Курсовая: Підготовка цивільної справи до судового розгляду

Курсовая: Підготовка цивільної справи до судового розгляду

Курсова робота з цивільно-процесуального права

Підготовка цивільної справи до судового розгляду

ЗМІСТ

ВСТУП..............................с.2

1. Мета і значення підготовки цивільних справ до судового розгляду.....с.8

2. Зміст і порядок провадження підготовки цивільних справ до судового

розгляду..............................с.10

3. Призначення справи до судового розгляду. Повідомлення і виклики

суду................................с.18

4. Деякі спірні питання процесу підготовці справи до розгляду.......с.22

ВИСНОВОК............................с.27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ

ЛІТЕРАТУРИ.............с.32

ВСТУП

Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства висунула

на перший план права та інтереси громадян. Демократичне суспільство

характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. Але

чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому

акті – Конституції України, без їх правового забезпечення, а також

забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.

В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової

бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені

гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та

іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і

інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві,

регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій

реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту

суб’єктивних майнових та особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних

законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного

процесуального права.

Зокрема ст. 55 Конституції України говорить:

Права і свободи людини захищаються судом

права і свободи від порушень і протиправних посягань

Так зараз проходить конституційна реформа пов’язана з прийняттям нових

нормативно правових актів, а саме: Цивільного, Цивільно-процесуального

кодексів України.

Цими Кодексами встановлюються засоби захисту суб’єктивних прав і свобод

людини особливо відповідальна та ефективна роль належить суду. Демократичні

принципи судового процесу являються захистом від некомпетентності чи можливої

суб’єктивної оцінки відповідних осіб. Для прикладу, в цивільно-

процесуальному законодавстві передбачено, що будь-яка зацікавлена особа

вправі в порядку, встановленому законом, звернутись в суд за захистом

порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого законом інтересу. Сторони в

суді позивач і відповідач мають рівні процесуальні права, незалежно від того,

що позивачем може бути громадянин, а відповідачем орган державної влади в

особі його представника.

Суди розглядають:

справи по спорам, які виникають із цивільних, сімейних, трудових та

кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін в спорі являється

громадянин, за виключенням випадків, коли вирішення таких спорів віднесено

законом для вирішення інших органів;

справи, які виникають із адміністративно правових відносин, перерахованих в

ст.236 Цивільного процесуального кодексу (деякі порушення закону на виборах,

скарги на дії посадових осіб та інші.);

справи окремого призначення, перераховані в ст. 254 Цивільного процесуального

Кодексу (визнання громадянина безвісно відсутнім чи померлим, усиновлення

дітей, встановлення фактів, які мають юридичне значення та інші).

Суди також розглядають справи, в яких приймають участь іноземні громадяни,

особи без громадянства, іноземні підприємства і організації (ст. 24

Цивільного процесуального кодексу).

На арбітражний суд покладено вирішення всіх господарчих спорів, які виникають

між юридичними особами, державними і іншими органами (ст.1 Закону “Про

арбітражний суд”), зокрема, при укладенні, зміні, припиненні і виконанні

господарчих договорів і на інших підставах, а також в спорах про визнання

недійсними акти ненормативного характеру.

Захист прав, які виникають із шлюбно-сімейних відносин, здійснюється судом,

органами опіки і піклування і органами запису актів громадського стану, а

також товариськими судами, трудовими колективами, та іншими суспільними

організаціями у випадках і в порядку, передбаченому законодавством (ст. 6-2

Кодексу законів про шлюб і сім’ю України)

Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах і

районними (міськими) судами (ст.221 Кодексу законів про працю України), при

цьому комісії по трудовим спорам являються первинним органом розгляду

трудових спорів, які виникають на підприємствах, організаціях, крім незначних

випадків (ст.224 Кодексу законів про працю України).

Земельні спори розглядаються виконкомами сільських, селищних, міських Рад,

створюваними ними узгоджуваними комісіями, судом, арбітражним чи третейським

судом в порядку встановленим Земельним кодексом та іншими актами

законодавства України ст. 103 Земельного кодексу України, ст.33

Закону України “Про місцеве самоврядування ”.

Товариські суди розглядають деякі в справи громадян по трудовим відносинам

(порушення трудової дисципліни), сімейним відносинам (невиконання обов’язків

батьками, піклувальника, опікуна - обов’язку по вихованню дітей), житлові

правовідносини (використання допоміжних приміщень).

Можливість застосування судової влади для захисту прав, законних інтересів і

свобод громадян і організацій постійно розширяється, про що свідчить

встановлена підвідомчість суду справ по трудовим, земельним, державним,

адміністративним і фінансовим відносинам.

З проблемою здійснення судовою владою тісно пов’язані питання і здійснення

цивільної процесуальної форми, яка в юридичній літературі не є однакового

визначення. Вона здійснюється з основними принципами цивільного

процесуального права, з цивільним процесом, з порядком діяльності суду і

учасників процесу, розкривається формою процесуальних документів.

Виходячи із діалектичного зв’язку цивільного права з цивільним процесуальним

(єдність змісту і форми), цивільну процесуальну форму в ототожненні з

цивільним судовим провадження можна розглядати умовно, в тому плані, що нею

забезпечується життя (реалізація, захист) цивільного права (зміст), однак

слід мати на увазі, що цивільне судове провадження має свою притаманну йому

зміст і процесуальну форму. Змістом буде діяльність суду і учасників процесу

(дії і правовідносини), а цивільній процесуальній формі – об’єктивне

(зовнішнє) вираження здійснення, закріплення і оформлення відповідної

діяльності, наприклад, діяльність суду по розгляду справи складається із

сукупності дій, направлених на дослідження доказів при допомозі певних

законом засобів доказів. Така діяльність здійснюється з додержанням певному

порядку, по встановленим правилами, в установленій процесуальній формі

судового засідання, безпосередньо, усно, тобто процесуальні дії здійснюються

в певній процесуальній формі і фіксуються в певних процесуальних документах.

Право на захист (для позивача) – це право на звернення до юрисдикційного

органу з вимогою про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права.

Право на захист (для відповідача) – це використання ним процесуальних і

матеріально-правових засобів для відстоювання своєї правоти, своїх

інтересів. Захист відповідача проти позову являє собою оспорювання тих

обставин (в широкому значенні цього слова), які зробили для позивача можливим

зверненням з позовом до суду. Як справедливо вказувалося в нашій літературі,

проблема права на захист у загальнотеоретичному плані звичайно зводиться до

питання про право на позов.

У науці цивільного процесуального права одним з найбільш спірних питань є

питання про право на позов.

У процесуальному значенні право на позов — це право на порушення судової

діяльності. У матеріально-правовому значенні – це право на задоволення позову.

Дія цивілістів позов важливий як засіб здійснення права. Для процесуалістів як

засіб порушення процесу[1]. Чітке

розуміння поняття права на позов дозволяє нам уявити і побудувати конструкцію

захисту відповідача проти пред'явленого до нього позову.

Відомо, що захист проти позову може здійснюватися у вигляді заперечення,

шляхом пред'явлення зустрічного позову[2].

Заперечення як засіб захисту полягає в тому, що відповідач просто не визнає,

заперечує заявлену до нього вимогу позивача.

При запереченні позовних вимог обов'язок доказу обґрунтованості позову лежить

на позивачі[3]. Якщо ж відповідач, не

обмежуючись простим запереченням позову, наводить мотиви свого заперечення, то

це вже буде заперечення проти позову. У своїх запереченнях відповідач може

посилатися на фактичні обставини, які підтверджують відсутність у позивача

спірного права. Він також може заперечувати проти своєї відповідальності за

позовом, посилаючись на юридичні обставини. Обов'язковість доказу цих обставин

покладається на відповідача.

Отже, заперечення проти позову — це пояснення відповідача з приводу

правомірності виникнення і розвитку процесу, проти заявлених вимог позивача

по суті Як вже відзначалося вище, право на позов включає у себе дві

сторони: право на пред'явлення позову і право на задоволення позову. З

врахуванням цього слід розрізняти: процесуальні заперечення відповідача і

заперечення матеріально-правові.

Отже, судове провадження в суді для досягнення його мети повинно

здійснюватись таким чином, щоб забезпечити його правильний та своєчасний

розгляд і вирішення, яке багато в чому залежить від проведення належної

підготовки його до судового розгляду. Стадія підготовки безпосередньо настає

після прийняття заяви, тобто порушення по справі, і є обов’язковою по кожній

справі, яка б проста вона не здавалась.

1. Мета і значення підготовки цивільних справ до судового розгляду

Законність і обґрунтованість судового рішення, швидкість розгляду цивільної

справи значною мірою залежать від повноти її підготовки до судового розгляду.

Тут закладається основа успішного вирішення судом спору про право чи іншої

правової вимоги. В постанові Пленуму Верховного Суду Украї­ни від 5 березня

1977 р. № 1 із змінами на 25 травня 1998 р. «Про підготовку цивільних справ до

судового розгляду» підкреслено, що підготовка справ до судового розгляду —

важлива самостійна стадія цивільного процесу, метою якої є забезпечення

правиль­ного і своєчасного вирішення цивільних справ. Підготовка кож­ної

цивільної справи до розгляду в судовому засіданні, незалеж­но від її

складності, є обов'язковою і повинна бути проведена в строки, передбачені ст.

146 ЦПК.[4] Підготовка справи до судового

розгляду є обов'язковою і при новому розгляді справи після ска­сування раніше

постановленого рішення.

Належно проведена підготовка справи до судового розгля­ду має значення для

якісного вирішення цивільних справ. Недо­оцінка значення цієї стадії процесу,

формальне ставлення до неї призводить до відкладення розгляду справи,

тяганини, а нерідко і до постановляння необґрунтованих рішень.

Підготовка справи до судового розгляду починається після прийняття заяви

суддею і продовжується до призначення справи до розгляду (статті 143,147

ЦПК). Не можна визнати правильним здійснення підготовчих дій (збирання

доказів, призначенні експертизи тощо) до порушення справи, оскільки це

суперечити.

Підготовка цивільної справи до судового розгляду бути процесуальне оформлена,

хоча прямої вказівки ЦПК немає. Однак підготовчі дії в окремих випадках можна

намічати і під час прийняття заяви до провадження суду, на що звернув увагу

Пленум Верховного Суду України. У постанові “Про практику застосування судами

процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій

інстанції» від 21, 1990 р. № 9 із змінами на 25 травня 1998 р. Верховний Суд

нив, що при постановлені ухвали про прийняття заяви і порушення справи суддя

крім статей 5, 136 ЦПК керується цього Кодексу, якщо в ухвалі зазначається

про процесуальні дії, які слід провести при підготовці справи до судового

розгляду. Разом з тим про процесуальні дії, що підлягають здійсненню в

порядку підготовки справи до судового розгляду, правильніше було б зазначати

суддею в самостійній ухвалі про підготовку справи до судового розгляду без

повідомлення осіб, які участь у справі. Постановляючи ухвалу про підготовку в

суддя повинен керуватися ст. 232 ЦПК, в якій закріплено, що питання, зв'язані

з рухом справи в суді першої інстанції, вирішуються мотивованими ухвалами.

2. Зміст і порядок провадження підготовки цивільних справ до судового розгляду

Судове провадження в суді для досягнення його мети повинно здійснюватись

таким чином, щоб забезпечити його правильний та своєчасний розгляд і

вирішення, яке багато в чому залежить від проведення належної підготовки його

до судового розгляду. Стадія підготовки безпосередньо настає після прийняття

заяви, тобто порушення по справі, і є обов’язковою по кожній справі, яка б

проста вона не здавалась [12; С.12 – 13].

Таким чином, підготовка справи до суду – самостійна обов’язкова стадія

господарського процесу, що проводиться судом по кожній справі після її

порушення з метою правильного розгляду та вирішення спору у встановлені

процесуальним законом строки.

Мета даного етапу судочинства – створення умов, спрямованих на забезпечення

правильного і своєчасного вирішення спору.

Завданнями підготовки справи до судового розгляду є: а) уточнення позовних

вимог і обставин, що знаходяться в основі позову; б) визначення характеру

правовідносин сторін і, відповідно, потенційного кола нормативних актів, які

повинні будуть застосовуватись при порушенні спору; в) визначення можливого

кола осіб, що приймають участь у справі; г)визначення кола доказів,

необхідних для порушення спору по суті, і забезпечення їх подання до моменту

початку розгляду; д) сповіщення зацікавлених осіб про час та місце розгляду

[6; С.35].

Стадія підготовки має виключно важливо значення для успішного здійснення

судового розгляду і, відповідно, досягнення кінцевого результату судочинства

– прийняття обґрунтованого, законного і правильного рішення. Як показує

практика вирішення справ господарськими судами, саме недостатня підготовка

справи у більшості випадків і є причиною неодноразової відміни її розгляду,

дає законну можливість затягування процесу особам, зацікавленим в цьому,

нерідко призводить до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, що,

зменшує в свою чергу авторитет правосуддя і держави в цілому, від імені якої

здійснюється правосуддя.

Особи, що приймають участь у справі, покликані сприяти ефективній підготовці

справи до судового розгляду. Це випливає з принципу змагання, з прав та

обов’язків сторін та інших осіб, що приймають участь у справі надавати докази

або зазначити місце їх знаходження, із зобов’язання сумлінно користуватися

всіма наданими їм процесуальними правами. Звернення громадян, особливо якщо

вони носять процесуальний характер (наприклад, клопотання), повинні бути

достатньо вмотивованими [].

До підготовки справи суддя приступає з моменту її надходження до

господарського суду. При цьому головною особливістю господарського процесу є

те, що всі питання, пов’язані з порушенням справи, підготовкою її до

розгляду, визначенням часу та місця розгляду справи, оформляються в одному

акті – ухвалі про порушення провадження по справі (ст. 64 ГПК України). Дна

Страницы: 1, 2, 3