Формування правильності усного мовлення у майбутніх учителів початкових класів

Отже, доступність – одна із головних якостей мовлення вчителя, зокрема, що дуже важливо для вчителя початкових класів.

Правильність. Правильність мовлення – це дотримання закріплених у літературній мові норм. Під літературною нормою розуміються прийняті в суспільно-мовленнєвій практиці освічених людей правила вимови звуків, наголошення слів, словотворення і слововживання, будови синтаксичних конструкцій. За дотриманням чи недотриманням узвичаєних норм усне мовлення оцінюється як правильне або неправильне. Наприклад, порушенням норми є вимова прикметника укрáїнський з наголосом на другому складі, адже за правилами сучасного наголошення це слово має вимовлятися з виділенням третього складу: укра’їнський (а не укрáїнський). З наголошенням третього складу вимовляються й іменники Украї'на, украї'нець, украї'нка.

Числівник вісім у родовому відмінку має форму восьми. Уживана деякими мовцями форма вісьми неправильна.

У межах правильності поряд з оцінками правильно /неправильно застосовуються критерії припустимо/неприпустимо. Так, вимова магазин неприпустима, тобто неправильна, оскільки не відповідна літературній магазин. Однак прислівник гаряче припустимо вживати з двома наголосами: гаряче і гаряче.

Такий стан з оцінками створює трикомпонентну шкалу оцінок норми: правильно-припустимо-неправильно (неприпустимо).

Для вчителя важливо знати, що існують правила наголошування слів, слововживання, побудови речень тощо, які визнаються нормативними. Відомо, наприклад, що давальний відмінок іменників другої відміни вживається з двома закінченнями: робітникові і робітнику. Прикметники твердої і м'якої групи в місцевому відмінку однини знані з двома варіантами закінчень: братовому і братовім, синьому і синім. Числівники від п'яти і до вісімдесяти (крім числівника сорок) у непрямих відмінках припускають варіанти відмінкових закінчень, зокрема: Р. п'яти, п'ятьох, Д. п'яти, п'ятьом, 3. п'ять, п'ятьох, О. п'ятьма, п'ятьома, М. п'ять, п'ятьох. Дієслова недоконаного виду мають дві форми майбутнього часу: писатиму і буду писати. Дієслову недоконаного виду класти відповідні дві форми доконаного виду: положити і покласти. У літературній мові дієслова недоконаного виду ложити немає. Не можна, звертаючись до дітей, сказати: «Ложіть руки на парту», «Не ложіть зошити у книжки». Слід «Покладіть (положіть, але не ложіть) руки на парту», «Не кладіть зошити у книжки».

Отже, турбота про правильність мовлення – це турбота не тільки про збереження мови, але і щоб внаслідок мовної помилки не виникло помилки комунікативної, про те щоб учень правильно зрозумів все те, що говорить вчитель.

Чистота. Чистота мовлення тісно пов'язана з правильністю і нормативністю: якщо у мовленні немає порушень лексичних, стилістичних, орфоепічних та інших норм, воно вважається чистим. Критерій чистоти мовлення стосується вживання літературного чи не літературного слова, його наголошення або будови речення. У літературній мові неприпустимі діалектні, розмовно-побутові, жаргонові слова чи без потреби або перекручено вжиті іншомовні слова, їх уведення до мовлення робить його нечистим.

Так, використання форми дієслова 1-ої особи множини майбутнього часу возьмемо замість візьмемо дає підстави говорити, що мовлення того, хто таку форму вживає, нечисте.

Із синонімічного ряду говорити – балакати літературним визнається лише перше слово. Друге, яке іноді використовується в розумінні «володіти мовою» (Він балакає по-англійськи), становить елемент розмовно-побутового мовлення. Уживання цього слова вчителем робить його мовлення нечистим.

Як нечисте слід кваліфікувати і мовлення тих осіб, які не позбулися діалектних форм дієслів другої дієвідміни у вигляді робе (замість робить), куре (при правильному курить). Взагалі, введення до мовлення будь-яких діалектизмів (фонетичних, лексичних чи граматичних) – ознака нечистого мовлення.

Нечистим є мовлення, захаращене іншомовними словами при наявності узвичаєних в українській мові слів на позначення одних і тих же понять. Для чого, наприклад, користуватися запозиченим консенсус, коли є зрозуміле згода, або іншомовним електорат, адже є всім доступне виборці. Уживати їх немає потреби. Хіба що для того, щоб похизуватися своєю обізнаністю з чужомовними словами. Про один з невдалих випадків користування іншомовних слів без розуміння їх значення розповів М. Рильський: «Один науковий працівник, бажаючи зробити приємність іншому, сказав: «Нашому колективу дуже хотілося б, щоб цю роботу очолила така одіозна постать, як ви». Його спокусило, очевидно, «пишне» звучання іноземного слова «одіозний», яке в його уяві асоціювалося, мабуть, із «грандіозний» чи що. Коли тому науковцеві було пояснено, що термін латинського походження одіозний означає ненависний, небажаний, неприйнятний і т. ін., то він, звичайно, зніяковів». А далі видатний знавець української мови з гіркотою констатує, що потяг до прикрашання своєї мови непотрібний і раз у раз неточно вживаними іншомовними слівцями властивий багатьом мовцям. «І він, цей потяг, – пише М. Рильський, – здається мені лихом, проти якого треба боротись і боротись». Цей заклик належить взяти нам на озброєння.

Втрата контролю над власним мовленням може призвести до появи слів-паразитів: так сказать, так би мовити, значить, ну, як це, розумієш, знаєш. Ці слова не тільки нічого не виражають, а й можуть беззмістовністю спотворити смисл фрази («Він так би мовити, хороша людина». «Хай, значить, скаже»). За словом повинна стояти думка – якщо мислиш добре, то й говоритимеш добре.

Чистота мовлення – це його естетичність, а краса ніколи не втомлює, не набридає, зокрема тому, що вона змінюється відповідно до потреб спілкування.

Отже, чистота мовлення є показником не тільки мовленнєвої і загальної культури вчителя, але і відчуття мови і відчуття міри.

Точність. Точність мовлення – це необхідна умова його адекватного і повного розуміння. Точністю називають мову, якщо значення слів і словосполучень, вжитих в ній, повністю співвідносяться із смисловою і предметною сторонами мовлення. Прагнучи до точності мовлення, вчитель турбується про те, щоб його не зрозуміли неправильно.

Точним можна назвати таке мовлення, коли вжиті слова повністю відповідні їх мовним значенням – значенням, що усталились у мові в певний період її розвитку. «Точність мовлення, – зауважує Б. Головін, – залежить не лише від вибору слів, а й від уміння або невміння автора строго зіставити слово і предмет, слово і дію, слово і поняття» [16, 51]. Точність зумовлюється, по-перше, знанням об'єктивної дійсності, спостережливістю мовця, по-друге, його умінням співвіднести свої знання мови з цією спостереженою дійсністю. Це співвідношення буде тим точнішим, чим глибше і всебічніше пізнаватиметься світ і чим повніше засвоюватимуться ресурси мови, надбані попередніми поколіннями людей. Точність має два значення: по-перше, це вживання у мовленні слів і словосполучень, звичних для людей, які володіють нормами літературної мови, а, по-друге, це оформлення і вираження думки адекватно предметові або явищу дійсності, тобто несуперечність реального предмета і його назви. Це означає, що вчитель повинен постійно прагнути до пізнання і реального світу, і законів, норм мови.

Так, наприклад, у мові діють і традиційно сформовані норми сполучуваності слів (коричневий портфель, але карі очі; відкрити скриньку, але відчинити двері; їздити на мотоциклі, але кататись на ковзанах; здобути перемогу, але досягти успіхів). До лексичних вад, що порушують точність мовлення, належать також і такі:

1.                Вживання в одному реченні спільнокореневих слів(тавтологія). Наприклад: Письменник створив багато цікавих творів (замість створив треба написав); Тоді було організовано молодіжну організацію «Вертеп» (треба створено замість організовано).

2.                Дублювання змісту слів в одному реченні. Наприклад: Шевченко намалював кілька своїх автопортретів (слова своїх і авто- мають одне і теж значення); Зібрано цілу бібліотеку книжок (бібліотека це і є зібрання книжок, тому слово книжок є зайвим).

Точність досягається:

1) знанням предмета мовлення (адже спочатку ми пізнаємо реальний світ, а потім висловлюємося про результати свого пізнання: пізнавальна здатність учителя залежить і від його досвіду, і від набутих знань у тій чи іншій галузі і в мові);

2)                знанням мови, мовної системи усіх її рівнів, оволодінням стилістичними ресурсами, мовними засобами вираження емоційності;

3)                умінням узгодити знання про предмет зі знанням мови (тобто умінням вибрати найточнішу для конкретної ситуації спілкування назву предмета, явища, процесу тощо).

Таким чином, ми переконались, неточне мовлення не досягне поставленої мети, не здійснить потрібного впливу на учня, мішає правильно сприймати навчальний матеріал. Водночас, точність, як комунікативна якість, дуже тісно пов'язана з іншими якостями мовлення і особливо з логічністю.

Логічність. Логічним називається мовлення, яке не суперечить законам логіки, законам мислення. Логічність ґрунтується на чіткій семантичній організації висловлень і на послідовності викладу. Недотримання цих умов ;причиняє логічну неправильність повідомлення, що доволі часто засвідчується і усному мовленні. Наведемо один з прикладів.

Характеризуючи сумлінне ставлення студентки до занять, староста академічної групи сказав: «Тетяна К. завжди брала активну участь на кожному семінарському занятті, про що свідчать її чіткі, повні і правильні відповіді», зрозуміло, що чіткі, повні і правильні відповіді не є свідченням (староста каже: про що свідчать) активної участі студентки на заняттях, адже відповіді на заняттях й участь у семінарських заняттях — різні речі, які не обґрунтовують одна одну. Між ними немає причиново-наслідкових зв'язків. Тому твердження про Тетяну К. позбавлене логіки.

Логічність як ознака культури мовлення формується на рівні «мислення – мова — мовлення» і залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності, знання законів логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної дійсності, тобто перебуває в тісному зв'язку з точністю. А звідси висновок: погане мовлення є передусім свідченням поганого мислення і лише потім поганих знань мови. Отже, щоб навчитися добре висловлювати думки, треба навчитися мислити. Адже істина – це «правильна думка, ідея, правильне відображення об'єктивної дійсності в свідомості людини», а «пізнання істини – це процес адекватного відображення в думці, ідеї, свідомості людини властивостей, якостей, станів, закономірностей явищ, предметів і процесів матеріального світу» [4, 48].

Логічне мовлення формується на основі:

1) навичок логічного мислення, спрямованого і на нагромадження нових і. знань, і на передачу цих знань – іншим;

2)   знання мовних засобів, якими можна оформити думку;

3)   володіння технікою смислової зв'язності, тобто логікою викладу, при якій не виникає суперечностей.

Мовлення логічне, коли:

1) сполучення одного слова з іншим несуперечливе;

2)                слова розташовуються в логічній послідовності, яка відповідна ходові думки і при якій не виникає смислових непорозумінь;

3)                не порушені смислові, структурні, інтонаційні та експресивні зв'язки, яким передається зв'язок несуперечливих суджень.

Отже, логічність – комунікативна якість, яка забезпечує правильне розуміння змісту мови і залежить від способу мислення, рівня знань, у тому числі й життєвого досвіду людини.

Багатство. Багатство мови, її різноманітність розширює можливості мови для передачі відтінків думок і почуттів, забезпечує естетичну сторону мови. Таким чином, багатство мови – якість, яка свідчить про певний рівень мовленнєвої майстерності, про свідоме прагнення урізноманітнити своє мовлення використанням різних мовних і мовленнєвих засобів. Рівень лексичного багатства мови вчителя визначається знанням різних шарів лексики (нейтральної, емоційно-оцінної, синонімів, антонімів, фразеологізмів і т. д.) і, що ще важливіше, умінням використовувати ці знання.

Особливістю мови вчителя є те, що точність слововживання, урахування найменших дрібниць у підборі слів більш важливо, ніж різноманітність використання мовленнєвих засобів у побутовій ситуації. Багатство мови використовується як засіб для більш точного подання учням навчального матеріалу.

За яких умов можна досягти багатства й різноманітності мовлення? По-перше, якщо засвоїти як активний запас якомога більшу частину загальнонародного словника літературної мови; по-друге, якщо виробити навички вмілого, творчого, стилістично обґрунтованого використання різних структур словосполучень і речень; по-третє, якщо оволодіти запасом типових інтонацій, за допомогою яких можна видозмінювати мовлення; по-четверте, якщо постійно прагнути до активної самостійної роботи власного мислення, тобто не допускати лінощів думки; по-п'яте, якщо впродовж життя за характером своєї практичної діяльності потребувати активізації нових засобів мови; по-шосте, якщо вважати одноманітність мовлення неестетичним, а його бідність — неетичним стосовно співрозмовника.

Українська мова багата на синоніми. Наприклад, передають процес говоріння такі слова: говорити, казати, промовляти, проказувати, вимовляти, балакати, мовити, мовляти, повідати, базікати, басити, бесідувати, бубоніти, бурмотіти, верзти, гомоніти, доповідати, мимрити, ректи, прорікати, шепотіти, патякати, шикати, баяти, дейкати, віщати, гавкати, тягти, цідити, виціджувати, карбувати, чеканити, рубати, гриміти, гарчати, видавлювати, видушувати, витискати, хрипіти, скрипіти, стогнати, хлипати, сичати, шипіти та інші. Проте їх треба не тільки знати, але й відчувати, мати мовне чуття, де яке слово вжити.

У своєму мовленні вчителі повинні звертати особливу увагу на фразеологізми, оскільки в них найяскравіше виявляється національна специфіка мови, часто чуємо і читаємо недоречні поєднання слів, що є переважно кальками з російської мови: розбивати намети (потрібно: ставити, напинати намети), бити тривогу (бити на сполох), від зорі до зорі (від світання до смеркання), мутити воду (каламутити воду), прийняти міри (вжити заходів), отримати освіту (здобути освіту), кидатися в очі (впадати в очі), залишати в спокої (давати спокій), лід зрушився (крига скресла), одержувати перемогу (здобувати перемогу) тощо.

Таким чином, джерелами багатства й різноманітності мовлення є лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови, які склалися мовною практикою всіх попередніх поколінь носіїв цієї мови і які збагачуються з розвитком суспільства.

Виразність. Завдання вчителя пробудити інтерес до своєї розповіді, привернути увагу учнів до неї і затримати цю увагу до кінця розповіді. Тому виразність обов'язково повинна бути присутня в мовленні вчителя.

Виразним називається таке мовлення, в якому вираження власного ставлення до предмету чи явища відповідає комунікативній ситуації, а мова в цілому оцінюється як вдала і ефективна. Головна умова виразності – наявність у вчителя свого стилю, свого голосу, своїх почуттів, думок, своєї позиції. Ступінь виразності, засоби для досягнення потрібного ефекту залежать не тільки від індивідуальності вчителя і мовлення учнів, але і від ситуації спілкування.

Виразність – «сама комунікативна» якість, оскільки вона оцінює враження від впливу вчителя на учнів у певних умовах спілкування.

Не може бути людини, котра не могла б навчитись добре говорити. Тим більше не може бути вчителя, який не володіє основними законами і методикою риторики, мистецтва доброго мовлення. Будь-який учитель повинен уміти:

1)                    читати художньо, тобто читати художні тексти напам'ять або за книгою, зберігаючи особливості стилю автора, правдиво і яскраво відтворюючи його творчий задум;

2)                    читати чи промовляти кожен текст відповідно до його стильових і колоритних особливостей;

3)                    виразно розповідати матеріал свого предмета, власні спогади, роздуми, спостереження, враження та ін.;

4) уміти говорити взагалі – вільно, просто (невимушене), доречно, точно, володіти багатством словника, інтонацією.

Учитель – не актор, але ж він – професіонал, і від нього вимагається мистецтво красномовства не в умовах сцени, а в умовах класу. Щоб бути хорошим учителем, треба любити те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш. Професійні знання, контакт з учнями, володіння мовою, почуття міри, необхідності й можливості забезпечать оволодіння мистецтвом виразного, мовлення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6