Методика формування у молодших школярів навичок живопису у процесі малювання пейзажу 
Наш зір не сприймає одноразово чітко, виразно предмети на різних планах. Об'єкти
на які ми спрямовуємо свій погляд, ми бачимо більш чітко, все інше, слабше,
розпливчасте. У закінченому живописному етюді не може бути однакових за
кольором і світлості місця - повинно бути одне найбільш світле і одне
найтемніше місце. Решта всі тони розміщуються між цими крайніми по силі тонами.
"У моїх картинах завжди є світла точка, але вона єдина. Ви можете
помістити її куди завгодно: в хмару,
у відбиток на воді чи ще кудись, але допустимий тільки один тон цього вальора"
- говорив Коро [12, 32].
У живописі застосовуються природні і штучно
виготовлені мінеральні барвники. Натуральні мінеральні барвники найміцніші і
найстійкіші до світла. До них відносяться золотисті, жовті світлі і темні охри,
натуральні сангіни - рожеві, червоні, темно-червоні, коричневі, зелені і чорні
землі. Перепалювання натуральних кольорових земель дає палену сієну, палену
умбру, палену охру. Крім цих пігментів в олійному живописі
використовують штучні поєднання різних металів і мінеральних речовин. До них відносяться:
жовті і червоні кадмії, сині і фіолетові кобальти, ізумрудна зелень, окисли
хрому, жовті, оранжеві, червоні і коричневі марси, коричневий ультрамарин,
церумум, свинцеві і цинкові білила. Застосовуються барвники і органічного
походження: краплак, палена кістка, персикова і виноградна
чорна. У нас донедавна в основному використовувались олійні фарби
ленінградського виробництва, а також подольські (з Підмосков'я), на Україні такого заводу не було і немає. Проте все частіше можна у
нас зустріти фарби з Західної Європи - Франції, Голландії. Велике значення має
правильний вибір основи під живопис, це впливає і на якість живопису, свободу і
легкість роботи, організацію колориту і довговічність живопису [47, 24].
Основа - це матеріал, фактура, грунт, вона повинна
відповідати вибраній художником техніці і методам живопису. Основою під олійний
живопис є холст, картон, папір, оргаліт, текстоліт, склотканина, метал, дерево,
скло і т.д.
Для живопису рекомендується брати грубі і
середні конопляні і лляні холсти. Рівномірна зернистість їх, створює гарну,
звучну кольорову поверхню. Невеликі етюди малюють на мілкозернистих холстах,
для робіт великих - крупнозернисті холсти. Для
ґрунтовки холсти натягують на спеціальні підрамники або просто на підлогу.
Ґрунтовку проводять у декілька шарів [60].
В останній час користуються синтетичними
ґрунтами на основі емульсій ПВА. На просохший, проклеєний розчином
ПВА (1 частина клею ПВА на 1,5 частини води) холст чи картон наносять пензлем або
щіткою ґрунтовочну масу (1 частина ПВА, 2 - 4 частини води, 1,5 частини крейди,
1,5 частини сухих цинкових білил).
Темпера (лат. temperare - змішувати, з'єднувати) є одним з найдавніших способів живопису. До вдосконалення
олійних фарб в ХV ст. братами Ван Егінами, яєчна темпера була найбільш розповсюдженим видом
живопису в Європі. Темперою малювали такі знамениті художники Ренесансу, як Джотто,
Мазаччо, Батігеллі та ін. Темперний живопис - це живопис,
виконаний фарбами, де барвники розведені на натуральних або штучних емульсіях. Емульсія
- це така суміш, яка складена з 2-х речовин чи рідин, які між собою не
змішуються, а найдрібніші частинки однієї вкраплено в іншу. Кожна емульсія складається
з трьох елементів: води, клею різних видів - желатин, казеїн, яйце, декстрин і
ін. та олії чи бальзаму. Від складників і назва темпери - яєчна, казеїново-олійна,
полівінілоацетатна і т.д. [20, 51-52].
Темпера розводиться водою, тому в живописі нею
можна застосовувати техніку властиву акварелі, гуаші. Темперою можна малювати
рідкими сумішами способом лесування, так і густим пастозним, як у олії, методом
живопису. Можна вести багатошаровий живопис, або прокладати його окремим
мазками. У короткочасних етюдах колір бажано брати відразу у повну силу, без
додаткового малювання. Головна трудність цього живопису в швидкому висиханні
фарб, це утруднює перехід від одного тону до іншого, і важко тонко моделювати
форми. При висиханні темперні фарби трохи світліють, особливо це помітно в
темних тонах, тому перед черговою роботою треба попередній живопис змочити
водою (все, що намальовано раніше), це полегшить попадання в початковий тон і
затримає швидке висихання. Завдяки своїм унікальним живописним якостям
яскравості, звучності, покривчатості - вони дуже добрі для робіт декоративного
і монументального характеру.
Темперний живопис зберігається багато століть
і при цьому не втрачає своєї яскравості і свіжості. Техніка темперного живопису
широко використовується в станковому й монументальному живописі, в
оформлювальних і графічних роботах. Висохлий живопис можна покривати лаком, що
дає йому більшу глибину, блиск, звучання фарб і одноразово зміцнює поверхню і
зберігає від забруднення і вогкості. Покривати можна і іншими сумішами,
наприклад, білий віск, скипидар і невелика кількість смоли [19, 32].
Основою під темперу беруть міцний папір,
картон, заґрунтований холст. Кращий ґрунт під темперу - емульсійний. Ґрунт
повинен бути міцний, щоб не розчинявся водою.
Пастель (від італ. pasta - тісто) - це сформовані у вигляді паличок або олівців порошки пігментів.
Для розбілу кольору кожного пігменту беруться білі наповнювачі - крейда,
магнезія, каолін, тальк. Деколи, щоб ці стержні не ламались додають у малих
кількостях клей. У цьому відношенні пастель може бути твердою, середньої
м'якості і м'якою.
Перевага пастелі перед іншими видами живопису
в великій свободі роботи: не потрібна сушка, пастель не міняє кольору, не
тьмяніє. Пастель можна знімати ганчіркою, перемальовувати цілі шари, будь-коли
припиняти і починати роботу. Вона допускає накладання найтонших шарів, шляхом
розтирання фарби на основі пальцями, розтушовці куском замші чи ватним тампоном.
При цьому ножна досягти найтонших переходів кольорів і тонів. Не рекомендується
терти папір резинкою, там пастель буде виділятись. Пастеллю
можна накладати мазки, штрихи, плями не тільки тонким шаром, а і пастозно [12,
37].
На відміну від акварелі, пастель не прозора,
або малопрозора, має бархатну поверхню, сильний тон і мало вицвітає. Для роботи
використовують заводські набори по 50, 100 і більше кольорів. Кольори ті ж, що
і в інших фарбах. Пастеллю працюють на папері, картоні чи холсті. Папір і
картон повинні бути шероховатими, з рельєфною поверхнею, добре тоновані
відповідним тоном. Для пастелі часто готують спеціальний ґрунт з додаванням
товченої пемзи. Дуже добре попередньо промалювати етюд аквареллю чи темперою. По
цьому підмальовку, по уже вирішеній кольоровій основі прокладають пастель,
моделюючи форми, посилюють колорит, залишаючи місцями недоторканою акварель.
Підібрати необхідні відтінки кольорів досить
складно, тому кольори треба змішувати. Саме завдяки змішуванню і розтиранню
можна досягнути найтонших переходів від тону до тону. У пастелі можна
використовувати не тільки механічне змішування фарб, а і оптичне. Так працюють
мазками чи штрихами, розміщуючи колір до кольору не змазуючи їх і не розтираючи
фарбу. Існує і багатошаровий спосіб роботи пастеллю. У цьому випадку кожний шар
живопису закріплюється фіксативом (казеїновий фіксатив, розчин целулоіду в
ефірі та ін.), поступово посилюючи темні місця. На світлі місця і бліки пастель
наноситься пастозно. Для кращого збереження пастелі її закріплюють різними фіксативами (клей, лак і ін.). Але фіксатив дещо
знижує художні якості пастелі [38, 37].
На шероховатому ґрунті пастель тримається
міцно і закріпляти її не обов'язково. Для зберігання і виставок її поміщують в
рамку під скло, де між етюдом і склом робиться прокладка з картону чи фанери,
яка не дає дотикатись етюду зі склом.
У гуаші застосовуються ті ж барвники, що і в
акварелі, частіше ті, що мають велику покрівельну щільність. Важливу роль у
гуаші відіграють білила, які використовуються не тільки в чистому вигляді, а
практично присутні в усіх фарбах. Тому після., висихання вони дуже світліють. За
густиною гуаш - це пастоподібна маса, яка випускається найчастіше в скляних чи
пластмасових банках, щоб фарба не висихала після початку роботи її
заливають водою і гліцерином. В'яжучими речовинами в гуаші є різні клеї, це
гуміарабік, декстрин, вишневий клей або мед. Гуаш для живопису випускається в
наборах. Для декоративних і оформлювальних робіт гуашеві фарби можна виготовити
самостійно.
Насамперед холст треба проклеїти і висушити,
потім 2 - 3 рази поґрунтувати. При виконанні живопису гуашшю, а це переважно
графічні і декоративні роботи, найцінніше те, що поверхня покривається рівним
матовим, бархатистим шаром, чого неможливо досягти в акварелі. Після висихання
фарби дуже світліють, важко передбачити, який тон буде після висихання, тому
виконувати складні живописні роботи гуашшю дуже складно. Лесування в гуаші не
застосовується. Живопис гуашшю ведеться в основному кольоровими плямами [47, 64].
У роботі над етюдами пейзажу і натюрморту
можна малювати мазком, створюючи гру кольорових плям при виявленні форми
предметів. При цьому можна використовувати різні прийоми. Покриття тонким шаром
можна поєднувати з пастозними, рельєфними покриттями окремих місць, широкий
мазок і кольорові площини з дрібними мазками для виявлення якоїсь деталі.
Багато художників створили в техніці гуаші різноманітні
твори, навіть портрети, але в цих роботах дуже узагальнені широкі плями світла,
півтону і тіні та більш детально вимальовані головні елементи (очі, ніс, рот і т.д.).
В акварельних роботах часто застосовують гуашеві білила, де акварель можна
змішувати з білилами і малювати натюрморти, пейзажі.
У декоративних композиціях гуаш дає можливість
наперед приготувати кольорові суміші в окремих банках, випробувати їх на
висихання, а потім вести роботу, знаючи результат [11, 36].
Отже, щоб створювати картини значимі за
змістом і прекрасні за формою, треба навчитися передавати засобами живопису
предмети оточуючого нас світу, їх форму, колір, світло, матеріал, простір,
взаємовідношення кольорових мас. Художники-реалісти виходять з тої
матеріалістичної установки, що всі предмети оточуючого нас світу створені з
якогось матеріалу, мають форму, світло і знаходяться в умовах реального
простору. Уміння правдиво і грамотно передавати видимі властивості предметів в
просторі - необхідні умови реалістичного живопису.
Проблема залучення молодших школярів до
мистецтва живопису в умовах сучасного розвитку освіти є вкрай важливим
напрямком педагогіки і має ще багато недосліджених аспектів. Оскільки освіта
сьогодення в царині мистецтва набула особистісно-зорієнтованого спрямування, то
повноцінне художнє виховання молодших школярів неможливе без розгляду аспекту
особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва взагалі і живопису зокрема. Під
поняттям „особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва" розуміємо позицію особистості
(дитини), яка складається внаслідок сприйняття творів живопису і проявляється у
вираженні нею естетичних почуттів, емоцій, суджень, об’єктивної оцінки, що
випливають із задоволення її духовних потреб та проявляються у прагненні до
відтворення сприйнятого в різних видах художньо-творчої діяльності.
Змалку діти дуже люблять малювати. Завдання
вчителя зберегти і розвинути дитячу активність, виховати працьовитість. Вчитель
повинен навчити дітей працювати за планом, обмірковувати послідовність виконання
роботи, логічно мислити, робити висновки на підставі спостережень натури,
доводити почату справу до кінця [25, 7].
На уроках малювання вивчають предмети
навколишньої природи і оточення. Малювання розвиває вміння бачити і передавати
на площині аркуша паперу зображення видимого. Вміння "бачити" треба
розуміти не як фізичний розвиток, а в широкому розумінні: вміння бачити
перспективні зміни форми, красу навколишньої дійсності, різноманітність і
чарівність природи [29, 4]. Учитель повинен навчити дітей "бачити" навколишній
світ. Звертаючи увагу дітей на красу природи й мистецтва, вчитель пробуджує
естетичні почуття.
Головним завданням викладання малювання є
навчання учнів основам реалістичного малюнка, тому вчитель будує свою роботу з
учнями на спостереженні і вивченні навколишньої дійсності. Діти приходять в
школу з різними навичками малювання; запас знань, образних уявлень у них дуже
незначний, переважна більшість дітей не має уявлення про форму.
Тому вчитель повинен навчити дітей основ
малювання, тобто вміння спостерігати, свідомо сприймати форму предметів, бачити
і передавати предмети на площині; в процесі навчання розвивати естетичні
почуття і художній смак дітей; навчити дітей активно сприймати навколишній світ;
розвивати зорову пам'ять, образне мислення, уяву і творчі здібності. Значною
мірою ці завдання можливо розв’язати під час малювання пейзажу.
Твори живопису є одним із засобів ознайомлення
учнів з життям. Вони допомагають їм краще зрозуміти його. Треба ознайомлювати
дітей з картинами художників, звертаючи їх увагу на реалістичність мистецтва,
на майстерність художника, який за допомогою пензля і фарб уміло передає
найтонші відтінки явищ природи, найглибші переживання людини [36].
У процесі естетичного сприймання об'єктів
дійсності учні по-різному реагують на їх естетичні якості. Одні об'єкти
зумовлюють певні естетичні судження і почуття, а інші - ні. В естетичних
судженнях учнів насамперед відбивається спрямованість естетичного ставлення,
вибірковий характер сприймання. У подальшому коло об'єктів, які учні вважають
красивими, розширилось за рахунок того, що їх розумінню стає більш доступне
прекрасне як у самій людині, так і в її праці [66, 189].
Найбільшими можливостями для формування
естетичних почуттів і естетичного ставлення до мистецтва володіють живописні
твори пейзажного жанру. Розвиток естетичного ставлення людей до природи
позначився й на історії розвитку тих видів і жанрів мистецтва, які допомагали
людям відчувати естетичні властивості природи.
Краса природи така багатогранна, що для
художнього її відтворення мало самого живопису; потрібні ще література, музика
та інші види мистецтва. Але серед усіх видів мистецтва в показі гармонії і
досконалості природи одне з основних місць належить живопису [34, 51],
І мабуть тому, коли ми дивимось на залиті
місячним сяйвом стіжки сіна на луках, мимоволі спадає на думку: "зовсім як
у Левітана". Навіть ми кажемо: "левітанівський пейзаж", "шишкінський
пейзаж". А це означає, що якби не було картин художників-пейзажистів
Левітана, Васильєва, Шишкіна, Полєнова, Герасимова, Пластова та ін., наше
сприймання рідної природи було б далеко не повним. Твори живопису виховують у
нас не лише естетичні почуття, а й почуття патріотизму, навчають не лише
відчувати красу рідної природи, а й любити її, гордитись нею.
Пейзаж - один з найпопулярніших серед дітей
жанрів живопису, Картини пейзажистів дають людині естетичну насолоду і
посилюють любов до рідної землі, до її чарівної краси. Не випадково пейзажисти,
які узагальнили і як найповніше відобразили народне уявлення про природу та її
красу, дістали найширше визнання: творчість їх увійшла в скарбницю світової
художньої культури [50, 3-4].
Часто краса лісів особливо загострено
сприймається завдяки пейзажам Шишкіна, а замріяна прозорість осені або радість
блакитної весни - завдяки творам Левітана. У нескінченних змінах природи
відчувається єдиний потік життя.
Важливою властивістю мистецтва є його емоційна
дійовість. Наукова істина потребує розуміння, а художня істина без емоцій
залишається недоступною. Отже, якщо художній твір не збуджує в людини почуття,
то він не доходить до неї, не збагачує її своїм змістом.
Велике почуття, яке запалювало художника в час
творчості, передається глядачеві. Це могутнє почуття правди і краси життя
художник переніс на полотно. І якщо він керувався сильними, глибокими
почуттями, то в картині все буде зображено точно і легко. Цю легкість і
точність глядач відчує тим повніше, чим адекватніші почуття збудить у нього цей
твір. Фарби, як і музика, мають емоційну силу; вони також впливають на людину
заспокоюють або збуджують її почуття. Завдяки фарбам художник створює образ - мальовничий,
колоритний, правдивий. Але якщо правда життя порушена, якщо якоїсь фарби
художник дав трохи більше, тобто неправильно відчув різницю кольорів на світлі
і в затінку, то як би він не намагався зобразити правдиво пейзаж, у нього
нічого не вийде, тому що він порушив гармонію кольорів, яка існує в природі. Полотна
Левітана, Васильєва та ін. захоплюють емоційно, вражають глядача саме
відображенням світосяйної, барвистої природи.
Отже, емоційність картини залежить від того,
як глядач відчув її колорит, який у свою чергу передає настрій зображеного. Велику
роль у збудженні в глядача відповідних почуттів відіграє експресивність мови,
якою подане пояснення до картини. Ось приклад розбору картини І.І. Шишкіна
"Жито": "Тиша... Жаркий літній полудень. Неначе море ледь
колихається безмежне поле золотого жита. Серед цього нескінченного поля в'ється:
вузенька стежка до сосен, що як богатирі велично стоять на сторожі спокою".
Художник відтворив картину величності, спокою, багатства рідної землі [10, 59].
Працюючи над пейзажем, художник створює образ
природи, ставлення людини до природи. Пейзажний живопис розрахований не лише на
відтворення тих зорових ефектів, якими нагороджує нас "байдужа природа",
що сяє вічною красою. Художній пейзаж відбиває не просто ті або інші види
природи, а насамперед сприймання природи людиною, певне ставлення до неї, яке
завжди пов'язане з світоглядом художника, певним колом ідей, переживань тощо. Художній
задум розкривається в творі з явним розрахунком на пригадування і асоціації, що
повинні виникати в глядача, який сприймає пейзаж.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
|
|
