Навчально-ігрова діяльність на уроках іноземної мови у початковій школі

Дослідники дитячого мислення фіксують деяке порушення логіки у розумових діях учнів початкової школи; розуміння відбувається, як правило, на основі конкретного й безпосереднього сприймання. У зв'язку з цим дуже важливо, щоб нові мовні одиниці сприймались учнями через всі аналізатори: (прослухати, промовити, побачити і написати їх). Процеси мислення стихійні, неусвідомлені, не завжди вмотивовані. А відтак, важливим чинником ефективності навчання іноземної мови молодших школярів є забезпечення умов для активного здійснення ними аналітико-синтетичної діяльності, хоч мислення дітей цього віку інертне і недосконале. У зв'язку з цим у першу чергу потрібно використовувати ті методи навчання іноземної мови, в основу яких покладена мнемічна діяльність, що випливає з мислительної. Продуктивність процесу запам'ятовування еквівалентна інтенсивній роботі аналітико-синтетичних центрів головного мозку. І незважаючи на те, що певний обсяг мовної інформації оволодівається школярами без розуміння всіх морфологічних, синтаксичних та інших зв'язків усередині речення як базової категорії мовленнєвої діяльності, хотілося б застерегти від не розумових дій учнів цього віку. Як свідчить досвід учителів інших предметів, діти 7–10 років можуть розв'язувати складні логічні завдання з математики, хоча деколи теоретично недосконало, нераціонально, але практично правильно. Це підтверджує емпіричний характер пізнавальної діяльності молодших школярів. І тому нас має цікавити не стільки спосіб виконання учнями такого віку мислительно-комунікативного завдання, скільки його результат (раціональні способи діяльності вони збагнуть пізніше). А такий результат можна отримати, використовуючи завдання, що можуть мати творчий характер, проте є доступними і цікавими для учнів. Останній чинник є особливо важливим для дітей цього віку, оскільки вони з більшим ентузіазмом виконують те, що їм цікаво, тим більше, якщо вчитель доцільно вмотивує виконувані учнями дії, а також коментує результати цих дій. Ще кращі результати досягаються, якщо навчальна діяльність молодших школярів супроводжується ігровою діяльністю, доповнюючи одна одну, і вмотивовується.

Аналіз психологічного стану і розумової діяльності учнів молодшого шкільного віку засвідчив їхні значні когнітивні можливості, хоча, поряд із цим, виявив і відносну недосконалість окремих психічних процесів. Не маючи у розпорядженні ще цілої низки можливостей, притаманних дорослій особистості, молодші школярі у пізнанні ними оточуючої дійсності покладаються на певні компенсаторні процеси, які дають їм можливість швидко й упевнено розвиватися. Тому вже у цьому віці і на цьому етапі навчання іноземної мови в учнів необхідно формувати уміння використовувати окремі компенсаторні засоби, прийняті у країні, мову якої вони вивчають, і які є адекватними певній ситуації спілкування.

Узагальнимо всі зазначені основні характеристики вікових особливостей учнів початкової школи . Отже, учитель, який навчає іноземної мови учнів молодшого шкільного віку, має враховувати такі властивості рівня їхнього розвитку: а) важливу роль образів у сприйманні та запам'ятовуванні; б) незначну кількість раціональних прийомів запам'ятовування, якими володіють молодші школярі; в) мимовільність уваги, низький рівень її концентрації, орієнтацію уваги на сильний подразник; г) підвищену емоційність, запам'ятовування інформації під впливом емоційних вражень та афективних переживань; д) імпульсивність, реактивність, недовільність вольових зусиль, перевагу збуджуючих процесів над гальмівними та процесами «позамежового гальмування»; е) можливість запам'ятовувати поки ще не усвідомлювану інформацію; є) значну роль дидактичної гри у процесі пізнавальної діяльності; ж) схильність до копіювання та наслідування в діях; з) незбалансованість аналітико-синтетичної діяльності, недоступність абстрактних міркувань високого рівня, конкретність або наочно-образність мислення; и) недостатню розвиненість операцій планування; і) екстенсивний характер пізнання оточуючого світу.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1.                 Що Ви розумієте під поняттям «новоутворення»?

2.                 Назвіть основні характеристики вікових особливостей учнів молодшого шкільного віку.

3.                 Яка роль унаочнення у процесі навчання іноземної мови молодших школярів?

4.                 Які засоби можна вважати адекватними цілям і завданням навчання іноземної мови у початковій школі?

5.                 Від чого залежить продуктивність процесу запам’ятовування у молодшому шкільному віці?

1.3 Дидактична гра як засіб навчання учнів початкової школи

Визнання на державному рівні доцільності навчання іноземної мови з другого класу загальноосвітньої школи підтверджує вагомість цього предмета для реформування змісту початкової освіти, його значення для реалізації перспективних завдань розвитку особистості: підвищення рівня освіченості, формування готовності до міжкультурного співробітництва, сприяння практичному оволодінню іноземною мовою. Крім того, такий підхід змушує замислитися над проблемами раннього навчання іноземної мови й можливостями їх реалізації. Серед завдань, які потребують розв’язання, є вибір ефективних і оптимальних засобів навчання молодших школярів. Одним із них є дидактична гра, яка на межі дошкільного і молодшого шкільного віку залишається домінантним видом діяльності дітей цієї вікової категорії.

Гра як засіб підготовки учнів до вивчення нового – це інструмент розв’язання суперечностей між характером мотивацій, пізнавальною спрямованістю особистості та об’єктивною необхідністю оволодіння новими знаннями, між сприйняттям явищ та усвідомлення їх як наукових фактів, між знаннями, що мають учні, і тими, що повинні бути, між усвідомленням окремого і загального, елементарного та систематичного.

С.У. Гончаренко зазначає, що ігрова діяльність – різновид активної діяльності людини (дитини), у процесі якої відбувається оволодіння суспільними функціями, відносинами та рідною мовою як засобом спілкування. Це дитяче моделювання соціальних відносин. Педагогічно доцільне та вміле керівництво ігровою діяльністю з боку дорослих формує емоційну, моральну та інтелектуальну сфери дитини, розвиває її уяву, сприяє фізичному вдосконаленню, виховує волю до дії та здатність до гальмування – якості, необхідні людині в трудовій і суспільній діяльностях [29].

Учені розглядали гру в різних аспектах, але більшість визначень доводить тезу про те, що гра – це насамперед вид діяльності. Діяльність людей також дуже різноманітна і, як правило, акумулюються в трьох основних видах: праці, навчанні, грі. Праця – це необхідна та найважливіша умова існування і розвитку людства, це засади, на яких здійснюється психічний розвиток особистості. Трудова діяльність – спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей. Навчання – це своєрідний підготовчий етап до трудової діяльності, це планомірне та систематичне засвоєння знань, умінь і навичок. Психологи відносять гру до основного виду діяльності дошкільнят. У грі, через гру та за допомогою гри дитина пізнає предмети та явища дійсності, готується до навчальної та трудової діяльності. Таким чином гра пов’язана з іншими видами діяльності. У грі розвиваються мислення дитини, пам’ять, увага, уява, здібності, починають формуватися вольові якості особистості, зачатки характеру.

Відмінність гри від праці А.С. Макаренко вбачав у тому, що у праці реалізується суспільна мета – створення матеріальних і духовних цінностей, до чого гра не має прямого відношення, але має опосередковане [17]. Гра відрізняється від учіння та праці творчою активністю гравців; високим емоційно-вольовим напруженням; комплексом цілей, серед яких провідною метою є перемога в інтересах усіх і власних; високими можливостями особистісної самореалізації в колективі; проведенням змагання між окремими особами і групами з метою формування позитивних колективістських якостей особистості. У дошкільний період основним видом діяльності дітей є ігрова діяльність. У початковій школі до неї долучаються учіння та праця, котрі в старших класах охоплюють майже весь навчальний час.

Гра, на думку деяких учених, це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення та засвоєння соціального досвіду, в якому складається та удосконалюється самоврядування поведінкою [26]. Ця теза визначає мету та зміст гри, зумовлює її як діяльність.

Можливо, відносна новизна застосування ігор призводить до того, що, незважаючи на значний інтерес до цього питання педагогів, психологів, методистів, теоретичний і практичний аспекти проблеми залишаються мало розробленими. Відсутні усталені погляди на цей феномен. Так, відзначається надмірна різноманітність підходів до класифікації ігор, взагалі, й навчальних, зокрема, що, у свою чергу, часто призводить до певної невизначеності з цього питання.

Проблеми класифікації ігор досліджувалися значною кількістю науковців.

Залежно від матеріалу, що використовується під час проведення навчальної гри, розглядають а) ігри з предметами: під час їх проведення використовуються іграшки, граючись з якими, діти вчаться порівнювати, встановлювати подібності та відмінності предметів, знайомляться з їх властивостями; б) настільно-друковані ігри: базуються на доборі малюнків за принципом схожості, або складання цілого з частин; в) словесні ігри: у процесі їх проведення учні вчаться описувати предмети, виділяти їх характерні ознаки, групувати за властивостями та відгадувати за описом.

Окрім того, розрізняють ігри за їх значенням у життєдіяльності людини та цілями, виділяючи: ігри-розваги, спортивні (розумові, фізичні), навчальні (відтворення змісту пізнавальної та трудової діяльності, що передбачається у майбутньому), ділові (відтворення змісту професійної діяльності й відносин, характерних для неї), педагогічні (відтворення ситуацій, що моделюють поведінку людей) [9].

Результати проведеного нами аналізу різних класифікацій ігор дозволили констатувати відсутність єдності у визначенні їх показників і критеріїв. Проаналізувавши ці класифікації, ми дійшли висновку, що недостатньо просто диференціювати ігри на певні групи та дати їм назви. Найбільш повною буде класифікація, що передбачає сукупність таких категорій: вік учасників гри, мета гри, місце та засоби проведення гри, кількісний склад учасників, спосіб підготовки до проведення гри, ступінь керівництва грою, тривалість проведення гри, очікуваний результат. Таку класифікацію можна подати у вигляді схеми.

Рис. 1. Класифікація ігор

Використовуючи гру як засіб формування в учнів нових знань, умінь і навичок, вчитель наповнює її дидактичним змістом – вносить в ігрову діяльність певний навчальний матеріал, перетворюючи гру-розвагу на дидактичну гру.

У сучасній теорії навчання існують різні підходи до визначення дидактичного статусу ігор. Одна група науковців відносить гру до методів навчання. Інша категоризує її як прийом навчання. Ми поділяємо погляди обох груп учених, оскільки у тому разі, коли дидактична гра застосовується як допоміжний елемент методу навчання (у процесі бесіди, практичної роботи, пояснення тощо), її можна вважати прийомом навчання. З іншого боку, якщо у процесі ігрової діяльності передбачено використання інших методичних засобів (наочності, розповіді, пояснення тощо), то дидактичну гру можна віднести до категорії методів навчання.

Існують думки, що розглядають гру як форму навчання. З такою позицією можна погодитись, адже в дидактичному розумінні форма навчання – це спеціально організована діяльність вчителя й учнів, яка відбувається за встановленим порядком у певному режимі. До цієї категорії відносять уроки, семінари, екскурсії, заняття тощо. Кожна із цих форм може бути успішно реалізована у вигляді дидактичної гри, оскільки у процесі її організації створюються умови для засвоєння учнями змісту освіти під керівництвом учителя за певними правилами, порядком і регламентом.

З точки зору О. Я. Савченко та інших учених, дидактична гра – це засіб навчання, оскільки вона спрямована на засвоєння й використання конкретних знань, умінь, навичок і є механізмом навчання, основний педагогічний зміст та призначення якого – навчати діяти. Дидактична гра є засобом цілеспрямованого керівництва викладачем розумовою діяльністю учнів, а також засобом формування тих пізнавальних структур, які забезпечують можливість самостійно регулювати розумову діяльність [25].

Ми поділяємо точку зору тих учених, які розглядають дидактичну гру як засіб навчання і вважаємо за необхідне уточнити саме такий підхід у зв’язку з об’єктом нашого дослідження. Насамперед, необхідно зазначити, що дидактична гра є засобом, який активізує пізнавальну діяльність, унаслідок чого учні мають можливість використати свої знання, уміння й навички у практичній діяльності. Сутність дидактичної гри як засобу засвоєння знань виявляється в її здатності успішно реалізовувати мету навчання, досягати реальних результатів, оволодівати досвідом творчої діяльності, моральних та інших якостей особистості. Ця здатність полягає в ігровому моделюванні конкретних видів діяльності (навчально-пізнавальної, науково-дослідницької, професійної тощо), що спрямовані на відтворення і засвоєння соціального досвіду, внаслідок чого відбувається формування творчої, активної, соціальної та компетентної особистості.

В науці відома також значна кількість визначень дидактичної гри. Не існує єдності й щодо термінів “педагогічна гра”, “навчальна гра”, “дидактична гра”, “пізнавальна гра”. У певному значенні ці назви деколи можна розглядати синонімічними. В широкому розумінні всі ігри є навчальними, оскільки з їх допомогою можна навчити особистість виконувати певні дії. Будь-яка гра є пізнавальною, бо, граючись, людина пізнає оточуючий її світ, якості, властивості предметів, явищ тощо. Здебільшого, гру, яка використовується в педагогічному процесі, називають загальним поняттям “педагогічна гра” або “навчально-педагогічна гра”. Вона спрямовує зусилля гравців не тільки на засвоєння змісту навчальної дисципліни, але й на формування понять про певні норми поведінки. Навчальна гра передбачає розв’язання навчальних завдань, а всі інші її функції, не пов’язані безпосередньо з навчанням, залишаються поза увагою гравців. У зв’язку з тим, що процес навчання носить двосторонній характер, гра має певне значення як для процесу научіння (дидактична гра), так і для процесу учіння (пізнавальна гра). А це означає, що дидактична гра – це навчальна гра, яка застосовується у процесі навчання, реалізує певні функції, має навчальну мету і завдання. Таким чином, дидактична гра, що використовується на уроці з певною метою, може бути як навчально-педагогічною, так і навчальною та пізнавальною, тобто виконувати функції перелічених видів ігор.

Переважною більшістю дослідників зазначається, що використання дидактичних ігор у навчальному процесі великою мірою сприяє появі в учнів інтересу до пізнання, оскільки дидактичні завдання, що ставить учитель перед учнями, сприймаються як гра (А.В. Артемова, В.А. Крутій, С.В. Роман, В.Г. Яковлєв та ін.). Увага, пам’ять, мислення спрямовані на гру, а не на її навчальний компонент. Дидактична гра є ефективним засобом для реалізації виховних цілей навчання. Організація її на уроках допомагає розвивати у школярів самостійність, відповідальність, активність, а також дозволяє випробовувати власні можливості, аналізувати помилки та активізувати приховані здібності. Гра, на відміну від традиційних засобів навчання, не лише передає певну суму знань, а насамперед розвиває здібності аналізувати, синтезувати, застосовувати одержану інформацію у практичній діяльності. Крім того, дидактична гра має колективний характер і викликає потребу у спілкуванні [13].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7