Психологічні умови розвитку уваги у молодших школярів 
Зі стійкістю пов’язане також явище, що має
назву коливання уваги. Воно виявляється в тому, що зосереджуваність та
стійкість уваги періодично стають більш або менш інтенсивними. Спостереження
свідчать, що коливання уваги молодших школярів через 15-20 хв. здебільшого
призводить до мимовільного відволікання її від об’єкта [14, 141]
Розподіл уваги в молодших школярів розвинутий
недостатньо, але спостерігається помітна динаміка за перші роки навчання дітей.
Невміння розподілити увагу між різними видами робіт, наприклад, між слуханням
товариша, що читає книгу, і своїм читанням, призводить до того, що учень
збивається з темпу читання, відстає або забігає наперед. Те ж саме
спостерігається і при швидкій лічбі, коли діти всю увагу спрямовують на ті
числа, з якими безпосередньо оперують у даний момент, а інші забувають і не
можуть перевірити хід розв’язку. Відсутність розподілу уваги при читанні по
складах призводить до того, що дитина не розуміє сенсу прочитаного, оскільки
вона всю свою увагу зосереджує на сам процес читання [32, 197].
Учню важко сидіти нерухомо і під час письма,
малювання, ліплення, адже потрібно бути уважним до процесу написання слів,
зображення малюнка, до змісту роботи, до того, як розташовані олівець і папір,
а також до своєї пози. Тому вчителю необхідно витрачати чимало сил і часу для
формування правильної пози в дітей під час письма й читання.
Однією з особливостей уваги, яку також
необхідно знати і враховувати педагогу, є те, що молодші школярі не вміють
швидко переключати свою увагу з одного об'єкта на інший. Переключення уваги як
процес перебуває у стадії розвитку в перші роки навчання. Поступово, за
правильної організації учбового процесу, удосконалюється і дана властивість
уваги молодших школярів: за необхідності вони вільно переходять від одних дій
до інших.
Увага учнів початкових класів дійсно ще дуже
слабка, діти мають невеликий її обсяг, низький рівень концентрації та сталості,
що обумовлено недостатньою зрілістю нейрофізіологічних механізмів, які
забезпечують процеси уваги. Протягом початкової школи розвиток уваги дітей
природно значно змінюється, йде інтенсивний та нерівномірний розвиток її
властивостей. Так, обсяг уваги має можливість збільшуватись у 2,1 рази, але
інші властивості (стійкість, навички переключення та розподілу уваги) підвищуються
не так вагомо. Діти 9-10 років уже здатні достатньо довго зберігати та
виконувати довільно задану програму дій.
Педагогам та батькам бажано знати, що різні
властивості уваги не однаково впливають на успішність із різних навчальних
предметів. Так, для математики важливим є обсяг уваги, для мови - точність
розподілу уваги.
Важливо знати, що різні властивості уваги
піддаються розвитку неоднаковою мірою. Обсяг уваги мало піддається впливу
зовні, а розподіл уваги та стійкість можна й треба тренувати, щоб запобігти їх
стихійному розвитку.
У розвитку властивостей уваги школярів
спостерігаються індивідуальні особливості, пов’язані із типом темпераменту учня.
Так, у дітей сангвінічного типу темпераменту неуважність здебільшого
виявляється у надмірній активності. Сангвінік рухливий, безпосередній у виявах,
товариський. Відповіді таких дітей на уроках свідчать більше на користь їхнього
спілкування з класом. Флегматики та меланхоліки більш пасивні, тому здаються
неуважними. Але насправді вони зосереджені на предметі, який вивчають, про що
свідчать їхні ґрунтовні відповіді на запитання вчителя. Холерики дуже активні й
іноді справді неуважні, вони не можуть довго концентрувати увагу на одному
об'єкті, не досить серйозно ставляться до навчання, надто збудливі [43, 27-29].
Успіх у тренуванні уваги напряму залежить від
типу ВНД дитини. Різні сполучення якостей нервової системи можуть сприяти або
перешкоджати оптимальному розвитку властивостей уваги. Увага учнів з сильною,
рухливою нервовою системою стала, має високий рівень перерозподілу та
переключення. Учні, які мають інертну, слабку нервову систему, мають нестале,
погане переключення уваги, розподіл уваги теж низький. Якщо інертність
поєднується з силою нервової системи, то ці показники набагато вищі. Тобто,
враховуючи індивідуальні особливості конкретного учня, можна кваліфіковано
тренувати увагу в розумних межах.
Отже, увага дітей молодшого шкільного віку має
свої особливості. Молодшим школярам легше зосереджуватися на конкретному
навчальному матеріалі, підкріплюваному різними засобами унаочнення, їм важче
підтримувати спрямованість уваги за несприятливих зовнішніх умов роботи,
переборювати її відволікання. Тому тут особливо треба дбати про усунення
зовнішніх перешкод, що заважають зосередженню дітей на роботі. Увага дітей
цього віку тим стійкіша, чим більше приваблює їх сама діяльність. Звідси
важливість турботи про те, щоб у процесі навчання викликати і зміцнювати у
дітей безпосередній інтерес до його змісту. У молодшого школяра зростає стійкість
уваги, формується здатність зосереджуватись на навчальних об’єктах, даних
мислено і мало підтримуваних засобами унаочнення, виробляється вміння бути
уважним за несприятливих зовнішніх обставин, контролювати свою увагу і володіти
нею в учбовій і позаучбовій діяльності, далі вдосконалюється вміння розподіляти
і переключати увагу. Характерним для учнів цього віку є внутрішнє прагнення
виховувати у себе вміння бути уважним, переборювати слабкі сторони своєї уваги,
а також формування уважності до людей як важливої риси характеру підростаючої
особистості [59, 23-26].
Позитивні риси уваги є цінною якістю школяра,
а недоліки - серйозною перешкодою в учбовій і трудовій діяльності. Гарно
розвинуті властивості уваги та її організація є важливим чинником, який
насамперед обумовлює успішність навчання у молодшому шкільному віці.
Неуважність молодших школярів - одна із
важливих причин зниження успішності навчання. На жаль, неуважність учнів
початкової школи є проблемою, яку вирішити іноді дуже важко. Більшість батьків
та педагогів просять надати вправи для підвищення рівня уваги, не розуміючи, що
деяким дітям такі вправи не тільки не підвищать уважність, а навпаки знизять її.
Вирішення проблеми неуважності учнів потрібно починати з усвідомлення
практичним психологом школи та учителями-класоводами важливості проведення
профілактичної діагностики властивостей уваги дітей молодшого шкільного віку,
підвищення рівня психологічної культури педагогів та їх готовності до просвіти
батьків щодо розуміння причин неуважності учнів.
Зосередженість, спрямованість свідомості учня
на певні предмети та явища присутнє на всіх етапах його учбової діяльності. Часто
нерозуміння навчального матеріалу, поява помилок під час виконання самостійних
завдань, невміння починати і послідовно проводити роботу над заучуванням
текстів, виконанням малюнків, технічних виробів пояснюється не відсутністю
здібностей до цих видів занять, не слабкою кмітливістю або поганою пам’яттю, а
недостатньою уважністю.
Молодші школярі, зокрема першокласники й
другокласники, часто бувають неуважними. Науковці виділяють ряд причин, що
викликають неуважність, роблять спробу їх класифікувати. Аналіз
психолого-педагогічних праць та власний педагогічний досвід дозволяють
акцентувати увагу на наступних аспектах означеної проблеми у дітей молодшого
шкільного віку. Для неуважних дітей характерна відсутність попередньої
готовності до активної роботи на занятті. Вони постійно відволікаються від
основного виду діяльності. Міміка і поза дуже яскраво свідчать про їхню
неуважність. Головним показником неуважності молодших школярів є низька
продуктивність і велика кількість помилок у роботі. Причинами низької
зосередженості в молодшому шкільному віці є недостатня інтелектуальна
активність, несформованість навичок і умінь учбової діяльності та несформована
воля [40, 12-13].
Під час організації учбової діяльності задля
запобігання неуважності необхідно враховувати особливості усіх видів та
властивостей уваги молодших школярів. Найбільш поширена причина нестійкості
уваги дітей - їх недостатня розумова активність. Якщо учень пасивно слухає
товаришів або тривалі пояснення вчителя, стійкість його уваги швидко спадає,
він легко відвертає свою увагу. Коли ж діти в класі зайняті цікавою справою,
коли в процесі роботи треба не тільки слухати, а й розв’язувати якісь задачі,
якщо вони на уроці активно спостерігають і виконують практичні дії з навчальним
матеріалом, то їх увага дістає величезну підтримку. Лічачи палички і складаючи
візерунки, конструюючи моделі, малюючи ілюстрації до прослуханого оповідання,
порівнюючи закінчення іменників у різних відмінках, знаходячи спільні і
відмінні ознаки в трикутниках різного виду, дитина думає. Її розумова
активність, підтримувана практичними діями, є основою стійкої уваги [86, 18].
Якщо учень зайнятий одноманітною виконавською
роботою, а на запитання вчителя має вже готові відповіді, увага його неминуче
буде легко відвертатися. Увагу підтримує мислення. Коли на уроці немає
матеріалу для активного мислення, то вчитель не доб’ється стійкої уваги,
скільки б разів він не звертався до дітей із закликом бути уважними.
Неуважність пов’язана із загальною нестійкістю
уваги. Хиби сприйняття дитини нерідко пояснюються неуважністю, яка найчастіше
залежить від особливостей дитячого сприйняття; хиби сприйняття - це неточність
у розпізнаванні схожих предметів, внаслідок чого діти можуть припускатися
помилок під час читання, плутаючи літери або склади. Так, замість слова
“перестав" вони читають “пристав", замість “Маша" читають “мама",
окрім того діти часто “вгадують”, що написано, замість того, щоб уважно
вдивлятися в літери слова. Часто це призводить до помилок.
Неуважність нерідко є наслідком перевтоми
дитини. Якщо вона пізно лягає спати, якщо батьки перевантажують маленького
школяра враженнями: дозволяють дивитися вечірні телевізійні передачі, часто
водять в гості, нервова система дитини перезбуджується. Школяр погано і мало
спить, у клас приходить у сонливому стані. Сон у цьому випадку - це охоронне
гальмування, яке перешкоджає утворенню домінанти.
Окрім того, за даними медиків, неуважність
може бути наслідком порушення дихання, а отже, й постачання мозку киснем. Причиною
порушення правильного дихання можуть бути аденоїди, хронічні тонзиліти і т. ін.
(наприклад, аденоїди (поліпи), що утворюються в носоглотці, розростаючись,
заважать дихати). Дитина дихає ротом, а тому дихає неглибоко, поверхово, її
мозок не збагачується киснем, що негативно впливає на працездатність. Низька
працездатність заважає концентрації її уваги на об'єктах і це згубно
позначається на її працездатності, спричиняючи постійну сонливість дитини,
розосередженість [29, 10-11].
Неуважність може бути наслідком неправильного
виховання дітей. Коли занадто дбайливі батьки купують дитині дуже багато книжок
і іграшок, рано і часто водять її на виставки, в музеї і театри, вона звикає до
постійної зміни вражень. Не встигаючи розібратися в них, не маючи змоги
вдуматись в те нове, що кожного дня їй показує дорослий, дитина звикає до
легкого, поверхневого ознайомлення з навколишнім світом. Її увага стає ковзною.
У таких випадках педагог, борючись з неуважністю дітей, повинен уміти показати
їм уже знайомий предмет, явище природи з нового для них боку. Треба трохи
“відкрити" дитині ті якості предмета, його особливості і зв’язки, яких
вона раніше не бачила [69].
Варто наголосити, що неуважність - це й
негнучка увага, відсутність уміння переключатися, тобто в разі потреби зумисне
переносити увагу з одного предмета на інший. Читаючи під час перерви
пригодницьку книжку, деякі учні 2-4 класів не відразу можуть потім включитися в
навчальну роботу. Вони здаються неуважними лише тому, що занадто зосереджені на
іншому змісті. Подібне часто спостерігають у дітей з інертним, флегматичним
типом темпераменту. На несподівано поставлене запитання такий учень не
відповідає відразу, хоча й знає матеріал. Потрібна пауза, щоб він переключив
свою увагу на новий об’єкт [80, 18-20].
Неуважність учнів початкової школи часто
пов'язана з тим, що вони не вміють аналізувати конкретні одиниці тексту, не
звертають увагу на особливості написання слів. Для учня важливим є смисл
написаного чи прочитаного. Треба змінити позицію дитини до перевірки тексту -
читати текст, наче це написав інший учень, який часто припускається помилок.
Неуважність, звичайно, найчастіше характерна
для маленьких дітей, ніж для старших. Проте це зовсім не означає, що
нестійкість уваги є такою віковою особливістю, яка визначає безумовну
неможливість тривалого зосередження молодших школярів: 6-8-річні діти можуть
довго слухати цікаве оповідання, тривалий час конструювати модель. Досвід
експериментального навчання в молодших класах показує, що навіть діти 1 класу
здатні до сильної, тобто концентрованої і стійкої уваги протягом усього уроку. Але
для цього з метою запобігання неуважності треба додержуватись певних умов
організації навчальної діяльності дітей:
добрий темп уроку;
чіткість і стислість пояснень;
максимальна опора на активну мислительну
діяльність дітей;
бережливе ставлення вчителя до уваги дітей;
різноманітність форм і видів роботи,
підпорядкованих основному завданню і темі уроку;
залучення до учбової діяльності всіх учнів під
час виконання не тільки письмових завдань, а й звичайних усних вправ;
використання для першокласників деяких
спеціальних вправ та дидактичних ігор на спостережливість [83, 42-43].
Основними чинниками, що породжують неуважність
в учнів початкових класів, можемо виокремити наступні:
неправильна структура організації учбової
діяльності (об’єкти, які сприймаються, не об’єднані, що утруднює їх сприйняття);
недосконала організація навчального заняття (відсутній
чіткий початок і чітке закінчення уроку; не створені необхідні умови для роботи
і т. ін.);
не оптимальний темп ведення навчального
заняття (за надмірно швидкого темпу роботи можуть з’являтися помилки, за
повільного - робота не захоплює дитину);
не завжди послідовні і несистематичні вимоги
учителя;
відсутня зміна видів діяльності (слухове
зосередження не змінюється зоровим чи моторним) у процесі учбової діяльності; постійна
підтримка уваги за допомогою вольових зусиль пов'язана з великою напругою і
дуже стомлює школяра;
учитель не враховує вікових та індивідуальних
особливостей уваги дитини [80, 18-20].
Дбаючи про високий рівень знань учнів, кожен
учитель намагається використовувати різноманітні інноваційні форми та методи
роботи. Та й хоча ми робимо певні кроки в окремих аспектах педагогічної
діяльності - шукаємо нові підходи, хочемо щось змінити на краще; чекаємо
позитивного результату, намагаємося досягти успіху у школярів щодо опанування
основ наук - без розвитку уваги та виховання уважності учнів досягти хороших
результатів дуже складно.
Проблема дефіциту уваги і гіперактивності у
дітей у наш час привертає пильну увагу психологів, лікарів, соціологів,
педагогів в усьому світі. Підвищена увага науковців зумовлена насамперед тим,
що синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) є найчастішою причиною
порушення поведінки і труднощів навчання у дошкільному та молодшому шкільному
віці. У літературі можна зустріти й інші назви даного феномену: "гіпердинамічний
синдром", і відповідне визначення дітей: “гіпердинамічні" чи
“гіперактивні”. Усі ці поняття стосуються одного й того ж явища [25].
За даними різних дослідників на дефіцит уваги
з гіперактивністю страждають 3-5% дітей. Він трапляється у кожного шостого чи
десятого хлопчика. Дівчатка від нього потерпають рідше: на 4-5 хлопчиків
припадає одна дівчинка. Це пов'язано з більшою стійкістю жіночого організму до
різних шкідливих впливів. Має значення і те, що прояви синдрому у дівчаток
менше привертають до себе увагу, їх пізніше розпізнають і це потім обертається
особливими труднощами соціальної адаптації дівчинки-підлітка.
Синдром дефіциту уваги належить до так званої
мінімальної мозкової дисфункції (ММД). Вона виникає через різні шкідливі впливи
на плід під час вагітності чи ускладнених пологах. Суттєве значення має
спадковість: часто виявляється, що хтось із батьків у дитинстві теж мав подібні
проблеми.
У всіх випадках мінімальна мозкова дисфункція -
це легке ушкодження центральної нервової системи, яке з віком за сприятливих
умов виховання компенсується. Вважають, що синдром дефіциту уваги з
гіперактивністю поступово згладжується і минає до 14-15 років. Найбільш
прогресуючим він буває в періоди вікових криз трьох і шести-семи років. Без
своєчасної корекції цей синдром призводить до труднощів у навчанні та
пов’язаних з ними різних особистісних розладів, девіантної поведінки підлітків,
соціальної дезадаптованості надалі [5, 94]. Найбільші негативні наслідки
спричиняються неправильним ставлення до “важкої" дитини й відсутністю
комплексної психолого-педагогічної корекції у віці до 9-12 років.
Вивчення та аналіз синдрому дефіциту уваги
дітей дозволив виділити п’ять форм, часто поєднаних одна з одною:
синдром гіперактивності з дефіцитом уваги (збудженість,
агресивність, імпульсивність, розсіяність уваги, неможливість концентрації на
одному предметі чи дії);
синдром гіпоактивності з дефіцитом уваги (короткочасна
концентрація уваги, повільність реакцій, в’ялість);
порушення загальної та тонкої моторики (недосконалість
координації, невпорядкованість та зайвість рухів);
зміна сприйняття (відсутність набутих навичок
та вмінь орієнтації у різних ситуаціях);
мовленнєві дисфункції (порушення імпресивного
та експресивного мовлення) [43, 29].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
|
|
