Курсовая: Підготовка цивільної справи до судового розгляду

ухвала повинна бути винесена не пізніше п’яти днів з моменту надходження

заяви. Встановлення таких стислих строків для вирішення вказаних питань

відповідає загальним цілям господарського процесу: забезпечити правильне і

своєчасне вирішення спорів при мінімальній витраті засобів та часу як

господарським судом, так і учасниками справи.

Об’єм підготовки і характер здійснюваних процесуальних дій залежать від

обставин і складності конкретної справи. Кожен спір має свою специфіку, свої

індивідуальні риси та особливості [12].

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення цивільного спору

суддя згідно здійснює в необхідних випадках наступні дії з підготовки справи

до розгляду:

1) вирішує питання про притягнення до участі у справі іншого

відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

2) виключає з числа відповідачів, яким не була надіслана пропозиція

про врегулювання спору;

3) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться в тому ж

населеному пункті), для уточнення обставин справи;

4) зобов’язує сторони, інші підприємства, установи, організації,

державні або інші органи та їх уповноважені особи виконувати певні дії

(звіряти розрахунки, здійснювати огляд доказів у місці їх знаходження і

т.п.); випробовує від них документи, свідчення, висновки експертів, або

знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;

5) вирішує питання про призначення експертизи;

6) здійснювати огляд і дослідження письмових та речових доказів місці

їх знаходження;

7) вирішує питання про призначення прибуття представників сторін в

засідання господарського суду обов’язковим;

8) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для подання

пояснень по суті справи;

9) вирішує питання про розгляд питання безпосередньо на підприємстві,

в організації;

10) вирішує питання про прийняття заходів з забезпечення позову;

11) здійснює інші дії, спрямовані на забезпечення правильного та

своєчасного розгляду справи.

В ЦКУ зазначається визначений перелік підготовчих дій судді, до того ж більш

організаційного, ніж процесуального характеру. Слід відмітити, що ця стадія

цивільного процесу ще не має концептуального рішення, яке б враховувало

значення принципу змагальності та рівноправність сторін. Між тим підготовка

справи до судового розгляду і її основа – збір доказів – у стані сьогодні

забезпечити рівновагу сил між змагальністю процесу та активністю суду,

згладжувати їх протиріччя.

Перед усім підготовка справи до слухання повинна розглядатися як стадія збору

доказів, в якій суд і може, і повинен проявити активність. Це обумовлено

характером пізнання об’єктивної істини в цивільному процесі, в силу чого

формування бази доказів не може бути передано виключно сторонам.

У відповідності з основними завданнями підготовки справи до розгляду та

особливостями, належними кожній конкретній справі, визначається і коло тих

процесуальних дій, які повинні бути здійснені суддею при його підготовці. За

своїм характером та напрямком всі ці дії можуть бути розділені на наступні

групи:

1. Уточнення обставин, що мають значення для правильного та своєчасного

вирішення усіх спірних питань для розгляду справи.

Для виконання даного завдання суддя здійснює ряд дій.

По-перше, він опитує позивача по суті заявлених ним вимог, з’ясовує у нього

можливі заперечення з боку відповідача. При цьому суддя з’ясовує наявність

інших пов’язаних між собою вимог того чи іншого відповідача, щоб вирішити

питання про поєднання справ для їх спільного розгляду. Або навпаки, суддя

може роз’єднати вимоги, заявлені в одному позові, якщо їх роз’єднаний розгляд

є більш доцільним.

По-друге, в необхідних випадках суддя викликає відповідача, опитує його по

обставинам справи, з’ясовує його заперечення проти позову. Опитування

відповідача також є джерелом формування предмету доказування. Суддя роз’яснює

відповідачу його право заявити зустрічний позов.

По-третє, суддя вправі викликати позивача та відповідача разом, щоб з’ясувати

їх взаємні вимоги, виробити умови мирової згоди.

По-четверте, суддя роз’яснює сторонам їх процесуальні права та обов’язки.

2. З’ясування всіх зацікавлених у вирішенні спору осіб та вирішення

процесі. Як правило, це питання повинно бути з’ясовано суддею при

прийнятті заяви. Однак іноді суддя знову звертається до нього і після прийняття

справи і вносить необхідні уточнення з урахуванням всіх матеріалів, що

потрапили до цього моменту в його розпорядження. Так, суддя повинен перевірити:

- чи належні сторони приймають участь у справі;

- наявність співучасті по справі (обов’язкової та факультативної);

- притягнення третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на

предмет спору;

- сповіщення потенційних третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги

на предмет спору;

- у випадку виникнення процесуального зміни судді вирішує дане питання.

3. Визначення та уточнення предмету доказування, виявлення та витребування

необхідних для розгляду справи доказів.

Щоб виконати це завдання, суддя шляхом вивчення належних до застосування

правових норм, ознайомлення з матеріалами позову, опитування позивача,

відповідача, третіх осіб про обставини справи виявляє докази, які необхідні

для розгляду справи, і приймає заходи до їх збору.

Якщо дії по збору доказів необхідно здійснити в іншому населеному пункті,

суддя дає відповідні доручення суду до місця, де ці дії повинні бути

здійснені.

В процесі підготовки справи суддя може запропонувати сторонам здійснити

вивірку взаємних розрахунків. Необхідність вивірки розрахунків особливо

виникає в тих випадках, коли в документах, наданих сторонами є різні дані, а

розрахунки між сторонами заплутані настільки, що без їх вивірки спір

розглянути неможливо. Результати вивірки розрахунків фіксуються у спільно

складеному акті, який повинен бути підписаний представниками сторін. Цей акт

підлягає дослідженню й оцінці поряд з іншими доказами. Вивірка розрахунків

повинна здійснюватись як шляхом обміну документами, що підлягають перевірці

без звернення представників одної сторони до іншої, так і представниками

сторін, що прибули для участі у розгляді справи.

В необхідних випадках суддя застосовує зходи по забезпеченню доказів. Коло

доказів, які можуть бути забезпечені, не обмежене. В заяві про забезпечення

доказів повинно бути вказано: доказ, про забезпечення якого клопоче особа;

обставини, які можуть бути підтверджені даним доказом; причини, що спонукають

особу звернутися із заявою про забезпечення доказів.

Суддя відмовляє в прийнятті або витребуванні доказів, якщо вони не

відносяться до справи і не мають значення для встановлення фактів. В цьому

знаходить себе правило відношення доказів.

4. Вживання заходів з забезпечення позову.

Забезпечення позову є важливим і передусім дієвим засобом унеможливлення

уникнення недобросовісним контрагентом цивільної відповідальності, а також

ефективним засобом забезпечення реального виконання судового рішення.

Згідно з ЦПК України суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, що

подав позов, або за своєю власною ініціативою вправі вживати заходи з

забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, якщо неприйняття таких

заходів може перешкодити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Ефективність прийняття заходів по забезпеченню позову в стадії підготовки

справи до судового розгляду особливо велика, коли є дані про наміри

відповідача або іншої особи, у якої знаходиться майно, що є об’єктом спору,

приховати його. В стадії підготовки можливо здійснити заміну одного виду

забезпечення позову іншим.

Українське процесуальне законодавство передбачає низку заходів, що можуть

вживатися з метою забезпечення позовних вимог. Зокрема, ЦПК України визначає,

що позов може бути забезпечено: накладенням арешту на майно або грошові суми,

що належать відповідачеві; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються

предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документу, за

яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Ухвала про застосування заходів до забезпечення позову може скасовуватися

судом, що розглядає справу. Але суд не має права скасовувати вжиті заходи до

виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків,

коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших підстав відпала або

змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення

позову (п. 10 Роз’яснення ВСУ від 23 серпня 1994 року № 02-5/611). В іншому

випадку ухвала про забезпечення позову може оскаржуватись, причому подання

скарги не зупиняє виконання ухвали. Доволі часто підставою для скасування

заходів до забезпечення позову стає невідповідність таких заходів обсягу

позовних вимог .

Деякі конкретизовані акти України передбачають більш конкретизовані заходи до

забезпечення позову, що відображають специфіку відповідної сфери діяльності.

Зокрема, ст. 53 Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23

грудня 1993 р. № 3792-XII передбачає такі заходи забезпечення позову у

справах про порушення авторського права і суміжних прав: заборону

відповідачеві, щодо якого є достатні підстави вважати, що він є порушником

авторського права і (або) суміжних прав, вчиняти до винесення рішення чи

ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, передача в

майновий найом, прокат, вивезення на митну територію України та інше,

передбачене цим Законом використання, а також транспортування, зберігання або

володіння з метою введення в цивільний обіг примірників творів, зокрема,

комп’ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм,

відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є

контрафактними.

Новелою українського господарського законодавства стала поява процесуального

інституту “запобіжних заходів”. Підстави вжиття запобіжних заходів

передбачені ЦПК України і полягають в тому, що особа, яка має підстави

побоюватись, що надання потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або

ускладненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна

загроза, має право звернутися до суду із заявою про вжиття запобіжних

заходів до подання позову. Запобіжні заходи включають: витребування доказів,

огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав;

накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжиті запобіжні

заходи.

Слід відмітити, що згідно ЦПК України забезпечення позову допускається на

будь-якій стадії провадження у справі, а відповідно до п. 3 Роз’яснення ВАСУ

від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 “найдоцільніше вирішувати питання

забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду”.

Таким чином, проблема забезпечення позову полягає в тому, що єдиною умовою

застосування заходів до забезпечення позову виявляється достатньо

обґрунтоване припущення, що майно (грошові суми, цінні папери тощо), яке є у

відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись

за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. До того ж

законодавець надає суду можливість оперувати категорією “достатньо

обґрунтоване припущення”, не зазначаючи критерії такої обґрунтованості, що

найголовніше, ЦКУ України не передбачає жодної відповідальності за збитки,

завдані забезпечення позову відповідачеві, за умови необґрунтованості чи

безпідставності позовних вимог.

Таким чином поряд з позитивним нововведеннями до цивільного законодавства

залишився поза увагою інститут забезпечення позову. Встановлюючи

відповідальність за безпідставне застосування запобіжних та тимчасових

заходів, законодавець оминув увагою можливість відшкодування збитків за

безпідставне забезпечення позову, невирішеним лишилося і питання зустрічного

забезпечення позову.

3. Призначення справи до судового розгляду. Повідомлення і виклики суду

Призначення справи до судового розгляду може мати місце лише після того, як

будуть проведені всі необхідні дії по підготовці. Справа вважається

підготовленою, якщо уточнені вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у

справі; встановлено коло фактів, що мають значення для справи; з'ясовані і

витребувані необхідні докази; визначений склад осіб, які беруть участь у

справі; відповідачу вручена копія заяви, а у необхідних випадках і копії

доданих до неї документів; особи, які беруть участь у справі, повідомлені про

місце і час розгляду справи Згідно з положеннями ЦПК України після закінчення

підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу про

призначення справи до розгляду, в якій вказує всі підготовчі дії, проведені у

даній справі, визначає коло осіб, які підлягають виклику в судо­ве засідання,

і встановлює час та місце її розгляду.

Час розгляду справи призначається суддею з урахуванням встановленого законом

для даної категорії справ строку їх роз­гляду. Місцем розгляду більшості

справ є приміщення суду, що прийняв справу до провадження.

Необхідною умовою здійснення правосуддя, своєчасного захисту прав та

інтересів осіб, які беруть участь у справі, є дотри­мання встановлених

цивільним процесуальним законодавством і років розгляду цивільних справ.

Трудові справи повинні бути розглянуті судом у семиденний строк, справ про

стягнення алі­ментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим

ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, у десятиденний строк, всі

інші справи — у п’ятнадцятиденний строк. Строк розгляду справи обчислюється з

дня закінчення підготовки по справі.

Проте в деяких випадках встановлений законом строк роз­гляду справи

обчислюється з дня надходження заяви. Мова йде по-перше, про справи, які

виникають з адміністративно-правових відносин. Так, наприклад, скарги на

неправильності в списках виборців чи в списках громадян, які мають право

брати участь у референдумі, суд повинен розглянути не пізніше трьох днів,

включаючи і день надходження заяви, якщо вона подана не пізніше дванадцятої

години цього дня; скарги на дії органів і службових осіб у зв'язку з

накладенням адміністративних стягнень розглядаються судом не пізніше як у

десятиденний строк з дня їх надходження. Справа про визнання страй­ку

незаконним повинна бути розглянута судом, включаючи стро­ки підготовки справи

до судового розгляду, не пізніше як у семи­денний строк (ст. 23 Закону

України від 3 березня 1998 р. «Про порядок вирішення трудових спорів

(конфліктів)»).

Суд зобов’язаний своєчасно повідомити осіб, які беруть участь y справі, про

день розгляду справи, щоб надати їм можливість підготуватися до участі в

судовому засіданні.

І Судові виклики і повідомлення провадяться повістками, що

• надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам,

представникам громадських організацій і трудових колективів за адресою,

вказаною стороною, цими особами або іншими учасниками процесу.

Повідомлення — це процесуальна дія суду, що адресовані особам, які беруть

участь у справі. За своїм змістом це сповіщення про час і місце розгляду

справи в судовому засіданні. Своєчасне повідомлення осіб, які беруть участь у

справі, а також представників громадських організацій і трудових колективів

про час і місце судового засідання або вчинення процесуальних дій забезпечує

для них можливість особистої участі в судовому засіданні або в проведенні

процесуальної дії. Питання про явку в суд вирішується, як правило, особами,

які беруть участь у справі, громадськими організаціями і трудовими

колективами, які не є стороною в справі.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі, явка в судове засідання

свідків, експертів, перекладачів є обов'язковою, якщо вони викликаються в

суд. Судовий виклик — вимога суду з'явися до суду для здійснення тієї чи

іншої процесуальної дії.

Повістки разом із зворотною розпискою надсилаються рекмендованим листом або

через розсильних. Як виняток, повістка можна видатись на руки стороні або її

представникові з їх згоди для вручення відповідним особам.

Повістка повинні бути завчасно вручена особі, яка викликається, але у всякому

разі не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання.

Страницы: 1, 2, 3