Загальна педагогіка

- включати учнів у самостійний пошук;

- створювати ситуації успіху школярів у навчальній діяльності;

- створювати ситуації забруднення (проблемні ситуації) для розвитку самостійного мислення, кмітливості, інтуїції;

- створювати ігрові ситуації;

- правильно будувати систему навчальних вимог;

- оптимально навантажувати учнів;

- дозувати навчальні завдання;

- справедливо, доброзичливо, регулярно оцінювати навчальну роботу школярів; - піклуватись про свій авторитет (повагу учнів), розвивати свій внутрішній світ, демонструвати глибокі знання не тільки зі свого предмета, але й у інших галузях науки і культури,

Крім того, можна використовувати такі прийоми, як: урізноманітнення техніки викладання; приватна розмова з учнем; звернення особливої уваги на обдарування і здібності учнів; дозвіл учням, які вже засвоїли тему, не ходити на уроки, а. виконувати дома цікаві додаткові, завдання; надання права учням на вибір завдань.

24. Важливим засобом навчання є слово.

До засобів навчання відносять наочні посібники, які розрізняють за зовнішньою і внутрішньою структурою:

а) натуральні предмети і явища (об'єкти природного і соціального оточення, колекції, натуральних предметів, зразки їх промислової переробки);

б) препаровані й консервовані предмети (опудала птахів, звірів, гербарії рослин, заспиртовані істоти, та їх окремії органи, препарати для мікроскопів);

в) плоскі реальні зображення природи і суспільних процесів, окремих об'єктів та їх частин (картини, ілюстрації);

г) об'ємні реальні зображення (муляжі, макети, моделі);

д) абстраговані зображення (схеми, графіки, карти) Окрему групу засобів навчання складають технічні засоби навчання (ТЗН), які включають дидактичну техніку: кінопроектори , діапроектори, телевізори, кодоскопи, магнітофони, відеомагнітофони; аудіовізуальні засоби; статичної проекції (діафільми, діапозитиви, матеріали для кодопроекції), динамічної проекції (кінофільми:, відеофїльми), фонопосібники (магнітофонні засоби, грамзаписи), відєозаішеи, радіо- і телевізійні передачі.

Серед технічних засобів навчання особливе місце займає комп'ютер. Спілкування' з комп'ютером: сприяє інтелектуальному розвитку особистості школярів, формуванню таких рис характеру, як акуратність, точність, сумлінність, вчить планувати і організовувати свою діяльність.

Широке застосування комп'ютерів у навчальному процесі вилине на функції вчителя, але його провідна, спрямовуюча роль залишиться незмінною. Збільшиться доли самостійної роботи учнів. Розшириться контрольно - корекційна та консультативна діяльність учителя.

Вибір методів і засобів навчання залежить від багатьох факторів. Основні з них:

- мета і завдання уроку;

- обсяг і складність навчального матеріалу;

- рівень підготовленості і працездатності, вік учнів; - мотивація навчання;

- час навчання; - матеріально-технічна база;

- взаємини між вчителем і учнями;

- рівень підготовки, педагогічна майстерність учителя. Використання вищеназваних методів і засобів навчання учителем допомагає йому звільнитися від „суб'єкт-об'єктного" стилю спілкування, будувати його на „суб'єкт-суб'єктній" основі, реалізувати основні принципи особистісно зорієнтованої педагогіки, яка перетворює учня на активний суб'єкт навчального процесу.

26. Урок — це цілісний, логічно закінчений, обмежений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку й рівня підготовки, спрямовану на розв'язання поставлених навчально-виховних завдань.

Урок акумулює в собі цілі та завдання, зміст і методи навчання. Тому вимоги до уроку можна згрупувати таким чином:

1) дидактичні:

- чітке визначення освітніх завдань;

- визначення змісту уроку;

- вибір найбільш раціональних методів, прийомів, форм і засобів навчання;

- дотримання принципів і створення умов успішного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків;

2) виховні:

- визначення виховних завдань уроку;

- формування, світогляду, моральних якостей і естетичних смаків учнів;

- забезпечення пізнавальної активності учнів, успішного оволодіння матеріалом.;

- поєднання вимогливості до учнів з педагогічним тактом учителя;

3) психологічні:

- врахування психологічних особливостей учнів;

- формування позитивних мотивів учіння;

- уміння учителя управляти своїм психічним станом, процесом спілкування;

- створення сприятливого емоційного клімату;

4) організаційні:

- наявність продуманого плану;

- організаційна, чіткість проведення уроку;

- поєднання індивідуальної, групової та фронтальної форм організації навчальної роботи учнів;

- підготовка і раціональне використання засобів навчання;

5) гігієнічні:

- дотримання температурного режиму;

- дотримання норм освітленості.;

- чистота повітря й підлоги; попередження перевтоми учнів.

27. У педагогіці існують різні підходи до визначення тигів уроків. Так, вчений С.В.Іванов за основу класифікації уроків узяв основні етапи навчального процесу і виділив наступні типи уроків: вступні; первинного ознайомлення з матеріалом; утворення понять, встановлення законів і правил; застосування, отриманих знань на практиці; формування навичок (тренувальні); повторення і узагальнення; контрольні; змішані або комбіновані уроки. І.Н.Казанцев виділив 8 типів уроків за основним способом їх проведення: урок з різноманітними видами занять; урок-лекція; урок-бесіда; урок-диспут; екскурсія; кіноурок; самостійна робота в класі; лабораторне (практичне) заняття.

В Україні найчастіше використовується типологія уроків В. А. Онищука, який класифікує їх за основною дидактичною метою і виділяє:

- урок засвоєння нових знань; - урок формування навичок і умінь;

- урок застосування знань, навичок і умінь; - урок узагальнення і систематизації знань; - урок перевірки і корекції знань, навичок і умінь;

- комбінований урок.

На думку автора, ця класифікація є найбільш зручною для вчителя, бо складаючи календарний або тематичний план, вчитель розподіляє уроки за розділами й темами згідно з дидактичними цілями.

М.М.Гузик пропонує виділити; урок-лекцію, урок самостійного засвоєння знань; урок-практикум; урок-семінар; урок-залік. А М.М.Палтишев за основу класифікації взяв основну діяльність вчителя та учнів на певному уроці: - вступному уроці до теми або розділу; - уроці повідомлення нових знань; - відпрацювання здобутих знань, засвоєння умінь і навичок;

- закріплення отриманих знань; - уроці з ліквідації прогалин у знаннях, уміннях і навичках; - комбінованому уроці; - узагальнюючому уроці.

Структура - це сукупність, послідовність та зв'язок елементів (етапів), з яких складається урок. Кожен тин уроку має орієнтовно свою структуру.

В.А.Онищук розрізняє макроструктуру (етапи уроку) і мікроструктуру (методи, прийоми і засоби навчання).

Для прикладу розглянемо структуру уроку засвоєння нових знань, запропоновану В.А.Онищуком.

1. Перевірка, домашнього завдання, відтворення і корекція опорних знань.

Мікроструктура: постановка запитань, фронтальне опитування, короткочасна письмова перевірка, тестові завдання, програмований контроль.

2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності учнів.

Мікроструктура: постановка пізнавального завдання, проблемної задачі, показ практичного значення матеріалу.

3. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу, осмислення зв'язків і відношень об'єктів вивчення.

Мікроструктура: обговорення результатів домашніх спостережень; проведення дослідів; демонстрація фрагментів фільму (діафільму, відеофільму); усний виклад із застосуванням наочних посібників; короткі записи; складання плану, тез, конспекту розповіді вчителя; самостійна робота з книгою, проблемні ситуації, евристичні питання, пізнавальні завдання, аналіз і синтез, співставлення, порівняння, аналогія, абстрагування, конкретизація тощо.

4. Запам'ятовування навчального матеріалу. Мікроструктура: усне відтворення знань, наведення прикладів, фактів, робота з книгою, фіксація опорних смислових пунктів.

5. Узагальнення і систематизація знань. Мікроструктура: порівняння, співставлення, складання

систематизуючих таблиць, схем тощо.

6. Підведення підсумків уроку і повідомлення домашнього завдання.

Нестандартний урок — це навчальне заняття з нетрадиційною структурою, переважаючими методами і формами роботи, що активізують навчально-пізнавальну діяльність школярів, збуджують інтерес до навчання, сприяють їх оптимальному розвитку і вихованню.

Педагогічна практика накопичила чимало різновидів нестандартних уроків:

1.Урок із нетрадиційним, структуруванням змісту: урок-лекція, урок,- семінар, урок-практикум, урок-конференція.

2. Уроки інтегрованого характеру: бінарний урок, інтегрований урок, міжпредметний урок, урок, що проводиться двома (чи більше) вчителями, урок-занурення. Їм властиве викладання матеріалу великими блоками,  встановлення глибоких міжпредметний зв'язків, розгляд об'єктів чи явищ у їх єдності, та цілісності, поглиблення самостійної роботи школярів.

3. Уроки-діалоги: урок-бесіда, урок-спілкуванвя, урок-диспут, урок - пресконференція, урок-усний журнал, урок -презентація, урок-роздум, проблемний урок, урок-парадокс, урок відкритих думок. Вони передбачають організацію ділового спілкування вчителя й учнів, створення умов для, вільного висловлення суджень, обґрунтування своєї думки, обговорення гіпотез, вислуховування думок опонентів тощо.

4. Уроки творчого контролю знань: урок-залік, урок-творчий звіт, урок-консультація, урок-взаємоконтроль, урок-захист рефератів або творчих проектів. Такі уроки дозволяють гуманізувати процес контролю знань, коли експертами виступають самі учні, або запрошені особи (батьки, інші вчителі). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, формування само- та взаємооцінки школярів.

5. Уроки-змагання: урок-КВК, урок-конкурс, урок-аукціон, урок-турнір, урок-вікторина. Передбачають поділ учнів на групи, які змагаються між собою, стимулювання переможців. Розвивають почуття колективізму, уміння працювати в команді, піклуватися про спільний успіх.

6. Уроки подорожування і дослідження: урок-екскурсія, урок-заочна подорож, урок-експедиція, урок-лабораторне дослідження, урок- наукове дослідженн я. Сприяють розвитку уяви, прилучають до наукового пошуку.

7. Уроки ігрового характеру: урок-ділова гра, урок-рольова гра, урок-драматизація, урок-вистава, урок-концерт, урок-етичний театр, урок-суд. Проводять у межах діючих програм і передбаченого навчальним планом часу. Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію життєвих явищ, різних видів діяльності. Викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, стимулюють дружнє відкрите спілкування учнів.

8.Уроки з використанням комп'ютерів та новітніх засобів аудіовізуального супроводження. Розширюють систему засобів навчання, сприяють інформатизації навчання.

9.Уроки з різновіковим складом, учнів. Їх проводять з учнями різного віку, використовуючи при цьому властивості концентричних або спіралевидних навчальних програм з певного предмета.

10. Уроки з нетрадиційним розподілом часу: модульні заняття, які тривають по 30 хвилин в початкових класах, по 60 хвилин —в середніх класах, і по 90 хвилин - в старших класах. Міні-модуль — це тридцятихвилинний відрізок часу, який має завершену внутрішню структуру (мету, навчально-виховні завдання, прийоми, методи і форми роботи).

У підготовці вчителя до уроку розрізняють попередній і безпосередній етапи.

Попередня (загальна) підготовка складається із: ознайомлення з навчальною програмою з конкретного предмета, підручниками, посібниками, методичною літературою, вивчення передового педагогічного досвіду, аналізу власного досвіду, вивчення учнів класу, складання календарного і тематичного планів, підготовки матеріальної бази.

Календарний план допомагає вчителю зорієнтуватись у часі вивчення предмета протягом року (півріччя), доцільно розділити навчальний матеріал за півріччями і четвертями, скоригувати тривалість (у годинах) вивчення окремих тем.

Тематичне планування передбачає: визначення типів уроків (чи форм навчання); визначення загального обсягу матеріалу теми, розподіл його за конкретними уроками; підбір (чи виготовлення) наочності, матеріалів для ТЗН.

Безпосередня (конкретна) підготовка до уроку складається із формулювання теми уроку, освітньої (дидактичної), виховної і розвиваючої мети; визначення обсягу і змісту матеріалу уроку, структури уроку (основних етапів), методів, прийомів, форм організації навчальної роботи, розподілу часу на всі етапи уроку; підбору ТЗН і наочних посібників; розв'язання задач і виконання вправ, які пропонуються учням; визначення об'єму, змісту і методики виконання домашнього завдання, позакласної роботи за матеріалами уроку; складання поурочного плану, конспекту уроку.

У поурочному плані мають бути відбиті такі моменти: дата проведення уроку, його порядковий номер за тематичним планом; клас, у якому проводиться урок; тема і мета уроку; тип уроку і основні структурні етапи; зміст уроку, методи і прийоми роботи вчителя і учнів; навчальне обладнання; домашнє завдання.

28. Поряд з основною формою навчання — уроком: — існує ціляй ряд інших форм цілеспрямованої навчальної діяльності учнів і вчителя: семінар, практикум, факультатив, екскурсія, консультація, додаткове заняття, співбесіда, домашня робота, самопідготовка тощо.

Семінар - це обговорення колективом класу самостійно підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень з вузлових питань даного розділу (чи кількох розділів). Застосовується переважно при вивченні гуманітарних дисциплін, але нерідко знаходить місце і при опануванні природничо-математичними дисциплінами. Факультатив (необов'язкове навчання) має такі завдання, як розширення і поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів і тем; розвиток пізнавальних інтересів і творчих здібностей учнів; підготовку до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в тій чи іншій галузі виробництва, культури, мистецтва. Факультатив проводиться за спеціальною програмою. У методах роботи перевага надається тим, які споріднені з вузівськими (лекція, дискусія), привчають до самостійної роботи Для проведення факультативу формується група не менше 5 (для сільської) - 10 (для міської школи) школярів. Може комплектуватись міжшкільний факультатив.

Екскурсія - форма організації навчання, спрямована на вивчення за межами школи, але під керівництвом учителя, певних предметів, явищ, процесів шляхом безпосереднього їх сприймання. Завдання екскурсії: набуття знань на основі чуттєвого сприймання, розширення кругозору та збагачення досвіду учнів, закріплення та конкретизація знань. За місцем у навчальному процесі екскурсії поділяють на попередні (вступні), супровідні (проміжні), заключні (завершальні), за часом-короткочасні й тривалі, за змістом - виробничі, біологічні, історичні, краєзнавчі, мистецькі й комплексні тощо. Навчальні екскурсії передбачаються навчальними програмами. При організації комплексних екскурсій завдання даються з різних предметів. Екскурсія має такі етапи: теоретичну і практичну підготовку (оволодіння певним мінімумом знань, підготовка об'єкта екскурсії, екскурсовода); інструктаж (ознайомлення учнів з метою і планом, екскурсії, порядком спостереження ї записів по ходу екскурсії, опрацювання її матеріалів); проведення екскурсії; опрацювання матеріалів екскурсії (звіт, творча робота, виконання поставлених завдань).

Консультація - уточнення незрозумілих питань курсу, розширення і поглиблення знань і умінь учнів з окремих тем чи розділів.

Додаткові заняття (індивідуальні або групові) - заняття я відстаючими учнями з метою попередження і подолання неуспішності, або з сильними учнями для розширення і поглиблення їхніх знань і умінь (наприклад, при підготовці до предметної олімпіади).

Домашня навчальна робота - самостійне виконання учнями навчальних завдань. Вона має на меті набуття учнями навичок, самостійної навчальної роботи, формування у них умінь застосовувати отримані на уроці знання.

Самопідготовка - виконання домашніх завдань у школі під керівництвом учителя (вихователя) в групі продовженого дня (в школі-інтернаті). Самопідготовка має певні організаційні, особливості: домашні завдання виконуються всім класом одночасно у класній кімнаті (при потребі в кабінеті).     

29. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів -невід'ємна складова, частина навчального процесу. Він сприяє виявленню успішності навчання, кожного учня, розкриттю причин недостатнього засвоєння учнями певного матеріалу і пошуку шляхів ліквідації прогалин у знаннях. У широкому розумінні термін „контроль" означає виявлення, вимірювання та фіксацію результатів у вигляді оцінного балу. Звідси, основними компонентами контролю є перевірка — виявлення знань і умінь, оцінка - вимірювання знань, умінь і навичок, встановлення їх рівня і облік — фіксація результатів оцінювання у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику, табелі, відомостях тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9