Курсовая: Правова держава

плюралізм - відмітна ознака правової держави. Без такого плюралізму воно

просто немислимо. Функціонуючи в умовах такого плюралізму, різноманітні

соціальні сили в особі своїх політичних організацій ведуть боротьбу за владу в

державі цивілізованими методами, у чесному політичному протиборстві зі своїми

супротивниками. Ідеологічний плюралізм забезпечує їм можливість вільно

викладати свої програмні установки, безперешкодно проводити пропаганду й

агітацію на користь своїх ідеологічних концепцій.

[21]

Політичний і ідеологічний плюралізм є вираженням і уособленням демократизму

товариства, дозволяє кожному його члену самому вирішувати питання про свою

схильність до тієї або іншої політичної організації, і ідеологічної

упередженості. Звідси стає зрозумілим, чому держава не повинна нав'язувати

суспільству якусь одну ідеологію або створювати перевагу для тієї або іншої

політичної організації.

Усі права і свободи, перераховані в Декларації, повинні бути реально забезпечені

в державі. Це досягається насамперед прийняттям і проведенням у життя

різноманітних законодавчих актів, що закріплюють їх у відповідній сфері

суспільних відносин. У числі міжнародних документів про права людини також

варто зазначити Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Міжнародний

пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенцію про права дитини.

[22] Щодня у світовому співтоваристві відбуваються масові порушення прав і

свобод людини - це злочини геноциду, різноманітні засоби расової дискримінації,

злочини апартеїду, військові злочини, а також злочини проти людства.

Взаємні обов'язки і відповідальності особистості і держави. Соціальна і

юридична захищеність особистості

5.1. Взаємні обов'язки особистості і держави

Взаємні права й обов'язки держави й особистості складають одну з ознак правової

держави. Держава й особистість взаємопов'язані і взаємозалежні: держава не

може існувати без особистості, а особистість - без держави. Правова держава

забезпечує особистості захист її прав і свобод, захист від антисоціальних

елементів, надає можливість брати участь у громадському житті країни.

Особистість забезпечує державі її існування, розвиток і процвітання. У

правовій державі саме особистість є основою усього, а свобода і незалежність

особистості стоять на першому місці в системі цінностей держави. При цьому

варто пам'ятати, що свобода в правовій державі це не свобода робити те, що

хочеться, а свобода робити те, що може і повинно піти на користь суспільству і

державі. Свобода в правовій державі - це усвідомлена необхідність, вона

обмежується самими людьми, щоб дати таку ж ступінь свободи й іншим людей. В

сутності в правовій державі основною ідеєю існування людини повинен стати

“розумний егоїзм” - я роблю те, що я хочу робити але при цьому мої справи не

повинні шкодити іншим людям. Свобода в правовій державі є обмеженою тільки для

того, щоб усі люди змогли нею скористатися. У правовій державі повинний

обов'язково дотримуватися принцип формальної рівності - усі рівні перед

законом. Дотримання цього принципу веде до обмеження свободи одних для того,

щоб нею змогли скористатися інші. “...Де немає принципу формальної рівності,

там немає і права як такого. ”[23]

А де немає права, там не може існувати і правова держава.

Правове положення і взаємовідносини всіх суб'єктів суспільного, політичного і

державного життя повинні бути чітко визначені правовими законами, захищені і

гарантовані всією конструкцією правової державності. Якщо не визначене

правове положення хоча б одного суб'єкта не визначене або визначено не чітко,

те це створює поле для зловживань, ігнорування правових основ, а якщо правові

основи ігноруються в одній ланці, вони негайно порушуються й в інших ланках.

5.2. Соціальний захист особистості.

Панування права вимірюється ступенем розвиненості і гарантованості свобод

особи, юридичним характером її взаємозв'язків із суспільством і державою.

Основним гарантом свобод особи є держава, але тому що держава поняття

абстрактне, то вона знаходить своє вираження в чиновницькому апараті.

Відповідно, фактично свободи особи захищає бюрократичний чиновницький апарат,

що зовсім не зацікавлений у цьому. Користуючись правом захисту свободи

людини, апарат може привласнити собі більшу свободу, ніж йому належить по

Конституції. Для стримування апетитів чиновників і для більш ефективного

захисту прав людини необхідно залучати суди, що повинні складатися з

представників самого народу. Тоді буде виключатися сама можливість

домовитися між різними гілками бюрократичного апарата. Тільки суд,

заснований на представництві в ньому народних виборних, може захистити

громадян від чиновницької сваволі і зберегти їхні права і свободи.

Особистість, крім цього, повинна бути соціально захищена, і перше місце в

соціальному захисті особистості повинно належати державі. Саме держава

повинна забезпечувати особистості пенсійний утримання по старості або по

інвалідності, право на працю і на відпочинок, на безкоштовне медичне

обслуговування й освіту. При цьому не заперечується, що усе те ж саме можуть

здійснювати і комерційні або інші структури. Тобто фірма може за свій

рахунок надати своїм службовцям можливість відвідувати поліклініку або

виплачувати пенсію по інвалідності.

Становлення правової держави в Україні.

Наша держава, Україна , теж встала на цей тернистий шлях формування правової

демократичної держави . В зв’язку з цим перед нею постає комплекс проблем

пов’язаних із необхідністю теоретичної розробки й практичного вирішення

невідкладних завдань щодо формування суспільства .

Важливим критерієм якості теоретичного підгрунття реформ у політико-правовій

галузі є дієвість зв’язку між потребами сьогодення і станом науки, яка має

бути здатною не лише механічно відбивати емпіричні реалії, а й робити

прогнози і в цьому певною мірою “випереджати “ дійсність . Оскільки програма

побудови правової держави розрахована на майбутнє , а майбутнє в основному

визначається минулим, то підходи до створення української моделі правової

держави, визначення шляхів до її утвердження треба шукати в минулому і

сучасному стані національних державно-правових структур і країни в цілому .

Світовий досвід практичного розв’язання проблем, пов’язаних із державно-

правовим будівництвом , показує , що не існує якогось єдиного , усталеного ,

класичного зразка правової держави . Натомість функціонують її історично

посталі – національні чи регіональні – моделі. Але , незважаючи на цю

обставину , аналіз умов діяльності та механізму функціонування абстрактної

моделі корисний тим , що він подає узагальнену ідеально-типову конструкцію ,

з якою доцільно зіставляти реалії державного буття , визначаючи відмінність

між бажаним та реально досягнутим , причини розбіжностей та шляхи їх усунення

. До того ж, порівняльно-юридичний метод відкриває широкі можливості для

порівняння на теоретичному рівні реального державно-правового статусу різних

країн у межах одного історичного періоду .

Таким чином , об’єктивно між теоретичною моделлю правової держави і реально

діючими державно-правовими механізмами існують певні суттєві відмінності .

Важливим корелятом між теоретичною моделлю та її реальним прототипом є

людський чинник у багатьох його вимірах ( притаманна кожному соціуму

ментальність , рівень правосвідомості , історичні традиції тощо ) .

Поряд із національно-історичними особливостями , змінами темпів розвитку не в

останню чергу при створенні правової держави в Україні має враховуватися й

одна загально-соціологічна закономірність , визначена І.С. Нарським : “

сукупні результати діяльності людей не збігаються , і при тому суттєво , по-

перше , з їх сподіваннями і , по-друге, з деякими “вищими цілями “

історичного процесу або взагалі магістральною лінією розвитку історії “.

Згодом ідея невідповідності отриманих результатів поставленим цілям ,

ідеалам була розвинута Гегелем у цілісну історіософську концепцію , головна

теза якої полягає в тому , що “ в загальній історії дії людей призводять

певною мірою взагалі не до тих наслідків, яких вони прагнули і на які вони

розраховували , а до результатів несподіваних і небажаних “.

У практиці соціалістичного будівництва в СРСР ця думка здобула блискуче

підтвердження , проявившись у кричущій невідповідності цілей , проголошених

Будівничими нового суспільства , і засобів , обраних ними для досягнення цих

цілей Ю Тенденцію ціннісного розходження мети і засобів її досягнення у

практиці більшовизму помітив один із перших послідовних критиків

марксистської теорії М.Бердяєв, який вважав неприпустимим нехтування правами

і свободами людини як одного із принципів правової держави в ім’я примарного

“ світлого майбутнього “.

Щоб уникнути повторення пройденого , слід дотримуватися щонайменше двох

важливих засад:

-визначення мети , ідеалу суспільного і державно-правового розвитку , його

деталізація мають бути виваженими і вільними від утопічної творчості;

-узгодження та досягнення гармонії феноменологічної й конструктивної парадигм

державно-правового розвитку.

Для розробки стратегії виходу з кризи і повноцінного розвитку дуже важливо

також правильно оцінювати свій і чужий досвід виживання і поступу. Одні

пропонують нам забути про свій досвід і цілком покладатися на досвід інших

країн. Інші наголошують на досвіді розвитку нашої країни. Треті пропонують

взагалі відкинути наше минуле і сміливо експерементувати із сучасним і

майбутнім. Кожна з цих позицій має свої плюси і мінуси. Останнім часом

висловлювалися численні і багато в чому слушні зауваження з приводу того , що

в наших умовах західні моделі не діють. Справді, механічна трансплантація

будь-якої теорії не непідготовлений для цього грунт в якісно інші соціально-

історичні умови неминуче призводить, як засвідчує історія , або до

органічного відтворенням суспільством чужої для нього теорії , або до

насильницького її впровадження “ згори “.

З огляду на це побудова правової держави в Україні повинна визначатися в

першу чергу тенденціями її власного поступу, рівнем “готовності “ як

суспільства , так і кожного громадянина до цих змін. Варті пильної уваги

слова К.Маркса про те , що теорія втілюється в кожному народові лише

настільки, наскільки вона є здійсненням його потреб. Отже, задля втілення

якоїсь теорії необхідно , щоб її ідеями перейнялися широкі кола

громадськості. Щоб правова держава стала дійсністю в Україні, варто

цілеспрямовано й наполегливо працювати над правовою освітою , розвитком

правової культури населення, не забувати власні здобутки в цій галузі й

ознайомитися із зарубіжним досвідом, прищеплюючи все корисне й повновартісне.

Висновок

Резюмуючи усе вищесказане, потрібно відзначити що права людини - це цілісний

орієнтир, що дозволяє застосовувати «людський вимір» до держави, права,

етики, моралі. Права і свободи людини є деяким нормативним виміром її

соціально культурної діяльності. Більш того, вони виступають як одна з

найбільших культурних цінностей.

При вивченні теорії прав людини неминуче її перетинання з багатьма

дисциплінами: історією і теорією держави і права, усіма галузевими і

процесуальними юридичними науками.

Таким чином, спираючись на міжнародне гуманітарне право, можна відзначити, що:

· Права людини - вища цінність, їх повага і

дотримання - обов'язок держави.

· Забезпечення прав і свобод несумісне з

дискримінацією по будь-якому принципу.

· Здійснення прав і свободи людини не повинно

порушувати права і свободи інших осіб.

· Основні права і свободи повинні бути єдині на всій

території держави.

· Особисті, економічні, політичні, соціальні,

культурні права рівноцінні, у єдиній системі цих прав немає ієрархії.

· Колективні права невід'ємні від прав індивіда,

вони не повинні суперечити індивідуальним правам, обмежувати правовий статус

особистості

· Права людини можуть бути обмежені законом тільки в

тому випадку, якщо є пряма погроза державної і суспільної небезпеки, здоров'ю

і моральності населення, права і закони інших осіб.

Нині ми стоїмо біля витоків процесу створення правової держави , для якої

головним є захист особи, свободи і прав людини, у тому числі національних

меншин, додержання законів і державності. Характер цієї держави мають

визначати такі принципи:

1) верховенство закону в усіх сферах соціального життя;

2) обов’язковість закону для всіх державних органів, громадських

організацій, офіційних осіб і громадян;

3) захист і гарантії свободи особи, її прав, інтересів, честі й

гідності;

4) взаємна відповідальність особи і держави;

5) контроль і ефективний нагляд держави за додержанням законів та

інших нормативних актів.

Здійснення усіх накреслених заходів, спрямованих на побудову правової держави

, стане для цивілізованого світу ще одним доказом прагнення України до

втілення в життя принципів гуманізму і демократії , найвищою метою якої є

забезпечення прав і свобод людини, основою нашої державності.

Література

1. Аристотель. Политика. -М., 1911.

2. Монтескье Ш.Л. Избранные произведения. — М.: Политиздат, 1955.

3. Конституція України.

4. Гуменюк А.Р. О едином правовом пространстве как условии

формирования правового государства. - М., 1994

5. Фаткуллин Ф. Н. Основные учения о праве и государстве.: Учебное

пособие. – Казань: Изд. КФЭИ, 1997.

6. Хропонюк В. Н. Теория государства и права.: Учебное пособие для

высших учебных заведений . – М. 1995.

7. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. - С-Пб., 1995

8. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко.

М., 1996

9. Комаров С. А. Общая теория государства и права: Учебник. – М.:

Юрайт, 1997

10. А. Б. Венегеров. Теория государства и права: Часть 1. Теория

государства. – М.: Юристъ, 1995.

11. Макаров О.В. Соотношение права и государства. –С-Пб., 1995.

12. Общая теория государства и права: Учебник./ Под ред.

В. В. Лазерева. – М.: Юристъ, 1996

13. Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство :

Введение в теорию. - М., 1993.

14. В.Н. Лазарев. Общая теория права и государства. М. 1994.

15. Конституционное право зарубежных стран. Учебник.М.1995.

16. Дробязко С.Г. Роль законодательства в создании материально-

технической базы коммунизма. Минск, 1971.

17. Туманов В.А. Права человека и исполнительная власть. //

Советское государство и право. 1990. № 2.

18. Нерсесянц В.С. Правовой характер взаимоотношений личности, общества и

государства // Социалистическое правовое государство: проблемы и суждения.

М., 1989.

[1] Аристотель. Политика. М., 1911. — С. 155.

[2] Монтескье Ш. Избранные сочинения. М., 1955. — С. 289.

3 Кант И. Сочинения. Т. 4. Ч.2. — С. 233.

[3] Конституція України. — Ст. 1.

[4] Т. А. Гуменюк - О едином

правовом пространстве как условии формирования правового государства.

М.1994.С.32

[5] Фаткуллин Ф. Н. Основные учения

о праве и государстве: Учебное пособие. – Казань: Изд. КФЭИ, 1997.С.45

[6] Хропанюк В. Н. Теория

государства и права.: Учебное пособие для высших учебных заведений . М.

1995.С.78

[7] Спиридонов Л.И. Теория государства и права. СПб., 1995.С.89

[8] Теория государства и права. Курс

лекций / Под ред. М.Н.Марченко. М., 1996.С.96

[9] Комаров С. А. Общая теория

государства и права: Учебник. – М.: Юрайт, 1997.С.126

[10] А. Б. Венегеров. Теория

государства и права: Часть 1. Теория государства. – М.: Юристъ, 1995.С.123

[11] Теория государства и права.

Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко. - М., 1996.С.150

[12] Макаров О.В. Соотношение права и государства 1995.СПб.С.145

[13] Там же. С.356

[14] Общая теория государства и

права: Учебник./ Под ред.

В.

В. Лазерева. – М.: Юристъ, 1996.С.187

[15] Фаткуллин Ф. Н. Основные

учения о праве и государстве.: Учебное пособие. – Казань: Изд. КФЭИ, 1997.

[16] Хропонюк В. Н. Теория

государства и права.: Учебное пособие для высших учебных заведений . – М.

1995.С.153

[17] Четвернин В.А.

Демократическое конституционное государство : Введение в теорию. - М., 1993.

С.135

[18] .В.Н. Лазарев. Общая теория права и государства. М. 1994 г.С.247

[19] Конституционное право зарубежных стран. Учебник.М.1995.С.203

[20] Дробязко С.Г. Роль

законодательства в создании материально-технической базы коммунизма. Минск,

1971. — С. 70.

[21] Туманов В.А. Права человека и

исполнительная власть. // Советское государство и право. 1990. № 2.

[22] Теория государства и права.

Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко. - М., 1996.

[23] Нерсесянц В.С. Правовой

характер взаимоотношений личности, общества и государства // Социалистическое

правовое государство: проблемы и суждения. М., 1989.

Страницы: 1, 2, 3, 4