Вивчення байок в початковій школі 
- Подумайте і розкажіть про особливості поведінки чи життя
кожного з цих персонажів. Що, наприклад, ви могли б сказати про Лебедя? (Це
гордий, красивий птах, живе переважно на воді, може жити й на суші, але близько
коло води, перелітний птах). А про Щуку? (Це хижа риба, живиться дрібною рибою,
часто малими каченятами, гусенятами, живе в глибоких річках, озерах багатого
десятків років, велика за розміром і масою). Що ви знаєте про Рака? (Також істота,
яка живе в річках, ставках, любить чисту, прозору воду, замулені заглибини біля
берегів, незвичайно пересувається з одного місця на друге – "задом наперед").
- Чи є щось спільне в усіх цих персонажів?
(Всі вони різні й за способом життя, зовнішніми і внутрішніми
ознаками).
- Добре, що ви так детально розібралися у змісті ілюстрації.
- А тепер послухайте твір, де діють ці персонажі.
(Учитель виразно, в дещо уповільненому темпі, ніби
розповідаючи, читає байку).
- Скажіть, що він вам нагадує?
(Віршовану казку. Тут діють тварини, вони домовляються про
суто людські справи, пробують їх виконувати, але не все в них виходить).
- Прочитайте текст самостійно і скажіть, що вирішили тварини.
("Приставить хуру узялись").
- Можливо, багаж був великим?
(Ні, на малюнку показано, що там неповні мішки, або, як їх ще
називають, клумаки. А в тексті про це сказано, що "Невелика, бачся, штука…").
- То в чому ж тоді справа? Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть
зрушити хуру (віз) з невеликим вантажем з місця?
- Так Лебідь рветься підлетіть,
Рак упирається, а Щука тягне в воду.
- Якими словами передано дії кожного персонажа? Чи могли д
іяти в одному напрямі персонажі?
(Ні)
- Чому? Що ж тоді хотів підкреслити автор такою домовленістю?
(Причина невдачі криється в непогодженості дій. Вони
домовились зробити спільну справу (приставити хуру), але діяти спільно не
вміли.
- Як ви гадаєте, чи випадково герої байки – птах, риба і рак?
(Мабуть ні. Автор підібрав таких дійових осіб, які ніяк не
могли порозумітися, бо вони дуже різняться між собою).
- Який же висновок робить автор?
("Хто винен з них, хто ні – судить не нам, та тільки
хура й досі там").
- Яка ж причина того, що віз і досі там?
(Відсутність погодженості дій, нерозуміння спільного в
справі).
- Як про це говорить сам байкар?
("У товаристві лад – усяк тому радіє
Дурне безладдя лихо діє…").
- Як ви гадаєте, автор схвалює чи засуджує такий підхід до
справи?
(Він просто висміює, засуджує його. Гостре засудження дій
персонажів передано словами: "У діло, як на гріх, не діло – тільки сміх").
- Запам’ятайте цей вислів і користуйтеся ним при нагоді в
своєму житті. Він допоможе вам влучно оцінити зміст роботи та її результати,
коли немає погодженості між діями виконавців.
- Ще раз перечитайте байку і визначте, де ту повчання.
("Де згоди доброї в товаришів нема, до діла братись там,
дарма…", "судить не нам, та тільки хура й досі там").
Успіх роботи над
байкою, як переконує шкільний досвід, визначається поряд умов. По-перше,
важливо в процесі аналізу байки допомогти учневі живо представити розвиток дії,
яскраво сприйняти образи. Тому доцільно пропонувати учням малювання, читання в
особах на завершальному етапі роботи і тому подібне Необхідно розвивати у учнів
увагу до кожної деталі обстановки, в якій діють персонажі, до кожного штриха їх
зовнішності.
Аналіз байок може
дати дітям переважні моделі поведінки, приклади ціннісних мотивацій і
орієнтації, які всі разом складали мораль минулого. Сама форма байки полегшує
його завдання по виявленню цієї моралі, оскільки в байці досить проста форма
аргументації і істина, складова її ідейний зміст, не залишається прихованою в
образах і мотивах (як в "складніших" видах мистецтва), а декларативно
формулюється в моралі.
2.2 Робота над розкриттям моралі байки, прийоми удосконалення якостей читання у
роботі над байкою та заучування напам’ять
Одне з
центральних питань аналізу байки в I—III класах пов'язаний з розкриттям моралі
і алегорії. Коли працювати над мораллю байки: до спеціального аналізу її
конкретного змісту або після?
У методиці (Е. А.
Адамович, Н. П. Кононикин, Н. А. Щербакова, Н. А. Щепетова, В. І. Яковльова і
ін.) традиційним став підхід, згідно якому робота над текстом байки починається
з розкриття її конкретного змісту. Потім слідує з'ясування сенсу (хто мається
на увазі під дійовими особами байки) іносказання і, нарешті, розглядається
мораль.
Н. П. Кононикин і
Н. А. Щербакова рекомендують не читати мораль байки, поки не зрозумів такими,
що вчаться зміст конкретної частини байки, поки діти не з'ясували особливостей
дійових осіб, не зробили перенесення "характерних рис тварин, зображених в
байках, в реальну людську среду"1.
Аналогічний
підхід до роботи над байкою висловлений в 70-і роки в допомозі для вчителів До.
Т. Голенкиной, В. Р. Горецким, М. І. Оморокової і іншими методистами.
Інший шлях роботи
над байкою описаний Л. У. Занковим. На думку Л. У. Занкова, доцільніше відразу
ж після читання байки без якої-небудь попередньої бесіди пропонувати таким, що
вчиться питання: "Яка основна думка байки?" Не удаючись до аналізу
тексту байки, що вчаться висловлюються щодо її головної думки, після чого їм
ставиться друге питання: "Яка мораль байки?" "Вже після того, -
пише Л. У. Занков, - як з'ясована мораль, діти самі читають байку. Потім
відбувається короткий розбір мовних зворотів.
І те і інше стає
осмисленим саме після того, як школярами зрозуміла мораль байки. Тепер вони
дійсно можуть самостійно розібратися в окремих частинах байки. Наповнюються
дійсним значенням неповторні виразні засоби мови Крилова...".
Отже, в
розглянутому підході Л. В. Занкова аналіз байки йде від головної думки до
моралі і до конкретного змісту. Ймовірно, ми не маємо права повністю
заперечувати можливість такого підходу. Багато що залежить від того, яка
головна думка і мораль байки (можливо, що вони прості і доступні молодшим
школярам вже після першого читання). Проте, як показують дослідження психологів
і методистів, а також шкільний досвід, що вчаться початкових класів в своєму
сприйнятті художнього твору проходять два етапи: безпосереднє сприйняття
(емоційно-образне) і опосередковане (узагальнено-оцінне, пов'язане з розкриттям
підтексту, з розумінням ідеї). У цьому плані читання байки не представляє
виключення Навпроти, байка, як твір, якому властивий високий ступінь
узагальненості, увязнена в моралі, вимагає чіткого сприйняття
конкретно-образного змісту. Від правильного розуміння конкретного змісту і
мотивів поведінки дійових осіб байки учні переходять до виділення її головній
думці. Процес розкриття моралі байки представляє для учнів абстрагування
найбільш істотних положень, які поміщені в конкретній частині байки. Головна
думка — вивід з конкретної частини байки, а мораль — узагальнений вираз ідеї.
Розглянемо
висловлені положення на прикладі байки І. А. Крилова "Ворона і Лисиця".
Суть моралі
досить складна для учнів III класу, тому при першому читанні байки вчитель
опускає мораль. Учні знайомляться тільки з конкретним змістом — сценкою розмови
Лисиці і Ворони. При аналізі байки використовуються ті ж прийоми роботи з
текстом, що і при читанні розповіді. В центрі аналізу — характерні риси Лисиці
і Ворони, мотиви їх поведінки.
Кажучи про окремі прийоми, до яких вдається вчитель у процесі
навчання дітей, слід наголосити, що ефективним вважається той прийом, який
сприяє дитині і підтримує її у додержанні принципу щирості переживань.
На перших етапах усієї цієї аналітичної роботи вчитель
постійно нагадує учням про ті вимоги, які обумовлюються змістом і специфікою
байки:
1. Необхідно вчитатися в текст, щоб збагнути, що хотів
сказати автор, змалювавши ту чи іншу картину чи ситуацію; як він сам ставить до
зображеного ним (тобто розібратися в ідейному змісті твору).
2. Читач не може бути байдужим до того, що він збирається
аналізувати: його завдання – відбити ідеї, почуття і настрої автора, а також
своє особисте ставлення до твору, який він читає.
3. Хто читає вголос, той мусить адресувати своє читання
слухачам (у даному разі класові). І йому треба намагатись читати так, щоб
слухачі правильно зрозуміли його, щоб вони перейнялися його ентузіазмом, його настроями.
Уся робота під час вивчення байки більшою мірою, ніж всі ніші
види робіт з художнім текстом, ґрунтується на високій майстерності вчителя та
його педагогічному тексті.
"Без творчості, без одухотвореності процесом і
результатами творення духовних цінностей неможливо уявити життя дитини", -
писав В.Сухомлинський.
"Байка, - писав у передмові до "Одруження Фігаро",
- це легка комедія, а всяка комедія – ніщо інше, як довга байка: різниця між
ними полягає в тому, що в байці звірі розумні, а нашій комедії люди бувають
часто тваринами і, що найгірше, тваринами злими".
Як і всякий розповідний твір, байка має сюжет. Він часто
буває драматично напруженим і складається з традиційно усталених компонентів:
експозиції, зав’язки, розгортання події, кульмінації та розв’язки. Якийсь із
цих компонентів може бути й відсутній, але така загальна схема для класичної
байки здебільшого залишається обов’язковою.
Вміння вірно розчленувати байку на її складові частини
забезпечує композиційну чіткість її виконання.
Олександр Потебня пояснював живучість байки тим, що вона
постійно знаходить усе нові й нові застосування. Отже, написана століття або й
тисячоліття тому, вона може викликати асоціації з живим оточенням, у якому
знаходяться виконавець та його слухачі.
Особливу увагу приділяють дослідники баєчного жанру образові
автора-оповідача, байкаря. Більшість із них підкреслювали, що байкарі не
хизувалися власною персоною і не схильні були потішати своїми дотепами; вони
невдавано і щиро намагалися змалювати подію настільки яскраво, немовби самі
були при тому.
У зв’язку з цим розглядається манера виконання байки.
Байка виконується в оповідній манері. Виконавець байки
безпосередньо звертається до слухачів, але вже не від імені автора, а від свого
власного. Виконавець не може ставити перед собою завдання "зіграти"
роль простакуватого байкаря взагалі або конкретного автора байки, про характер
якого читець може скласти уяву з критичної літератури.
Виконавець байки впадатиме в банальність, коли
силкуватиметься перевтілитись в образи-персонажі й зіграти їх перед слухачем.
Виконавець і тут залишається оповідачем, який немовби спостерігає поведінку
персонажів збоку. Однак, як уже згадувалося, виконавець – не байдужий
спостерігач, він увесь час оцінює те, про що розповідає; і це знаходить вияв у
його інтонації. Усе це разом з тим не позбавляє виконавця від елементів
імітації тону чи копіювання міміки і жестів уявного персонажа. І саме в такій
мірі, в якій цього вимагає стримана побутова імітація, реалізується вимога
дотримуватися "звукових масок".
Ритміка байки також вимагає пильної уваги. І треба
запам’ятати, що у тих випадках, де наголос у слові, визначений розміром вірша,
не збігається з граматичним, граматика має поступитися перед ритмікою
художнього твору.
Рима в байці буває дуже виразною, і її також треба зберігати,
а не замазувати під виглядом прагнення до простоти, бо в цьому разі простота
вироджується у спрощенство.
Готуючись до виразного читання тексту в класі, вчитель
розбиває його на частини, періоди, визначає характер інтонації кожної із цих
частин, обмірковує, які питання він запропонує дітям під час бесіди – усе це
має допомогти дітям з’ясувати як ідейну спрямованість твору, так і характер
звучання кожної складової частини його.
Розглянемо, наприклад, роботу над виразністю читання байки "Щука".
Перед читанням пояснюємо учням окремі незрозумілі слова.
Розглянемо кожну із складових частин байки.
На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставу ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Слово бо магу вводить в атмосферу іронії: на неї не
зважатимуть. Іронічний наліт можна залишити на другому рядку, де підвищенням
тону виділяється одне із двох останніх слів. Якщо виділяється перше із них, то
друге у вимові зливається з ним:
… такеє виробляла
Строфа закінчується крапкою, але тут краще надати останньому
її слову незакінченої інтонації ("другого обідрала…"). Тоді інтонація
скаже, що злочинів було більше, аніж ті два, про які згадано в тексті.
Піймали Щуку молодці
Та в каплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча й мокренькі стали.
Тут учителеві треба бути готовим до того, що учні часто
обривають фразу на слові каплиці. Можна запропонувати дітям у такому разі
поставити біля цього слова для пам’яті знак загину. Слово мокренькі може
звучати з відтінком легкої іронії.
На той раз суддями були:
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, -
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
Займенник той підкреслює сама ритміка твору, і з точки зору
логіки читання виділення цього слова закономірне. І тому нічого (як часом
роблять деякі вчителі, намагаючись "підправити автора") наполягати на
перенесенні логічного наголосу на слово раз. Дієслово були вимовляється з такою
логічною інтонацією, як об’єднуюче слово перед переліком. Перелік – оформити в
тоні безнадійної іронії (мовляв: хіба то суд?). Після слова такий значна пауза.
Щоб краще інтонувати це слово, уявіть, що після нього йде: "ну, як би вам
сказати…". Слова добрячий та плохий вимовляються так, як вимовляють: "таке
щось воно плюгаве, миршаве" (з більш чи менш помітним відтінком огиди).
За стряпчого, як завсіди годиться,
Була приставлена Лисиця…
Іронія, з якою ці рядки вимовляються, покликана викрити
хитрість у сумлінні з пихою. Досить уявити собі хитру й чванькувату персону і
пригадати, яке враження вона справляє, щоб відчути звучання цитованих рядків.
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких…
Тут іронія набуває інших відтінків: від слова частенько і
наступних повіває обережною вкрадливістю. Інтонація має викликати в уяві
слухача, а отже, попереду у самого читця, живу картину того, як скрадалася "Щука"
зі своїми подарунками, боячись поголосу. Перелікові у кінці строфи можна надати
відтінку інтонаційної незавершеності, що створюватиме ілюзію продовження
(мовляв, і так далі, і тому подібне), хоча в даному разі це і не обов’язково.
Чи справді так було, чи, може хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), -
А все таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Інтонація першого рядка у цій строфі має красномовно
говорити, що оповідач хитрує: висловлюючи сумнів словами, він показує тоном, що
сам він не сумнівається в тому, що чутка була правдивою. В інтонуванні останніх
двох рядків повинно відчуватися: "овва! Як б и не так! Як рак свисне!"
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди нігде діти.
Кінців не можна поховать…
У перших двох рядках іронія автора загострена проти удаваної
поважності та серйозності. У третьому і четвертому – проти підлих хитрувань,
які на цей раз виявляються марними.
Недовго думали – рішили
І Щуку на вербі повісити звеліли
Тут викривається оманливе торжество справедливості, як і в
наступних рядках. Другий рядок має відтінок удаваної загрози, так само як і
слова Лисиці:
- Дозвольте і мені, панове, річ держать! -
Тут обізвалася Лисиця. –
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити –
У річці вражу Щуку утопити!
У звертанні Лисиці до суддів можуть переважати і улесливість,
і розв’язність, і напускна загрозливість. Підвищення тону нагнітається у словах
жаху і усяк, а слова завдать і робити підкреслюються силовим притиском. Може
бути й інший варіант, особливо для рядка:
І щоб усяк боявся так робити…
Отже, перелом інтонації можна здійснити або на слові усяк,
або на слові робити. Остання фраза Лисиці звучить удавано-грізно,
роблено-патетично, тріумфуюче:
У річці вражу Щуку утопити!
Можна й підняти регістровий рівень на слові Щуку,
супроводжуючи його вимову грізно-патетичним жестом: вказівний палець догори, а
на слові утопити – вказівний палець донизу.
- Розумна річ! – всі зачали гукать…
Вираз обличчя оповідача під час вимови перших двох слів цієї
фрази може бути хитруватим, удавано глибокодумним чи бундючним. Під час вимови
слів автора можна залишити мімічну маску такою ж, а можна і змінити її, що
приведе до зміни в тоні. Звичайно, краще, коли слова суддів вимовляти з
напускною суворістю, а слова автора, - немовби хитрувато поглядаючи збоку на цю
комедію.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули - у річку.
Ці слова можуть супроводжуватись сумним похитуванням голови.
Використовуючи грамзапис як зразок, доцільно д авати дітям
додаткові завдання:
1) вдумливо, уважно прочитати текст очима;
2) прочитати голосно, вслухаючись у власне виконання, або
читати очима текст так, щоб відчувати, як він звучить;
3) послухати цей текст у виконанні артиста і зіставити його
інтонаційну редакцію з своєю.
Рішення проблеми
вдосконалення методики вивчення байок лежить у площині використання монографічного
методу вивчення байок Відмінна риса даного методу полягає в тому, що вивчення
байок у період початкового навчання виступає як самостійний напрямок читання.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
|
