристосовуються до шкільних вимог;

діти з низьким рівнем інтелекту креативності зовнішньо добре адаптуються, мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, товариськістю [27,с.216-217].

Таким чином, коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина частіше добре адаптована до середовища, активна, незалежна. А при поєднанні креативності з невисоким інтелектом формується невротична тривожна людина з поганою адаптованістю до вимог соціального оточення і тяжкою долею.

Наприкінці цієї глави, після розгляду основних підходів до вивчення феномену творчості вітчизняними та зарубіжними вченими, спробуємо зробити наступні теоретичні узагальнення того, що відомо про творчість:

До творчості людину спонукають пізнавальні потреби; роль інтелекту для творчості полягає в його здатності виконувати адаптивну функцію, створювати гнучку і водночас стійку рівновагу в поведінці людини.

Існує єдність логічного та інтуїтивного в творчому процесі, що підтверджує однаково важливу роль як свідомих так і безсвідомих компонентів творчості; творчість досягається тоді, коли безсвідомі ідеї проникають в свідомі твердження.

Важливе місце в творчості займають емоційні переживання (афективний компонент творчості), які спрямовують творчий процес.

Рівень прояву творчості залежить від особистісних якостей та від характеристик середовища.

Попереднє створення продуктів діяльності є можливим тільки завдяки творчій уяві.

Створення нового творчого продукту залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації; мотиваційна сфера особи виступає одним з найважливіших компонентів її творчого потенціалу.

Творчі продукти можуть бути різноманітними за своєю природою: створення музики, поеми або картини, нових філософських поглядів, відкриття хімічної формули, винайдення нового кулінарного рецепту, самовдосконалення характеру і т.д.

Специфічною властивістю творчого процесу, продукту, та особистості являється їх оригінальність.

Основним джерелом творчості є прагнення людини до самовизначення та самоактуалізації.

Таким чином, дослідження творчості розглядають чотири основних аспекти:

І творчий процес

ІІ творчий продукт

ІІІ творчу особистість

ІУ творче середовище

Виділені аспекти можна представити схематично (Мал. 2).

Мал. 2. Основні аспекти дослідження творчості

Як бачимо, всі аспекти творчості є взаємопов'язаними та обумовлюють один одного. Але в подальшому акцент буде робитися на розгляді саме творчої особистості.

Умовно визначаються три області дослідження творчих особистостей:

дослідження їх рис та мотивів;

дослідження творчості особистості у зв'язку з психопатологією;

дослідження творчості у зв'язку з самоактуалізацією.

В даній роботі особливий інтерес представляє третя область досліджень, тому в послідуючих главах вона буде пріоритетною.

1.3. Психологічні характеристики самоактуалізованої особистості

Більшість авторів визначає самоактуалізацію як свого роду “зріст зсередини”, суто внутрішній процес, пов'язаний з початковим прагненням особистості актуалізувати у собі спадкові та генетичні схильності по відношенню до темпераменту, характеру, інтелекту.

Карл Р. Роджерс вважає, що в кожному з нас є прагнення ставати здібним настільки, наскільки це є можливим для нас біологічно. Як рослина прагне бути здоровою рослиною, як зерно містить в собі прагнення стати деревом, так і людина прагне до цілісності, самоактуалізації [79,с.10].

Карл Юнг писав, що невідкритий шлях в нас - це дещо психічно живе, що класична китайська філософія називає “дао”. уподібнюючи водному потоку, який невмолимо прагне до своєї цілі. “Бути в дао” - означає досконалість, цілісність, виконане призначення [73,с.148]. У зв'язку з цим можна зробити припущення, що головною характеристикою самоактуалізованої особистості є цілісність, внутрішня пропорція та гармонія. Самоактуалізована особистість - це здорова, повноцінна людина. Так вважають представники гуманістичної психології. Але існують й інші погляди на розуміння самоактуалізації.

Ще в минулому столітті Гольдштейн, нейрофізіолог, який займався пацієнтами переважно з ушкодженим мозком, розглядав самоактуалізацію як фундаментальний процес в кожному організмі ( а не тільки в здоровому), який може мати як позитивні так і негативні наслідки для індивідуума. Гольдштейн писав, що здібності організму визначають його потреби. Володіння системою травлення робить їжу необхідною; наявність м'язів потребує рухів. Птаха потребує польоту, а художник має потребу в тому, щоб творити [73,с.383].

Абрахам Маслоу стверджував, що у людей є вищі та нижчі потреби - вони є “інстинктоїдними” і розташовані в наступному ієрархічному порядку : фізіологічне благополуччя, безпека, любов, повага і самоактуалізація. Кожна вища група потреб залежить від попереднього задоволення потреб нижчого рівню. Таким чином, за думкою Маслоу, людська природа уявляє собою безперервне задоволення внутрішніх потреб, починаючи з основних фізіологічних потреб і аж до метапотреб. Він стверджував, що самоактуалізуючаяся особистість - це людина, яка вже задовольнила свої нижчі потреби та прагне до здійснення вищих [42,с.8-9].

Пірамідальна ілюстрація ієрархії людських потреб (за А.Маслоу) представлена в Табл.1.

А Маслоу стверджував, що самоактуалізуючаяся особистість - це особистість, яка живе повним життям, це людина, яка досягла того рівня особистісного розвитку, що потенційно закладений в кожному з нас.

Але кожна людина прагне реалізувати свій внутрішній потенціал по - своєму, що з одного боку, сприяє процесу індивідуалізації, а з іншого - може обмежувати рівень досягнень людини в наслідок недостатньо докладених зусиль. Таким чином, за А Маслоу - в кожній людині є “здорове” зерно, яке може розвинутися, а може і не розвинутися в повноцінну (самоактуалізовану) особистість.

Виходячи із загального аналізу даних, отриманих на основі тестування, соціальних контактів та зібраних фактів, А Маслоу виявив найбільш загальні характеристики самоздіснюючихся (самоактуалізуючихся) особистостей [73,с.392]:

більш ефективне сприйняття реальності та більш комфортабельні відносини з нею;

прийняття (себе, інших, природи);

спонтанність, простота, природність;

центрированість на задачі (на відміну від центрированості на собі);

деяка від'єднаність та потреба усамітнення;

автономія, незалежність від культури і середовища;

постійна свіжість оцінки;

містичність і досвід вищих станів;

Ієрархія людських потреб (за А Маслоу)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13