Вивчення оповідань Володимира Винниченка

Учень 3-й. Я хотів би відзначити, що письменник психологічно точно відтворює людські почуття, використовуючи для цього влучні деталі і штрихи, щоб змалювати внутрішню драму Мотрі. Особливо велику роль відіграють у тексті діалоги й монологи. Їх Винниченко “відточував” філігранно. У діалогах герої самі себе характеризують, тому авторові не доводиться додавати щось від себе. Показовою є самохарактеристика Мотрі у сцені бійки
Андрія і Ілька (учень читає уривок, коментує діалоги).

Учитель. Письменник сам пройшов складні життєві “університети”, і це дало змогу сказати йому правду про умови життя різних верств суспільства: безправних селян (“Контрасти”, “Голота”, “Біля машини”, “Хто ворог?”, “На пристані”, “Голод”, “Кузь та Грицунь”); солдатів (“Боротьба”, “Мнімий господін”, “Честь”); панства , інтелігенції, провінційних акторів
(“Заручений”, “Уміркований” та “щирий”, “Малорос-європеєць”, “Антрепреньор
Гаркун-Задунайський”). Уже цей перелік підтверджує думку літературознавця
А. Річинського, що “...обсягом і різноманітністю своєї тематики, діапазоном проблем і масою людських типів Винниченко, безперечно, стає на рівні першої- ліпшої літератури європейської”.

Письменникові дорікали за розхристаність письма, грубувату, нечисту мову (М. Вороний), “волохатий і незроблений стиль” (С. Єфремов), за те, що його мова “поплямована великоруськими словами” (Нечуй-Левицький). Це
Дзеверін пояснює тим, що письменникові доводилося працювати в дуже складних умовах, він змушений був поспішати з роботою. Крім того, нерідко
Винниченко свідомо вдавався до суржика, зважаючи на його поширення в самому житті справедливим є зауваження Михайла Слабошпицького, що в “оповідання молодого письменника увірвалися різні суспільні верстви і заговорили вони саме так, як говорили в реальному житті, - не зрідка до потворності скаліченою мовою, що і вирізняло суціль безкультурних люмпенів (а їх у творах Винниченка справді чимало). Одне слово, яка доба, така й мова, така й правда про неї”.

Оповідання – це тільки невелика частина творчої спадщини Винниченка.
Новими художніми перемогами стали його романи “Нова заповідь”, “Вічний імператив”, “Поклади золота”, “Слово, за тобою, Сталіне!”, “Сонячна машина”, повісті, п’єси, що з’явилися в 20-ті – 40-ві роки.

Далі на уроці пропонується підготовлені заздалегідь рефератні повідомлення учнів:

1. “Сонячна машина” – новаторський твір в українській літературі.

2. “Поклади золота” – соціально-детективний роман.

3. Останній роман Винниченка “Слово за тобою, Сталіне!”

Подаємо матеріал для повідомлення учня “Поклади золота” – соціально- детективний роман”.

1926 рік. Винниченко з дружиною в Парижі. З Україною зв’язків майже не має. “За те, що люблю її чесно й любові своєї н продаю за розкоші, за лакомства нещасні. За це я позбавлений життя в ній, за те навіть праці своєї примістити ніде не можу”, - записав Винниченко в щоденнику. І раптом лист від видавництва РУХ, прохання підписати угоду про співпрацю. До письменника повертається творче піднесення. Ідея нового роману “Поклади золота” знову в центрі уваги: “Обдумування роману. Первісний хаос. Туманні лінії постатей і ситуацій. Ядро ідеї в імлі...” “Здається, можна дати назву роману “Загублений рай”. Усі, вся Європа, сі кляси й усі її члени тужать за тим раєм, з якого вигнав їх бог війни з вогненно-гарматним мечем. Кожен тужить за тою чистотою, незайманістю, яка була в нього. В кожного та чистота, той рай були різні, часто ворожі один до одного, але вони були, як такі, чи здається що були, кожний знову таки тужить по-своєму за загубленим”, - читаємо в щоденникових нотатках.

Над романом, остаточною назвою якого стане “Поклади золота”, письменник працював з 1925 по жовтень 1927 року. Згодом з Харкова, куди
Винниченко надіслав роман, прийшла негативна рецензія: “Тут картається ціла система нашого життя, весь ідейний зміст наших провідних думок... Про чекістів автор говорить в романі, як про розбещених садистів і тим у нього вичерпується вся характеристика їх. Поряд з такою характеристикою типів комуністів Винниченко подає цілу низку типів білоемігрантів... які хоч являють собою дно еміграції, та змальовані вони як люди повнокровні, людяні і хоч своєрідні але моральні.... Словом, типи ці своєю людяністю і душевною м’якістю та щирістю просто таки викликають симпатією та співчуття”. А звідси висновок: “Наша радянська суспільність, труднощі нашої країни таких
“Покладів золота” не приймуть”.

Твір був надрукований через шістдесят років у США, в Україні – лише в 1991 році.

За жанром “Поклади золота” – соціально-детективний роман. Цей жанр утвердив в українській літературі саме Винниченко (“На той бік”, “Сонячна машина”, “Нова заповідь”, “Вічний імператив”, “Лепрозорій”).
Літературознавець з діаспори Григорій Костюк у статті “”Про “Поклади золота” відзначає: “Започаткований Винниченком жанр уже в другій половині
20-х років знайшов був своїх послідовників. Маю на увазі Юрія Смоловича
(“Фальшива Мельпомена”, “Государство доктора Гальванеско”, “Останній
Ейждевід”), В. Владка (“Аргонавти світ”) та ще кілька інших письменників.
Але в умовах сталінського соцреалізму 30-х років цей жанр був заморожений: страшним поліцій ним детективом стало все життя країни “соціалізму”. Лише в добу відлиги 60-ті роки цей жанр дістав право громадянства. Отже, в цьому аспекті “Поклади золота”, поруч з іншими згаданими творами Винниченка, належать до першого підмуру соціально-детективного жанру в українській пореволюційній літературі.

В основу роману покладено ідею символічних покладів золота в надрах
України. Україна – це світовий скарб духовних і матеріальних цінностей. Про символіку покладів золота сказав сам автор: “Не скарб, а золоті поклади в землі України.” У романі є спогади, авторські ліричні відступи про свою незабутню батьківщину, філософські роздуми про сучасне життя, патріотизм і мораль. Ось як повідомляють у листі про розстріл професора, винахідника покладів золота: “Вас там, як і всіх нас тут, уразить смерть М.П.
Кублицького... Століття Росія грабувала, нищила нас, саме ім’я наше вкрала й сховала від усього світу... століттями вона нас... І вся російська демократія... Тепер немов би ... соціалізм... М. П, Кублицький зробив надзвичайне відкриття величезних покладів золота на Україні... Відомий чекіст гунявий заарештував Кублицького з усією родиною, забрав усі папери і другу ніч розстріляв усіх Кублицьких. Тепер папери в Чека”.

Винниченко прагне осмислити сучасну йому дійсність на рідній землі після 1917 року. Як же діють “реформатори” і “ощасливлювачі” життя народного? Як вони керують людьми?

Учитель. Ви пересвідчилися, яким цікавим письменником був Винниченко
- епік. Визначимо характерні ознаки його епічної творчості:

- проникливо аналізував людські почуття, добирав точні психологічні штрихи, замальовуючи внутрішній світ героя;

- його оповіданням властива різноманітність тем, мотивів, проблем, людських типів;

- роман “Сонячна машина” – це перший в українській літературі соціально-утопічний роман (як новаторський твір в українській літературі, він і досі не втратив свого ідейно-естетичного значення);

- “Слово за тобою, Сталіне!” – роман ідей, роман-памфлет, роман соціальної тези;

- “Поклади золота” – перший твір соціально-детективного жанру в нашій літературі.

Як бачимо, цей талановитий митець мав високий творчий політ, колосальну працездатність і завжди прагнув бути потрібним Україні , її народові.

Слово надається учням (театральним критикам).

Учень 1-й. Винниченко успішно виступив ї в драматургії, яка складала значну частину його творчості. У 1920-21 рр. П’єси драматурга ставилися в
Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, в театрах Петербурга,
Саратова, Самари, тиф ліса, баку. Проблеми сценічного втілення його п’єс активно обговорювали з драматургом К. Станіславський, М. Немирович-
Данченко, М. Садовський, Г. Юра, М. Заньковецька.

Лесь Курбас у своєму “Молодому театрі” здійснив постановку п’єс
“Базар”, “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”; за участю режисера-постановщика
Гната Юри у тому ж театрі 1919 р. Відбулася прем’єра спектаклю за п’єсою
“Гріх”...

Відомий літературознавець Григорій Костюк зазначає, що з особливим успіхом у країнах західної Європи йшли драми Винниченка “Чорна Пантера і
Білий Ведмідь”, “Закон”, “Брехня”. Знаменита італійська драматична актриса
Емма Граматіка поряд з драмами Ібсена, Піранделльо, Метерлінка мала у своєму репертуарі й драму Винниченка “Брехня”, з якою гастролювала в усіх столицях Європи.

Винниченко написав 23 п’єси, прагнув “Художньо освоювати гострі соціально-політичні й моральні проблеми свого часу. Про нього як драматурга
Вороний писав: “На нашім літературнім обрію є постать, що вже довгий час приваблює загальну увагу. З боку одних вона викликає обурення і лайку, з боку інших – щире признання і навіть ентузіазм; байдужих немає, у всіх вона розбуджує глибокий інтерес до себе. Це постать Володимира Винниченка... Він признає обов’язковими для себе тільки закони творчості (ніяких, інших!) і творить інтуїтивно, - мислить образами, живими уявами (символами), не голими розуміннями. І коли він помиляється, то і самі помилки цієї складної, художньої натури без порівняння, цікавіші, ніж ліниві прояви шаблонної думки більшості.

Учень 2-й. Драматурга часто і гостро критикували. Однак він продовжував писати драми. У 1929 році з’явилися його нові п’єси “Над”,
“Великий секрет” і “Кол-Нідре”. Винниченко, за оцінкою Юрія Смолича,
“оригінального мистецькою манерою посів по праву місце духозгубника нової для українського театру культури”. Цікавою є п’єса “Брехня” (1910). У ній автор порушує морально-філософську та етичну проблеми.

Центральна постать у п’єсі – Наталя Павлівна. Вона вирішує дилему як заспокоїти свою совість, своє бунтівне невдоволене “я” інтелігентної людини і виправдатися перед коханцем, щоб затримати його при собі. Для цього вона йде на компроміс з совістю і творить низку брехні. “Що є істина? –каже вона. – Істина є постаріла брехня, всяка брехня буває істиною”. Вона впевнена, що “людям зовсім не треба правди чи брехні, їм треба щастя... покою. Коли брехня може це дати, слава брехні”.

Вражає майстерність Винниченка - психолога. Він переконливо правдиво вмонтовує поведінку Наталі Павлівни.

Учні наводять приклади з тексту. Можна заздалегідь дати завдання інсценізувати уривки твору. Використавши на уроці елемент рольової гри.

Учень 3-й. Виявом нового методу Винниченка в техніці психологічної драми, на думку Вороного, було те, що автор внутрішню боротьбу Наталі
Павлівни виніс з її душі на білий світ.

“”Гріх” – один з найдовершеніших драматичних творів письменника, присвячених революційній боротьбі з російським самодержавством у роки першої світової війни. Сценічна популярність п’єси, на думку критика О.
Киселя, була зумовлена, поряд з усім іншим, і цікаво побудованою композицією. “Гріх”, - писав критик, може, найкраща п’єса Винниченка, при виконанні на сцені, вона цілком опановує глядача, й зацікавлення нею не спадає протягом усього часу, особливо в третьому акті, хоч він і найдовший в драмі.

Прем’єра вистави п’єси відбулася в 1919 р. На сцені “Молодого театру” Леся Курбаса за участю режисера-постановщика Гната Юри.

Учні (театральні критики) визначають те, нове, що вніс Винниченко у розвиток української драматургії.

Слово надається учням, що цікавлять живописом.

Учень 4-й. Ще одна грань таланту Винниченка – живопис, графіка. “Для повного самовираження, чи навпаки, втечі від себе – літератора й політика – відчував потребу в спілкуванні ще з однією Музою, пише критик Федченко.
[31;147] – Інтерес до спеціальних образотворчих студій виник у Винниченка під час його роботи над романом “Сонячна машина”, який з усіх творінь письменника відзначається особливою полі тематичністю, поліфонічністю, сказати б, поліколористичністю”. Цей інтерес підтримувався дружбою з художником Миколою Глущенком, який згадував:

“Здається, якщо я не помиляюся. Винниченко почав малювати п’ять років тому літом. Вперше ми разом малювали в Сен-рафаелі, в 1927 році.
Спочатку малярство для нього було спочинком від літературної діяльності...”- згадував Микола Глущенко. [12; 38]

Малював він тоді пейзажі, вишукуючи сполучення фарб, спрощуючи складний, детальний південно-французький краєвид. Цей своєрідний підхід до натури давав виразну індивідуальність його малюнкам. Найкращі пейзажі того часу цікаво скомпоновані; з різними обробленими малярськими планами не поступаються кращим малярам школи “Еколь-де-Парі”. У 1935 році Винниченко подарував Глущенкові свій етюдний альбом, у якому було півтора десятки малюнків аквареллю і тушшю. Дивом цей альбом зберігся о наших років.
Акварельні та олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції
Винниченка експонувалися свого часу у Франції та за її межами. Були вони належно оцінені паризькою критикою і здобули визнання таких видатних художників, як Анрі Сіньяк, Пабло Пікассо, Леже. З кожним роком успіхи
Винниченка в малюванні були помітнішими, спокійнішою стає палітра, сполучення фарб, виразнішим – індивідуальний стиль.

Велике досягнення Винниченка – його натюрморт. Літературознавець
Сергій Гальченко відзначає чудову скомпонованість, витончені поєднання фарб, малярську щирість автора у натюрмортах.

Мистецтвознавця М. Келлер у творчості Винниченка вразило надзвичайне багатство фарб. Його пейзажі, квіти, інтер’єри “пройняті світлом і неначе прозорі... його червоні та жовті тони мають безліч відтінків і заглиблюються та збагачуються контрастовими плямами рідких, темних тонів.
Винниченко закоханий у фарби. Він бавиться ними, як дорогоцінним камінням і знаходить з надзвичайною легкістю дедалі нові кольорові багатства...
Закоханість у природу, повага і “чесність” до всякої малярської теми, свіжість та щирість сприймання моделі – все це надає творчості Винниченка неповторної краси”.

Учитель. Кажуть, що талант Винниченка у всьому був непересічним. Він прагнув завжди бути самим собою, нікого не наслідувати, виражати своїх почуття “особистими фарбами і формою”. І саме це, мабуть, дало змогу уявити світові нову форму мистецької діяльності.

Письменник помер у Франції 6 березня 1951 року. Залишилися не здійсненими мрії написати роман “Хмельниччина”, “Хроніку українського відродження”, 10-томний “Роман мого життя”. Винниченко прагнув, як про це свідчить написані ним твори, щоб люди жили в гармонії, без війн і катастроф, прагнув витворити і подати в різноманітних формах новий соціально-філософський світогляд (він називав його конкордизмом).

Письменник важко працював, часто знав матеріальну скруту, жив далеко від рідної України, але творив для неї, для її майбутнього... Творив і свято вірив у відродження української нації.

Нині Винниченко широко і глибоко входить у культурне сьогодення незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними гранями свого великого таланту.

ВИСНОВКИ

Постать Володимира Винниченка, на диво складна й суперечлива, зажди привертала до себе пильну увагу, навколо неї точилися суперечки, одні беззастережно приймали, інші – відкидали, а ще треті прагнули поставитись до його діяльності з урахуванням усіх складностей тої тривалої доби, коли він жив і творив.

Звичайно, не можна розмежовувати Винниченка - політика і Винниченка
–письменника, але варто розуміти, що як каже визначний митець, Винниченко в красному письменстві йшов шляхом послідовного служіння реалізмові і, маючи необхідний талант, поставив своє ім’я в перший шерег найвидатніших письменників України першої половини ХХ століття.

Про Володимира Винниченка вже сказано й написано багато та водночас недостатньо, щоб пізнати й осягнути розумом і серцем весь його творчий доробок.

Нам, вихованим на “потрібній і зрозумілій” трудящим масам літературі”, зараз не досить орієнтуватися у творчій спадщині “відкритого” письменника: сьогодні необхідне опрацювання і всебічне вивчення діяльності
Винниченка як літератора, політика, філософа.

У першій третині двадцятого століття Винниченко стає одним із найпопулярніших письменників не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Та замість лаврів життя приготувало для Винниченка терновий вінок.
Його твори перестають видавати, забивають ними полиці спец фондів, а часто й просто знищують.

Яка ж немилосердна жорстока доля: все життя пройшло в арештах, у ув’язненнях, боротьбі, шуканні готовності віддати життя за “темний, посоловілий від усяких історичних дурманів” народ, а найстрашніше - забуття нащадків.

Винниченкові дала притулок французька земля, але серце його залишалося в Україні. Важно стежив письменник за життям в Україні, до останніх днів він плекав мрію про повернення.

Справедливими, на нашу думку, є слова критика І. Борщака:
“Винниченкові твори залюбки читатимуть й тоді, коли його вже не буде на землі. Гете мав рацію, кажучи, що прикметою збільшення кола його читачів”.
[17; 143]

І справді, незважаючи на те, що далеко в минуле відійшли події його творів, але вони не втратили своєї актуальності. Навпаки, зараз у нашому жорстокому і черствому до біди і горя світі як ніколи потрібними і своєчасними є розмови про добро і зло у житті та серцях людей.

Додатки

Додатки

Додатки

Список використаних джерел.

1. Архів Володимира Винниченка // Літ. Україна – 1997. – 6 лютого

2. Барабаш Ю. Чи варто “гаяти час” на Винниченка?...: З критичних нотаток // Київ. – 1991. - №8.-с.120-126

3. Болюх О.В. Мовна майстерність Володимира Винниченка у зображенні внутрішнього світу героїв // Культура слова: Між від. зб. –вип.

44.-к.,1993.-с.20-24

4. Винниченко В.К. Була, є й буде // Літ. Україна. – 1994.- 8 грудня.-с.5

5. Винниченко В.К. Намисто: Оповідання – К.: Веселка, 1989.-380с.

6. Винниченко В.К. Вибрані п’єси. – к.,1991, 370с.

7. Винниченко В.К. Раб краси.-к.: Веселка, 1994.-383с.

8. Винниченко Р.Я. Як писав свої літературні твори Володимир

Винниченко //Україна.-1992.-№10-11.-с.14-15

9. Гермайзе О. Нариси з історії революційного руху на Україні//

Хроніка – 200.-1998.-221-2.-с.186-213

10. Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С. Володимир Винниченко. Життя, діяльність, творчість (навч. посібник для студ.-філол.)-к., 1996.-

256с.

11. Гнідан О.Д., Йолкіна Л.В. Винниченко – прозаїк очима укр.. критиків і читачів //В. Винниченко; Грицько Григоренко: Штрихи до портретів: Навч. посібник-К.: Вища шк., 1995.-с.50-77

12. Гриценко Т. Грані таланту Володимира Винниченка//Диво слово. –

1994.- №9.- с. 35-38

13. Єфремов С. Володимир Винниченко //Єфремов С. Історія укр.. письменства. 1989.-т.2.-с.290-298

14. Жулинський М. Володимир Винниченко (1980-1951)//Літ. Україна-

1989.-№48.-25 листопада.-с.6-7

15. Жулинський М. Голгофа українця Володимира Винниченка// Володимир

Винниченко. Заповіт борцям за визволення.-к.,1992.-123с.

16. Жулинський М. Щоденник Володимира Винниченка //Київ.-1990.-№9-11.- с.88-90

17. Зінчук С.С. Володимир Винниченко (1880-1951)//Нові імена в програмі з укр.. літ.: Посібник для вчителя. - К.: Освіта, 1993.- с.125-145

18. Костюк Г.Володимир Винниченко: Біографічні нотатки// Рад. Освіта.-

1990.-27 липня.

19. Краснодемський В. Приємна несподіванка// Рад. Україна. - 1990.- 8 липня

20. Лащик Є. Винниченкова філософія щастя// Філософська думка.-1998.-

№1.-с. 136-155

21. Лозицький В. Йому завжди боліла Україна// Рад. Україна. 1990.-26 липня

22. Малець Л. Світ дитячої душі у творчості Володимира Винниченка (за матеріалами збірки “Намисто”)// Ур. Мова та літ-ра.-1997.-№4.-с.1-

2.

23. Марусин Т. Від французьких Альп до наших чорноземів// Пам’ятки україни.-1994.-№1-2.-с.81-83

24. Мороз Л. Загадки Володимира Винниченка //Слово і час.-1993.-№5.- с.40-46

25. Панченко В. “Бо я – українець”: Передмова// Володимир Винниченко раб краси. -К.: Веселка, 1994.-с.3-21.

26. Панченко В. Молоді літа Володимира винниченка//Київ.-1997.-33-4.- с.143-155

27. Панченко В. “Я хочу собою возвеличити укр.....”: Риси психологічного портрета Володимира Винниченка// Березіль.-1997.-

№11-12.-с.155-167.

28. Підлужна Г. Позакласне читання школярів як педагогічна проблема//Поч. шк.1998.-№7.-с.18-22

29. Скобелєва-Салогуб Н. Володимир Винниченко: про дітей і для дітей// Слово і час. - 99.- №7.-с.60-67

30. Ткачук Г. Уроки зустрічі з книгою// Поч. шк. 1997.-№6.-с.24-28

31. Федченко П. Володимир Винниченко – художник// Київ.-1989.-“12.- с.147-148.

32. Хміль І.С. Політична діяльність В. К. Винниченка//Укр. іст. журнал.1989.-№7.-с.82-91.
-----------------------
Дипломна робота студентки V курсу психолого-педагогічного факультету групи ПК-53

Рудич Ольги Юріївни

Науковий керівник: доцент Волочай Марія Петрівна

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6