Вивчення теми "Прикметник" як засіб формування пізнавальної активності молодших школярів

Деякі відносно-якісні прикметники, в яких процес семантичних перетворень завершився, мають ознаки якісних. Так, прикметники творчий, картинний, діловий, мирний можуть утворювати форми вищого й найвищого ступенів порівняння і синтаксично означатися кількісними словами: більш творчий, найбільш творчий, менш діловий, найменш діловий, занадто картинний, дуже мирний.

Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників з абстрактним значенням (творчість, картинність) або прислівників (творчо, картинно, мирно) і вступати в антонімічні та синонімічні відношення з якісними прикметниками.

М.Я.Плющ також говорить про те, що в українській мові виділяються проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення або виступають у значенні безпосередньо виявленої зовнішньої характеристики предмета.

Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка від назв тварин за допомогою суфікса -сь/о. Приєднуючись до суфікса твірної прикметникової основи, суфікс -ськ-(-цьк-) виступає частиною складного суфікса -івськ- або -инськ-, наприклад: адмірал - адміральський, козак - козацький; батько - батьківський, учень - учнівський, мати - материнський, Малишко - Малишківський:

Від назв тварин творяться присвійно-відносні прикметники тими самими суфіксами, що й присвійні: -ач- (-яч-), -ин- (-їн-), зрідка -ов- або нульовим (телячий, конячий, журавлиний, качиний, зміїний, воловий, овечий).

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на вищий ступінь узагальнення, наприклад: Шевченківські місця (місцевість, де народився, жив і навчався Т. Г. Шевченко); дівчачий гурт, дівочий хоровод; орлика сім'я, журавлиний ключ, звіряче потомство.

До присвійних прикметників ставляться питання чий? чия? чиє? чиї?, присвійно-відносні прикметники в основному відповідають на питання який? яка? яке? які?: дівочі уста (чиї?), дівочий хоровод (який?); дідова хата (чия?), дідівська хата (чия?, яка?), дідівська спадщина (яка?); ластівчине крило (чиє?), ластів'яче гніздо (яке?).

Втрачаючи семантичний відтінок присвійності, присвійно-відносні прикметники цілком входять до розряду відносних, наприклад: учительська конференція, батьківський комітет, риб'ячий жир, коров'яче молоко, кролячий пух, соболиний комір.

Усі присвійно-відносні прикметники виступають тільки в повній формі.

Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних. Таке переосмислення можливе на основі переносних значень слова. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно-якісних, наприклад: материнська ласка, дружній потиск руки, дідівські закони, звірячий погляд, вовчий апетит, заяча душа, воляча сила, осляча (ослина) впертість.

З таким самим значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях: діло теляче, лебедина пісня, охрімова свита, куряча сліпота, езопівська мова, мамина доня, прометеївський вогонь.

Присвійно-відносні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають деяких властивих їм граматичних ознак. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно-означальними прислівниками, наприклад: майже звірячий погляд, винятково дружня розмова, надто осляча (ослина) впертість. Від цих прикметників творяться означальні прислівники суфіксально-префіксальним способом: по-батьківському (по-батьківськи), по-материнському (по-материнськи), по-дідівському, по-звірячому, по-собачому, по-качиному, по-волячому, по-ведмежому, по-телячому.

Проміжні групи прикметників є наслідком незавершеності становлення нових семантичних відтінків на основі переносних значень слова. Розподіл прикметників і віднесеність їх до певних семантико-граматичних розрядів може здійснюватися на рівні основних значень. А в контекстуальних умовах виявляються різні випадки переходу прикметників з одного семан-тико-граматичного розряду в інший [65].

Мовознавець І.К.Білодід, залежно від типу ознаки, що лежить в семантиці слова, класифікує прикметники на чотири групи: якісні, відносні, присвійні та порядкові. Порядкові прикметники він виділяє в окрему семантично і морфологічно цілісну групу і вважає їх словами, які утворилися від числівників. Ці слова виражають ознаку предмета щодо його порядкового місця серед інших таких же предметів і відповідають на питання який?, котрий?, котра?, котре?: третя сторінка, чотирнадцята аудиторія, п’ята симфонія, двадцять перший ряд [83].

На думку мовознавця М.А.Жовтобрюха, ряд прикметників виражають ознаку предмета безпосередньо (зелена трава, голубе небо, яскравий колір), а багато - через відношення одного предмета до інших (цегляна стіна, лебединий пух, металева пружина). Перші називаються якісними, а другі - відносними. Він вважає, що за своїм значенням відносні прикметники поділяються на дві групи: власне відносні (кам'яний, зимовий, життєвий) і присвійні (братів, тітчин, Коваленків, Маріїн). Відносні прикметники становлять кількісно переважаючу, яка постійно поповнюється новими словами, групу прикметників української мови. Якщо якісні прикметники з сучасного погляду здебільшого не мотивовані іншими словами (білий, гарний, високий, цілий), то відносні прикметники всі без винятку мотивовані іншими частинами мови - іменниками (дерев'яний, тракторний, радянський), дієсловами (лікувальний, будівельний, вихований), прислівниками (сьогоднішній, вчорашній, торішній), а також словосполученнями (минулорічний, десятихвилинний, дванадцятиповерховий) [34].

Слід звернути увагу і на твердження І.Р.Вихованця. Відомий академік, мовознавець вважає, що прикметники не утворюють однорідної функціонально-семантичної сукупності слів. Вони розподіляються на два великих семантико-граматичних її класи: прикметники первинні і прикметники вторинні. До первинних прикметників належать ті, які передають якісний стан предмета і в морфологічному плані членуються тільки на корінь і флексію, напр.: біл-ий, син-ій, кар-ий, мо-лод-ий, стар-ий, нов-ий, дик-ий. Вторинні прикметники передусім стосуються ознаки, що має виразно похідний характер і сформувалася через стосунок до предмета, дії, процесу, кількості або обставинної ознаки. Таким прикметникам притаманна складніша порівняно з первинними прикметниками членованість, тобто наявність, крім кореня та флексії, також інших різновидів морфем - суфікса і префікса: мор-ськ-ий, мід-н-ий, сліз-н-ий, заліз-н-ий, склад-альн-ий, над-вод-н-ий, без-меж-н-ий. Похідними є також якісні прикметники, які виражають модифікацію звичайного вияву якості у бік її інтенсивності або послаблення. Модифікацію значення якості похідних прикметників відбиває їхня морфологічна структура, де наявні афікси, що передають градацію якості, напр.: синюват-ий, зелен-ав-ий, пре-син-ій.

І.Р.Вихованець наголошує на тому, що вторинні прикметники утворюються від центральних і периферійних частин мови - іменника, дієслова, числівника і прислівника, а також мають внутрішньоприкметникове словотворення. Утворюючись від центральних частин мови - іменника й дієслова, прикметники трансформують їхню вихідну центральність на периферійність. Похідність від периферійних частин мови супроводжувана модифікацією периферійності. Наприклад, прислівник як найпериферійніша частина мови набуває за морфологізованого переходу до прикметників сукупності словозмінних морфологічних категорій, тобто позбувається ознак незмінності.

У вторинних відіменникових прикметниках лексичний центр формують іменникові корені, а суфікси вказують на прикметниковий граматичний клас, напр,: берез-ов-ий, ліс-ов-ий, вод-ян-ий, люд-ськ-ий, греч-ан-ий, плеч-ист-ий. У наведених прикметникових похідних словах суфікси або спеціалізовані на суто частиномовній транспозиції, або поєднують транспозиційну і значеннєву роль, як суфікс -ист- у слові плечистий, який підкреслює надмірно виявлену ознаку. Таку ж транспозиційно-значеннєву роль виконують суфікси -ів-, -ин-, за допомогою яких іменники транспонуються в прикметники і виражають значення присвійності, тобто заступають посесивні предикати: Сестра має хату -> хата сестри -> сестрина хата [87, 27].

За характером морфемного складу в сучасній українській мові виділяються також прикметники повні (членні) і короткі (нечленні) в залежності від типу закінчень. Можна взяти для порівняння: повен човен і повний човен, зелен сад і зелений сад. Суттєві ознаки коротких прикметників: вони вживаються лише у формі однини чоловічого роду називного чи знахідного відмінків, мають чисту основу (нульове закінчення) і не змінюються за родами, числами та відмінками.

Для повних прикметників характерні два різновиди форм - стягнені й нестягнені. Нестягнені прикметники вживаються лише в називному та знахідному відмінках однини жіночого та середнього роду, а також у множині називного і знахідного відмінків, наприклад: темная нічка, чорнії брови, зеленая ліщинонька. Ці прикметники використовуються більше як стилістичний варіант в усній народній творчості, зрідка в поезії тощо.

Широковживаними (з усіма практично граматичними характеристиками), найбільш поширеними в сучасній українській мові, є повні прикметники стягненої структури. Саме вони складають систему граматичних форм, визначають основні мовні властивості прикметників.

Повні стягнені прикметники за характером кінцевого приголосного основи поділяються на прикметники твердої та м'якої груп, які розрізняються між собою особливостями відмінкових закінчень. Основа прикметників твердої групи закінчується на твердий приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-ий, -а, -е): білий, білого, білому; сестрин, сестриного, сестриному; річний, річного, річним; Андріїв. Андрієва, Андрієве. До твердої групи належать: прикметники з основою на твердий приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (білий, довгий, безперечний), присвійні прикметники з суфіксами -ми (-їй), -ів (-їв): материн, Маріїн, Петрів, Олексіїв.

Основа прикметників м'якої групи закінчується на м'який приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-й, -я, -є), синій, синього, синім; кутній, кутнього, кутньому; вчорашній, вчорашнього, вчорашніми; порожній, порожнє, порожніх. До м'якої групи належать прикметники з основою на м’який приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (синій, братній), з основою на (-шн) ій,(-жн) ій (сьогоднішній, справжній), з основою на й (безкраїй) [37, 85].

Ще однією важливою проблемою при виченні прикметника є проблема кількості його відмінкових графем. Категорійна сутність відмінка прикметника виявляється в морфологічному і синтаксичному рівнях мови. З морфологічного погляду відмінок прикметника має спеціалізоване формальне вираження - словозмінний кінцевий (у типових виявах) афікс (флексію). Синтаксичні функції прикметникових відмінків зумовлені відмінковим характером опорного іменника. Різновиди відмінкового функціонування прикметників повністю регулює іменникова категорія відмінка. Скільки відмінків має опорний іменник, стільки ж відмінкових грамем визначаємо у прикметниках.

Таким чином, категорія відмінка прикметників - морфолого-синтаксична категорія, яка синтаксично залежна від категорії відмінка іменника та узгоджувана з нею, вказує на означальну функцію прикметника і складається з сімох грамем, напр.: мила (дитина), милої (дитини), милій (дитині), милу (дитину), милою (дитиною), (у) милій (дитині), мила (дитино).

Називний відмінок прикметника - синтаксично залежна від називного відмінка іменника грамема у функції означення, яка відкриває відмінкову парадигму однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Дніпро суворий ходив по світлиці, важким, мохнатим кулаком гримів у стіни України,- земля гула, як мідний дзвін (Т. Осьмачка); Чомусь туманом стелються Істини одвічні і нудні (В. Симоненко).

Родовий відмінок прикметника - синтаксично залежна від родового відмінка іменника грамема у функції означення, що входить як другий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним (Л. Костенко); Не злічити в небі ясних зорів, не злічити в серці світлих дум (М. Драй-Хмара).

Давальний відмінок прикметника - синтаксично залежна від давального відмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як третій компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Минуле зло і навіть те, що є, Душі розкованій снагу дає (Д.Павличко).

Знахідний відмінок прикметника - синтаксично залежна від знахідного відмінка іменника грамема у функції означення, що входить як четвертий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Душа складала свій тяжкий екзамен (Л.Костенко); Могутній дух дають важкі часи (Д. Павличко); Сюди колись приходили чернички, блакитну воду брали із глибин (Л. Костенко).

Орудний відмінок прикметника - синтаксично залежна від орудного відмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як п'ятий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Відчиняю світанок скрипичним ключем (Л.Костенко); Горизонт піднімає багряним плечем день - як нотну сторінку вічності (Л. Костенко); Не перетре твердим піском пустеля Моєї мови голубий кришталь (Д. Павличко).

Місцевий відмінок прикметника - синтаксично залежна від місцевого відмінка іменника грамема у функції означення, що входить як шостий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Росте й добро на цій землі старій (Д. Швличко); Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті! (Л.Костенко); Щезай в пожежах самоспалень, в гірких руїнах власних попелищ! (Л. Костенко).

Кличний відмінок прикметника - синтаксично залежна від кличного відмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як сьомий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Хреститься: - Щезни, пропадь, Згинь, нечиста сило! (Д.Павличко); - Недаремне плачеш ти, Нещасливий бранче… (Д.Павличко); Не блиск очей, а тільки мислі гра Принаджують тебе, душе стара... (Д.Павличко).

Зазначимо, що грамема кличного відмінка має флексії, послідовно омонімічні з флексіями називного відмінка. Та це явище трапляється і з іншими відмінковими грамемами [87, 30].

Отже, в сучасній лінгвістиці прикметники представлені як лексико-граматичний| розряд слів, що володіє багатством семантики і специфічністю граматичних характеристик.

У початковій школі лише частково розглядається описаний теоретичний матеріал. Система вивчення прикметників у початкових класах передбачає поступове ускладнення і розширення матеріалу як з боку лексики, так і з боку граматики. У 2 класі учні визначають лексичне значення прикметників, вчаться ставити до них питання; у 3 класі вивчається змінювання прикметників за відмінками і числами (залежно від іменників), а в 4 класі - вивчаються відміни прикметників і правопис відмінкових закінчень. Одночасно на уроках української мови і читання в мовлення дітей вводяться нові прикметники, уточнюються зміст раніше відомі. Відтак, формується уміння правильно вживати їх у зв'язному мовленні.

Розглядаючи співвідношення системно-структурних і функціональних властивостей прикметників, необхідно підкреслити їх тісний зв'язок і взаємозалежність. Дана особливість вказує на те, що однією з умов забезпечення високого рівня засвоєння молодшими школярами прикметників у контексті розвитку їх пізнавальної активності учнів буде вивчення названої частини мови в сукупності її семантичних, граматичних і функціональних властивостей.

Відтак, слід підкреслити, що функціонально-семантичне вивчення граматики рідної мови (зокрема, морфології) передбачає:

- по-перше, аналіз граматичних явищ не лише від форми до значення і від значення до засобів його вираження;

- по-друге, розгляд граматичних форм і їх значення в єдності;

- по-третє, увага до значень і призначення граматичних одиниць, їх функціональних зв'язків із з мовними одиницями інших лінгвістичних рівнів.

Усе це забезпечить усвідомлене, зацікавлене вивчення явищ рідної мови, сприятиме активізації розумової діяльності і розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроках рідної мови.

Розділ ІІ. Методичне забезпечення вивчення прикметника як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів

2.1 Методика вивчення теми «Прикметник» як вияв пізнавальної активності молодших школярів

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13