бесплатно рефераты

бесплатно рефераты

 
 
бесплатно рефераты бесплатно рефераты

Меню

Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi бесплатно рефераты

Особливої уваги заслуговує психоаналітична теорія творчості. Вчення Зігмунда Фрейда містить положення, що несвідоме в історичному розвитку людини походить з досоціального періоду. Несвідоме містить у собі надзвичайно інтенсивні стимули лібідо. Саме це джерело енергії бере участь в соціальній творчості культури. Психоаналіз за предмет свого дослідження бере насамперед творчість художню і моральну.

Художня творчість , використовуючи символіку, дає людині насолоду. В цій діяльності головна роль відводиться фантазії. Зміст її роботи становлять витіснені сексуальні бажання. Адже їх мету легше перенести з реального світу в уявний. Навпаки, у потягів, пов'язаних з самим існуванням, як реальне, задоволення стає необхідним. Голод та спрагу, наприклад, не можна замінити ніякими фантазіями.

Несвідоме це та частина психічного життя, яка прагнучи безпосередньо до насолоди, не хоче пристосуватись до реального світу. В тих сферах, де в психіці спостерігається відхилення від дійсності, де фантазія може розправити свої крила, сферу застосування символіки несвідомого можна забезпечити [83,с.213].

Своєрідне тлумачення ролі несвідомого запропонував Карл Юнг - засновник аналітичної психології. Юнг вказав на архаїчні джерела несвідомого, заглибившись в ранні стадії історичного розвитку людства. “Колективне несвідоме” та “архетипи думки” передаються з покоління в покоління через наслідування структури мозку. В сновидіннях Юнг побачив сліди стародавнього міфологічного способу мислення.

Творчий процес, як його можна простежити, полягає в несвідомому оживленні архетипу. При появі його з глибин несвідомого митець робить можливим для кожної людини знайти “найглибші” джерела життя, які в інших випадках закрито для неї. В цьому, ніби, полягає соціальне значення мистецтва [83,с.215].

Альфред Адлер , засновник індивідуальної психології, вказує на творчу силу самості. Він зазначає, що ми творчо та активно відповідаємо на різноманітні впливи, які супроводжують наше життя. Ми не є інертними об'єктами, які пасивно сприймають дію зовнішніх сил; ми активно прагнемо до одних переживань та стараємося уникнути інших. Ми вибірково інтерпретуємо досвід, створюючи індивідуальну схему апперцепції, та формуємо різні паттерни по відношенню до світу.

Для Адлера процеси формування життєвої мети, стилю життя, схеми апперцепції - по суті творчі акти. Творча сила особистості керує індивідуальним реагуванням на навколишнє середовище. А.Адлер наділяє індивідуума унікальністю, здатністю до формування своєї особистості. “Індивідуум - і картина, і художник. Він - художник своєї власної особистості” [73,с.159].

Гордон Оллпорт, розробляючи диспозиційну теорію особистості, виділив важливу особистісну характеристику - інтенція. Під цим терміном розуміється спрямованість особистості ( плани, амбіції, рівень домагань). Г.Оллпорт припустив, що існує єдиний принцип організації установлення оцінок, мотивів, схильностей індивіда, який він назвав пропріумом. Під цим терміном Оллпорт розуміє позитивну творчу властивість людської натури, яка прагне до зростання та постійно розвивається. Пропріум є “ядром” особистості, яке формує унікальність кожного людського життя [60,с.7].

Г.Оллпорт виділив сім аспектів пропріуму. В перші три роки життя людини проявляються відчуття тіла, самоідентичність та самоповага. Пізніше ( з 4 до 6 років) формуються ще два аспекти : розширення пропріума (“Я” охоплює важливі аспекти навколишнього світу) та образ себе. У проміжок між 6 і 12 роками з'являється здатність раціонально вирішувати життєві проблеми. Для цієї стадії характерними є конформізм та слухняність. Але після 12 років формується проприативне прагнення - саме в цей період центральною проблемою виступає вибір кар'єри та життєвих цілей.

Концепція его-ідентичності Еріка Еріксона також визначає період після 12 років важливим для життєвого самовизначення особистості. Але саму необхідність творчості Е Еріксон відніс до фінального періоду розвитку особистості (див. мал.1 ).

Е Еріксон зазначає , що при переважаючому прояві певної позитивної риси характеру завжди існує ймовірність появи за відповідних умов її негативного антиподу, і навпаки. Але в той же час, в результаті боротьби позитивних і негативних тенденцій формуються основні новоутворення особистості. Оскільки позитивні почуття реально завжди протистоять негативним, то і новоутворення особистісного розвитку мають два полюси [102,с.57]. Так, творчість проти застою породжує турботу про реалізацію своїх професійних і сімейних планів, з одного боку, і нехтування професійними і сімейними обов'язками - з іншого.

Таким чином творчість ( в концепції Е.Еріксона ) представляється як результат плодотворно прожитого життя та як основа формування особистісної цілісності.

Деякі вчені вивчали проблему зв`язку творчості з психопатологією. До цієї проблеми дослідників підштовхнула виявлена аналогія поведінки творчої особистості та людини з психічними порушеннями - адже поведінка тієї й іншої відрізняється від стереотипної, загальноприйнятої.

H

більше 60 р.

особистісна цілісність проти відчаю

G

40-45-60р.

творчість проти застою

F

20-40-45р.

близькість проти самотності

E

11-20р.

життєве самовизначення проти плутанини ролей

D

5-11 р.

працелюбність проти неповноцінності

C

3-5 р.

ініціатива проти вини

B

1-3 р.

автономність проти сорому і сумнівів

A

до 1 р.

віра проти безнадії

Мал. 1. Етапи життєвого циклу: епігенез ідентичності (за Е.Еріксоном)

В 1952 р. Г.Айзенк в ході своїх психометричних досліджень зробив припущення, що структуру особистості визначають не тільки нейротизм і інтроверсія - екстраверсія, є також третя важлива риса особистості - психотизм, що являється ортогональним і до нейротизму, і до інтроверсії - екстраверсії. Послідуючий аналіз психотизму показав, що один полюс цієї перемінної є пов'язаним з такими рисами особистості, як альтруїзм, соціабельність, здатність до емпатії, конформізм. Другий полюс цієї ж перемінної пов'язаний з такими рисами особистості, як кримінальність, імпульсивність, ворожість, агресивність, психопатія, шизоїдність, депресивність, афективні розлади, шизоафективність і шизофренія. Більш за того, при високому рівні психотизиму особистість виявляє, з одного боку, високий рівень креативності, а з іншого - агресивність, егоцентричність, імпульсивність, “холодність”, антисоціальність, впертість та грубість [25,с.105].

На сьогоднішній день залишається невирішеною проблема взаємозв'язку творчості та безумства. Деякі психологи настоюють, що будь-яка творча особистість має більш або менш суттєві психічні порушення (алкоголізм, наркоманія, депресія, підвищена тривожність, манії, галюцинації, спроби самогубства).

Американський психіатр Арнольд Людвиг, використовуючи біографічний метод, провів дослідження 1004 видатних діячів ХХ ст., які прославили себе у мистецтві, науці, в адміністративній та суспільній діяльності, в спорті, підприємництві або воєнній справі. Він виявив, що приблизно третина видатних поетів, музикантів-виконавців і белетристів у підлітковому віці страждали від серйозних психологічних проблем. В дорослому стані проблеми зростали ще більше. Менш за все людей з психологічними проблемами виявилося серед видатних вчених природничих наук, політиків, мандрівників, воєнноначальників і бізнесменів. А.Людвиг зробив припущення, що деякі області творчості (живопис, поезія, художня проза) приваблюють емоційно нестійких людей [20,с.32-33].

Основний висновок А.Людвига:

“Невірно, нібито душевне захворювання - це ціна , яку люди платять за свою творчу обдарованість. Психічні порушення, можливо, породжують в людині деякий внутрішній неспокій, необхідний для тривалої творчої активності, але ці порушення - не єдине джерело такої внутрішньої напруги, стимулу до творчості”[20,с.32].

Таким чином, не можна стверджувати що всім творчим особистостям властиві психічні або емоційні порушення, до того ж існує опонентна точка зору, що саме для творчої особистості характерними є гармонія та внутрішня рівновага.

Вивчення здорового творчого індивіда ставить за мету гуманістична психологія (А.Маслоу, К.Роджерс, Е Фромм, К.Хорні, В.Франкл).

Творчість як “елемент гарного життя” розглядає Карл Р.Роджерс. Під словами “гарне життя” К. Роджерс розуміє спрямовуючий процес - сприйнятливу відкритість світу, віру в свої здібності. Творча особистість, якщо вона дійсно творча, в будь-який час і в будь-якій культурі буде жити створюючи в гармонії зі своєю культурою. За думкою Роджерса творча людина завжди зможе добре і творчо пристосувати як до нових, так і до існуючих умов. Але під пристосуванням К.Роджерс розуміє не конформізм (який, як вважається, суперечить творчості), а адаптацію, як вимогу життя [79,с.244].

Основним джерелом творчості, за К.Роджерсом, являється тенденція людини до актуалізації себе, потреби стати тим, що закладено в її потенціальності. Дочка К.Роджерса - Н.Роджерс поглибила ці думки, вважаючи що в кожному з нас закладена внутрішня тяга до конструктивної творчості. Творчість породжується всім нашим організмом ( а не тільки інтелектом, або мотивацією і т.д) - “творчість - це частина усього нашого єства, нашого тіла, нашого розуму, емоцій та духу” [80,с.165]. Н.Роджерс навіть зробила припущення, що коли наші творчі прагнення обмежуються, або заглушаються, ми захворюємо, стаємо напруженими, тупішаємо. Саме із-за цього люди починають звертатися до наркотиків та алкоголю, щоб прорватися до своєї творческості крізь обмеження та побудовані заборони (стереотипи).

Віктор Франкл пов'язує творчість зі смислом життя, оскільки прагнення до реалізації унікального смислу життя робить кожну людину унікальною творчою особистістю. В.Франкл метафорично порівнює початок життя з неоформленим “матеріалом” , якого в процесі життя стає все менше і менше. Життя, яке втрачає з часом все більше і більше свого “заготівельного матеріалу” , в кінці перетворюється в “чисту форму”. Тому людина дуже схожа на скульптора, який працює з безформним камінням для того, щоб його матеріал набував все більш зриму форму. Людина ліпить своє життя з того матеріалу, який дала доля: в творчості, переживаннях або стражданнях він створює цінності власного життя (смислові універсалії). За В.Франклом саме цінності визначають основні шляхи, на яких людина може зробити своє життя осмисленим :

це те, що людина дає світу

(творчість та її результати);

це те, що людина бере від світу

(переживання цінностей);

ті позиції, які людина обирає відносно того, що вона не в змозі змінити, а може лише оцінити.

Відповідно до цього відокремлюються три групи смисложиттєвих цінностей: цінності творчості, цінності переживання, цінності відношення [90,с.193].

В. Франкл визнає пріоритет цінностей творчості, та вважає, що їх серцевину становить праця, причому цінності та сенсу вона, на думку Франкла, набуває як внесок у суспільство, а не просто як виконання певних функцій. Цінності творчості Франкл вважає найбільш природними та важливими, але не необхідними. Тільки третя група цінностей може зробити осмисленим життя навіть тоді, коли воно неплідне на творчість і небагате переживаннями.

Еріх Фромм також замислювався над проблемою сенсу життя, але творчості він надавав більшого значення - “немає іншого смислу життя, крім того, який людина придає своєму існуванню шляхом розкриття своїх сил в продуктивній, творчій життєдіяльності” [92,с.66].

Е Фромм помітив, що сучасні люди втратили поняття життя як мистецтва. Для людини є важливим все, крім її власного життя та мистецтва жити. Людина живе для чого завгодно, тільки не для себе. Гроші, престиж і влада - сучасні стимули та цілі. Людина перебуває в ілюзії, що діє в своїх власних інтересах, тоді як насправді вона служить чому завгодно, тільки не своїм власним інтересам. Але першим обов'язком організму являється обов'язок “бути живим”. “Бути живим” за Фроммом означає не фізіологічне існування людини, а динамічний духовний розвиток. Обов'язок бути живим означає те ж саме, що й обов'язок стати самим собою, розвинути свої можливості, сформувати свою особистість, тобто процес самоактуалізації.

Творчість самоактуалізації була центральною в розмислах Абрахама Маслоу. В творчості самоактуалізації Маслоу ставить на перше місце особистість, а не її досягнення. Творчість самоактуалізації Маслоу представляє як синонім самого психічного здоров'я та визначає як “випромінювання”, яке пронизує все життя, не звертаючи на жодні проблеми, подібно до того, як весела людина “випромінює” веселість, навіть не усвідомлюючи цього. Це випромінювання є подібним сонячному світлу - сонце також світить усім, його світло дає можливість зростання будь-чому, що здатне до росту, і даремно витрачається на каміння та інші не здатні до росту речі [42,с.184].

Також А.Маслоу вважає, що головною якістю творчості являється її експресивність, або буттєвість, а не її здатність вирішувати проблеми та створювати “продукцію” (що, доречі, є панівним у визначені вітчизняних психологів). А.Маслоу виділив дві стадії творчості - первинну і вторинну. Первинну відрізняє імпровізація та натхнення. Вторинна стадія - це розвиток вихідного натхнення. Якщо імпровізаційну (первинну) стадію творчості характеризує збудження, то стадія матеріального втілення натхнення (вторинна стадія) характеризується інтенсивністю інтересу, який повинен бути досить сильним, щоб людина могла побороти втомленість та можливі негативні емоції (пригніченість або незадоволення своїм творінням).

Про роль емоцій інтересу в творчій діяльності зазначається в роботах Томкінса та Керолла Є.Ізарда. Вони наділили творчу дослідницьку активність властивістю балансування між страхом та збудженням. Страх породжується невідомістю, невизначеністю, невпевненістю в наслідок вибору тієї або іншої можливості, тоді як інтерес - збудження породжується новизною, та є наслідком дослідницької активності, яка знижує фактор невизначеності і тим самим послаблює страх. Страх обмежує прагнення людини до невідомого, а інтерес - збудження, навпаки, підтримує її дослідницьку активність [31,с.137].

Поль Вайнцвайг, в своїй книзі “Десять заповідей творчої особистості”, зробив центральним поняття “ Сила Особистості”. Творчим або нетворчим за Вайнцвайгом, може бути не тільки труд, робота, професія, але й відношення людини до самої себе, своїх близьких і взагалі до усього життя. Зростання Сили Особистості і означає фактично перехід від нетворчого відношення до себе і до навколишнього світу до творчого.

П.Вайнцвайг вважає творчість найвищою з людських функцій, яка дає змогу виразити неповторність наших емоційних переживань, думок та використати свою природжену унікальність. “Люди народжені для творчості - це їх багатство, право і фундамент долі” [12,с.145].

Можна досить високо оцінити досягнення вчених в області дослідження особистісних та мотиваційних аспектів творчості. Головна цінність цих робіт заключається в тому, що параметри творчості не можуть бути зведені лише до творчого мислення. Вивчення особистісних аспектів творчості слід розглядати як самостійну область наукових досліджень.

1.2.3.Системний підхід

Цей підхід до вивчення творчості є найбільш перспективним, тому що враховує багатогранність феномену творчості, та уникає обмеженості поглядів щодо її природи. В той же час системний підхід містить в собі елементи протиріччя, тому що має на меті спробу поєднати в собі різнорідні психічні явища.

Елементи системного підходу спостерігаються в роботах радянського психолога, дослідника дитячої обдарованості Н.С.Лейтеса. Він зазначає, що творчі можливості залежать не тільки від властивостей розуму (наприклад, від легкості виникнення гіпотез, швидкості комбінування інформації), але й від певних рис особистості. Н.С.Лейтес надає важливого значення вивченню особистісних компонентів - характеру творчої особистості, внутрішніх установок, мотивів, “стилю поведінки” - з метою подальшого відокремлення рис, які сприяють творчим проявам. Необхідними для творчості Н.С.Лейтес називає такі якості:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13