Методика формування у молодших школярів навичок живопису у процесі малювання пейзажу 
Розуміння творів живопису в людей різне; це
відбивається і на характері їх естетичного ставлення до цих творів. Для того
щоб успішно вчити дітей розуміти твори живопису, треба знати особливості
естетичного сприймання ними цих творів на певних вікових етапах розвитку [57,
35].
Переважній більшості учнів початкових класів
пейзажні твори подобаються своїми зовнішньо-красивими ознаками: кольором, формою,
розміром. Це виявляється в судженнях дітей такого типу: "На цій картині
мені подобається могутній, великий дуб". "На картині "Березовий
гай" мені особливо подобається яскраво-зелена трава". "Мені
подобається "Блакитна весна", дуже красиво намальовано, яскравими
фарбами".
Учням цієї групи подобаються картини,
намальовані яскравими, бадьорими фарбами. Вони в своїх судженнях підкреслюють
естетичні властивості природи, наприклад, їм подобається те, що яскраво
забарвлене: "червоні жоржини", "молода зелена травичка". Учні
в своїх судженнях не говорять про почуття, проте, якщо простежити за виразами
їх облич, інтонацією, то можна сказати, що вони досить емоційно ставляться до
тих об'єктів, які сприймають. Така естетична реакція на колір проявляється у
вигуках: "Як красиво, який колір!" [32, 251-252].
У дітей відчуття кольору - одне з найсильніших
естетичних відчуттів. Почуття кольору є найпопулярнішою формою естетичного
почуття взагалі. Почуття, які учні переживають під час естетичної реакції на
колір, - це прості естетичні почуття, почуття естетичного задоволення.
Естетичне ставлення до кольору в них мають
різні відтінки. Так, деяким учням подобається колір не всієї картини, не як
певний чуттєвий тон, а як властивість окремого предмета. Для них колір є проявом
певної естетичної властивості предмета, сигналом того, що цей предмет має
специфічні естетичні якості: "Красиво намальована природа зелені дерева,
яскраво-зелена трава", "блакитне, яскраве небо", "художник
зобразив небо блакитним тому, що хотів показати красиву природу". Учениця
навела цікаве пояснення своєї оцінки: "У хорошу погоду небо красиве,
блакитне, мені дуже приємно, коли погода хороша". У цьому судженні учениця
звертається до власного досвіду. Між почуттям приємного, радісного і ясною,
сонячною погодою встановився в неї безпосередній зв'язок: блакитне небо за
асоціацією, як образний вираз, ознака красивого, закріпився в її свідомості. Тому
і на картині вона сприйняла блакитне небо як "красиве" [15, 42].
Інший характер мають естетичні судження інших
учнів. Насамперед треба сказати про їх емоційність. Учні проймаються настроєм
картини, розуміють його. "Веселі дерева на картині художника І. Левітана
"Березовий гай", "Природа пробуджується з настанням весни, радіє"
("Блакитна весна" художника Бакшеєва), "На картині відчувається
якесь прагнення" ("В голубому просторі" - художника Рилова) [48,
56].
Говорять учні і про свій власний настрій при
сприйманні картини; "Веселий настрій збуджує "Блакитна весна".
"Сумно дивитись на цю картину, навіть страх бере, така вона темна" ("Біля
виру" І. Левітана). Власні почуття учні найчастіше пояснюють певними
забарвленнями картини, веселим або похмурим її колоритом, причому їм більше
подобаються яскраво забарвлені картини; вони говорять, що їм приємно, весело на
них дивитися, що в них поліпшується настрій,
В естетичних судженнях учні намагаються дати
диференційовану оцінку тим почуттям, які вони переживають. "Коли
роздивляюсь картину "В блакитному просторі", у мене виникає, приємний
настрій, але не веселий". Дуже часто свої естетичні почуття діти називають
приємними, але дати пояснення, яке це приємне, для них важко. Особливо важко їм
дати оцінку об'єкту, який збудив це приємне почуття [21, 10].
Окрему групу становлять учні, в естетичних
судженнях яких особливо яскраво проглядає залежність естетичної оцінки від власного
досвіду. У таких дітей естетичні переживання зумовлюються подібністю
зображеного до життя. "Подобається картина, бо природа на ній зображена
правдиво, як у житті". "У "Березовому гаю" берізки стоять
як живі, дуже правдиво все намальовано, і мені це подобається", "Промені
сонця падають так, як буває в природі", "Красиво намальоване небо,
природно, бо восени воно сіре" ("Золота осінь" І. Левітана).
У цих висловлюваннях правдивість зображеного
стає ніби головним критерієм естетичної оцінки. Критерії правдивості в учнів
різні, у деяких оцінка правдивості базується на власних спостереженнях природи.
"В голубому просторі" - лебеді відлітають на південь, вода в морі
темна, мабуть, холодна, з усього видно, що осінь". "Лебеді якісь дуже
великі, хоч і близько від нас, я такого ніколи не бачила, це неправдиво",
"Вода в річці темна, холодна, я бачив восени річку - в неї справді така
вода, це тому, що в ній відбивається осіннє небо, яке вже не таке яскраве, як
літом. Зелень на деревах вже темно-бура або жовтувата - це все робить колір
води в річках і озерах восени темним, сірим. Художник правильно підібрав фарби,
і тому картина "Золота осінь" дуже правдива". "Зелений
колір трави неоднаковий - то яскравий, то темний. Це тому, що від беріз падають
тіні - я це бачив у лісі". У цих учнів естетичні судження відзначаються
розгорнутістю форми. Такі учні люблять природу і відзначаються добре розвиненою
спостережливістю [40, 57].
В естетичних судженнях учнів вже яскраво
виявляються складні асоціативні зв'язки образів безпосереднього сприймання
пейзажних творів з наявними образами уяви, а цьому сприяли власні спостереження
учнів, їх знання з літератури. Так, розуміння краси прозорого, ясного неба
базується на образах безпосереднього сприймання його учнями. Блакитне небо в
сонячну погоду не раз вони сприймали і відчували його прозорість, височінь. При
сприйманні картини в них за асоціацією виникають образи (уяви); це збагачує їх
безпосереднє сприймання, робить його глибшим, естетично насиченим: "Картина
подобається теплотою і світлістю фарб. Такі фарби характерні лише для хорошої
погоди". У деяких естетичних судженнях проступають зв'язки естетичних
переживань з прагненнями учня: "Трава така приємна, шовковиста, що
хочеться лягти на неї і заснути" [10, 59-60].
Подальший розвиток естетичного ставлення до
творів мистецтва проявляється в підвищенні інтелектуального компонента, у
доборі об'єктів зображення, що подобаються учням. Якщо в третьокласників була
лише розповідь по картині, то в четвертокласників це не тільки розповідь про
те, що вони бачать (безпосередньо сприймають), а й певні міркування, пов'язані
з їх знаннями. Часто це розповідь не про всі зображені об'єкти, а лише про той,
який учня найбільше вразив, який найбільше подобається. Учень вибирає його з
загальної композиції і починає над ним міркувати, розкривати в ряді суджень
естетичне ставлення до зображеного.
Розширення розуміння учнями зв'язків між
предметом і його естетичними властивостями позначається на формі естетичних
суджень. Це розгорнуті судження, в яких є багато епітетів, метафор, порівнянь:
"Яскрава, свіжа і приємна трава", "Ніжний, світлий і водночас
яскравий колір берізок", "Ласкаве небо", "Запашна
шовковиста трава", "М'яке світло". Учням більше подобаються
пейзажі інтимно-ліричного і синтетичного характеру. Вони оцінюють у них не лише
формально красиві елементи зображеного, а й настрій, переданий художником в
його творі.
Учні насамперед реагують на колір як
образотворчий засіб. Як ознака предмета колір подобається їм дуже рідко. "Подобається
блакить неба". "Подобається зелень дерев" ("Березовий гай"
І. Левітана).
Більшість учнів при сприйманні твору реагують
спочатку на колорит, яким художник передає своє естетичне ставлення до
зображеного [33, 39].
Зіставлення явищ, відображених у художніх
образах, з явищами, які учні спостерігали в житті, приводить їх до розуміння
характерних сторін цих явищ, що в свою чергу дає змогу виробити емоційну
оцінку, аналогічну до авторської. А це важлива умова формування правильного
естетичного ставлення не лише до творів мистецтва, а й до навколишньої
дійсності, вироблення в учнів початкових класів правильних естетичних уявлень і
оцінок.
Школярі, малюючи пейзаж, іноді шукають "готові
композиції" в природі. Частіше це робиться під впливом бачених картин
художників. Треба сказати, що "готових композицій" в природі, а також
встановлених композиційних вирішень в практиці реалістичного мистецтва не буває.
Навпаки, художник повинен завжди вести пошук нового в мотиві і засобах його
вираження. Уміти знаходити цікаві мотиви самостійно, сприймати світ по-своєму -
найважливіше учбове і творче завдання [19, 28].
Безумовно, в природі є мотиви, які виглядають
ніби вже скомпонованими. Проте, щоб побачити мотив таким, потрібен великий
досвід. Важливо виховувати в собі уміння помічати в непомітному, можливо,
мотиві щось цікаве, красиве, характерне.
Порівняємо декілька картин відомих художників:
"Граки прилетіли" А.К. Саврасова, "Жито" І.І. Шишкина,
"Золота осінь" І.І. Левітана, "Ніч над Дніпром" А.І. Куїнджі.
Ці картини несуть дух великого художнього дарування, внутрішньої змістовності,
поетичної натхненності в прославлянні природи. На думку мистецтвознавця А.А. Федорова-Давидова,
вони звучать як пісні або поеми. Буденне не тільки глибоко відчуте і
відтворене, але й зведене у вищий ранг поетичного. Адже багато картин не є
результатом попередніх ескізних пошуків, аналізу і синтезу обширного етюдного
матеріалу. Так, картина "Золота осінь" І.І. Левітана написана за
етюдом, зробленим в маєтку А.Н. Турчанінової в Тверській губернії. На пленері,
з натури, за свідченням дочки А.Н. Турчанінової, Левітаном в маєтку написана
картина "Березень". З натури написані картини B. Серова "Влітку",
"Зарослий ставок. Домотканово".
Кожен мотив цікавий тими або іншими своїми
сторонами. Наскільки вдало він побачений і переданий в етюді, визначається,
звичайно, мірою таланту, художнього смаку, сприйняття художника. Буває і так,
що не відразу виявляється приваблива сила звичного пейзажу. Це може залежати
від пори року, стани природи, настрою художника і т.п. [28, 17].
Не слід відноситися до знайомих, можливо, вже
написаним мотивам, як до непотрібного, відпрацьованого матеріалу. У багатьох
художників є улюблені місця, куди вони виїжджають на етюди щорічно або навіть
кілька разів в рік. І кожного разу майстру відкриваються все нові якості, грані
натури, знаходиться виразне художнє трактування знайомого мотиву. Таку методику
накопичення зорових вражень доцільно використати і в роботі з дітьми. Це
виражається в наступному: спостереження, пошуки треба прагнути робити в різний
час дня, при різному стані погоди і точках зору на натуру. У пошуках цікавого мотиву
корисно пройтися по вулицях, околицях або вийти за місто, село, в полі, в ліс,
на річку. При цьому дуже важливо, щоб побачений мотив чимось привернув,
зацікавив дитину. Те, що привернуло увагу, стає згодом, як правило, головним
акцентом або навіть композиційним центром етюду. Нерідко це є спонукальною
причиною, в ім'я якої учень як професійний художник зможе писати той або інший
мотив.
Для перших етюдів краще узяти мотив з ясними
по тону, кольору, формі предметами і планами. На цьому етапі бажано уникати
писати мотиви складними архітектурними спорудами, конструкціями, безліччю
будинків, дерев, транспорту, людей і т.п.
Перш ніж почати малювати або писати пейзаж,
треба добре його знать в цілому і в деталях. У жодному випадку не можна
нехтувати вивченням так званого мікропейзажу (малих форм), тобто треба
обов'язково малювати і писати трави, чагарники, квіти, каміння, корчі, стовбури
і крони дерев, хмари в їх природному стані [35, 21].
Далі можливі завдання, в яких ставиться мета
вивчити і передати, припустимо, характер, "портрет" всього дерева,
його пластику, колір стовбура і віток, характер крони. Тут не виключається
вимога передачі простору, матеріальності предметів, завдання цілісності
зображення. У наступних завданнях можна писати окремі предмети - транспорт,
дерева, рослини з яким-небудь планом (фоном) пейзажу: небом, лугом, узгір'ям,
річкою і т.д. Отже, слід йти від вивчення окремих малих форм, предметів до
зображення групи предметів, об'єктів в їх взаємозв'язку між собою, з
навколишнім середовищем, простором, освітленням. Далі - живопис пейзажу з
багатоплановим простором, передача стану освітленості, світлоповітряного
середовища і впливу всього цього на наочний світ пейзажу. Зрозуміло, виконання
таких вправ не виключає паралельної роботи над різними видовими етюдами (мотивами)
[18, 33].
У природі є незліченна безліч різних порід
дерев, чагарників, трав, кольорів і іншої рослинності. Їх форми, розміри,
характер пластики, колір віток, стовбурів, листя і крони в цілому нескінченно
різноманітні. В той же час вони мають характерні ознаки, за якими ми легко
відрізняємо їх як взимку, так і влітку (наприклад, березу від клена або акації,
сосну від верби, лопух від полину). У свою чергу кожна окрема рослина або
дерево має свої відмітні ознаки, свою "особу" серед споріднених йому
видів. Ці особливості рослинного світу художник повинен уміти помічати і
передавати в своїх роботах.
У етюдах учнів гілки зображаються, як правило,
фронтально, "розпластаними" на площині, рідко в глиб умовного
простору або такими, що йдуть вперед на глядача [38].
Малювання хмар також необхідне, як і малювання
наземних предметів. Хмари бувають різної форми, величини, світлоти, колірного
забарвлення. Їх колір залежить від рефлексу неба, від того, над яким пейзажем
на землі вони пропливають, від стану атмосфери, вечірнього або денного
освітлення. Характер хмар може швидко змінюватися, оскільки вони не тільки
рухаються за вітром, але одночасно змінюються по контурах. Тому необхідно
запам'ятовувати первинний вид хмар і іноді по пам'яті дописувати етюд, прагнучи
витримати його в тому стані, з якого починалася робота.
Не меншої уваги треба надавати зображенню води
і віддзеркаленням в ній предметів, неба в різну погоду. Подібно вивченню малих
форм мікропейзажу, треба вчитися малювати і писати форму, пластику, колір, рух
однієї або навіть частини хвилі. Такі етюди слід робити в графічному і
колірному виразі. Потім корисно написати декілька етюдів водної поверхні з
хвилями [55, 82].
Особливої уваги вимагає живопис міського
пейзажу. Якщо емоційний лад, припустимо, гірського, морського або просто "видового"
пейзажу створюється природною гармонією форм, кольору, величин предметів, то в
міському, індустріальному або сільському пейзажі багато що залежить від уміння
людей створювати цю гармонію, "вписувати" в пейзаж місцевості міста
чи села, квартали, вулиці, будинки, транспорт, художньо-декоративне оформлення
і т.д. Місто наповнене великою кількістю транспорту з різним забарвленням,
людей в різноколірному одязі, різноманітним оформленням: світловими рекламами,
гаслами, плакатами, афішами, дорожніми знаками, світлофорами і т.п. Це створює
своєрідний образ того або іншого міста, його емоційний настрій і разом з тим
дуже великі труднощі у виборі мотиву і його зображення [15, 43].
Робота над етюдами міського пейзажу вимагає
від учнів уміння малювати будинки, транспорт, вулиці відповідно до
закономірностей перспективи; уміння розібратися у всьому різноманітті кольору,
світла, масштабності предметів і об'єктів, уві подіти у всьому це характерне,
привести зображення до цілісності і єдності. Тому випадкового в учбових етюдах
теми міського пейзажу зустрічаються частіше, ніж в живописі видового природного
мотиву.
Треба звертати увагу і помічати, як цікаво
поєднуються форми, об'єми, матеріал, колір, масштабність будівель з легким
ажурним плетінням гілок і листя дерев, як виглядають в оточенні архітектурних
споруд люди, транспорт, як виглядає архітектура по відношенню до неба, деревам
в різний час дня і в різних погодних умовах.
Малювання архітектури вимагає навиків зображення
будівель і інших споруд, в перспективі і масштабних відношеннях [64, 27].
Отже, розглянемо методику виконання етюду
пейзажу при тривалих формах роботи. Вибір мотиву зроблений. Перш ніж почати
писати етюд фарбами, його треба спочатку "написати" в думці -
продумати у загальних рисах його мету і завдання, відібрати головне. Необхідно
визначити точку зору, лінію горизонту, вирішити, скільки місця в етюді буде
відведено небу, землі або воді, деревам і т.п. При компоновці треба уникати тих
положень, коли лінія горизонту ділить етюд по горизонталі навпіл або дерево,
стовп, дім і інші об'єкти ділять етюд по вертикалі на дві рівні частини. Уявлення,
що склалося, про майбутні завдання слід зафіксувати в етюді-ескізі невеликого
розміру. У ньому більш безумовно повинні бути знайдені композиція, майбутнє
колористичне вирішення етюду, намічені тонально-колірні відносини неба, землі,
а також планів, крупних об'єктів пейзажу. Детальне опрацьовування, як відомо, в
таких етюдах-ескізах необов'язкова.
Виконавши малюнок, можна приступати до роботи
фарбами. Починати писати етюд треба із знаходження загального, головного. Деталями
захоплюватися не слід. Спочатку широко прописуються співвідношення (пропорційність)
води, землі, дерев, неба, і тільки тоді робиться необхідна конкретизація форми і
т.д. [66, 191].
Головне - добитися гармонії цілого,
співвідношення великих мас, об'єктів по тону і кольору. На перших порах
вирішити таке завдання важко. Деталі можуть випадати з цілого, надавати етюду
строкатості.
Виконавши прописку великих тонально-колірних
відносин, можна перейти до моделювання і виявлення форми предметів кольором,
особливо розташованих на першому плані пейзажу. Від сеансу до сеансу, весь час
порівнюючи пропорції, можна поступово вводити і опрацьовувати потрібні деталі,
не втрачаючи відчуття цілого. Треба уміти жертвувати деталлю, можливо навіть
вдалою, живописною знахідкою в ім'я цілого.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
|
|
