Навчально-ігрова діяльність на уроках іноземної мови у початковій школі

Як правило, граматичний матеріал засвоюється на рівні лексичних одиниць, проте вже на початковому етапі (3-4 класи) формування граматичних навичок доцільно здійснювати з опорою на орієнтовну основу діяльності, використовуючи правила-інструкції, схеми, моделі, алгоритми, які сприяють усвідомленому виконанню операцій і дій з мовним матеріалом. Засвоєння іноземної мови має контролюватися свідомістю учня з урахуванням його «зони найближчого розвитку»[3].

Упродовж майже всього періоду навчання іноземної мови у початковій школі домінувальним завданнями, що сприяють розвитку креативного мислення учнів, є завдання за зразком, зважаючи на вік учнів, творчі вправи і завдання ще не зовсім для них легкі для самостійного виконання. Опора (зразок) слугує певним алгоритмом і сприяє формуванню в учнів відповідних творчих умінь. Під кінець періоду навчання у початковій школі (4-й клас) кількість вправ за зразком зменшується, і перевага вже надається власне творчим вправам, які учні мають виконувати без опори на зразок.

5. На початковому етапі одним із принципів навчання є використання опори на досвід учнів, отриманий у вивченні рідної мови, який передбачає розвиток пізнавальні активності учнів у відношенні до явищ рідної та іноземної мов. При цьому вдається уникати використання термінів, поки що не знайомих учням із рідної мови (наприклад, граматичні часові форми, особа, число, відмінювання тощо), і спиратися на емпіричні уявлення школярів про систему рідної мови, формуючи через них аналогічні уявлення в іноземній мові.

Комунікативно-когнітивний підхід до вивчення іноземної мови, який реалізується вже у початковій школі, не заперечує використання у разі необхідності рідної мови для пояснення учням складного мовного (здебільшого, граматичного) матеріалу, необхідність введення якого диктується комунікативними потребами. Зазвичай, у підручниках такий матеріал подається під спеціальними рубриками, коментується у вигляді короткого правила-інструкції або схеми і супроводжується зразками (деколи з перекладом – у залежності від складності) у вигляді словосполучень або речень. Обов’язкова умова – після пред’явлення такий матеріал опрацьовується у відповідних вправах з метою його активізації в усному і писемному мовленні та певного усвідомлення його значення, форми і використання у практичній (мовленнєвій) діяльності.

6. Взаємопов’язане навчання всіх видів мовленнєвої діяльності. На першому році (2-й клас) дещо превалюють види роботи, пов'язані з усним мовленням (аудіювання і говоріння). Це зумовлено з тим, що другокласники ще не володіють достатньою мірою графікою мови як на продуктивному, так і рецептивному рівнях. Проте пропонований нами для використання у 2-му класі пропедевтичний курс дозволяє вже після 10 уроків залучати учнів до написання і озвучення літер, складів і окремих коротких слів. Упродовж 20 уроків в учнів формується готовність читати і писати речення та короткі тексти. Під кінець 2-го класу учні вже можуть написати короткі повідомлення за темою або ситуацією (за опорами і без них).

Наявність на першому році навчання іноземної мови вступного пропедевтичного курсу дозволяє розв’язати кілька психологічних і методичних проблем. Цей курс певним чином поступово психологічно готує учнів до засвоєння нового і не простого шкільного предмета, спрямовує їх на сприймання чужого, не сластивого їм, мовлення, на підсвідомому рівні налаштовує їхній мовленнєвий код, сформований у рідній мові, на код іншої мови. Проте варто зазначити, що пролонгація такого курсу не повинна виходити за межі одного-двох місяців у залежності від завдань, які перед ним ставляться. Затягування курсу може призвести до втрати інтересу до оволодіння іноземною мовою в тих учнів, у яких превалюють зорові (для читання) і рухові (для письма) аналізатори. За свідченням психологів, таких дітей у цьому віці буває від 24 до 36%.

Відносно збалансоване співвідношення усних і письмових видів мовлення сприяє значно міцнішому і глибшому оволодінню навчальним матеріалом. Паралельне взаємопов’язане навчання всіх видів мовленнєвої діяльності забезпечує проходження навчального матеріалу через усі аналізатори: слуховий, зоровий, мовленнєво-моторний і руховий, внаслідок чого він краще засвоюється. Вже на третьому році вивчення мови (4-й клас), враховуючи засвоєний учнями обсяг лексичного та граматичного матеріалу, в зміст підручника починають вводитися тексти пізнавального характеру. Звичайно, що ці тексти асоціюються з тематикою для усномовленнєвого спілкування, а відтак, читання поступово набуває статусу не тільки джерела пізнавальної інформації, але й засобу збільшення обсягу та активізації мовного матеріалу, а зміст текстів і діалогів слугує засадами для організації усномовленнєвого і писемного спілкування.

7. Процес навчання іноземної мови має бути індивідуалізованим. Це означає, що він повинен враховувати інтереси учнів, їхній загальноінтелектуальний та мовленнєвий рівень підготовленості, а також типологічні та вікові особливості. Зазначаючи про типологічні особливості, маємо на увазі комунікативний або не комунікативний тип, індивідуальні особливості пам'яті , уваги, уяви учнів тощо.

Приступаючи до вивчення іноземної мови, кожен учень має різну готовність і здібність до її засвоєння: є учні, які краще оволодівають предметами природничо-математичного циклу, інші – гуманітарного. Та й темп засвоєння навчального матеріалу у кожного різний, хоч через певний час усі можуть досягти єдиного рівня навченості, проте кожному для цього потрібен не тільки різний час, але й різна кількість зусиль.

Вчитель, який навчає іноземної мови учнів початкової школи, досягає значно кращих результатів, якщо він працює у тісному контакті з учителем (класоводом) початкових класів, співвідносить успіхи дітей в іноземній мові з успіхами, досягнутими у вивченні інших предметів.

8.Інтенсифікація процесу навчання здійснюється за рахунок використання різноманітних прийомів: елементів інтенсивної методики, пізнавальних і рольових ігор, драматизації, інсценізації, групової, проектної діяльності тощо. Важлива роль у цьому належить програмним засобам навчання. Використання електронних навчально-методичних комплектів сприяє інтенсифікації навчального процесу, збуджує інтерес до навчання, забезпечує опору на чотири види аналізаторів у вивченні та активізації мовного і мовленнєвого матеріалу.

9. Має здійснюватись широка опора на зорову, слухову і моторну (кінестетичну) наочність, яка не тільки стимулює різні аналізатори, але й мобілізує різні види пам'яті, у тому числі рухову. Залучаючи до процесу навчання різні види наочності, необхідно враховувати, що учні молодшого шкільного віку сприймають навколишній світ цілісно, нерозчленовано. Навчання для дітей цього віку є серйозною роботою, проте не варто перетворювати його в таку діяльність, яка відштовхувала б, формувала б негативні почуття, небажання відвідувати уроки. Використовуючи різноманітні засоби навчання, у тому числі й унаочнення, вчитель має викликати інтерес до роботи на уроці, створювати атмосферу довіри і дружніх стосунків. Одночасно хотілося б застерегти від перенавантаження як підручників, так і уроків наочністю. Велика кількість ілюстрацій розсіює увагу учнів. Усе використовуване унаочнення повинно бути дидактично доцільним і не слугують пасивною окрасою уроку. Малюнки або фотографії мають бути чіткими, не викликати подвійних асоціацій.

10. У процесі навчання мають раціонально співвідноситись організаційні форми роботи: індивідуальні, парні, групові, колективні.

Індивідуальні здібності учнів можуть успішно розвиватись у колективних формах навчання. Наприклад, колективне або групове розв’язання комунікативних завдань сприяє створенню на уроці атмосфери взаємодії, взаємопідтримки, істинно комунікативного середовища, оскільки спілкування – це процес, який вимагає наявності партнера. Разом із тим, уміння працювати з партнером/партнерами сприяє розвитку самостійності. Прикладом такої співпраці є групова (проектна) робота, де результат діяльності колективу залежить від участі кожного учасника, а успіх роботи кожного – від результату колективної діяльності. Такі форми навчальної діяльності (дещо спрощені) можна активно використовувати вже на другому році вивчення мови, коли учні оволоділи певним обсягом мовного матеріалу і в них сформувались уміння працювати в колективі.

11. Однією з важливих особливостей початкового етапу є уміння вчителя реалізовувати диференційований підхід до оволодіння учнями мовним матеріалом з урахуванням виду діяльності, в якому цей матеріал буде використаний. Зрозуміло, що значна частина лексичного і граматичного матеріалу, призначена для оволодіння в рецептивних і продуктивних видах діяльності. Як правило, на першому році вивчення мови (2-й клас) і певною мірою у 3-му класі не існує такої диференціації – весь мовний матеріал вивчається для продуктивного використання. Під кінець другого року навчання в учнів уже створюється певний лексико-граматичний запас, який дозволяє сприймати в усній і писемній формах достатньо об’ємні тексти. Дотримуючись принципу автентичності у доборі текстових матеріалів, авторам підручників досить складно сконструювати навчальні тексти, які були б побудовані лише на засвоєному мовному матеріалу та які включали б мовні одиниці, передбачені тільки для активного оволодіння. У зв’язку з цим навчальні тексти для читання у підручниках для 4-го і частково для 3-го класу можуть містити мовний матеріал, призначений лише для рецептивного засвоєння. Без залучення такого матеріалу певною мірою втрачалася б автентичність текстів, і вони виглядали б штучними.

12. В останні роки особливо актуальною є проблема організації навчання іноземної мови як процесу входження в культуру носіїв мови. Соціокультурний компонент процесу навчання є актуальним і для початкової школи. У зв’язку з цим, починаючи з першого року вивчення мови, учні мають знайомитись із окремими, доступними для їхнього віку, категоріями, елементами культури народу, мову якого вони вивчають. Це, насамперед, найбільш розповсюджені імена дітей, назви міст, вулиць, площ, свят, окремих традицій тощо. У змісті підручників використовуються вірші, рифмівки, назви деяких дитячих казкових героїв, книжок тощо. Підручники містять ілюстрації країнознавчого спрямування, які формують у дітей уявлення про країну, мову якої вони вивчають. Зміст діалогів містить мовленнєві зразки, характерні автентичному мовленню. В окремих текстах подається інформація про особливості життєдіяльності людей, мова яких вивчається. Така інформація викликає інтерес в учнів, певним чином вмотивовує їхню навчальну діяльність.

13. Кожний урок іноземної мови в початковій школі має бути об’єднаний спільною темою, а діяльність учнів на ньому повинна бути різноманітною. Враховуючи вікові особливості учнів, їхню швидку стомлюваність від одноманітних видів діяльності, розсіяність (не сконцентрованість) уваги, необхідно часто змінювати види роботи, чергувати їх з динамічними паузами, іграми, рухами. Яскрава наочність на уроці привертає увагу учнів значно більше, ніж лише вербальна ілюстрація навчального матеріалу.

Кожний урок має бути цілісним компонентом певного тематичного модуля (серії уроків) і логічно “вписуватись” в його систему. Водночас він повинен сприйматись як автономна одиниця, яка має свою мету, завдання і відповідні засоби їх реалізації. А це означає, що на кожному уроці виконується певна мета, яка асоціюється з загальною метою, визначеною для роботи в межах певного тематичного модуля, і є її складовою частиною.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1.                 Назвіть цілі навчання іноземної мови у початковій школі.

2.                 Що передбачає розвивальний аспект навчання іноземної мови?

3.                 У чому проявляється комунікативне спрямування процесу навчання іноземної мови?

4.                 У який спосіб доцільно добирати мовний і мовленнєвий матеріал для навчання іноземної мови молодших школярів?

5.                 Яка роль соціокультурного компоненту процесу навчання іноземної мови у початковій школі?

1.2 Психолого-фізіологічні особливості молодших школярів

Навчальна діяльність у початковій школі набуває специфічного змісту, що зумовлено особливостями формування та розвитку пізнавальних інтересів учнів, їхньої поведінки, емоційно-вольової та мотиваційної сфери, своєрідним характером діяльності та мовлення. На цьому віковому етапі розвитку особистості навчальна діяльність стає домінуючою. Вона відповідним чином зумовлює трансформації у психіці дитини, які отримали назву «новоутворення». Поняття «новоутворення» охоплює будь-які нові психічні процеси, явища або якісні зміни психіки, серед яких можна вважати рефлексію, планування, появу в мисленні аналізу і синтезу, нових форм порівняння та узагальнення. Крім цього, навчальна діяльність сприяє прискореному розвитку деяких психічних функцій, серед яких важливе місце належить розвитку мнемічних дій. Під впливом навчання змінюються орієнтовні реакції на слово, фіксуються процеси оволодіння новими формами сприймання, здійснюється формування довільних дій тощо. У молодшому шкільному віці починають формуватися базові навчальні навички та вміння, а це означає початок нового періоду складного психічного та інтелектуального розвитку особистості. Навіть схематичний погляд на молодший шкільний вік дозволяє зробити висновки про унікальність цього етапу навчання. Підвищена чутливість, довірливе ставлення до авторитету, вразливість, висока реактивність у рухах, спрямованість на оточуючий світ, наслідувальність у діях, швидка втомлюваність – ці та деякі інші ознаки характерні для дітей, що починають активно займатися навчальною діяльністю.

Досліджено, що для дітей молодшого шкільного віку одним із основних видів діяльності є гра. Учні початкової школи активно граються, але навіть характер гри може змінюватися під впливом навчання. Діти пізнають оточуючий світ у процесі навчальної діяльності й, зокрема, у дидактичній грі. Особливо їм подобається гра за ролями, у процесі якої вони обирають поведінку (у тому числі й мовленнєву) певного персонажу чи уявної особи. Якщо діти охоче вживаються у різні образи, то процес навчання можна побудувати так, щоб задовольнити дитячу потребу гратися, пропонуючи спеціальні дидактичні ігри. Саме цю особливість дитячих інтересів мають широко використовувати вчителі під час навчання іноземної мови. Гра має стати невід'ємним компонентом навчальної діяльності молодших школярів. Можна стверджувати, що гра для дітей молодшого шкільного віку не обмежується рольовими діями, а сам процес навчання деколи здається їм своєрідною грою. За результатами деяких спостережень, учні початкових класів читаючи художню літературу сприймають сюжет, часто вживаючись в образи героїв настільки, що деколи на мить вони перестають диференціювати реальне і нереальне. Як один із ефективних видів діяльності на уроці рольова гра може відбуватись успішніше, якщо учням запропонувати наочний сюжетний матеріал, який спрямував би хід рольової гри у найбільш оптимальному для оволодіння навчальним матеріалом напрямі. Це можуть бути яскраві сюжетні малюнки, відеофільми тощо.

Чим молодші діти, тим яскравіше виражені у них процеси збудження, їх домінуюча роль над гальмівними. Внаслідок швидкого відволікання уваги на яскраві подразники поведінка дітей стає імпульсивною, що спричиняє відсутність уміння переключатись на інші види діяльності, тобто для них характерна «негнучкість» уваги. Часто небажаним для сприймання й розуміння інформації може бути те, що діти звертають увагу на дрібниці, замість того, щоб виділяти головне. Учитель має враховувати, що школярам цього віку досить важко зосереджуватись тривалий час на одному виді роботи, їхню увагу може привернути лише незвичний, різкий, сильний подразник. Таким подразником, на нашу думку, є засоби навчання, спеціально розроблені для учнів початкової школи з урахуванням їхніх вікових особливостей.

«Золотим правилом» для вчителя, що навчає іноземної мови молодших школярів, має бути положення про те, що урок іноземної мови у початковій школі обов'язково має бути оснащений унаочненням. До цього зобов'язує той факт, що домінуючим у цьому віці є образне мислення. У зв'язку з цим будь-яке дидактично доцільне і методично виправдане використання предметного або картинного унаочнення, яке методично доцільно супроводжує певну іншомовну лексичну одиницю (слово, словосполучення), зв'язне мікровисловлювання тощо є ефективним засобом впливу на пам'ять і процес усвідомлення значення такої одиниці. Особливості уваги учнів цього віку мають бути одним із визначальних чинників для підбору таких засобів.

Психологи довели, що в учнів початкової школи переважає мимовільна увага, тому недоцільно у навчанні повною мірою розраховувати лише на довільну увагу, яка вимагає значних вольових зусиль. У цьому віці вольові зусилля тільки починають проявлятись у формі усвідомлюваних довільних дій. Отже, учень практично не може повноцінно регулювати свою діяльність без допомоги вчителя. Важливим чинником, який підтверджується дослідженнями у галузі вікової психології, є те, що, окрім незвичного різкого подразника й вольового зусилля, джерелом уваги стає інтерес або творче завдання, що викликає післядовільну (вторинну) увагу. Це означає, що спочатку учень докладає зусиль до того, щоб зосередитись, а потім, захоплений своєю діяльністю, вже працює без вольової напруги. Поряд із цим серед загальних рис уваги молодших школярів варто зазначити незначну силу її концентрації, слабку стійкість, труднощі, що виникають в учнів під час тривалого зосередження. Стійкість уваги учнів початкової школи пов'язана із значущістю навчального матеріалу, доступністю пропонованих завдань. Тому визначальною умовою привернення уваги у цьому віці є широке застосування ілюстрацій, їх яскравість тобто засобів навчання, що впливають на мимовільну та вторинну увагу, особливо через яскраве зорове унаочнення. Саме такі засоби можна вважати цілком адекватними цілям і завданням навчання у початковій школі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7