Вивчення теми "Прикметник" як засіб формування пізнавальної активності молодших школярів
У сучасній українській
мові прикметник чітко виділяється
як самостійна частина мови зі своїми
семантико-граматичними особливостями. Але історичні дослідження показують, що
так було не завжди. Чим глибше діахронічне вивчення цього питання, тим меншою
спостерігається різниця між прикметником та іменником.
Прикметник
- продукт пізнішого розвитку мови, він більш абстрактний й утворився від
іменника. Слова з атрибутивним значенням поступово відокремилися від іменника,
посилився ступінь диференціації цих частин мови, поглибилися семантичні та
формально-граматичні відмінності між ними, з’явилася стабільна парадигма
словоформ прикметника, і він почав функціонувати як самостійна частина мови
[85].
У
лінгвістичній літературі даються різні визначення прикметника:
- частина мови,
яка називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? [97, с.335];
- слова, що
вказують на ознаку предмета і змінюються за родами, числами і відмінками, а
також відповідають на питання який?яка? яке? чий?чия?чиє? [52, c.202];
- частина мови,
що виражає статичну ознаку за допомогою синтаксично залежних граматичних
категорій роду, числа і відмінка [30, с.365; 84, с.273];
- частина мови,
що виражає статичну ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись з
ним у роді, числі і відмінку. Відповідає на питання який?(яка? яке?) чий?(чия?чиє?) котрий?( котра? котре?) [83, с.140];
- частина мови,
що виражає постійну (статичну) ознаку предмета, граматично виявлену в
категоріях роду, числа і відмінка [65, с.171];
- частина мови,
яка означає ознаку предмета, виражає це значення в граматичних категоріях роду,
числа і відмінка, а в реченні виступає в ролі означення або іменної частини
складеного присудка [21, с.219];
- частина мови,
що означає постійну, непроцесуальну ознаку предмета [87, с.140];
- самостійна
частина мови, що передає непроцесуальну ознаку предмета, виражаючи її в
граматичних категоріях роду, числа і відмінка [85, с.135];
- частина мови з
атрибутивною та предикативною функціями, яка має категоріальне значення
непроцесуальної ознаки предмета, вираженої синтаксичними категоріями роду,
числа, відмінка, категорією членності/нечленності й суфіксами [28, с.89];
- це одна з
периферійних частин мови, яка позначає ознаку предмета, має зумовлені опорним
іменником словозмінні морфологічні категорії роду, числа й відмінка, функціонує
в реченні як формально-синтаксичний приіменниковий другорядний член речення і
як семантико-синтаксичний атрибутивний компонент (атрибутивна синтаксема) та
може виконувати комунікативну функцію теми чи реми або входити до складу
комплексної теми чи реми [87, с.121].
Прикметник як самостійна частина мови може бути охарактеризований у семантичному, морфологічному і синтаксичному аспектах.
Прикметник подібно до
іменника становить іменну частину мови, але має своєю семантичною основою не
предметність, а ознаку (якість, властвість, відношення). При цьому семантичні
основи іменника й прикметника не взаємовиключають, а тільки взаємодоповнюють
одна одну.
Ступінь
конкретизації і усвідомлення предмета, позначуваного іменником, тим виразніший,
чим більша кількість тих ознак, які характеризують його.
Городенська К.Г.
зазначає, що ознака - це особливість предмета, яка не підлягає часовим змінам,
вона невід’ємна від нього, є його природною суттю, постійно його супроводжує;
на цьому формується уявлення про статичність, незмінність ознаки, відтвореної
прикметником, на відміну від ознаки динамічної (процесуальної) або
темпоральної, яка виробляється предметом, а не дана йому від природи. Ознака є
показником існування самого предмета, його кваліфікатором, і передана мовними
одиницями, виступає як його означення-атрибут, а здатність передавати
безпосередню ознаку властива лише прикметнику. Кожен предмет має свій набір
особливостей, тобто має кілька ознак, які виділяють його з-поміж інших
предметів [27, 84].
Ознаками можуть бути:
- колір: біла хустка,
голубі очі, жовто-блакитний прапор;
- розмір: великий, довгий,
малий;
- смак: солодке яблуко,
гіркий перець;
- матеріал: цегляний будинок,
шовкова блузка;
- внутрішні
(психологічні) риси людини: добра людини, щедрий дідусь, надійний друг,
сміливий воїн, мудрий наставник;
- зовнішні риси
людини чи тварини: бадьорий хлопець, вродлива дівчина, міцний козак, худий
кінь;
- властивості
предметів: м’яке ліжко, зручне крісло, цікава книжка;
- відношення до
місця, простору: польові квіти, гірські потоки, лісова пісня, космічна
ракет, приазовський, наддніпрянський;
- відношення до
часу: нинішні звичаї,
вчорашній день, сьогоднішня газета, ранкова зарядка;
- належність: батьків портфель,
материна сукня;
- характеристика
за дією: лякливий хлопець,
сварлива жінка, вередливе дитя;
- відношення до
числа: третій, сьомий;
- якість: золоті слова,
умілі руки, професійний висновок, повна відповідь
тощо.
Ці ознаки формують
відповідні лексико-семантичні групи слів, які становлять семантичну основу
прикметника як частини мови [28, 97].
Отже, визначальну
семантичну особливість прикметника становить те, що він виражає статичну ознаку
предмета.
З боку морфологічного аспекту, прикметнику властиві граматичні категорії роду, числа і
відмінка. Виражаючи ознаки
предметів, прикметники разом з іменниками утворюють у складі речення смислові і
граматичні єдності. І цілком природно, що прикметнику як частині мови властиві
ті ж граматичні категорії, що й іменнику, тобто категорії роду, числа і
відмінка.
Властивість сполучатись
і узгоджуватись з іменниками, що мають неоднакові граматичні значення і форми,
відобразилася в характері морфологічних категорій прикметника. Рід, число і
відмінок у прикметників несамостійні, залежні. Вони повністю визначаються
відповідними граматичними значеннями (роду, числа і відмінка) іменника, з яким
узгоджується прикметник: морський берег, морська хвиля, морське повітря,
столітній ліс, столітня давність, столітнє дерево; постійний нагляд, постійна
увага, постійне чергування; читачам сподобалась нова повість письменника - читачам
сподобались нові повісті письменника; закінчилась товариська зустріч з шахів -
закінчились товариські зустрічі з шахів.
На відміну від більшості
форм роду і числа іменників, форми роду і числа прикметників не виражають
ніяких внутрішніх відтінків ознак предметів, а лише служать, разом з формами
відмінків, засобами граматичного узгодження прикметника з іменником, тобто
мають суто синтаксичне призначення (Виноградов). Категорії роду й числа є в
прикметниках граматичними, а не лексико-граматичними, як в іменниках. Вони
більше, ніж в іменниках, абстрактні [83, 16].
Семантичні й
морфологічні показники прикметника тісно пов’язані з його синтаксичними характеристиками. Синтаксичне
функціонування прикметника - у зв’язку з можливою його різною інтерпретацією - набуває принципового
характеру за висвітлення семантико-граматичних особливостей цієї частини мови.
І.Р.Вихованець
відзначає, що основна синтаксична роль прикметника в реченні - бути
морфологізованим (узгодженим) означенням. З іншого боку, зазначають, що
прикметник у реченні може бути іменною частиною складеного присудка.
Вчений також наголошує
на тому, що потрібно визначити, які синтаксичні функції властиві прикметникові,
а які не властиві. Ознакове слово прикметником можна вважати тоді, коли воно стоїть
у присубстантивній позиції, виконує роль присубстантивного другорядного члена
речення, узгоджується з опорним іменником у роді, числі й відмінку і виражає
атрибутивне значення. Отже, єдина формально-синтаксична функція прикметника -
виконувати роль приіменникового другорядного члена речення. Залежно від того,
яку позицію в реченні займає опорний для прикметника іменник, прикметник
переміщується в реченні, не відриваючись у синтаксичному плані від іменника.
Прикметник завжди супроводжує іменника і дублює його морфологічні категорії
[87].
З іншого боку,
виступаючи в ролі іменної частини складеного присудка, прикметник виражає
ознаку, приписувану в реченні підметові, але, на відміну від означальної
функції, він бере безпосередню участь у структурній організації речення,
виражає один з його граматичних складників. Саме з предикативною функцією
найбільшою мірою пов’язана синтаксична активність прикметника, яка виявляється
у здатності до іменникового й дієслівного керування. Пор. щодо цього такі
приклади: Він був безмежно вдячний матері за її чуйність і
самовідданість (І.Вільде); Важка навіть голка для
солдата в поході! (О.Гончар) [30].
Таким чином, ми
розглянули прикметник у семантичному, морфологічному і синтаксичному аспекті.
Існують різні підходи
щодо класифікації прикметника. Так, Л.І.Мацько, О.М.Сидоренко, П.П.Кононенко,
Л.О.Кадомцева та інші вважають, що доцільно поділяти прикметники за лексичним
значенням, морфологічними ознаками і особливостями словотворення на якісні,
відносні і присвійні [52, 37].
У літературі описуються
ці групи прикметників, кожна з яких має свої семантичні та граматичні
відмінності. Розглянемо їх.
Якість предмета, його
ознаки виражаються по-різному. Частина прикметників називає якість предмета
прямо і безпосередньо.
Якісні
прикметники - прикметники,
що означають властивість предмета безвідносно до інших предметів. Вони
називають ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою або меншою мірою
(відповідають на питання який?): легкий, легший, найлегший, дуже легкий;
гарячий, дуже гарячий; вузький, трохи вузький; солодкий, ледь солодкий;
зелений, зеленуватий. Якісні прикметники відповідають на запитання який?
яка? яке?
У
сучасній українській літературній мові якісні прикметники утворюють тематичні
групи, виражаючи:
1) ознаки кольору, розміру, ваги і зовнішніх особливостей предмета,
що сприймаються органом зору: чорний, ясний, великий, широкий, важкий,
косий, круглий;
2) ознаки предметів за смаковими якостями і властивостями, що
сприймаються органом смаку: кислий, гіркий, смачний та ін.;
3) ознаки предметів за фізичними властивостями, що сприймаються
органами дотику, слуху, нюху: холодний, теплий, твердий, дзвінкий, пахучий;
4) фізичні якості людини та інших істот: здоровий, худий, меткий,
сліпий, лисий, стрункий;
5) психічні властивості, особливості характеру та інші ознаки людини:
сердитий, лагідний, сумний, добрий, розумний, рішучий, настирливий, тихий.
13
Серед
якісних прикметників сучасної української мови можна виділити три основні
генетично-структурні підгрупи. Першу підгрупу становлять прикметники, що
виражають ознаку безпосередньо лексичним значенням своєї основи. Ці прикметники
давнього походження. Хоч історично більшість із них є суфіксальними лексичними
одиницями, у системі сучасної української мови вони виступають як непохідні,
напр.: білий, блідий, давній, добрий, дорогий, милий, мудрий, пізній,
пустий, рівний, синій, теплий.
До
другої підгрупи належать якісні прикметники, що виражають ознаку не
безпосередньо, а через властивість іншого, якісно осмисленого поняття.
Прикметники цієї підгрупи мають прозору етимологію. Вони пізнішого походження і
утворені від іменників, дієслів, прикметників та інших частин мови за допомогою
суфіксів, префіксів та шляхом словоскладання: басовитий, біловолосий,
колючий, кругловидий, ласкавий, мужній, надійний, патріотичний, пізнавальний,
плечистий, полохливий, примхливий, прихильний, русявий, соковитий, сонний.
Третя
підгрупа якісних прикметників формується з перших двох. Вона об'єднує
прикметникові утворення, що передають ознаки, які є варіантами ознак, виражених
прикметниками першої і другої підгрупи.
Сюди
належать:
1) складні прикметники, що означають якість з додатковим відтінком: гіркувато-солоний,
кисло-солодкий;
2) складні прикметники - назви відтінків кольорів: жовто-зелений,
світло-рожевий, світло-русий, світло-сірий, світло-червоний, сіро-блакитний,
сіро-голубий, сіро-жовтий, сіро-зелений, сіро-синій, сірувато-білий,
сірувато-зелений, сріблясто-білий, сріблясто-синій, темно-каштановий,
темно-синій, темно-червоний, яскраво-синій, ясно-блакитний, ясно-жовтий;
3)
назви, що означають поєднання в одному предметі двох і більше кольорів: чорно-білий
(фільм), синьо-червоний (олівець), синьо-біло-червоний (прапор).
Прикметники
першої і другої підгрупи становлять основну частину якісних прикметників сучасної
української мови. Семантично найбільш розгалуженою і найбільш численною є друга
генетично-структурна підгрупа. Вона охоплює етимологічно прозорі прикметникові
утворення, якісні значення яких виводяться з відношень між предметами, між
предметами і діями тощо [83].
Якісним
прикметникам притаманні такі властивості:
1.
Найістотнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність творити
форми ступенів порівняння. Якісні прикметники передають ознаки, які в різних
предметах виявляються неоднаковою мірою. Вияв інтенсивності ознаки виражається
в якісних прикметниках граматичними формами вищого й найвищого ступенів
порівняння і лексико-словотворчими засобами: у похідних прикметниках із
суфіксами емоційної оцінки (білий - біленький, білісінький, білуватий;
кислий - кислуватий, кисленький, кислющий).
Інтенсивність
ознаки може виражатися синтаксично - приєднанням до якісного прикметника
кількісно-означального прислівника, наприклад: трохи ледачий, недостатньо
рухливий, дуже радий, надзвичайно вдалий, надто гордий.
2. Характерною властивістю якісних прикметників є також здатність їх
вступати в антонімічні відношення (веселий -сумний, гарячий-холодний,
гострий - тупий, багатий -бідний).
3. Від якісних прикметників можуть утворюватися форми об'єктивної оцінки
якості, які нерідко вказують ще на збільшену або зменшену міру вияву ознаки: буйненький,
дружненький, солоденький, радісінький, теплесенький.
4. Від якісних прикметників можна творити іменники з абстрактним
значенням (сміливий - сміливість, злий - злість, добрий - доброта,
синій - синява, широкий - широчінь), а також
якісно-означальні прислівники із суфіксом -о чи -є (солодкий - солодко,
кмітливий - кмітливо, гарячий - гаряче, терплячий - терпляче).
5. Невелика група якісних прикметників може мати коротку форму,
наприклад: зелений - зелен, ясний - ясен, вартий -варт, дрібний -
дрібен, радий - рад, повний - повен, певний - певен.
Однак
деякі прикметники можуть не мати всіх цих особливостей. Так, не всі якісні
прикметники можуть творити ступені порівняння (наприклад: мертвий, німий); від
частини якісних прикметників не утворюються іменники з абстрактним значенням (зубатий,
бурий, карий та ін.); тільки деякі якісні прикметники мають коротку форму.
Відносні
і присвійні прикметники не мають жодної з названих властивостей, оскільки вони
виражають ознаки предметів опосередковано через інші предмети [65, 97, 83].
Найвиразнішою
граматичною особливістю якісних прикметників є те, що вони передають різну міру
вияву ознаки і тому мають ступені порівняння.
У сучасному
українському мовознавстві категорію ступенів порівняння нерідко трактують як
морфологічну словозмінну категорію. Останнім часом її кваліфікують або як
словотвірно-синтаксичну [17], або як морфолого-синтаксико-словотвірну [42]. У граматичних
дослідженнях типовим є нерозрізнення специфіки окремих форм у структурі
прикметника - форм звичайного ступеня (вихідної прикметникової форми), вищого
ступеня (компаратива) і найвищого ступеня (суперлатива). Зокрема, дослідники
часто не зважають на те, що первинною функцією компаратива є предикативна
функція, а вторинною - атрибутивна. Прикладом такого нерозмежування є
приписування А. Грищенком усім прикметниковим формам єдиних синтаксичних
характеристик [29].
Категорія
ступенів порівняння реалізується у двох грамемах - вищому і найвищому ступенях
порівняння.
Звичайний
ступінь прикметників характеризується тим, що передає ознаку як таку, свідчить
про її наявність у предметі, але не вказує на її кількість чи міру. Наприклад: зелений луг,
блакитне небо, складне завдання, широка ріка, солодкі груші.
Вищий
ступінь порівняння вказує, що ознака властива одному предмету більшою мірою,
ніж іншому: легший, більший, мудріший. Форми вищого ступеня бувають
прості (синтетичні) і складені (аналітичні). Проста (синтетична) форма
вищого ступеня твориться від основи прикметника за допомогою суфіксів -ш-,
-іш-: молодший, крутіший, гостріший. При цьому можлииі випадання
суфіксів -к-, -ок-, -ек- (тонкий - тонший, широкий - ширший,
далекий - дальший) або чергування звуків [г], [з] з [ж]; [с] з [ш],
[ш] з [ч]: дорогий - дорож+ш= ий- дорожчий;
вузький - вуж+ ш = ий - вужчий;
високий - вис + ш = ий - вишший - вишчий
(вищий)).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
|
|