Виробничі потужності підприємства

Трудомісткість обробки одного збірного (приведеного до виробу Б) деталекомплекта по групі токарного устаткування складає: 7,9+13,9+9,7 = 31,6 (н-год.), по групі свердлильних верстатів: 3,3+23,5+1,2 = = 28,0 (н-год.). Виробнича потужність у збірних комплектах складе:

по групі токарських верстатів: 29568 /31,6 = 937 (шт.);

по групі свердлильних верстатів: 32832 / 28,0 = 1173 (шт.).

Розрахована виробнича потужність груп устаткування у фізичних деталекомплектах має структуру, тотожну структурі трудомісткості виробничої програми цеху (за проектом).

Використовуючи розглянутий вище алгоритм можна розрахувати виробничу потужність будь-якого техноло-гічно спеціалізованого підрозділу основного виробництва (ли-варного, ковальського, зварювального, складального й іншого цехів та дільниць) в умовах багатономенклатурного виробниц-тва у фізичних виробах, структура яких буде тотожна або структурі проекту виробничої програми у фізичних виробах, або структурі ресурсомісткості виробничої програми.

1.9. Оптимізація виробничої потужності підприємства

На підприємстві з багатономенклатурним виробництвом може бути розрахована велика кількість значень величини ви-робничої потужності. При цьому кожному варіанту виробничої потужності буде відповідати різна величина валового доходу і прибутку від реалізації продукції, різний ступінь завантажен-ня технологічного устаткування і т.ін. Звідси випливає висно-вок про можливість і необхідність визначення оптимально! ви-робничої потужності підприємства, тобто такої виробничої програми, за якої обраний в якості критерію оптимальності по-казник досягає свого екстремального (мінімального чи макси-мального) значення.

У якості критеріального показника в розрахунках оптималь-ної величини виробничої потужності підприємства теоретично може бути використаний будь-який абсолютний показник, що характеризує результативність операційної діяльності підприє-мства. На практиці ж у зазначених розрахунках найчастіше використовують один із двох критеріїв оптимальності: максимум прибутку від реалізації продукції; максимальне завантаження технологічного устаткування.

Для визначення оптимального варіанта виробничої потуж-ності використовують методи оптимального планування, зок-рема, метод лінійного програмування і симплекс-метод.

Загальна економіко-математична модель оптимальної вироб-ничої потужності підприємства в канонічному вигляді:

Z = УСjХj = тах(тіп),

п _____

У аіj * Хj = бj, і = l, т

j = 1

_____

Хj? 0, і = l, п , де

п - кількість змінних (невідомих); кількість основних змінних відповідає кількості найменувань продукції, що випускається, кількість додаткових змінних дорівнює кількості рівнянь у системі основних обмежень (обме-жень по ресурсах);

т - кількість основних обмежень;

Хj - значення змінних; значення основних змінних харак-теризують обсяги запланованої до випуску продукції; значення кожної додаткової змінної відбиває величину недовикористаного ресурсу відповідного, виду (наприк-лад, недовикористаний час роботи відповідної групи ус-таткування);

аіj - нормативна величина витрат і-го ресурсу на виробниц-тво

одиниці j-го виду продукції (наприклад, норматив-на трудомісткість механообробки одиниці продукції j-го виду продукції на і-ому устаткуванні);

бj - обсяг ресурсуі-го виду (наприклад, фонд часу роботи і-ї

групи металорізального устаткування);

Сj- коефіцієнти при невідомих у цільовій функції.

При визначенні оптимальної виробничої потужності підприє-мства, яка максимізує сумарний прибуток від реалізації продукції, вирішується завдання лінійного програмування на максимум цільової функції. У цьому випадку коефіцієнти при основних змінних у цільовій функції дорівнюють величині прибутку від реалізації одиниці продукції j-го виду; додаткові ж змінні увій-дуть в цільову функцію з нульовими коефіцієнтами.

При визначенні оптимальної виробничої потужності підприємства, що максимізує завантаження технологічного ус-таткування (мінімізує сумарні простої устаткування) вирішуєть-ся завдання лінійного програмування на мінімум цільової функції, що характеризує сумарні простої устаткування. У цьо-му випадку коефіцієнти при основних перемінних у цільовій функції дорівнюють нулю, а при додаткових - одиниці.

Приклад : На основі вихідних даних, поданих в умовних при-кладах, даних побудуємо математичну мо-дель і розрахуємо оптимальну виробничу потужність підприємства за двома зазначеними вище критеріями.

Додаткові вихідні дані для розрахунку оптимальної виробничої потужності підприємства

Економіко-математична модель оптимальної виробничої потужності підприємства, що максимізує сумарний прибуток від реалізації про-дукції, у канонічному вигляді:

Z = 191Х1+ 176 Х2 +-229 Х3 + 0Х4 + 0 Х5 + О Х6 + О Х7 + О Х8 + О Х9 = тах 32Х1 + 27Х2 + 41Х3 + Х4 = 29568

19 X, + 32

19Х1 + 32 Х2 + 13 Х3 + Х5 = 32283

29Х1 + 23 Х2 + 42 Х3 + Х6 = 37280

14Х1 + 21 Х2 + 17 Х3 + Х7 = 25560

1,840Х1 + 0,945 Х2 + 3,536Х3 + Х8 = 3181

968Х1 + 783 Х2 + 576 Х3 + Х9 = 991872

Хj? 0, j = 1,9

Економіко-математична модель оптимальної виробничої потужності підприємства, що мінімізує сумарні простої устаткування (максімізує ступінь використання технологічного устаткування), у канонічному виді:

Z = 0 Х1 + 0 Х2 + 0 Х3 + Х4 + Х5 + Х6 + Х7 = тіп

32Х1 + 27Х2 + 41Х3 + Х4 = 29568

19Х1 + 32Х2 + 13Х3 + Х5 = 32283

29Х1 + 23Х2 + 42Х3 + Х6 = 37280

14Х1 + 21Х2 + 17Х3 + Х7 = 25560

Хj? 0, j = 1,7

Зробивши розрахунки симплексним методом із застосуванням відповідного програмного забезпечення, одержимо оптимальну вироб-ничу потужність підприємства.

А. Виробнича потужність, що максимізує сумарний прибуток від реалізації продукції:

продукція "А" (Х1) = 146 шт.

продукція "Б" (Х2) = 922 шт.

продукція "У" (Х3) = 0 шт.

Загальна сума прибутку від реалізації продукції (значення цільової функції):

Z = 191-146 + 176-922+229-0 = 190158(грн.)

Б. Виробнича потужність, що мінімізує сумарні простої устаткування:

продукція "А" (Х1) = 0 шт.

продукція "Б" (Х2) = 977 шт.

продукція "В"(Х3) = 77 шт.

Сумарний час простоїв металорізального устаткування (значення цільової функції):

Z = 11543 + 3717 = 15260 (станко-годин)

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємства є найдешевшим заходом . що різко впливає на ефективність роботи кожного з них.виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є учасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються якісні, та кількісні зміни.

Якщо не враховувати впливу обєктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізірованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. Важлива роль тут відводиться новій технології. Так, застосування при виготовленні різний їхніх розмірів і форм складових готових виробів зумовлює суттєві зміни в якісному і кількісному складі устаткування, насамперед в обраних виробництвах, що впідсумку стимулює необхідність перебудови структури їх сисстем машин.

Важливість і необхідність належної координації всіх елементів системи машин, які перебувають в безперервному русі і розвитку, зумовлена і тим, що на багатьох підприємствах цей прцес виробництва має дискретний характер. Формування і налагодження стійких звязків між елементами систем за допомогою відповідних методів регулювання набуває важливого практичного значення, оскільки дає змогу підтримувати системи в належному робочому стані і ефективно функціонувати.

Досягнення стійкої збалансованої структури систем машин вимагае постійного впорядкування складових їх єлементів та удосконалення організаційних звязків між ними, тобто відповідного управління системами машин підприємства.

Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак, можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин, їх підсистем і системи в цілому на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. Прицьому. Одні з них мають мінімальну пропускну здатність, а інші - максимальну. В зв язку з цим, середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції.

1.10.Виробничий фактор «капітал» як основне джерело підвищення єфективності виробництва.

У практичному розумінні «капітал» - це вкладене в основну спрвву джерело доходу, що дає суспільно корисний єфект. Перевищення вкладень від використання капіталу коштів над вкладеннями утворить прибуток. Спрямування її частини на розвиток виробництва означає капіталізацію (реінвестування) прибутку.

Доход приносить не тільки виробничий фактор «капітал», а й інші джерела (гроші, акції і т.п.). Однак усі ці джерела в остаточному підсумку забезпечують доход в результаті інвестування в об єкти підприємницької діяльності - виробництво товарів, послуг, що задовольняють потреби суспільства.

Так, гроші не приносять їхнім власникам доходу доти, поки вони не вкладені у прибуткову справу. Внески в банк приносять їхнім вкладникам доход у вигляді відсотків завдяки тому, що банк інвестує прийняті ним внески у виробництво шляхом надання підприємствам кредитів під більш високий відсоток, ніж відсоток за вкладами.

Капітал, як виробничий фактор виступає, з одного боку, у формі грошового або речового капіталу, а з іншого - у формі власного або чужого капіталу.

Ця неоднозначність визначається структурою балансу підприємства. Якщо дивитися з боку пасиву, то можна виділити власний капітал підприємства, тобто фінансові кошти, які підприємство (підприємець) створює саме собі, ічужі (позикові) кошти, що утворюють чужий капітал.

З боку активу можна виділити грошовий капітал (фінансові кошти) і речовий (реальний) капітал. Надання грошового капіталу для купівлі засобів виробництва називається фінансуванням, перетворення грошового капіталу в реальний капітал - інвестуванням.

Таким чином, інвестиції фінансуються за рахунок власного капіталу підприємства (самофінансування) і за рахунок чужого капіталу шляхом залучення позикових коштів. Існують різні механізми залучення позикових коштів (у формі позички, кредиту, випуску облігацій, венчурного фінансування, лізінгу).

Величина виробничого фактора «капітал» змінюється під впливом інвестицій і витрат капіталу. Якщо інвестиції дорівнюють витратам, то капітал залишається незмінним.

У випадку, коли інвестиції меньші ніж витрати. Величіна капіталу падає (такий стан характерний останніми роками для багатьох виробництв російської промисловості). Якщо інвестиції перевищують витрати виробництва, о капітал зростає.

Засоби виробництва тривалого користування надовго прив язують фінансові кошти до виробництва, тому плата за користування таким капіталом висока: мають місце витрати фінансових коштів на відсоток і виробничий капітал на амортизацію і ремонт. Ці витрати виникають незалежно від кількості виробленої продукції, тобто є постійними. Якщо в капіталомісткому виробництві фактор «капітал» увесь час виявляється незавантаженим, то постійні витрати розподіляються на меньшу кількість продукції, що призведе до зростання цих витрат на одиницю продукції, зниженню прибутку й рентабельності капіталу.

Коли прибуток дорівнює нулю, то це порог прибутковості (точка критичного обсягу виробництва). При меньшому обсягу виробництва (обсягу прдажів) підприємство зазнає збитків. При збільшенні виробництва понад критичний обсяг підприємство дістає прибуток.

На підприємстві, яке повніше використовує свої виробничі потужності, при тому ж обсягу поточного виробництва рентабельність продукції буде вищою. Максимальна рентабельність досягається при повному використанні виробничих потужностей. У з вязку із цим найважливішим завданням управління підприємством є повне використання виробничих потужностей.

Вирішення цього завдання досягається систематичним оновленням

продукції, що забезпечує підтримку попиту на даному ринку, і проникнення на інші ринки, де попит на дану продукцію досить високий. Іншим способом вирішення цього завдання є раціональна диверсифікованість виробництва шляхом розширення сфери діяльності підприємства по життєвому циклу продукції (наприклад, не тільки виготовлення технологічного устаткування, а й його монтаж і налагодження в споживача, профілактичне обслуговування і ремонт) і розширення номенклатури продукції в межах даної технології (найпростіший, широко розповсюджений варіант - випуск різних модифікацій на основі базової конструкції).

Визначальний вплив на величину виторгу на одиницю продукції мають:

якість виробу;

матеріфломісткість;

енергоємність;

фондоємність;

трудомісткість (точніше, зарплатоємність) продукції.

Значення цих параметрів визначаються на стадії проектування й досвідченного відпрацьовування продукції й технологічної системи виготовлення.

Очевидно, чим нижча зарплатоємність продукції. Тим при повному обсягу виробництва підприємство починає одержувати прибуток. Тому одним із завдань стратегічного управління є розміщення виробництв компанії в районах, щозабезпечують зниження затратоємності продукції. Так, багато транснаціональних компаній розміщують свої трудомістсткі складні виробництва в регіонах з дешевою робочою силою.

Матеріалоємні виробництва (наприклад, металургійні) доцільно розміщувати поблизу джерел сировини, щоб максимально знизити транспортні витрати.

Наукомісткі виробництва краще розміщувати там, де є кваліфікована робоча сила і тому не потрібно додаткових витрат на навчання.

Виробництва, що потребують великих територій, розміщують у районах з більш низькою ціною на землю. Однак слід зазначити, що всі зусилля зі зниження затратоємності продукції можуть не виправдатися, якщо буде вироблятися продукція низької якості (з низкою ціною продажу).

2. Розрахункова частина.

Завдання №1

На підставі вихідних даних розрахуємо тривалість виробничого циклу виготовлення виробів при використанні послідовного, паралельного та паралельно-послідовного виду руху предметів праці.

Вихідні дані:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5