Формування лексико-фразеологічних норм в усному і писемному мовленні майбутніх учителів початкових класів

У початкових класах лексика як самостійний розділ науки про мову не вивчається. Учні засвоюють лише деякі лексичні відомості, зокрема практично ознайомлюються з прямим і переносним значенням слова, багатозначністю, синонімією й антонімією.

Знання, яких набувають учні, мають стати основою для подальшого удосконалення засобів вираження думок в усному і писемному мовленні.

Із словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів їх навчання в школі. Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явище омонімії багатозначності. Саме тут учнів привчають слідкувати за своїм мовленням, правильно вживати слова.

У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у тексті, зіставляють слова, близькі за значенням.

У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і переносним, випадками багатозначності й омонімії. Учні мають змогу ознайомитися з синонімами, антонімами, з окремими фразеологізмами.

У 4 класі знання учнів про слово розширюються внаслідок практичного використання різних лексем в усному і писемному мовленні та спостереження за їх уживанням у художніх текстах.

Програма початкових класів не передбачає виділення спеціальних годин на лексичні вправи. Вони повинні проводитися у зв'язку із заняттями з граматики й правопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови.

Робота над вивченням лексики має своїм завданням:

збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, не відомих їм. раніше слів чи нових значень відомих слів;

уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно забарвлених слів;

активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника (учень знає значення слів, але рідко або й зовсім не користується ними) в активний;

усунення не літературних слів: діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів.

Під час виконання вправ із лексики вчитель звертає увагу дітей на яскравість, образність мови народних казок, загадок, прислів'їв, художніх текстів, навчає школярів вибирати потрібне слово для власного висловлювання.

Важливо, щоб учитель у процесі роботи над словником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок (наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще вивчати лексичне багатство і стилістичних можливостей рідної мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури. І водночас для роботи над словом, зокрема над багатозначністю чи прямим і переносним значенням, потрібно час від часу відводити окремі уроки, що передбачають для розвитку мовлення. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми текстами, окремими реченнями, і практичні письмові й усні вправи.

Засвоєння величезного лексичного запасу не може проходити стихійно. Однією з найважливіших завдань розвитку мови в школі є впорядкування словникової роботи, виділення основних її напрямків і їхнє обґрунтування, керування процесами збагачення словника школярів.

Готуючись до уроку читання, учитель відзначає для себе, які слова й звороти мови будуть використані для словникової роботи: 2-3 слова, що для більшості учнів можуть виявитися незрозумілими, будуть роз'яснені; 3-4 слова або сполучення намічені для роботи над уточненням їхніх відтінків, емоційних забарвлень, сполучуваності; усі слова, над якими велася робота, будуть включені в переказ або у висловлення самих учнів з питань учителя.

Усі напрями словникової роботи можливі в початкових класах лише на практичній основі, головним чином з опорою на текст, без теоретичних введень навіть, як правило, без термінів.

Джерелом поповнення словника учнів є навколишнє середовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учителів, товаришів, мова творів художньої літератури, кінофільмів, радіо - і телепередач та ін. Проте відомо, що з побутового мовлення друзів, товаришів, дорослих учні засвоюють часом діалектизми, жаргонізми, просторічні слова. Навіть з мови художньої літератури, теле- і радіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні в дитячому побуті. Тому позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати цілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого е твори художньої літератури, тексти підручників, спеціально розроблені лексичні вправи.

Програма початкових класів не передбачає спеціальної роботи над фразеологічними одиницями. Отже, звороти що зустрічаються в художній літературі, повинні роз'яснятися без аналізу їхніх типів і внутрішньої структури.

Вивчення елементів лексики в початкових класах розпочинається з ознайомлення із словом і його значенням. У поясненні значення слова, необхідно керуватися загальними дидактичними настановами, спрямованими на підвищення рівня самостійності і пізнавальної активності школярів.

Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміли це слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ і, зрештою, вжили його самостійно в потрібній ситуації.

У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів, їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, характеру пояснюваного слова.

Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо, прийомом демонстрації макета чи малюнка, а слова з абстрактним значенням вимагають інших прийомів.

Для пояснення семантики незрозумілих слів найчастіше вдаються до таких способів:

демонстрація предмета чи малюнка;

використання контексту;

найпростіший словотворчий аналіз;

тлумачення слів (коротке пояснення, використання словника тощо).

Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів залежно від конкретного випадку.

Пояснення значення слова шляхом демонстрації можна здійснити такими прийомами:

а) показ натуральних предметів (дзиґа, бриль, канни, баклажан);

б) показ чучел, макетів, муляжів (тетерук, стриж, шпак); *

в) показ малюнків, діапозитивів, слайдів (акула, окунь, ясен, явір, рись, козуля). Пояснення значення слова шляхом використання контексту здійснюється за допомогою різних прийомів:

а) самостійне пояснення значення слова учнями. Цим прийомом учитель користується тоді, коли прозорий контекст підказує учням значення слова. Так, слово чемно у реченні Чемно вітаюся: "Доброго ранку!" учні пояснюють як "ввічливо", "з повагою";

б) конкретизація значення слова, поясненого учнями па основі контексту, не зовсім точно. Наприклад, у реченні Періщить дощ, як із відра діти пояснюють слово періщить як іде, ллє. Насправді ж, говорить учитель, періщить - сильно б'є, січе;

в) введення невідомого слова в контекст. Щоб пояснити значення слова гудзик, учитель, зокрема, вводить його в речення. Пальто було застебнуте на всі ґудзики.

Найпростіший словотворчий аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вони володіють недостатньо. Класовод запитує: "Від якого слова утворене пояснюване слово? Чому даний предмет назвали саме так?" Наприклад: очеретянка - пташка, яка живе в очереті, через це її так назвали. Аналогічно пояснюють діти і слова теплохід (той, що рухається за допомогою тепла), самоскид (автомобіль, який сам скидає вантаж), панелевоз (машина, яка возить панелі) та ін. Цей прийом пояснення досить ефективний. Він дає змогу не тільки пояснити значення незнайомого слова, а й показати різницю в значеннях однокореневих, зовні схожих слів-паронімів. Наприклад, дружний (згуртований) - дружний клас, дружна сім'я; дружній (приятельський, схвальний) - дружній погляд, дружня усмішка.

Тлумачення слів - найпоширеніший у шкільній практиці спосіб пояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до ряду прийомів:

а) розчленування загального поняття на часткові (тканини - це сукно, сатин, ситець, шовк; цитрусові - це апельсини, лимони, мандарини);

б) підведення часткових понять під загальні (цемент, пісок, цегла - будівельні матеріали; муха, оса, гедзь - комахи);

в) розгорнутий опис (колектив - це група людей, зв'язаних спільною працею, спільними інтересами; батьківщина - це країна, в якій живуть народжені в ній люди, що є її громадянами);

г) добір слів-синонімів. До використання цього прийому слід поставитися дуже серйозно. Пояснення шляхом добору синонімів тільки тоді буде ефективним, коли діти добре знають значення слів. Так, слово рубіновий треба пояснити не словами-синонімами багряний чи пурпурний, а знайомим дітям словом червоний;

д) добір антонімів (значення слова темрява стає зрозумілим дітям через зіставлення його із словом світло; слово смуток - через зіставлення із словом радість);

е) пояснення шляхом перекладу з російської мови. В умовах білінгвізму, особливо на території північних і південно-східних говорів, де вплив російської мови досить великий, значення окремих слів можна пояснити з допомогою російських відповідників, а саме: шкарпетки - носки, окуляри - очки, ковзани - коньки;

є) засування значення незнайомих слів за допомогою довідкових матеріалів (тлумачний словник, виноски в читанках).

Пояснення значення одного й того самого слова можна здійснити різними способами і прийомами. Так, значення слова панчохи пояснюється або за допомогою демонстрації предмета чи малюнка, або підведенням часткових понять під загальні (панчохи - це частина одягу), або внаслідок перекладу (панчохи - чулки), чи розгорнутим описом (панчохи - це виріб машинного або ручного в'язання, що одягається на ноги за коліна).

Класовод обирає той спосіб, який найбільше підходить до кожного випадку пояснення слова.

Учні часто плутають пряме і переносне значення слова і тому роблять помилки, вживаючи слова з переносним значенням. Завдання класовода - навчити школярів:

розрізняти пряме і переносне значення слів;

уживати слова з переносним значенням у мовленні.

Щоб упоратися з цими завданнями, вчитель має відвести вправам на спостереження за прямим і переносним значенням слів належне місце у загальній системі вправ з граматики.

З терміном "пряме і переносне значення слова" учні познайомляться в 3 класі. У 1-2 класах вони спостерігають за вживанням у текстах слів з переносним значенням.

Для організації спостереження школярів за вживанням слів із переносним значенням учитель може використовувати той лексичний матеріал, який є у вправах підручників з української мови і пов'язаний із вивченням частин мови (іменника, прикметника, дієслова), а також зустрічається в текстах читанок та дидактичних посібниках.

Ознайомлення школярів із прямим і переносним значенням слова починається із спостереження над спеціально дібраними реченнями чи текстом, яке організовує вчитель.

Зручними у роботі є ті тексти, до складу лексичного матеріалу яких входять прикметники, бо саме вони нерідко вживаються в переносному значенні, виконуючи роль епітетів.

Виділяючи з тексту такі прикметники у сполученні з іменниками, вчитель звертає увагу дітей на переносне значення прикметника, показує на конкретному прикладі вживання цього прикметника і в прямому значенні зіставляє пряме і. переносне значення. Таке зіставлення дає можливість практично показати учням засоби виразності прикметників. Так, пояснюючи переносне значення прикметника шовковий, вчитель пропонує для спостереження за значенням цього прикметника такі речення: Вітер колише управи шовкові (П. Тичина) та У нашої Оксаночки таке хороше вбраннячко: шовкова спідничка, білі черевички (Н. Забіла), Учні виписують словосполучення, до складу яких входить прикметник шовковий. Зіставляючи значення цього прикметника в обох словосполученнях (шовкові трави і шовкова спідничка), учні доходять висновку, що в першому випадку прикметник ужитий не в своєму звичайному значенні, а в переносному. Щоб школярі переконалися в тому, наскільки виразнішим стає мовлення від використання того чи іншого слова, вжитого в переносному значенні, вчитель вдається до порівняння двох речень із нейтральними в одному і образними в другому синонімами: У моєї мами працьовиті руки і У моєї мами золоті руки.

Поряд із вправами, які виконуються під керівництвом учителя, слід пропонувати дітям також завдання на самостійне відшукування у реченнях чи текстах слів - різних частин мови із переносним значенням. Наприклад: спишіть речення, підкресліть слова, вжиті в переносному значенні: Кожна гілка на світанку дзвонить срібною росою. (В. Скомаровський).

З метою формування навичок самостійного вживання дітьми слів із переносним значенням слід пропонувати вправи на заміну прямого значення слів синонімічними словами або виразами, що мають переносне значення (замініть виділене слово словосполученням із дужок: Настала весна (прийшла, стала на порозі, прилетіла на власних крилах), а також вправи на самостійне складання речень із словами у переносному значенні (складіть і запишіть речення із словом сміятися, щоб воно було вжите у прямому і переносному значенні). Такі вправи не тільки збагачують, словниковий запас дітей, а й виховують у них уважив ставлення до слова, розвивають мовне чуття.

Розширенню й активізації словника учнів, розвитку їх мислення сприяють і спостереження за багатозначністю слів.

Робота над вивченням багатозначності слів передбачає: а) усвідомлення учнями того, що слово може мати не одне, а кілька значень; б) точність уживання багатозначних слів у мовленні.

Розпочинаючи опрацювання матеріалу про багатозначні слова, вчитель пропонує дітям для аналізу речення із багатозначними словами. Діти з'ясовують, про які предмети, названі однаковими словами, йде мова. Іншим варіантом такої роботи може бути вивішена таблиця, на якій зображені журавель - птах і журавель - пристрій для набирання води з колодязя, груша - плід і груша - спортивний інвентар, спечений хліб і лан пшениці чи жита. Учні розглядають перші дві пари малюнків і усвідомлюють: назви виникли на основі подібності предметів. Учитель запитує, чи можна до наступної пари малюнків дібрати одну назву. Учні мають записати як спільну назву слово хліб (між цими словами існує внутрішній зв'язок: із жита і пшениці печуть хліб). Отже, в основі багатозначності лежить якийсь зовнішній або внутрішній зв'язок предметів.

Наступна робота над багатозначністю слів передбачає самостійне з'ясування учнями значення слів, ужитих в окремих словосполученнях і реченнях. Наприклад, учитель пропонує пояснити значення слова іде в таких реченнях: Людина іде (пересувається). Літак іде на посадку (летить). Урок іде (триває). Дощ іде (ллє) і под.

Для розширення словника дітей вчитель передбачає і вправи творчого характеру, як-от: скласти речення, у яких слово носик було б ужите в різних значеннях; описати предмети, назвою яких є багатозначне слово (земля, клас, голова та ін).

Усвідомлення природи багатозначних слів готує учнів до засвоєння явища омонімії. Із словами-омонімами учні практично знайомляться ще в період навчання грамоти (ключ, лист та ін.). У наступних класах учні продовжують спостерігати за новими для них словами-омонімами (без термінів). Робота над вивченням омонімів має на меті:

усвідомлення учнями того, що окремі слова, які однаково звучать, мають її різне значення;

точне вживання однозвучних слів у мовленні.

Ознайомлення учнів із словами, які однаково звучать, але мають різне значення, починається в період навчання грамоти. Вчитель може використати малюнки букваря,. на яких зображені, наприклад, коса (дівоча і знаряддя праці), котики (на вербі і кошенята) чи лист (дерева і поштовий). Називаючи зображені предмети одним і тим же словом, діти переконуються в тому, що різні предмети можуть мати однакову назву.

Активізація словника - це використання нових слів, висловів у власному мовленні дітей. Активізація словника може здійснюватися шляхом пояснення значення слова учнями, введення слова у словосполучення і речення в усному і писемному мовленні.

Активний, словник людини завжди вужче загального обсягу слів, що розуміються, і різниця між другим і першим складає словник пасивний. Активізацією в методиці називають переклад слів з пасивного словника в активний, тобто вживання нових слів у власній мовній практиці - у бесіді, у реченнях, що складаються, у переказі і розповіді, у письмовому викладі і творі. Кінцева мета словникової роботи в тім і складається, щоб активізувати максимальна кількість засвою вальних слів, навчити використовувати їхній правильно, доречно, навчити вибирати єдино необхідне слово. Відомі наступні форми активізації словника:

1. Складання словосполучень з потрібними словами.

Наприклад, вивчаючи звуки [с] [с’] і букву с, в межах цього завдання доцільно провести таку вправу:

Доберіть слова ознаки до поданих слів.

Сонце - ясне (тепле, привітне, модне).

Стежка - вузька (довга, звивиста, польова).

Струмок - дзвінкий (веселий, холодний, чистий).

Як бачимо, в такій вправі нове слово, що ми активізуємо виступає в різних сполученнях, у різних варіантах. Така робота не тільки активізує слово, але і поглиблює його розуміння.

2. Складання речень із заданими словами або з одним заданим словом. Учня пропонується скласти речення зі словом колектив; зі словами могутній і прекрасний після читання розповіді зі словом посміхнувся. Складається по кілька варіантів речень із заданими словами, до того ж можливі елементи змагання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7