Загальна педагогіка 
- через зміст
навчального матеріалу;
- через організацію
навчального процесу, його форми і методи;
- через взаємодію учнів
між собою та з педагогом, особистий приклад вчителя,
2.
Принцип розвивального навчання.
У процесі навчання в
учнів розвивається інтелект, емоційно-вольова сфера, почуття, моторика. Принцип
розвивального
навчання вимагає
створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості
школяра.
3.
Принцип науковості освіти.
Цей принцип вимагає
включення в зміст освіти науково-достовірних знань, які відповідають сучасному
рівню розвитку науки та віковим особливостям школярів. Він витікає із
закономірного зв'язку змісту освіти з рівнем розвитку науки.
Реалізується він
переважно при складанні навчальних програм і підручників.
4.
Принцип доступності (посильності) навчання.
Принцип доступності
чимало дидактів розглядають у діалектичній єдності з принципом науковості.
Доступність не означає легкості у засвоєнні, а міру посильної трудності.
Даний принцип вимагає
вибирати зміст і методи навчання, враховуючи, вікові особливості школярів та
рівень їх навчальних можливостей.
5.
Принцип зв'язку навчання з життям, теорії з практикою.
Даний принцип витікає
із закономірного зв'язку навчання з вимогами суспільного життя. Він вимагає
розуміння учнями значення теоретичних положень для розв'язання практичних
завдань, розкриття їх виявів у навколишньому житті, виражав необхідність
підготовки учнів до правильного використання теоретичних- знань у
різноеторонніх практичних ситуаціях, до перетворення навколишньої дійсності.
6.
Принцип наочності навчання.
Принцип наочності
оснований на сенсуалістичному підході до навчання. Сучасні дидакти прийшли до
висновку, що гіперболізація
ролі наочності у
навчанні приводить до гальмування розвитку мислення учнів.
Сьогодні цей принцип
трактується як вимога використання на всіх етапах навчання предметних і
словесних засобів наочності, показу конкретних предметів, явищ, процесів, моделей
або їх образних відтворень.
Реалізовуючи даний
принцип, вчитель має пам'ятати, що наочність — не самоціль, а засіб, який
повинен забезпечити розвиток сприймання, мислення, активності й самостійності
учнів; що поєднання слова, й наочності допомагає осмислити спостережуване,
зрозуміти зв'язки між фактами та явищами; що недоцільно показувати те, що добре
відомо учням, достатньо лише створити відповідні уявлення; що надмірна
наочність призводить до труднощів сприйняття; що демонструвати наочність треба на
необхідному етапі уроку, а не завчасно.
7.
Принцип систематичності, системності, послідовності, наступності навчання.
Систематичність
навчання відбиває вимогу засвоєння учнями знань у системі, яка б відображала у
цілісному вигляді ті предмети і явища, які вивчаються, з усіма їх зв'язками і
залежностями.
Послідовність навчання
має на увазі побудову його у стрункій логічній послідовності так, щоб нові
знання спирались на раніше засвоєні, а ті, в свою чергу ставали фундаментом для
наступних знань.
8.
Принцип цілеспрямованості та мотивації навчання.
Даний принцип витікає
із закономірного зв'язку ефективності навчання і ставлення школярів до
засвоєння знань.
Цілеспрямованість
навчання вимагає визначення загальної мети, яка задається суспільством і
навчальними програмами, конкретних цілей, які визначає вчитель на кожному етапі
навчання.
Для успішної реалізації
цього принципу вчителю необхідно правильно формулювати цілі (освітні, виховні,
розвивальні), будувати свою роботу так, щоб вони були зрозумілі та сприйняті
учнями і досягнуті в процесі спільної діяльності.
9.
Принцип активності та самостійності учнів у навчанні.
Мотивація навчання,
нерозривно пов'язана із формуванням у
школярів пізнавальної
активності та самостійності. Принцип активності та самостійності учнів у
навчанні вимагає створення умов для вияву учнями творчої активності та
пізнавальної самостійності у процесі засвоєння знань.
Активність і
самостійність учнів у навчанні тісно взаємопов'язані. Активність виражається у
стані готовності, прагненні до самостійної діяльності. Самостійність - у
визначенні об'єкта, виборі засобів, діяльності без допомоги ззовні. Джерелом
пізнавальної активності й самостійності є потреба учнів у здобуванні, знань, у
самовираженні. Завдання вчителя — стимулювання цієї потреби. Активізація
пізнавальної діяльності потребує використання таких методів,
прийомів, засобів і форм, навчання, які стимулюють учнів до
виявлення активності й самостійності.
10.
Принцип свідомості й міцності засвоєння знань, умінь і навичок.
Даний принцип вимагає
забезпечення учням умов для глибокого осмислення наукових фактів і узагальнень,
способів виконання дій, довгого збереження їх у пам'яті, відтворення і
використання у потрібний момент.
Його реалізація
забезпечується:
- розумінням суті
процесів і явищ, які вивчаються;
- виділенням головного
у навчальному матеріалі;
- повторенням матеріалу
за розділами і структурними одиницями;
- самостійним аналізом
фактів, зв'язків, висновків;
- вивченням нового
матеріалу у поєднанні з засвоєним раніше;
- використанням різних
прийомів запам'ятовування і відтворення матеріалу;
- самостійним
виконанням вправ на творче застосування знань;
- звертанням до раніше
засвоєних знань з іншої, наукової точки зору;
- узагальненням і
систематизацією отриманих знань, складанням' схем, створенням моделей.
11,
Принцип індивідуального та особистісно зорієнтованого підходу до учнів у
процесі навчання.
Цей принцип вимагає
врахування у навчальному процесі індивідуальних особливостей кожного учня і
забезпечення на цій основі підвищення якості навчальної діяльності, а
також створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як
суб'єкта навчальної діяльності (саморозвитку).
Реалізації цього
принципу сприяє індивідуалізація навчання, тобто: врахування індивідуальних
особливостей учнів, здібностей і обдарувань, інтересів і прагнень
школярів, їхнього життєвого досвіду, а також диференціація навчання.
12.
Принцип оптимізації навчального процесу.
Основні критерії
оптимальності:
- досягнення кожним:
учнем реально можливого для нього в даний період рівня успішності, вихованості
й. розвитку, але не нижчого за. задовільний;
- дотримання учнями і
вчителями встановлених для них норм часу на урочну і домашню роботу.
Шляхи
оптимізації навчання:
- вивчення реального
рівня освіченості, вихованості й розвитку учнів; створення сприятливих умов для
навчання;
- визначення конкретних
освітніх, виховних, розвивальних цілей і завдань;
- відбір оптимального
змісту уроку;
-
вибір виду навчання, форм його організації, раціональних методів, прийомів і
засобів, темпу роботи.
19. У
дидактиці методом навчання називають спосіб взаємопов'язаної діяльності вчителя
і учнів, що веде до досягнення певної дидактичної мети.
Метод має своє
призначення або функції: освітню, виховну, розвивальну, стимулюючу,
контрольно-корекційну.
Метод має свою
внутрішню структуру. Він включає такі компоненти, як прийом, дія і операція.
Прийом — це складова
частина методу, яка спрямовує учнів на розв'язання часткових дидактичних
завдань. Наприклад, бесіда, як метод, може включати такі прийоми: постановку
запитань, слухання відповідей учнів, їх корекцію, висновки. Деякі прийоми
можуть бути складовою частиною різних методів: бесіди, лабораторної роботи.,
роботи з підручником.
Дія —
акт цілеспрямованої діяльності. Характеризується усвідомленням мети, шляхів її
досягнення. Дія включає конкретні операції, які слід застосовувати у певній
послідовності.
Вчитель обирає
необхідну структуру методів навчання а залежності від дидактичних, цілей,
змісту навчального матеріалу, особливостей учнівської аудиторії, наявності
матеріально-технічної бази, від рівня своєї педагогічної майстерності.
Проблема класифікації
методів навчання -- одна із найгостріших у сучасній дидактиці. Наявність різних
підходів до класифікації методів навчання свідчить про розвиток педагогічної
науки.
Історично найстаршою
групою методів є словесні методи, які передбачають передачу інформації
за допомогою слова: усного, письмового, друкованого. Розвиток, матеріальної
освіти сприяв поширенню іншого способу передачі знань через показ самих
предметів вивчення і їх спостереження учнями. Ці методи назвали наочними.
В кінці ХІХ - на початку XX
століття
з'явився новий спосіб ознайомлення учнів із знаннями. Він полягає в організації
практичної діяльності учнів, яка є джерелом знань і умінь.
Так і виникла перша
класифікація методів навчання за. джерелом знань: словесні, наочні, практичні.
До словесних методів традиційно відносили розповідь, пояснення, інструктаж,
лекцію, бесіду, дискусію, роботу з підручником; до наочних - ілюстрацію,
демонстрацію, спостереження; до практичних — вправи, лабораторні роботи,
практичні роботи. Слід відзначити, що в 20-ті роки XX
ст. українським педагогом Григорієм Григоровичем Ващенком була обгрунтована
інша класифікація методів навчання. Він поділив методи на дві категорії:
пасивні й активні. Він також підкреслював, що при пасивних методах учень є лише
об'єктом педагогічного впливу вчителя, при активних — стає його суб'єктом.
Г.Ващенко виділяв ще й третю, перехідну категорію методів -напівактивних.
До пасивних методів навчання
або методів готових знань Г..Г.Ващенко відносив: лекційний метод, розповідь
учителя, художнє і творче оповідання, метод книжних знань, ілюстрацію і
демонстрацію; до напівактивних - сократівський або евристичний метод,
активно-ілюстративний метод, лаборатрно-ілюстративний метод. Активними
методами Г.Ващенко вважав дослідні (пошукові) методи, такі, як шкільні екскурсії,
лабораторно-дослідний метод, рефератно-семінарський метод та метод проектів.
Ще
один відомий український педагог — В.О.Сухомлинський поділив методи, виходячи з
їх домінуючої функції в навчальному процесі, на дві групи. Перша -
методи, що забєзпечуюті первинне сприйняття знань і вмінь учнями:
розповідь, пояснення, лекція, опис, тлумачення понять, інструктаж, бесіда,
самостійна читання книжки, демонстрація та ілюстрація, показ трудового процесу,
вміння, самостійне спостереження, екскурсія, практична і лабораторна робота,
показ фізичних вправ. Друга - методи усвідомлення, розвитку і поглиблення
знань: вправи, пояснення, дискусії, творчі письмові, роботи, виготовлення
навчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторій роботи,
експеримент, керування машинами і механізмами, тривала трудова діяльність.
Український
педагог А.М.Алексюк характеризує методи навчання, описані на основі
зовнішніх форм їх вияву, методи проблемного навчання, описані на основі
їх внутрішньої психологічної сторони, логічні, методи навчально-пізнавальної
діяльності в школі та методи навчання за бінарною класифікацією.
Ю.К.Бабанський
узагальнив існуючі підходи до класифікації методів навчання і на основі
цілісного підходу до процесу навчання виділив 3 групи методів: методи
організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи
стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і
самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
У класифікації методів
організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності він виділив 4
аспекти: аспект передачі та сприймання навчальної інформації, логічний
аспект, аспект мислення, аспект управління учінням.
Методи стимулювання і
мотивації навчальної діяльності Ю. Бабанський ділить на 2 групи: методи
формування інтересу до навчання і методи формування відповідальності у
навчанні. Він також виділяє методи усного, письмового і лабораторно-практичного
контролю.
20. Класифікація методів
навчання за джерелові знань: словесні - джерелом знань служить усне і
письмове слово, наочні - джерелом знань є образ, практичні - практична
дія. До словесних методів традиційно відносили розповідь, пояснення,
інструктаж, лекцію, бесіду, дискусію, роботу з підручником (іншою навчальною
літературою); до наочних - ілюстрацію, демонстрацію, спостереження; до
практичних — вправи, лабораторні роботи, практичні роботи.
Розповідь - послідовне
розкриття змісту навчального матеріалу. Виклад ведеться вчителем за планом, у
чіткій послідовності, з виділенням головного, із застосуванням ілюстрацій і
переконуючих прикладів, образно й емоційно.
Пояснення — словесне
тлумачення окремих теоретичних положень, понять, явищ, принципів дії приладів,
наочних посібників тощо. Може бути, прийомом лекції чи розповіді.
Інструктаж — словесне
пояснення дій, які мають виконувати учні. Може бути прийомом при застосуванні
практичних методів.
Лекція - виклад
навчального матеріалу, великого за обсягом і складного за логічною будовою, із
значним рівнем узагальнень. Традиційна шкільна лекція передбачає передачу
вчителем змісту матеріалу в готовому для запам'ятання вигляді. Сучасна лекція
вимагає активізації слухачів різними прийомами: незвичайним початком лекції,
постановкою запитань, створенням проблемної ситуації, проблемним викладом
матеріалу, включенням в лекцію елементів бесіди, використанням цікавих
прикладів, наочності, технічних засобів навчання.
Бесіда -метод
навчання, який передбачає постановку запитань
і
відповіді на них. Бесіда може бути репродуктивною, тобто вимагати від
учнів відтворення відомих, знань і евристичною -вести їх до нових знань
через порівняння, аналогію, логічні судження і висновки.
Дискусія — спосіб
обговорення питань, обмін думками між учителем і учнями. Дискусія сприяє
розвитку самостійності мислення школярів, здібності до аналізу, аргументації
висунутих положень, уміння поважати думку інших.
Робота з книгою
- це спосіб самостійної роботи учня з друкованим словом.
Цей метод може використовуватися на всіх етанах уроку. Можна використовувати:
такі прийоми роботи з книгою:
- читання і аналіз
тексту;
- виділення головного в
тексті;
- переказ тексту;
складання плану, тез;
- складання, конспекту;
- відповідь на. питання
з прочитаного матеріалу;
- виконання
запропонованих завдань; -- написання реферату.
Робота
з книгою підвищує пізнавальну самостійність учнів, якість засвоєння знань,
формує уміння учитися.
Метод ілюстрації —
показ учням ілюстративних (плоских) посібників: плакатів, карт, малюнків на
дошці, портретів тощо. Метод демонстрації - показ об'ємних зображень, діючих
моделей, приладів, технічних установок, лабораторних дослідів, діа- і
кінофільмів.
Спостереження - тривале,
цілеспрямоване сприймання певних об'єктів (явищ) з фіксацією тих змін, які в
них відбуваються, і на основі цих змін виявлення внутрішніх зв'язків і
закономірностей, розкриття, суті явищ.
Вправи - повторення
певних дій або операцій з метою засвоєння учнями умінь і навичок. Вчитель
підбирає до теми систему вправ, що має на меті поступове зростання творчої
самостійності учнів, складності самих вправ.
Лабораторна робота —
самостійне проведення учнями досліду, експерименту під керівництвом, учителя.
Традиційна лабораторна робота - це дія учнів за інструкцією. Вчитель дає чіткі
вказівки щодо виконання дій. Сучасний підхід до лабораторної роботи, вимагає
від учителя ставити перед учнями пізнавальне завдання або проблему, яку можна
розв'язати на основі лабораторного експерименту. Учні, разом з учителем вирішують,
якими способами можна виконати завдання, які для цього потрібні прилади й
матеріали, як ними користуватися. Вчитель дає лише короткий інструктаж,
контролює дії учнів, надає допомогу тим, кому вона потрібна. Заключна бесіда
допомагає виявити результати досліду й розкрити закономірності.
Практична робота
розрахована на застосування комплексу знань і умінь
у ситуаціях, наближених до життєвих.
23. Методи
стимулювання і мотивації навчання спеціально спрямовані на формування
позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність. Стимулювання
пізнавального інтересу здійснюється такими шляхами:
- створенням
емоційно-моральних ситуацій (здивування, схвалення, осуду, співчуття);
- створенням
ситуацій успіху для учнів, що відчувають труднощі у навчанні, і затруднення
для тих учнів, які легко опановують навчальний матеріал;
- створенням
ситуацій новизни, актуальності — наближенням, до найновіших відкриттів,
досягнень, явищ суспільного життя;
- стимулюванням зацікавлення
- введення в навчальний процес цікавих дослідів, прикладів, парадоксальних
фактів, цікавих епізодів з життя вчених, фокусів тощо;
- аналізом життєвих
ситуацій;
-
дидактичними іграми (логічними, інсценізаціями, рольовими, діловими).
Для стимулювань я процесу
формування в учнів позитивних мотивів учіння вчителю необхідно:
- захоплююче викладати
навчальний матеріал, звертатись до емоцій школярів, викликати у них радість,
здивування, сумнів;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
|
