Курсовая: Права і обов'язки сторін, що беруть участь в цивільному процесі

здійснення входять повноваження пов’язані з розпорядженням сторонами

матеріальними правами і процесуальними засобами їх захисту, відносяться:

пред’явлення позову та зустрічного позову, заяви, скарги, певного характеру

і об’єму позовних вимог і заперечень; можливість їх змін; відмова від позову;

визнання позову, заключення мирової угоди.

По своєму характеру принцип диспозитивності являється специфічним галузевим,

тому що в цивільному процесі сторони можуть вільно розпоряджатись предметом

судового провадження (спірним матеріальним правом ) і процесуальними

засобами, тобто, своїми діями на рух процесу.

Разом з тим за судом зберігається право контролю за деякими розпорядчими

діями сторін: наприклад, за заключенні мирової угоди або визнання

відповідачем позову. Суд контролює ці дії з тим, щоб вони не протирічили

закону і не порушували права інших (крім сторін) осіб.

Усність судового провадження

особами, які беруть участь у справі, прискорює процес розгляду справи.

Разом з тим при усній формі легше к онтролювати діяльність суду особами,

які беруть участь в справі.

Згідно ч. ст.160 ЦПК України розгляд справи проходить усно. Це означає, що

весь процесуальний матеріал (факти і докази), які використовуються судом при

розгляді справи, повиннні бути викладені в судовому засіданні в усній

формі .Усно повинно бути викладені роз’яснення сторін і покази інших

учасниуів процесу; всі письмові матеріали (письмові заяви сторін, позовні

заяви, письмові докази, письмові заключення експерта і т.д.) обов’язково

повинні зачитуватись в судовому засіданні. Усно задаються питання членами

суда і членами суда і особами які беруть участь у справі, постанови суду

обов’язково зачитуються. Вищевикладене дає висновок зробити висновок, що

найбільш повно принцип усності виражений в нормах, які регулюють судовий

розгляд: відкриття судового засідання і оголошення про те те, яка справа

розглядається; роз’яснення обов’язків перекладачу, прав і обов’язків осіб,

які беруть участь у справі та інш.

Безпосередність у дослідженні доказів.

Контакти суду з учасниками процеса передбачає як усну форму повідомленого

процесуального матеріалу, так і безпосередність його сприйняття судом. Тільки

при цій умові він буде правильно зромілим і зможе визвати у потрібних

випадках відповідну реакцію зі сторони суду у формі продовжуючого

спілкування з учасниками процеса.

У відповідності з ч.1 ст.160 ЦПК суд першої інстанції при розгляді справи

зобов’язаний безпосередньо досліджувати докази по справі: заслухати

роз’яснення сторін, які беруть участь по справі, покази свідків, заключення

екперта, ознайомитись з письмовими доказами, оглядати письмоивх доказів.

Принцип безпосередності по своєму характеру має дві сторони: суб’єктвну та

об’єктивну.

З суб’ктивної сторони безпосередність заключається в тому, що суд першої

інстанції при розгляді справи обов’язково особисто (тобто безпосередньо)

досліджуватиме докази по справі: заслуховування роз’яснення сторін, які

беруть участь у справі, показів свідків, висновків експертів, ознайомиться з

письмовими доказами, огляду речевих доказів. З об’єктивної

сторони докази повинні бути, як правило, взяті із першоджерела, безпосередньо

відображаючи достовірними цими факти.

Застовування принципу безпосередності важливо перш за все у відношенні

усного матеріалу, роз’яснень сторін, показів свідків, які повинні бути

вислухані і допитані саме судом. Але не менше значення має дотримання

безпосередності і при дослідженні письмових документів, а також при огляді і

дослідженні речевих доказів. Принцип безпосередності, передбачений в ст. 160

ЦПК, відноситься до доказової діяльності суду, направленої на встановлення

фактів, необхідних для розгляду справи.

Зміст принципу складається із слідуючих положеь:

· суд зобов’язаний вирішити лише на тих доказах, які були досліджені

їм публічно в судовому засіданні, так як тільки в цьому випадку може буди

обгрунтованим;

· при дослідженні обставин справи суд повинен отримати інформацію із

безпосереднього джерела. Саме при умові безпосереднього особистого

сприйманняя необхідних суду відомостей може бути забезпечена об’єктивність

рішення;

· суд повинен прагнути до використанняя так званих первісних доказів

які утворились під впливом безпосередніх впливів певних фактів.

Наявність перерахованих фактів обумовлено тим, що різні фактичні дані можуть

стати судовими доказами тільки при використанні їх на основі принципу

безпосередності. З врахуванням цього законодавець

встановив в ЦПК чіткий порядок дослідження справи в судовому засіданні

Але як би важко не здійснювався принцип безпосередності, не у всіх випадках

надається можливість його дотримання. Тому цивільно-процесуальний кодекс

передбачив можливість встановлення деяких винятків із дії даного принципу,

виходя з того, що безпосередність в цих випадках буде дотримана.

Одним з умов, забезпечуючих дію принципу безпосередності, являється правило

про незмінність складу суду. У відповідновсті з яким кожна справа від початку

і до кінця повинна бути розглядатись одним і тим же складом суду. Якщо будь-

хто із суддів буде позбавлений можливості продовжувати участі в судовому

розгляді, він замінюються іншим суддею і розгляд справи починається з

початку.(ст. 22 ЦПК ). В протилежному випадку виявилось би, що новий суддя не

ознайомлений з обставинами справи безпосередньо.

Безперервність судового розгляду

Сприйнятий в процесі матріал повинен бути збережений у свідомості як суддів

так і в учасників процесу, спостерігаючих за ходом процесу в залі

засідання. Тільки при дотриманні цієї умови процесуальний матеріал по

цивільнісй справі виявиться цілісним, здатним служити загальній оцінці.

Принцип безперервності судового розгляду, має велике значення для формування

внутрішніх переконань,сконцентровуючи увагу судді на одній справі,

забезпечуючи врахування судом всіх його обставин, правильну кваліфікацію

правовідносин і винесення законного і мотивованого рішення.

Судове засідання по кожній справі, включаючи винесення рішення проходить

безперевно, тобто суд почав слухання справи, доводить його до кінцевого

розгляду. Розгляд суддями інших цивільних справ не допускається. Судді не

вправі розглядати одночасно декілька справ. Це негативно відображиться на

встановленні об’єктивної істини по справі, так як розсіюється увага судді,

заважає аналізу, оцінці доказів.

Судове засідання по кожній справі повинно проходити безперервно, крім часу,

визначеного для відпочинку. Тривалість перви судового засідання визначає суд

в залежності від тих чи інших обстваин.

Оголошення перерви суд може не тільки для відпочинку, але й для деяких інших

цілей:

1. Якщо сторони заперечують проти одноособового розгляду справи ;

2. Якщо суд прийняв рішення допитати свідків, вони можуть являтись в

судове засідання лише через деякий час, але в той же день;

3. Якщо учасникам процесу необхідно підготуватись до дебатів.

Порушення безперервності процесу може привести до того, що безпосередність

сприйняття суддями доказів буде послаблено емоціями, отриманими під час

слухання нової справи. Пооорушення безперервності процесу в значній мірі

понижує його виховне значення. Розглянувши цивільну справу під час обідньої

перерви, оголошеного при слуханні іншої справи, являється порушенням принципу

безперервності процесу і у зв’язку з цим- мотивованої відмови до відміни

судового рішенння.

Дія принципа безперервності потребує, щоб судове рішення виносилось після

закінчення розгляду справи, суд видаляється для винесення рішення в нарадчу

кімнату і повинен скласти повну мотивоване рішення , відповідаюче по змісту

всім вимогам закону. Однак у виняткових випадках при розгляду особливо важких

справ суд вправі відкласти складання мотивованого рішення на строк не більше

трьох днів (ст.199 ЦПК). При цьому резолятивна частина рішення повинна бути

оголошена в тому ж засіданні, в якому закінчилось судовий розгляд.

Детальне дотримання судами принципів цивільного процесуального права в

цивільному судовому провадженні являється гарантією вірного розгляду і

вирішенню цивільних справ.

5.Поняття принципа процесуального рівноправ’я сторін.

Одним із керуючих положень цивільного процесуального права, закріплючого

однакові можливості здійснення і захист прав сторін в цивільному процесі і

виключаючи будь-які переваги у цьому відношенні одної сторони перед іншою,

одних осіб, які беруть участь в справі, перед іншими, являється принцип

процесуального рівноправ’я, тобто таке нормативно-керівне начало, яке

забезпечує сторонам рівне процесуальне положення перед судом при здійснення

правосуддя.

Цей принцип відноситься до специфічних (функціональних) принципів цивільного

процесу, яке характеризує діяльність судів по розгляду і вирішенню цивільних

справ і базуючому на більш загальному організаційно-функцональному чи

конституційному принципу рівності громадян перед законом і судом. Одночасно

він являється і виявом останнього в цивільному судопровадженні.

Конституційний принцип рівності громадян перед законом і судом нормативно

закріплює загальну рівність громадян у всіх областях- політичному,

економічному, соціальному і культурному житті, тобто принцип соціальної

справедливості у чіткій відповідності з яким повинні будуватись суспільні

відносини.

Здійснення правосуддя на основі рівності всіх громадян перед законом означає

застосування судом норм єдиної системи права однаково по відношенню до всіх

громадян. Недопустимі також винятки судом тих чи інших положень закону під

виглядом яких-таки особистих чи соціальних розбіжностей громадян, по

відношенню до яких і ведеться судовий процес. Суд виходячи з даного принципу,

вирішує конкретну цивільну спрву з врахуванням того, що всі закони і інші

нормативні акти в рівній ступені обов’язкові.

Рівність громадян перед судом означає, що розгляд судом та вирішення справ

всіма судами і у відношенні всіх громадян здійснюється в одному і тому ж

порядку, незалежно від расової та національній приналежності, соціального та

службового, майнового стану релігійних переконань позивача, відповідача та

інших осіб, які беруть участь у справі.

Найбільш повно принцип процесуального рівноправ’я проявляється у позовному

провадженні.

Як відомо, для позовного провадження характерно:

· наявність правової вимоги, яка випливає із порушеного чи оспореного

права і підлягає до розгляду в повному порядку встановленому законом

(наявність позову)

· наявність спору про право;

· наявність двох сторін з протилежними юридичними інтересами яким

представлені широкі можливості по захисту своїх прав і законних інтересів у

виникнувшій суперечності[13]

Отже: в позовному провадженні, найбільш яскраво проявляється три

специфічних (функціональних) принципа цивільного процесу - диспозитивності,

змагальності та процесуального рівноправ’я сторін. Ці принципи знаходяться в

тісному взаємозв’язку. Диспозитивними правоздатними однієї сторони

кореспондуються аналогічні права другої. Наприклад, праву на пред’явлення

позову позивачем відповідно є право відповідача на пред’явлення зустрічного

позову.[14] Визнання позову. Дві сторони

мають рівне право на укладення мирової угоди.

Принцип процесуальної рівності сторін забезпечується змагальною формою

судового провадження, яка надає їм можливість в рівній мірі змагатись перед

судом, особливо в стадії судового розгляду і вирішення справи. Витоки

змагальності знаходяться в протиріччях матеріально-правових інтересів сторін,

спірних правовідносин, але в суді матеріально-правовий спір набирає форму

процесуальних прав.

Зв’язок між рівністю процесуальних прав і обов’язків сторін і змагальною формою

їх виявлення настільки тісна, що В.М. Семенов об’єднав два начала в один

принцип- процесуального рівноправ’я сторін при змагальній формі судового

провадження.[15]

В зміст принципу процесуального рівноправ’я сторін входять:

· закріплення в законодавстві рівності процесуальних прав і обов’язків;

· процесуальні гарантії, забезпечуючі однакові можливості для

здійснення прав і виконання обов’язків;

· рівна процесуальна допомога суду.

Такий метод має об’єктивну основу в економічному характері суспільних відносин.

Правова рівність проявляється в двох напрямках:

По-перше: ніхто з учасників цивільних правовідносин не може перекладати

обов’язки на іншого.

По-друге: у випадку виникнення спору між учасниками правовідносин ні

один не може прийняти рішення, обов’язкове для іншого

[16]. Цей характер цивільних правовідносин об’єктивно проявляється і в

процесуальному праві.

Права і обов’язки, які визначаються матеріальним правом, без існування

процесуального права не можуть бути реалізованими.

Таким чином, одним із принципів, на яких головна можливість цивільного

процесуального права виконують свою функцію пред’явлення захисту права,

являється принцип процесуальної рівності осіб, які займають однакове

процесуальне становище в процесі.

6. Права та обов’зки сторін в цивільному процесі.

Сторонами в цивільному процесі називаються особи, від імені яких ведеться

процес і матеріально- правовий спір який повинен вирішити суд. Сторонами в

цивільному процесі- позивачем і відповідачем модуть бути громадяни,

громадяни-підприємці, державні підприємства, кооперативні організації,

громадські організації і інші суб’єкти, які користуються правами юридичних

осіб. В якості сторін можуть виступати іноземні громадяни і фірми, особи без

громадянства. В кожній справі позовного провадження завжди є дві сторони.

Позивач - особа, в захист прав і інтересів якого порушується цивільна

справа.

Порушення справи може сама зацікавлена особа, може це здійснити прокурор,

а у випадку передбачених в законі, справу може бути порушена по ініціативі

органів державних та громадських організацій, а також окремих громадян (ст.4

ЦПК). Позовну сторону прийнято називати активною, оскільки дія в захист її

прав і інтересів тягне за собою виникнення процеса. Однак це не завжди

суб’єктивна активність саме позивача. Якщо справу порушено прокурором чи

організаціями або громадянами, які мають на це право згідно ст.4 ЦПК,

зацікавлена особа повинно бути повідомлені про це і брати участь в якості

позивача (ст.118 ЦК).

Відповідача - особа, яка притягується до відповіді по позову, оскільки

на нього не вказується в позові як на порушника. В багатьох випадках причиною

пред’явленого позову являється дія чи бездіяльність самого відповідача

(несплата боргу в установлений термін, оспорювання права авторства, завдання

шкоди та ін.) . Однак в окремих випадках відповідач може сам ніяких дій,

ущемляючих права і інтереси позивача, не завдавати (володілець джерела

підвищеної небезпеки, неповнолітній спадкоємець, до якого пред’явлений позов

про визнання заповіту недійсним і т.д.), але об’єктивно відмовити суб’єкту

спірних матеріальних правовідносин на так званих пасивної сторони.

Спірні матеріальні правовідносини- об’єкт процесу по конкретній цивільній

справі, а його суб’єкти являються сторонами. Питання про існування або

неіснування цих правовідносин, його зміст, чи в якій мірі права позивача

порушені і повинні за це нести відповідальність відповідачем, будуть

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15