Курсовая: Права і обов'язки сторін, що беруть участь в цивільному процесі

У процесуальному значенні право на позов — це право на порушення судової

діяльності. У матеріально-правовому значенні—це право на задоволення позову.

Дія цивілістів позов важливий як засіб здійснення права. Для процесуалістів як

засіб порушення процесу[7]. Чітке

розуміння поняття права на позов дозволяє нам уявити і побудувати конструкцію

захисту відповідача проти пред'явленого до нього позову.

Відомо, що захист проти позову може здійснюватися у вигляді заперечення,

шляхом пред'явлення зустрічного позову[8].

Заперечення як засіб захисту полягає в тому, що відповідач просто не визнає,

заперечує заявлену до нього вимогу позивача.

При запереченні позовних вимог обов'язок доказу обгрунтованості позову лежить

на позивачі[9]. Якщо ж відповідач, не

обмежуючись простим запереченням позову, наводить мотиви свого заперечення, то

це вже буде заперечення проти позову. У своїх запереченнях відповідач може

посилатися на фактичні обставини, які підтверджують відсутність у позивача

спірного права. Він також може заперечувати проти своєї відповідальності за

позовом, посилаючись на юридичні обставини. Обов'язковість доказу цих обставин

покладається на відповідача.

Отже, заперечення проти позову — це пояснення відповідача з

приводу правомірності виникнення і розвитку процесу, проти заявлених вимог

позивача по суті Як вже відзначалося вище, право на позов включає у себе дві

сторони: право на пред'явлення позову і право на задоволення позову. З

врахуванням цього слід розрізняти: процесуальні заперечення відповідача і

заперечення матеріально-правові.

В своїй роботі я використавув архівні матеріали, та Постанови Верховно Суду

колишнього СРСР, вважаючи , що розроблені рекомендації та вказівки , що

були ним проведені зберегли свою актуальність і важливість до цього часу

1.Загальна характеристика осіб, що беруть участь в цивільному процесі.

Порушення цивільних справ проходить у випадку виникнення спорів між

громадянами, організаціями та різними юридичними особами. Разом з тим, крім

безпосередньо сперечаючих сторін, які беруть участь в процесі, як носії

суб’єктивних прав та обов’язків, в ньому беруть участь і інші особи, які не

мають юридичної зацікавленості у результаті справи.

Хто ж саме бере участь в цивільному процесі, і відповідно будуть вказані в

кожному судовому протоколі, а також рішенні та ухваліі суду. Це позивач і

відповідач, треті особи, прокурор, свідки, експерти, перекладачі, органи

державного управління і особи, захищаючи від свого імені права інших

громадян, наприклад, органи опіки, в справах поруючих інтереси дітей,

представниики громадськості

Органи внутрішніх справ наділені правами юридичної особи- райвідділ - трудової

установи, частини внутрішніх військ МВС, підрозділи пожежної охорони,

лікувально- трудові профілакторії, підрозділи конвойної служби можуть бути в

цивільній справі: позивачем, наприклад, по спору про відшкодування шкоди,

спричиненої неправомірними службовими, діями посадових осіб міліції при охороні

громадського порядку. Всі учасники цивільного процесу по конкретній справі

можна виділити на дві великі групи.

В першу входять ті, які мають самостійний юридичний інтерес до результату

розгляду судом справи;

до –другої ті, що сприяють здійсненню правосуддя, але не мають

самостійної заінтересованості в результаті справи.

Перших- закон називає “особами, які беруть участь в справі” (ст.98 ЦПК

України), других- “учасниками процесу сприяючих правосуддю”. До першої групи

відносяться, наприклад, позивач, який починає процес, щоб досягти захисту свого

матеріального права або інтересу.

До – другої групи відносяться - свідок, який лише інформує суд про те,

що йому відомо, наприклад, про взаємовідносини відповідача з особою, яка

порушила справу. Позивач наділений процесуальними правами. Здійснюючи їх він

активно впливає на хід процесу. Свідок же, тільки являючись учасником процесу,

ніякого впливу на його розвиток вплинути не може - його роль в процесі

пасивна.

Отже, до осіб, які беруть участь в процесі, відносяться всі ті учасники

процеса, які захищають свої цивільні права та законні інтереси чи захищають

від свого імені права та інтереси інших осіб. Вони наділені з цією ціллю

процесуальними правами і обов’язками, виконання яких і впливає на хід і

розвиток процесу.

У відповідності до ст.98 ЦПК України до осіб, які беруть участь у справі

відносяться: треті особи, прокурор, органи державного управління інші

які виникають із адміністративно-правових відносин.

Особи, які беруть участь в справі, наділені широкими процесуальними правами

стаття 99 ЦПК України перераховуються ці права.

До них відносяться: Право знайомитись з матеріалами справами, робити

виписки із них, робити копії, заявляти відводи, пред’являти докази,

представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим

учасникам процесу, заявляти клопотання, давати пояснення суду, давати свої

висновки і доводи по всіх питаннях, виникають в ході судового розгляду,

заперечувати проти нових клопотання, доводів і висновків інших осіб, які

беруть участь в справі, оскаржувати рішення і ухвали рішення і ухвали,

користуватись іншими правами, нааними цим Цивільно-процесуальним кодексом

України.

2.Сторони в цивільному процесі.

Майже в кожній цивільній справі перед суддями постають люди з протилежними

інтересами, цілі, яких відрізняються одна від одної. Ми вже говорили, що

особа, яка звертається до суду за захистом своїх прав чи законних інтересів,

вважає, що вони несправедливо порушені - називається позивачем, а його

опонента – відповідачем. Двоє вони називаються сторонами. В справах

окремого провадження сторін немає. В суд з’являється громадянин чи

представник юридичної особи, яких закон називає заявниками.

Від інших осіб, які беруть участь в справі, сторони відрізняються тим, що

процес ведеться від їх імені в захист їх суб’єктивних прав і інтересів, на

сторони поширюються в повній мірі законна сила судового рішення, сторони

несуть судові витрати, у випадку вибування з процесу однієї з сторін його

місце займає правонаступник (так, буває, як правило, коли позивач чи

відповідач помирає, ліквідується юридична особа, яка являється стороною по

справі), сторони мають права по розпорядженню об’єктом процесу.

Позивач вправі змінити підстави чи предмет позову, збільшити чи зменшити

розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Відповідач вправі визнати

позов, сторони можуть завершити справу мировою угодою. Всі ці дії

знаходяться під контролем і при безпосередній участі судді.

Сторони користуються рівними процесуальними правами. На сторону, яка

недобросовістно заявила позов чи спір проти позову. З метою затягування чи

ускладнення процесу, судом може бути накладений обов’язок виплаті іншій

стороні винагороди за фактичну втрату робочого часу у відповідності до

середнього заробітку, але не більше 5% від задоволеної суми позову. Ведення

процесу від свого імені і в захист суб’єктивних прав та інтересів, поширення

на учасників процесу сили судових рішень, несення судових витрат характерне

також для “скаржників” і заявників з непозовних справа. Відмінність

складається в тому, що по справах які виникають з адміністративно-правових

відносин, не стягуються судові витрати, а по справам окремого провадження,

за загальним правилом захищається не суб’єктивне право, а законний

інтерес.

В справі можуть брати участь декілька позивачів чи відповідачів, заявників,

наприклад Пленум Верховного Суду СРСР в Постанові № 2 від 3.04.’87р -

звернув увагу на те, що при розгляді позовних вимог громадянина чи заяви

прокурора про визнання ордера недійсним суд зобов’язаний притягнути до

участі з відповідачем і виконком на якого повинен бути покладений обов’язок

надати інше жиле приміщення основою для співучасті служать однорідність

вимог і їх тісний взаємозв’язок.

Ціль такої співучасті - економія часу, судових витрат і праці судді.

Однорідні рішення аналогічних питаннях не виносяться одне за іншим в

декількох провадженннях, сукупність справ розглядається одночасно.

Співучасть може бути необхідна, коли окремий розгляд однорідних вимог

неприпустимим. Основою обов’язковою співучасті є загальне право чи борг,

наприклад, при пред’явленні позову батьком, до одного із своїх дітей про

витребуванні коштів на прожиття, суд в якості відвідувачів може притягнути і

інших дітей.

Кожен з учасників-самостійний суб’єкт процесу, він не позв’язаний волею інших

і не зв’язує їх в свою чергу. Єдиний виняток- випадок, коли один з

співучасників оскаржив рішення, але воно в силу ст.296 ЦПК України, може

бути розглянуто і у відношенні осіб, не подавших скаргу. Крім того,

співучасники які виступили на тій стороні, що й сторона яка подала скаргу

можуть приєднатись до скарги, не вносячи відповідного державного мита.

Ще одним варіантом ускладнення процеса, крім участі в ньому співпозивачів, а

інколи і тих інших одночасно, являється заміна неналежної сторони.

Пленум Верховного Суду СРСР в постанові № 8 від 18 04 ’86р “Про застосування

судами законодавства при розгляді спорів виникаючих із авторських

правовідносин”- вказав, що справам про авторство (співавторство) на твір

належним відповідачем, являється особа, яка по твердженню позивача присвоїла

твір, якщо до неї пред’явлена вимога про захист порушеного авторського

права. В необхідних випадках, організація , яка випустила в світ твір, може

бути притягнута до справи в якості відповідача і по ініціативі суду.

Належна сторона - власник чи спірних прав чи спірних обов’язків.

Неналежна сторона - особа, по відношенні до якої по матеріалам справи

виключається твердження про те, що вона являється суб’єктом спірних

матеріалів правовідносин.

У відповідності до ст.105 ЦПК України суд встанов під час розгляду справи, що

позивач чи відповідач неналежні, може не зупиняючи справу замінити зі згоди

позивача первісного позивача чи відповідача - належним. Якщо первісний

позивач не бажає вибути із процеса, належного позивача суд сповіщає про

можливість вступу в справу в якості третьої особи з самостійними позовними

вимогами.

Коли первісний позивач не згідний вибути із процеса, а належний не хоче

вступити в нього, справа продовжується без заміни, суд в позові відмовляє.

При вступі нового позивача в процес суд веде процес з двома позивачами і в

залежності від обставин виносить рішення застосовуючи до позивача

належному; неналежному же позивачу відмовляє в позові.

При вибутті неналежного позивача із процесу і вступі в нього належного в

процес починається знову на заміну відповідача також вимагається згода

позивача, якщо вона отримана, суд звільняє первісного відповідача від

участі в справі і притягує нового. Процес починається спочатку. Якщо позивач

не погоджується на заміну відповідача, суд залишає зі своєї сторони в справі,

притягує належну, проводить процес з двома відповідачами і виносить заключне

рішення.

Від заміни неналежної сторони слід відрізняти процесуальне правонаступництво.

Основа його – правонаступництво в матеріальних правовідносинах, які являються

і предметом спору, перехід на протязі процеса прав та обов’язків по спірних

правовідносинах до іншої особи-внаслідок спадку чи ліквідації юридичної

особи, з переходом прав і майна до іншої організації. Цей випадок носить

назву загального правонаступництва. Можлива і часткове правонаступництво по

причині переводу боргу чи уступки вимог права вимоги до іншої особи.

Правонаступництво допустиме в будь-якій стадії процесу. Процес продовжується

з того моменту, коли виник спір про правонаступництво, а не спочатку.

3. Поняття принципів цивільно-процесуального права.

В принципах права відображається відношення людей до права в якості

соціальної цінності. Тому в них як у фокусі сконцентровано відображається

зацікавленість певної групи осіб наділити своє право такими рисами, які б в

найбільшій ступені могли задовільнити їх потреби принцити складають основу

будь-якої системи права і кожної його галузі.

Не являється винятком і цивільно-процесуальне право, яке є самостійною

галуззю права, і якій характерні як загальні риси так і визначена

специфіка, що характерна лише для окремої галузі.

Радикальні зміни в політичній і економічній системі України потребують

належного правового забезпечення. Одночасно і сама правова система вимагає в

обновленні змісту, організаційних форм і методів функціонування. Не останню

роль в цій роботі відводиться і тим основностворюючим началам, на яких

будуються судова система і її діяльність- принципам.

Про поняття принципів в науці цивільно-процесуального права висловлені різні

думки. Суть одного з них складається в тому, що принципи визначаються

основостворюючі начала, на яких будується цивільний процес і які виражають

завдання правосуддя по цивільним справам, характеризують методи їх здійснення.

З точки зору, наприклад, професора В.М.Семенова, принципи - це якісні

особливості, які складають ідейно-політичні начала права і виражають класову

направленість, конкретний соціальний тип, специфічні особливі права.

[10]

Всі принципи цивільного процесуального права отримали законодавче

закріплення в його нормах. Однак з позицій юридичної техніки вони виражені в

законах по-різному. Одні з них - їх більшість- сформулювані законом в окремих

статтях, наприклад принцип гласності судового розгляду, незалежності суддів

та інші. Деякі принципи виражаються в змісті окремих норм та інститутів і

випливають з них шляхом теоретичного аналізу та узагальнення. Наприклад, суть

принципу диспозитивності - наука цивільно-процесуального права випливає із

змісту ст. 160 ЦПК України та інших статей.

4.Склад, система і класифікація принципів цивільного

єдиної мети.

В єдиній системі принципів кожен з них відіграє самостійну роль. Ті чи інші

принципи можуть мати певне значення і знаходять найбільше проявлення в одній

із стадій цивільного процесу або окремих інститутах, але загальне значення

кожного принципу визначається його взаємозв’язком з іншими, комплексним

впливом принципів на діяльність правосуддя по цивільних справах.

Класифікація принципів цивільного процесуального права може бути проведена по

різним ознакам (критеріям) і в певній мірі має суб’єктивний характер.

Підтвердженню цьому - різні точки зору на проблему класифікацію принципів.

Однак, слід мати на увазі, що будь-яка класифікація принципів цивільного

права умовна, так як вони взаємопов’язані і взаємообумовлені.

В той же час класифікація принципів дає можливість визнати роль, місце і

значення кожного з них. Традиційною, вважається класифікація принципів по

джерелам їх нормативного забезпечення: відповідно виділяють:

· принципи, закріплені у Конституції України

· принципи закріплені в законодавстві про судоустрій та судове

провадження.

М.А. Гурвич, поділяючи погляди угорського процесуаліста Л.Неваі, за основу

класифікації принципів цивільного процесуального права взяв критерій - роль цих

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15