Практично-прикладні завдання професійно-технічної освіти 
Враховуючи характер нових
соціально-економічних умов, для яких характерні стрімкі зміни на ринку праці,
безробіття, проблеми трудової зайнятості, у змісті професійного навчання слід
передбачити психолого-педагогічний компонент, спрямований на оволодіння
майбутніми кваліфікованими робітниками і фахівцями знаннями і вміннями, які
сприятимуть забезпеченню їх психологічної стійкості, адаптації на сучасному
виробництві, у сфері обслуговування [20].
Таким чином, формування й
відбір змісту професійно-технічної освіти потребує урахування ряду
взаємопов'язаних чинників і передусім — дидактичних принципів. При цьому
посилюється актуальність диференційованого підходу до відбору змісту навчання.
Сьогодні профтехосвіта опинилася
наодинці з багатьма проблемами, пов'язаними, головним чином, з економічною
кризою в країні, відсутністю належного державного фінансування і матеріального
забезпечення ПТНЗ. Зрозуміло, що чекати їхнього вирішення ближчим часом не
реально. Проте, за нашим переконанням, проблему розробки і впровадження
державних стандартів профтехосвіти можна і слід вирішити протягом ближчих 2—3
років. Звичайно, це потребує певних матеріальних витрат, але вони не йдуть у
порівняння з тими, що необхідні, скажімо, для оновлення матеріальної бази ПТНЗ,
яка на сьогодні застаріла як фізично, так і морально. На нашу думку, вирішення
цього питання сьогодні залежить від організації МОН всієї роботи, пов'язаної з
розробкою конкретних нормативно-правових документів, що визначають структуру
стандарту профтехосвіти. Стандарт повинен стати основним інструментом
управління якістю освітянської галузі на державному рівні.
Останнім часом у світі праці
все вагоміше і заявляють про себе суттєві зміни: швидке впровадження нових
технологій, нові форми організації виробництва, скорочення і навіть зникнення
окремих підприємств, поява нових сфер зайнятості тощо. Комп'ютери, електронне
спілкування та Інтернет докорінно змінюють шляхи ведення міжнародного бізнесу
та взаємодії людей у процесі трудової діяльності. В країнах з так званою
перехідною економікою, до яких належить і Україна, ці зміни підсилюються ще й
значними соціально-економічними перетвореннями, які мають великий вплив на
ринок праці.
Розуміння нинішніх вимог
«робочого місця» стає важливим фактором у реформуванні сфери
професійно-технічної освіти молоді та подальшого навчання працюючих робітників.
Технологічні інновації в промисловості створюють такі умови, коли людська
праця, як така, перестає бути головним чинником підвищення продуктивності
виробництва. Кваліфікація робітника старіє значно швидше, ніж це було 10—20
років тому, оскільки багато рутинних операцій бере на себе автоматизація,
вивільнюючи робітників, даючи їм можливість брати на себе більш відповідальні і
складні завдання у виробничому процесі. Це, природно, потребує більш серйозної
уваги до організації професійного навчання і перенавчання робітників [22].
Особливо рельєфно ці
тенденції виявляються в сфері послуг, що швидко розширюється. Тут створюється
багато нових робочих місць, де працівники мусять засвоїти, наприклад, високу
культуру поведінки незалежно від ситуації на робочому місці. Значні зміни мають
відбутися в підготовці робітників для сільськогосподарського виробництва, сфери
самозайнятості населення тощо. Ці зміни мають знайти відображення у навчальних
програмах та стандартах професійного навчання.
Нові вимоги до конкретного
робочого місця і трудової діяльності стали головними спонуками до подальшого
пошуку нових стратегій професійно-технічної освіти. Хоча ці пошуки дещо
відрізняються в різних країнах, їх загальною ідеєю є максимальне наближення
навчального процесу до набуття слухачами практичних умінь і навичок, необхідних
у реальному житті, справжнього інтегрування теорії і практики, встановлення
міцних взаємозв'язків між професійною освітою та сферою праці. Рух у цьому
напрямі знаходить своє відображення і в деяких змінах у поглядах на теорію
професійно-технічної освіти. Зокрема, мова йде про традиційні навчальні плани і
програми професійно-технічних закладів, побудовані за принципом поділу теорії і
практики. Вважається, що слухач має спочатку оволодіти відповідними знаннями, а
потім застосувати їх на практиці. Звичайно, певні зусилля, щоб зблизити ці дві
складові навчання, завжди мали місце як в теорії професійно-технічної освіти,
так і на практиці, проте докорінно змінити цей підхід неможливо за умови
сучасної схеми організації навчального процесу. Нині процес розвитку
професіоналізму бачиться дещо по-іншому: оволодіння знаннями та їх застосування
розглядається як єдиний процес, а не окремі його складові. Реальне навчання
фактично має місце тоді, коли той, хто навчається, є учасником справжньої
практичної діяльності1. Організоване (стаціонарне) навчання складає
лише невелику частину безперервного набуття професіоналізму та життєвого
досвіду, більша частина якого здобувається за межами навчального закладу.2Зростання
ролі людського фактора в сучасній економіці, яка більшою мірою базується на
науково-містких технологіях та кваліфікаціях високих рівнів, висуває підвищені
вимоги до компетентності працівників. Компетентність — поняття не нове, але
воно набуло особливого звучання в останні 15—20 років, зокрема в сфері розвитку
людських ресурсів, включаючи професійну підготовку. Багато різних тлумачень
цього поняття дається у відповідних дослідженнях та спеціальній літературі.
Більшість дослідників сходяться на тому, що компетентність в широкому розумінні
включає знання (на тому чи іншому рівні) стосовно відповідної галузі
діяльності, практичні та соціальні навички, які можуть бути ефективно
використані в даному соціально-економічному контексті. Іншими словами,
компетентність є реальна здатність індивіда досягти заданого результату роботи
або мети. Компетентність часто ототожнюють з кваліфікацією. Кваліфікація — це
лише потенційна можливість виконати завдання в даній галузі діяльності.
Вітчизняні науковці з
Української інженерно-педагогічної Академії (м. Харків) компетентність
визначають як вимір здатності підготовленого спеціаліста виконувати роботи
згідно з набутою кваліфікацією.
Підвищені вимоги до
компетентності працівників якраз і виявились тією рушійною силою, що стоїть за
зусиллями багатьох країн щодо реформування системи професійної підготовки та
використання нових стратегій навчання, які найкращим чином відповідали б
сьогоднішнім реаліям на ринку праці та сприяли підвищенню компетентності
робітничих кадрів. Ця нова стратегія характеризується такими основними
чинниками:
• відхід від принципу
максималізації змісту початкової професійної підготовки і рух в напрямі
створення гнучкої системи безперервного навчання та розвитку навичок протягом
усього періоду трудової зайнятості;
• зміщення акцентів у
підготовці кадрів у бік надання переваги навчанню та оцінки його результатів
безпосередньо на робочому місці, доповнення його навчанням з відривом від
виробництва, підпорядкованим конкретним цілям організації;
• створення так званих
«навчальних об'єднань», де б ті, що навчаються, підприємства, організації та
навчальний центр працювали разом як єдине «підприємство», запрограмоване на
досягнення очікуваного результату професійної підготовки у вигляді певного
рівня компетентності робітника;
• удосконалення системи
визнання кваліфікацій на основі впровадження відповідних стандартів компетентності
та критеріїв оцінювання її рівня;
• наближення навчальних
програм та методів навчання до реальних потреб робочого місця або стандартів
компетентності, де вони існують;
• організація навчання з
урахуванням потреб кожного слухача та його знань, здібностей та стилю навчання;
• впровадження інноваційних
методик, які базуються на принципах, що найбільшою мірою сприяють тому, щоб
навчання було швидким, творчим та приємним;
• оцінка результатів навчання
на основі стандартів компетентності, яка є невід'ємною складовою навчального
процесу.
Згідно з цими стратегічними
напрямами у багатьох країнах створюються Національні структури кваліфікацій
(НСК), які тісно пов'язуються зі стандартами професійної компетентності,
розробленими у відповідних галузях економіки та встановленими на тристоронній
основі (уряд, роботодавці та профспілки). НСК також включають порядок і
процедури визнання кваліфікацій незалежно від того, яким шляхом вони були
набуті, методи їх оцінки та сертифікації [22].
Відповідно до НСК здійснюється
і реформування систем професійної освіти та професійної підготовки в цілому.
Головний напрям — це переорієнтація систем професійної освіти на впровадження
концепції компетентності як основи оптимізації організації та здійснення
професійного навчання. Такі системи одержали назву «Професійна підготовка на
основі концепції компетентності» (ППОКК).
ППОКК є порівняно новою
філософією навчання, яка базується на таких двох головних принципах:
• підпорядкування систем
навчання потребам тих, хто навчається;
• результатом навчання є
реальна здатність виконувати роботу.
ППОКК — це навчання
сплановане та здійснюване у такий спосіб, щоб його результатом була здатність
слухача продемонструвати виконання роботи відповідно до стандартів
компетентності, що діють в даній сфері.
Характерними особливостями ППОКК
є такі:
• в основі програми навчання
лежать стандарти професійної компетентності (національні, галузеві або окремих
підприємств). Стандарти є загально відомими та широко визнаними;
• навчання орієнтоване на
результат, на розвиток відповідних елементів компетентності. Оцінювання
успішності здійснюються згідно з уміннями слухачів продемонструвати
компетентність на відповідному рівні щодо критеріїв, які є невід'ємною
складовою стандарту компетентності;
• в оцінці компетентності
здатність виконувати роботу є головним критерієм. Водночас береться до уваги
володіння теоретичними знаннями;
• індивідуалізація навчання
під час організації навчального процесу за модульною технологією з урахуванням
раніше одержаних знань та навичок;
• участь виробничої сфери в
розробці стандартів, організації та оцінці результатів навчання.
При застосуванні системи
стандартів компетентності кваліфікаційні вимоги розподіляються на окремі
складові компетентності, або кваліфікаційні блоки, що характеризують сферу
діяльності. Кожна складова компетентності далі поділяється на елементи
компетентності з критеріями їх оцінки, які і визначають результат, якого слухач
повинен досягти для того, щоб продемонструвати компетентність при виконанні
роботи. Стандарт компетентності може включати вказівку на те, в яких ситуаціях
даний елемент компетентності діє (сфера поширення) [22].
Складова компетентності,
поділена на елементи компетентності з критеріями оцінки, і є стандартом
професійної компетентності.
Відповідно до вимог стандарту
компетентності розробляється програма навчання, яка забезпечила б набуття учнем
компетентності в обсязі вимог даного стандарту. Навчання за програмою може
здійснюватися різними методами (модульним, традиційним і іншими).
ППОКК найбільш ефективно
реалізується із застосуванням модульного методу навчання, при якому навчальний
пакет готується для кожного стандарту компетентності. Модульний метод
організації професійної підготовки під назвою Модулі трудових навичок (МТН),
розроблений Міжнародною організацією праці (МОП), вданий час впроваджується в
Україні (в основному для перенавчання безробітних). Він може бути успішно
використаний і в інших сферах професійного навчання.
Кожен СПК прив'язується до
відповідного рівня складності роботи (розряду, категорії тощо) (див. додаток Б).
Може використовуватись також система так званих кредитів для визначення обсягу
навчання заданим стандартом, і в цілому для одержання національної кваліфікації. Таким чином, національна
кваліфікація є «набором» усіх або відібраних, в межах цієї кваліфікації СПК,
окремі з яких можуть бути не обов'язковими для вивчення в окремих випадках.
За такої структури
кваліфікацій перший рівень кваліфікації може забезпечуватися головним чином
стаціонарним навчанням у професійно-технічних закладах, але (як сказали б
раніше) при тісній співдружності з виробництвом, тобто за умов створення
«навчальних об'єднань», про які згадувалось вище. Другий та наступні рівні — це
в основному навчання на робочому місці при допоміжному цільовому навчанні з
відривом від виробництва, якщо це потрібно.
У разі застосування
модульного методу навчання кожен рівень підготовки буде відповідати Модулю
трудових навичок (МТН), тобто такому обсягу знань та вмінь, який справді
необхідний для того, щоб забезпечити кваліфікацію працівника відповідно до
встановлених стандартів професійної компетентності [22].
Не вдаючись до детального
аналізу, можна стверджувати, що побудова професійної підготовки на базі
стандартів професійної компетентності має суттєві потенційні переваги. Це дає
змогу насамперед наблизити навчання до реального життя та економіки, потреб
конкретної людини. ППОКК створює сприятливі умови для безперервного навчання та
поступового розвитку професійної кар'єри, досягнення гнучкості в оволодінні
професією та інтегрування окремих професій та видів робіт. Впровадження ППОКК
спонукає до створення відповідної інфраструктури, зокрема, незалежного
державного органу, який координував би розробку стандартів професійної
компетентності, їх регулярний перегляд, забезпечував якість підготовки
(наприклад, шляхом ліцензування провайдерів), оцінки компетентності та
організацію сертифікації кваліфікації.
У галузях економіки мають
діяти відповідні підрозділи, які відповідали б за розробку СПК та організацію
навчання на виробництві, координацію професійної підготовки з національним
кваліфікаційним органом. Необхідно також мати мережу незалежних атестаційних
організацій для забезпечення на регулярній основі оцінки компетентності
відповідно до СПК.
Виходячи з цього, в Україні, починаючи
з вересня 2000 року, здійснюється дворічний пілотний проект з впровадження
методу організації професійної підготовки та розвитку робочої сили, основаного
на концепції компетентності при фінансовій та експертній підтримці Міжнародної
організації праці.
Проект виконує Міністерство
праці та соціальної політики в співпраці з Міністерством освіти і науки, а
також з Міністерством аграрної політики, Міністерством транспорту та Державним
комітетом у справах молоді, спорту та туризму — галузі, які визначені для
проведення експерименту.
Проект має на меті розробити
галузеві стандарти професійної компетентності для пріоритетних професій у
вищеназваних секторах, здійснити навчання педагогічного персоналу та
підготувати пропозиції щодо створення нормативної бази та необхідної
інфраструктури. Він опрацює та випробує методологію і механізми розробки та
впровадження СПК, організації професійного навчання за цією концепцією та
визначить пропозиції щодо можливих шляхів поширення експерименту в умовах
України на інші сектори економіки та на загальнодержавному рівні.
Успіх у застосуванні
обчислювальних засобів у навчальному процесі залежить насамперед від того, як
передові інформаційні технології (ІТ) допоможуть поліпшити викладання
традиційних, добре забезпечених методично, предметів професійно-технічного
циклу. Однак, впровадження комп'ютерів у вивчення навчальних дисциплін є
значною мірою стихійним явищем; нове програмне забезпечення не дуже впливає на
процес навчання у профтехзакладах. Такий стан речей наводить на думку, що перше
реальне застосування комп'ютер знайде в освітньому напрямі «Технологія» при
вивченні універсальних комп'ютерних технологій: текстових процесорів,
електронних таблиць, графічних редакторів тощо, — поза як машинобудівна галузь
розвивається шляхом поступового, але неухильного впровадження автоматизації
виробництва. Основною метою профтехосвіти при цьому стає підготовка кадрів,
здатних вирішувати завдання сучасного виробництва з використанням ІТ. При
складанні програми освітнього курсу «Комп'ютерна графіка» вирішувалося таке
навчально-виховне завдання, як трудова політехнічна та професійна підготовка
учнів до умов сучасного виробництва, формування основ комп'ютерної інженерної
графіки із застосуванням її у різних галузях машинобудування [5].
Дисципліна «Комп'ютерна
графіка» припускає комп'ютерну підтримку професійно-технічних курсів
«Креслення», «Деталі машин», «Теорія машин і механізмів», «Технологія обробки
конструкційних матеріалів з елементами машинознавства», предметів нарисної
геометрії, фізики та виробничого навчання. Для практичного засвоєння ІТ
розроблено ряд завдань до лабораторних робіт, курсових та дипломних проектів,
організація яких передбачає спільну підготовку викладача комп'ютерної графіки,
викладачів спецпредметів, майстрів виробничого навчання.
Однією з найважливіших умов
стійкості і дієвості знань, умінь і навичок є створення міжпредметних зв'язків
у процесі викладання навчальних курсів. Вирішення проблеми міжпредметних
зв'язків відіграє важливу роль при визначенні змісту, методів і організації
навчально-виховного процесу який повинен укладатися на основі органічного
поєднання загальної і професійно-технічної освіти.
Міжпредметні зв'язки — явище
багатогранне і різнофункціональне, яке враховується при розробленні навчальних
планів і програм, складанні підручників, навчальних і методичних посібників з
відповідних навчальних предметів. Для цього необхідна цілеспрямована система
співпраці викладачів і майстрів, яка сприятиме становленню таких зв'язків у
свідомості учнів і охоплює усі сторони педагогічного впливу на них. Розроблена
програма з комп'ютерної графіки дозволяє реалізувати на методичному рівні
міжпредметні зв'язки у викладанні таких дисциплін.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
|
