Методика формування навичок зображення форми у процесі графічної діяльності молодших школярів

Передача конструктивної форми та пропорцій предмета вимагає не тільки розвинених якостей сприймання, особливо методу порівняння, а и знань конструктивної будови натури. Вміння бачити натуру в цілому, помічати конструктивні особливості форми, пропорції її частин, визначати місця взаємопереходів різних форм і вміння передати все в малюнку лінійними засобами є підготовкою до детального промальовування форми предмета [44, 91-92].

Рис. 3. Загальний начерк моделі портфеля

Після з'ясування композиції малюнка продовжують його побудову: визначають пропорції та загальну форму ручки, клапана і замка натури.

Детальне промальовування форми предмета з урахуванням технічної сторони виконання потребує насамперед конкретизації сприймання. Намітивши конструктивну будову деталей (замка, ручки портфеля тощо), слід чітко промальовувати їхні характерні ознаки, пам'ятаючи про загальне на малюнку.

Для передачі художньої цілісності малюнка на завершальній стадії потрібні найактивніші форми сприймання і мислення, оскільки слід виділити основні характерні особливості предмета, конкретизувати одні деталі й узагальнити інші [53, 66].

У малюванні з натури, як і в будь-якій роботі, треба дотримуватися певної системи та послідовності зображення.

Для розвитку конструктивного мислення слід вчитися сприймати предмет у цілому [14, 85]. Так, під час малювання прапорця доцільно дотримуватися такої послідовності побудови малюнка: спочатку визначають величину малюнка на аркуші паперу, намітивши тонкими лініями довжину прямокутної форми полотнища і древка з додержанням пропорцій 1:1. Для цього проводять верхню горизонтальну пряму (довжину полотнища) і такий самий відрізок відкладають униз, визначивши висоту древка прапорця.

Намітивши габаритні (найбільші) розміри натури, з'ясовують композицію малюнка і закінчують побудову загальної (прямокутної) форми полотнища, визначивши його ширину і провінцій горизонтальну і вертикальну лінії. Потім зображують виріз полотнища трикутної форми. Для цього проводять через середину полотнища допоміжну горизонтальну пряму, на якій визначають вершину та контур, вирізу. Закінчують малюнок перевіркою лінійного зображення з натурою, визначенням форми древка і передачею кольору [52, 213]. Аналогічно цьому виконують зображення зошита, лучкової пилки та інших предметів прямокутної форми.

Малюючи, треба вміти порівнювати свій малюнок з натурою, продумувати послідовність роботи, логічно мислити, працювати свідомо. Несиметричні предмети (молоток, сокиру тощо), що складаються з окремих частин, зображувати значно складніше.

Складність малювання несиметричних предметів полягає в композиційному розміщенні їх на аркуші паперу та правильному визначенні основних пропорцій предмета. Сокира, наприклад, не має реальних прямих ліній для визначення основних пропорцій. Тому для побудови малюнка вводять уявні допоміжні прямі лінії, якими й намічають спочатку величину малюнка на аркуші паперу. Потім визначають величину металевої частини і ручки сокири. Після цього намічають тонкими лініями загальну форму обох частий сокири. Перевіривши за натурою зображення, промальовують форму предмета і передають його колір.

Цікавою і корисною натурою для малювання плоских предметів є форма метеликів, бабок та інших комах [32, 107].

Дуже важливо, щоб учні зацікавились предметом. При малюванні предмета квадратної форми пропонуємо учням принести хусточки, на уроці вийняти їх і розкласти. Обходячи клас, відбираємо кілька хусточок з каймою (але не з малюнком) і за ними аналізуємо форму. Користуючись методом порівняння, проводимо бесіду про відмінність і подібність в розташуванні і формі кайми на різних хусточках. Діти малюють хусточки з великим задоволенням. Ось один з простих прийомів, яким може користуватись вчитель для того, щоб викликати в учнів інтерес і привернути їх увагу при малюванні з натури.

Одночасний процес спостереження і малювання спочатку важкий. На запитання, як легше малювати, з натури чи за пам'яттю, більшість відповідає, що з натури малювати легше, а деякі кажуть, що малювати з натури важче, бо треба дотримувати точності.

Як тільки діти оволодіють технікою проведення ліній, вони всю увагу переносять на спостереження натури. Навчившись вільно зображати, учні заглиблюються в зоровий аналіз натури, в передавання форми, з цього моменту робота із спостереження і передавання натури йде краще [69, 133].

Перш ніж розпочати урок з малювання об'ємних предметів у перспективі, вчитель проводить невелику бесіду. В процесі цієї бесіди він демонструє репродукції з картин, в яких застосовано перспективне скорочення, показує таблиці і наочні посібники, щоб учні побачили явища спостережуваної перспективи і ґрунтовно засвоїли цей складний навчальний матеріал.

Ознайомивши учнів з предметом, який вони малюватимуть, переходимо до аналізу форми, що тісно зв'язано із спостереженням натури. Поки діти не звикли малювати з натури, ми помічаємо, що під час пояснення вчителя вони уважно слухають і спостерігають модель, але як тільки починають малювати, то намагаються відтворити модель за пам'яттю. Поступово привертаємо їхню увагу до натури, виробляємо вміння дивитись на предмет і малювати його [41, 164].

Малюючи, треба вміти порівнювати свій малюнок з натурою, обмірковувати послідовність роботи, логічно мислити, працювати свідомо. Всі ці процеси важкі для учнів. Щоб спостерігати натуру і зображати предмет на площині, учень повинен затратити багато праці і вольового напруження. Часто учень вибирає більш легший шлях і «допомагає» собі, заздалегідь вимірюючи довжину ліній. Зовні малюнки виходять хороші, правильні, але користі в цьому випадку не буде. Далі будуть такі роботи, коли буде неможливо виміряти, де малюнок будується «на око», і ті учні, які звикли користуватись механічними способами, почуватимуть себе безпорадними [47, 219].

Часто відстані бувають такі маленькі, що їх неможливо виміряти олівцем, долонею, і появляються на партах папірці для перевірки малюнка і навіть лінійки. Проти використання лінійок під час малювання виступають усі вчителі, але незрозуміло, яка різниця між вимірюванням олівцем і лінійкою? Обидва способи близькі, лише один точніший, але обидва є механічними, неусвідомленими, такими, які не тренують око.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб з перших уроків при виконанні будь-якого завдання добиватись свідомого засвоєння учнями прийомів і правил зображення предметів [26, 125].

Щоб полегшити дітям сприймання форми предмета, вчитель під час пояснення повинен вміло демонструвати модель. Навчаючи бачити форму предмета, вчитель обводить предмет рукою — жест вчителя допомагає зоровому сприйманню форми. При вивченні предметів квадратної і круглої форми створюється поняття і про абстрактні геометричні форми, що має велике значення для дальшого навчання малювання.

Для учнів 1-2-х класів вибираємо найлегші для зображення предмети, для старших — поступово їх ускладнюємо. Підбираючи предмети за формою і кольором, треба враховувати техніку виконання (гуаш, акварель, кольорові олівці). В першому семестрі 1 класу роботи можна виконувати кольоровими олівцями і, отже, моделі для малювання треба підбирати так, щоб не треба було зафарбовувати одним кольором великі поверхні, бо зробити це олівцем важко. При виконанні перших завдань основну увагу звертаємо на передавання пропорцій предмета, вибираємо предмет з великою різницею у величині сторін [2, 151]. Натурою може бути класний журнал, обгорнутий в кольоровий папір, або конверт. Після журналу можна взяти два предмети: зошит і лінійку. Пропорції зошита визначити важче — різниця між розмірами ширини і висоти невелика.

Після аналізу форми діти переконуються в різних розмірах висоти і ширини предмета і порівняно легко передають його на малюнку. Велику різницю у співвідношенні розмірів лінійки і зошита учні сприймають легко. Крім правильного передавання пропорцій, учням пропонуємо розв'язати композиційну задачу – гарно розмістити на одному аркуші обидва малюнки [24, 62].

Щоб виробити в учнів навичку правильно і красиво розміщувати малюнок на" аркуші паперу, корисно дати завдання ще раз намалювати два предмети на одній сторінці. Вчитель весь час стежить, наскільки твердо учні засвоюють необхідні навички. Ніколи не слід поспішати переходити до наступного завдання, якщо не засвоєне попереднє. Міцність засвоєння залежить від того, наскільки діти усвідомили властивості предмета: будову форми, колір, його освітлення і розташування в просторі.

1.2 Особливості передачі форми та пропорцій предмета у процесі графічної діяльності

Предмет сприймання в образотворчому мистецтві — провідний у навчанні й вихованні учнів початкових класів. Через сприймання образів і форм предметів діти пізнають різноманітність навколишнього світу. Одночасно відбувається подальший розвиток їхніх відчуттів. Правильне опрацювання зображуваного предмета у плані сприймання й аналізу його форми сприяє єдності розумового й тактильного виховання учнів. А тому так важливо навчити дітей сприймати форму зображуваних предметів через активну образотворчу діяльність.

Шляхом створення умов для розвитку сприймання форми зображуваного предмета можна ефективно впливати на формування певних складових пізнавального розвитку дитини. Дехто з педагогів та батьків вважає, що достатньо забезпечити наявність різноманітних форм предметів, і діти самі навчаться відрізняти їх форму, помічати в них потворне і прекрасне. Така думка виникає внаслідок спостереження дорослими за реакцією дітей на незвичну форму знайомого предмета. Але це ще не усвідомлене сприймання форми, а радше емоційне здивування побаченим. Тому для тих, хто навчає і виховує дітей, важливо розрізняти пізнавальне та емоційне сприймання, мати уявлення про його психологічні особливості.

Пізнавальне сприймання – форма чуттєвого пізнання дійсності, під час якого відображаються та фіксуються суттєві якості предмета (об'єкта, явища), що спостерігається. У процесі сприймання відображаються, насамперед, ті властивості, що надають об'єкту значущості [14, 137].

Наприклад, семирічна дитина так розповідає про свої враження від спостереження за формою куба, яке організувала вчителька з пізнавальною метою: "Сьогодні ми роздивлялися куб. Кожна його грань – це квадрат, таких граней шість, вони білого кольору. На одній з граней блік". А ось враження цієї ж дитини після емоційно-естетичного сприймання цієї ж форми. Вона захоплено та радісно повідомляє: "Дивись, якийсь предмет… Він так красиво виблискує, такий гладенький…".

Наведені приклади яскраво ілюструють, що пізнавальне споглядання не викликає емоційного ставлення до предмета чи явища. Інше спостерігається під час естетичного сприймання: дитина не може втриматися від емоційної оцінки об'єкта, відповідно до власного бачення, потреб, інтересів, бажань. Пізнавальна оцінка висловлюється у формі словесного категоричного судження і не передбачає використання епітетів, метафор, порівнянь.

Отже, сприймання форми зображуваного предмета – складне психічне явище. Воно здійснюється завдяки перебігу як пізнавальних, так і емоційних процесів психіки людини. Вчені виділяють складові сприймання форми зображуваного предмета, які необхідно розвивати у дітей молодшого шкільного віку:

1.       Пізнавальний компонент: спостережливість, що виявляється у здатності самостійно виділяти об’єкт сприймання серед інших; уміння висловити інформаційне судження про об’єкт та його істотні об’єктивні властивості.

2.       Емоційний компонент: прояви радості, здивування, замилування, захоплення тощо, які зовні виявляються у міміці, рухах, жестах, висловлюваннях; прагнення привернути увагу іншої людини чи об'єкта, які справили враження; згадування про об'єкт через певний час [43, 14-15].

Практика доводить, що залучення молодших школярів до аналітич-ного сприймання і відтворення форми зображуваного предмета на уроках образотворчого мистецтва має свою специфіку, зумовлену віковими особливостями дітей. Про це слід пам’ятати, оскільки молодші учні ще не в змозі зосередити довільну увагу на розглядуваному. У них відсутні навички оцінної діяльності (не вміють аналізувати складові форми і не знають специфічної термінології). Це має компенсуватися правильною методикою організації сприймання форми зображуваного предмета.

Досконала реалізація будь-яких програм на практиці є не менш важливим фактором, ніж їх створення. Тому кожного класовода хвилює методичне забезпечення предмета необхідними рекомендаціями з організації сприймання форми зображуваного предмета, розробками, посібниками тощо [41, 157]. На жаль, не завжди своєчасно усе це потрапляє до школи, і вчителеві нерідко доводиться покладатися на власні творчі сили та своїх колег.

Уже в 1 класі у дітей починають розвивати навички сприймання форми як на уроках практичної діяльності, так і під час спеціальних бесід. Оцінні судження учнів на цьому етапі зводяться до виявлення ерудиції, розуміння структури форми предмета. Молодші школярі повноцінно сприйматимуть форму зображуваного предмета лише за умови навчання аналізувати, оцінювати розглядуване. Відповідні навички прищеплюють, враховуючи вікові особливості дітей, застосовуючи певні методи і прийоми [6, 139]. Серед них універсальним слід вважати метод ігрових форм спілкування, за яких учень початкових класів не тільки яскравіше й дієвіше сприймає побачене, а й міцніше запам'ятовує.

Чималого значення для розвитку умінь сприймати форму зображуваного предмета набуває повідомлення дітям достатньої інформації про мистецтво [38, 211]. Нагромаджувати словниковий запас слід уже з 1 класу. Це, по-перше, допомагатиме учням висловлювати враження від побаченого; по-друге, впливатиме на розвиток свідомого ставлення молодших школярів до самостійної перцептивної діяльності.

Досвід підтверджує, що незвичні для дітей слова (терміни) легше запам'ятовуються, якщо вчитель записуватиме їх на дошці і водночас демонструватиме для розгляду дитячі малюнки. Але педагог сам зобов'язаний грамотно вживати різні терміни й поняття, вміти знаходити для пояснення слова, зрозумілі дітям та водночас — правильні з погляду науки. Розповідаючи про форму зображуваного предмета, він має право виявити власну творчість, але бажано, щоб застосовувані визначення не тільки були зрозумілими учням, а й науково точні. Для актуалізації опорних знань корисна гра «Відгадай». Вона не лише зацікавлює дітей, а й розвиває вміння спілкуватися з учителем та однокласниками засобами мистецтва. Такий вид роботи мобілізує школярів на сприймання різноманітності форм, пожвавлює цей процес [47, 213].

Але поряд з ігровими формами не слід забувати і про інші, що давно утвердилися в школі. Так, варто вже другокласникам запропонувати вести словнички, спеціальні зошити, куди записувати назви сприйнятих форм предметів, імена авторів картин та ін., а також записувати особисті враження після бесід, екскурсій, відвідування виставок тощо.

Непоодинокими є випадки, коли в процесі формування навичок образотворчої діяльності молодших школярів створюються ситуації, за яких виникають художні діалоги вчителя з учнями як безпосередня і природна реакція на зустріч з різноманітністю форм зображуваних предметів, їх поєднання, як бажання дати їй належну оцінку. А це одне з головних свідчень успішності у формуванні перцептивного досвіду особистості [21, 101].

Дослідження, проведене за методикою викладання малюнка готовими формами [25, 39-40], показало, що в дітей уявлення про предмет не виникає як результат його пасивного відображення в мозку, а для його формування, як і для його відтворення, потрібні практичні – конструктивні, образотворчі – дії, що комплексно утворюють образотворчу діяльність.

Діти молодшого шкільного віку складають малюнки різного ступеня складності, різного ступеня «ознайомленості» із змістом і різної структури, причому використовують дві-три і більше фігур. Спостереження за роботою дітей показало:

1. Відтворення збережених уявлень — це спеціальний процес. Збережений образ не випливає в готовому вигляді, а конструюється на основі слідів, що збереглися, і залежить від вікових закономірностей розвитку уяви, уявлень і пам’яті. Такий процес правильно назвати уявлюванням. Працюючи з готовими предметами, діти мають можливість у самому зображенні застосувати практичну дію для створення картини з окремих фігур. Ця дія, проте, структурно відрізняється у дітей різного віку

2. У малюнках дітей молодшого шкільного віку і, зокрема, в їх роботах по викладенню малюнка готовими формами, як і при конструюванні постаті людини, особливо чітко виступає злитість просторових характеристик образу, що зберігається, і невміння використати їх відповідно до задачі [56, 19-21].

В інших експериментах дітям треба було скласти фігури трьох добре знайомих звірів, кожну з яких було розрізано на три куски. Одержані результати у молодших школярів вражають своєю безглуздістю. Навіть семирічні діти дуже погано уявляють собі форму начебто добре відомих їм тварин: ведмедя, кози і коня. Така сама злитість сприймання виявляється і при відтворенні дітьми молодшого шкільного віку знайомої ситуації. Діти, на відміну від підлітків, зовсім довільно з’єднують будь-які предмети.

Діти молодшого шкільного віку порівняно з дошкільниками шукають більш правильні поєднання, комбінуючи фігури доти, поки їм не вдається так розмістити фігури, що це їх задовольняє. У цьому процесі відтворення й конструювання збережений образ набуває оформленості і осмислюється дитиною. Такий образ вже є адекватним, реалістичним образом відтворюваного уявлення.

Характер дій, що їх виконують молодші школярі і дошкільники, різний. Вони відіграють різну роль у відтворенні образу. У дошкільників дії мають переважно хаотичний, випробувальний характер. У міру того, як уточнюється задача – створити певний шуканий образ, образотворчі дії набувають більш організованого, орієнтувально-дослідницького характеру. Дитина кілька разів змінює положення кожної фігурки, створює послідовно кілька комбінацій і спиняється на тій, яка більше, ніж інші, відповідає образу, що склався в неї. У дітей молодшого шкільного віку дія знову змінюється. Розв’язуючи задачу в думці, вони використовують дію лише як виконавчу [29, 49].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6