Використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах
Знахідний відмінок множини в іменниках
першої відміни виражає розрізнення назв істот і неістот: у назвах істот форма
знахідного відмінка збігається з родовим (кличу сестер), а в назвах
неживих предметів форма знахідного відмінка збігається з називним (кладу
книжки). Порушення цих норм спостерігається у назвах комах та деяких
свійських тварин (пасу овець та вівці, розводив бджіл та бджоли).
В орудному відмінку іменники першої
відміни мають закінчення -ами (в твердій і мішаній групах: жінками,
грушами) або -ями (як графічне позначення м’якості
приголосного основи: землями, лініями). У деяких словах
виступає флексія -ми (сльозами і слізьми, свинями
і свиньми).
У місцевому відмінку виступає
флексія -ах (у іменниках твердої і мішаної груп: у книжках,
на кручах ) або -ях (у м’якій групі: на полицях,
на лініях).
Форми іменників другої відміни
У називному відмінку однини іменники
другої відміни чоловічого роду мають чисту основу (кобзар, кінь, край)
або флексію -о (Дмитро, Дніпро). В іменниках
середнього роду виступає флексія -о: добро, світло
(тверда група), -е: море, плече (м’яка
і мішана групи) та -а (-я): весілля, життя
(м’яка група).
Родовий відмінок має закінчення -а
(-я) та -у (-ю). вибір і вживання флексії в іменниках
чоловічого роду залежить від семантико-граматичного розряду, під який підводиться
слово. Так, флексію -а (-я) мають іменники, що називають істот
(за винятком збірних назв: народу, загону): брата, керівника,
викладача, Дениса, журавля, горобця; назви
конкретних предметів, що мають обидві форми числа (носа, стола,
замка, олівця, шматка); назви мір (грама,
метра, літра, місяця, карбованця); наукові та
технічні терміни українські та іншомовного походження (відмінка,
суфікса, кореня, прикметника, радіуса, сектора,
синоніма, але: синтаксису, базису); назви
приміщень, будівель та інших споруд і частин їх (вітряка, гаража,
млина, але: карнизу і карниза, сараю і сарая,
поверху, універмагу, залу).
Флексія -у (-ю)
виступає в збірних назвах (люду); в назвах рослин (барвінку,
льону, лісу, саду, гороху, лозняку і лозника,
молодняку і молодняка); у назвах установ, організацій,
закладів (інституту, вузу, заводу); в назвах
абстрактних понять, процесів, станів, суспільних, наукових та інших течій (розуму,
вигляду, цвіту, глузду, світогляду, процесу,
гуманізму, матеріалізму); в назвах явищ природи (грому,
снігопаду, морозу, вогню).
У географічних назвах міст, рік
переважає флексія -а (-я): Львова, Гадяча,
Мелітополя, Дніпра, Дінця (з наголосом на флексії):
але Дону, Дунаю (з ненаголошеною флексією). У назвах
країв, озер, гір і т. д. переважає флексія -у (-ю): Криму,
Сибіру, Донбасу, Байкалу, Уралу та ін.
У деяких іменниках можливі подвійні
флексії залежно від семантичної віднесеності слова, наприклад: зробив ремонт
телефонного апарата (конкретний предмет) і перебуває у віданні
державного апарату (виражає сукупність).
Флексія може також регулюватися
наголосом, наприклад: з моста і з мосту, стиду і стида.
Іменники середнього роду в родовому
відмінку однини мають закінчення -а (-я): озера,
перевесла, прізвища, моря, завдання.
Давальний відмінок в українській
мові має паралельні флексії -ові та -у в іменниках
чоловічого роду твердої групи: Петрові і Петру; -еві (-єві)
та -у (-ю) в іменниках м’якої і мішаної груп: коневі і
коню, Гайдаєві і Гайдаю, сторожеві і сторожу.
У назва істот переважає флексія -ові,
-еві (-єві), а в назвах неживих предметів -у (-ю).
Іменники середнього роду в
давальному відмінку виступають з флексією -у (-ю): болоту,
горю, прізвищу. Іменники середнього роду можуть мати флексію
-ові, -еві у випадку переносного вживання - синекдохи, наприклад: Показав
селові синю книжечку.
У знахідному відмінку однини
іменників чоловічого роду більш виразно виявляється вказівка на істоту чи
неістоту. У назвах істот форма знахідного збігається з родовим відмінком: зустрів
брата, батька, Сергія, а в назвах предметів - з
називним: узяв папір, стілець. Назви групувань істот також мають форму
знахідного, що збігається з називним: зібрав загін, погнав табун.
Проте ця закономірність у ряді
випадків порушується, наприклад, можна вжити: збудував хлівець і хлівця, одержав
лист і листа, зокрема у фразеологізмах: піймати облизня, дати гарбуза.
В орудному відмінку іменники
чоловічого і середнього роду (крім тих, що в називному відмінку закінчуються на
-я) мають флексію -ом: Іваном, краном,
озером (тверда група); -ем (-єм): Василем,
секретарем, фуражем, полем, днищем (м’яка
і мішана групи).
Іменники середнього роду на -я
в орудному відмінку однини мають флексію -ям: груддям,
листям, пір’ям.
У місцевому відмінку іменників
другої відміни однини виступають закінчення: -і (-ї), -у (-ю), -ові, -еві
(-єві). Флексії -ові, -еві (-єві) з’явилися в місцевому
відмінку за аналогією до давального відмінка і виступають переважно, як і в
давальному, в назвах істот чоловічого роду: на синові, на гостеві,
на Гордієві.
Флексія -у (-ю) виступає
в іменниках чоловічого і середнього роду, що мають суфікси -к (о), -ок,
-ик, -ак: на візку, на містку, у миснику, на держаку.
В інших іменниках чоловічого роду
флексія -у (-ю) чи -і (-ї) регулюється тими ж
семантичними відтінками, що й у родовому відмінку. Наприклад: на льоду,
у строю, але на дивані, у музеї, на стільці.
Закінчення -у (ю)
виступає в поєднанні з прийменником по: по двору, по
вівсу, по морю.
Флексія -і виступає в
іменниках середнього роду, за винятком тих, що мають суфікс -к-:
на лоні, у морі, у зіллі, але у горнятку,
на курчаткові і курчатку.
У формі місцевого відмінка
приголосні основи г, к, х змінюються на з, ц, с: плуг -
у плузі, байрак - у байраці, вухо - у вусі.
У кличному відмінку іменники другої
відміни мають флексію -у або -е.
Флексія -у виступає у
іменниках чоловічого роду твердої і мішаної груп: діду, товаришу,
дядьку, котику; в іншомовних найменуваннях з кінцевим
задньоязиковим або гортанним приголосним: Юзику, Людвігу;
в іменниках чоловічого роду м’якої групи виступає флексія -ю:
Сергію, лікарю, краю.
Флексія -е вживається
у кличній формі іменників чоловічого роду з суфіксами -ець, -ак: хлопче,
юначе, батраче (але ковалю, мудрецю) та
в деяких інших іменниках чоловічого роду, наприклад: голубе, вітре,
друже.
Перед флексією -е приголосні
г, к, х змінюються на ж, ч, ш: друг - друже, юнак
- юначе, Явтух - Явтуше.
У назвах осіб клична форма може
заступатися називним відмінком, зокрема у випадку звертання до людини з
вказівкою на ранг, посаду і т. д., наприклад, лейтенанте Орлик, прокуроре
Грищенко, товаришу голова. В усіх інших випадках , коли перше слово є
загальною назвою, а друге - ім’ям, обидва іменники мають кличну форму,
наприклад: товаришу Євгене, брате Олексію.
У персоніфікованих назвах середнього
роду із значенням звертання вживається форма називного відмінка: світло,
крило, плече.
Множина
Називний відмінок множини може мати
такі флексії: 1) в іменниках чоловічого роду твердої групи -и: робітники,
інженери шофери, прапори; 2) в іменниках чоловічого
роду твердої і мішаних груп -і або графічно -ї: учителі,
портфелі, школярі, товариші, носії; 3) в
іменниках середнього роду твердої і мішаної груп -а: коліна,
полотна, прізвища або флексією -я, що
графічно передає м’якість приголосного основи в іменниках середнього роду
м’якої групи: моря, послання, прислів’я.
Парадигма другої відміни
відмінок
|
Однина
|
Н.
|
стіл
|
шофер
|
батько
|
село
|
Р.
|
стол-а
|
шофер-а
|
батьк-а
|
сел-а
|
Д.
|
стол-у (-ові)
|
шофер-ові (-у)
|
батьк-ові (-у)
|
сел-у
|
З.
|
стіл
|
шофер-а
|
батьк-а
|
сел.-о
|
О.
|
стол-ом
|
шофер-ом
|
батьк-ом
|
сел-ом
|
М.
|
(на) стол-і
|
(на) шофер-ові (-у)
|
(на) батьк-ові
|
(на) сел.-і
|
Кл.
|
стол-е
|
шофер-е
|
батьк-у
|
сел-о
|
відмінок
|
Множина
|
Н.
|
стол-и
|
шофер-и
|
батьк-и
|
сел-а
|
Р.
|
стол-ів
|
шофер-ів
|
батьк-ів
|
сіл
|
Д.
|
стол-ам
|
шофер-ам
|
батьк-ам
|
сел-ам
|
З.
|
стол-и
|
шофер-ів
|
батьк-ів
|
сел-а
|
О.
|
стол-ами
|
шофер-ами
|
батьк-ами
|
сел-ами
|
М.
|
(на) стол-ах
|
(на) шофер-ах
|
(на) батьк-ах
|
(на) сел-ах
|
Кл.
|
стол-и
|
шофер-и
|
батьк-и
|
сел-а
|
В окремих іменниках середнього роду
виступає давнє закінчення називного двоїни -і: очі,
плечі, уші (і вуха) або -и: рукави
(при більш поширеному вживанні: вуса, рукава).
У родовому відмінку множини іменники
другої відміни мають закінчення -ів (-їв), -ей або нульову
флексію: столів, ковалів, батьків, солов’їв, країв,
очей, плечей.
В іменниках чоловічого роду
найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків,
орачів, плащів.
Деякі іменники середнього роду мають
також флексію -ів: морів, полів, почуттів.
Нульова флексія виступає в іменниках
чоловічого роду, які втрачають у множині суфікс -ин-: селян,
подолян, галичан, болгар, але грузинів, осетинів, та в більшості
іменників середнього роду: вікон, гнізд, решіт, сердець, волокон, знань,
завдань, розгалужень.
Закінчення -ей
виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней, гостей,
очей, вушей (і вух), плечей (і пліч).
У давальному, орудному, місцевому
відмінках іменники другої відміни мають такі самі флексії, як і іменники першої
відміни: -ам (-ям), -ами (-ями), -ах (-ях), наприклад: братам,
сестрам, школярам, озерам, морям, знанням;
братами, школярами, озерами, морями, знаннями;
на братах, на сестрах, на школярах, на озерах, на
морях, у знаннях.
У знахідному відмінку множини
іменників другої відміни спостерігаються одні і ті самі закономірності
розрізнення істот/неістот, що і в іменниках першої відміни та в родовому однини
другої відміни.
Форми іменників третьої відміни
Однина
Іменники третьої відміни в називному
відмінку однини закінчуються на м’який приголосний основи (тінь, сіль, вісь,
міць, паморозь) або на губний чи шиплячий приголосний, що в минулому були
м’якими (любов, річ, подорож). Виняток становить іменник мати,
що має флексію -и.
У родовому, давальному, місцевому
відмінках іменники третьої відміни мають флексію -і (крові,
солі, подорожі). Кореневий звук [і] (з давніх [о],
[е]) в іменниках третьої відміни відповідно до історичної закономірності
у відкритому складі переходить у [о] чи [е] (піч - печі,
вісь - осі, річ - речі, осінь - осені)
.
В орудному відмінку однини іменники
третьої відміни мають флексію -у (графічно -ю).
Кінцевий приголосний основи, якщо він стоїть після голосного перед -у
(-ю), подовжується і на письмі передається у вигляді подвоєння (зустріччю,
осінню, сіллю, памороззю). Якщо основа закінчується
двома приголосними, подовження у вимові і подвоєння на письмі немає (радістю,
якістю, жовчю). Немає подовження приголосного і в тому
випадку, коли основа іменника закінчується губним приголосним або -р
(любов’ю, матір’ю).
Клична форма в іменниках третьої
відміни твориться в окремих випадках за допомогою флексії -е за
аналогією до іменників першої відміни м’якої і мішаної груп (тіне,
радосте, мудросте).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
|
|