Використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах
Місцевий відмінок відповідає
на питання на кому? на чому? Значення місцевого відмінка в українській
мові обмежені вживанням при ньому прийменниками на, в (у), о (об), по. Форма
місцевого відмінка в сучасній українській мові аналітична:
семантично-функціональне значення передається прийменником у єдності з
флексією.
Місцевий відмінок виражає місце дії
(жити в селі, біліти на палубі, розкидати по полю);
час (прийти о шостій годині); рідше виступає із значенням
об’єктним (зосередитися на головному завданні), зокрема
знаряддя дії (грати на баяні) чи засобу пересування (приїхати на
возі).
Кличний відмінок.
Виконує в реченні апелятивну функцію - звертання до адресата мовлення. Форма
кличного відмінка ніколи не пов’язується з прийменниками і не вступає в
підрядні чи сурядні зв’язки з іншими членами речення. Вона твориться від
іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб: Ой ти, дівчино,
з горіха зерня (І. Франко), істот і персоніфіковані предмети: Повій, вітре,
на Вкраїну, Де покинув я дівчину (С. Руданський); Думи мої,
думи мої, Квіти мої, діти! (Т. Шевченко).
Значення звертання до особи
виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, Оксано, Карпе, сину).
У множині клична форма зберігається з формою називного відмінка.
Основні значення відмінків образно
передав Д. Білоус у поезії «Це ж як вірш»:
Називний
питає хто ти? що ти?
Хоче він про наслідки роботи
і про тебе чути лиш похвали,
щоб тебе як приклад називали.
Родовий
доскіпує свого -
Хоче знати він кого? чого?
І про тебе знать, якого роду,
що немає роду переводу.
Все давальний дасть - не жаль
йому,
але хоче знать: кому? чому?
Знать про тебе, гожого на вроду,
що даєш і ти свому народу?
У знахідного свої потреби:
він - кого? і що? -
питає в тебе.
І кого всі ми за друзів маєм,
І що друзі роблять нам навзаєм?
А орудний хоче знать: ким?
чим?
У труді орудуй разом з ним.
Хоче знать: що здатний ти утнути?
Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?
А місцевий - де? В
якому місці?
Хоче знати - у селі чи в місті?
Кличний закликає всіх навколо:
гей, Іване, Петре чи Миколо,
ви не будьте сонні та байдужі -
у житті нема нічого згірш.
Рідна мова! В ній слова - як ружі,
а самі відмінки - наче вірш.
Відмінювання іменників
За характером основ і відмінкових
закінчень змінювані іменники в сучасній українській мові поділяються на чотири
відміни.
До першої відміни належать іменники
жіночого і чоловічого, а також подвійного (чоловічого і жіночого) ролу з
закінченням -а (-я) у називному відмінку однини (робота,
Олена, Микола, лівша, земля, суддя, Валя).
До другої відміни належать: іменники
чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи
м’який приголосний основи (дуб, кінь, гай), а також із закінченням на -о
(батько, Петро, Дніпро); іменники
середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е (перо,
полотно, поле), а також -я, крім тих, що при
відмінюванні мають суфікси -ен-, -ат- (листя, знаряддя,
клоччя). Суди належать також іменники подвійного (чоловічого і
середнього) роду з суфіксом -иш(е) (вовчище, носище).
Третю відміну складають іменники
жіночого роду, які в називному відмінку однини закінчують на твердий чи м’який
приголосний основи (ніч, кров, сіль). До цього типу відмінювання
належить також іменник мати.
До четвертої відміни належать
іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а
(-я), у яких при відмінюванні з’являються суфікси -ен, -ат, (
-ят): ім’я - імені, курча - курчати, теля - теляти.
Іменники першої і другої відміни
поділяються на групи: тверду, м’яку і мішану.
У першій відміні до твердої групи
належать іменники з твердим приголосним основи перед закінченням (крім тих, що
закінчуються на шиплячий приголосний): хата, книга, риба, Оксана, сирота.
До м’якої групи належать іменники з
м’яким приголосним основи перед закінченням праця, вишня, лінія, Ілля, Соня.
Мішану групу складають іменники з
шиплячим приголосним основи перед закінченням: межа. Круча, груша.
У другій відміні до твердої групи
належать іменники з твердим приголосним чистої основи (віл, граб, міст,
Роман) та з закінченням -о (батько, Дмитро, вікно, болото,
світло). До цієї групи належить більшість іменників з основою на -р (сир,
вир, твір, муляр, столяр і т. д.), у
тому числі іменники іншомовного походження на -ар (-яр), -ир, -ур (з
наголосом переважно на останньому складі основи): гектар, футляр,
командир, абажур. Суди ж належать іменники звір, комар,
снігур, хоч вони в називному відмінку множини мають закінчення -і, властиве
іменникам м’якої групи (звірі, комарі, снігурі).
До м’якої групи належать іменники з
кінцевим м’яким приголосним чистої основи (пень, скрипаль, Івась,
обрій) та з закінченням -е (не після шиплячого), -а
(-я): сонце, поле, життя, полум’я.
За типом м’якої групи відмінюються
деякі іменники з основою на -р, зокрема на -ар, -ир, у
яких при відмінювані в однині наголос буває на корені або на флексії, а в
множині - тільки на флексії (пузир, лікар , воротар;
пузиря, лікаря, воротаря; пузирі, лікарі, воротарі).
До мішаної групи належать іменники з
шиплячим приголосним в кінці основи (ткач, плащ, масаж), перед флексією -е
(плече, видовище). Сюди ж належить частина іменників на -р,
а саме: назви осіб за фахом чи діяльністю з наголошеним суфіксом -яр-
та сталим наголосом на флексії (газетяр, газетяра, газетяреві, газетярем,
газетярі;).
В основу типів відмінювання
іменників у сучасній українській мові покладено групування іменників за родами
та особливості основ слів. Родове протиставлення досить своєрідне. Іменники
жіночого роду на -а (-я) становлять першу відміну, сюди ж
належать однотипні за формою (жіночого відмінювання) іменники чоловічого роду
(кількість їх обмежена).
Іменникам жіночого роду
протиставляються іменники чоловічого і середнього роду, що входять до другої
відміни.
Третю відміну складають іменники
жіночого роду, що в називному відмінку формально схожі на іменники чоловічого
роду. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що виявляють
деяку специфіку у порівнянні з іменниками цього ж роду другої відміни.
Форми іменників першої відміни
На відмінкові закінчення іменників
першої відміни впливає кінцевий приголосний основи (твердої, м’якої і мішаної
груп) і належність їх до категорії істот чи неістот (у формах множини).
Флексії м’якої і мішаної груп
переважно є графічним позначенням м’якості приголосного основи.
Парадигми першої відміни
Тверда група
відмінок
|
Однина
|
Множина
|
Н.
|
сестр-а
|
рук -а
|
сестр-и
|
рук-и
|
Р.
|
сестр-и
|
рук-и
|
сестер
|
рук
|
Д.
|
сестр-і
|
руц-і
|
сестр-ам
|
рук-ам
|
З.
|
сестр-у
|
рук-у
|
сестер
|
рук-и
|
О.
|
сестр-ою
|
рук-ою
|
сестр-ами
|
рук-ами
|
М.
|
(на) сестр-і
|
(на) руц-і
|
(на) сестр-ах
|
(на) рук-ах
|
Кл.
|
сестр-о
|
рук-о
|
сестр-и
|
рук-и
|
М’яка група
відмінок
|
Однина
|
Множина
|
Н.
|
ткал-я
|
наді-я
|
ткал-і
|
наді-ї
|
Р.
|
ткал-і
|
наді-ї
|
ткаль
|
надій
|
Д.
|
ткал-і
|
наді-ї
|
ткал-ям
|
наді-ям
|
З.
|
ткал-ю
|
наді-ю
|
ткаль
|
наді-ї
|
О.
|
ткал-ю
|
наді-ю
|
ткал-ями
|
наді-ями
|
М.
|
(на) ткал-і
|
(на) наді-ї
|
(на) ткал-ях
|
(на) наді-ях
|
Кл.
|
ткал-е
|
наді-є
|
ткал-і
|
наді-ї
|
Мішана група
відмінок
|
Однина
|
Множина
|
Н.
|
миш-а
|
круч-а
|
миш-і
|
круч-і
|
Р.
|
миш-і
|
круч-і
|
миш-ей
|
круч
|
Д.
|
миш-і
|
круч-і
|
миш-ам
|
круч-ам
|
З.
|
миш-у
|
круч-у
|
миш-ей
|
круч-і
|
О.
|
миш-ею
|
круч-ею
|
миш-ами
|
круч-ами
|
М.
|
(на)миш-і
|
(на)круч-і
|
(на)миш-ах
|
(на)круч-ах
|
Кл.
|
миш-е
|
круч-е
|
миш-і
|
круч-і
|
Однина
У родовому відмінку однини іменники
першої відміни твердої групи мають закінчення -и (школ-и,
мух-и) та -і у м’якій і мішаній групах (стел-і,
груш-і). в іменниках, що мають кінцевий приголосний основи -й,
виступає графічно флексія -ї (наді-ї, мрі-ї).
У давальному відмінку в іменниках
усіх трьох груп виступає флексія -і (школ-і, стел-і,
груш-і), яка в іменниках з основою на -й графічно
передається флексією -ї (Софі-ї).
В іменниках твердої групи, основи
яких закінчуються на -г, -к або -х, перед флексією -і
відбувається перехід цих приголосних у -з, -ц, -с (нога - нозі,
рука - руці, стріха - стрісі).
У знахідному відмінку однини в
іменниках твердої і мішаної груп виступає флексія -у (весну,
ружу), яка графічно передається буквою -ю в іменниках
м’якої групи (вишню, тополю).
В орудному відмінку іменники твердої
групи мають закінчення -ою (рибою, липою, смугою);
у м’якій та мішаній групах виступає флексія -ею (вишнею,
працею, межею) або графічно передається (після кінцевого
основи -й) буквою -є (надією, грацією).
У формі місцевого відмінка виступає
та сама флексія, що і у давальному відмінку (-і або графічно -ї),
але виражається відмінкове значення за допомогою прийменників на, у (в),
по, о (об): на горі, у гаї, по хаті, о
п’ятій годині.
Клична форма твориться від іменників
твердої групи флексією -о (Ганно, весно),
від іменників м’якої і мішаної групи переважно флексією -е (-є)
або в пестливих назвах -у (-ю): Софіє, земле,
круче; Полю, бабусю (і бабусе).
Множина
у називному відмінку множини
іменники твердої групи мають закінчення -и (дороги, гори),
а м’якої і мішаної груп - закінчення -і або графічно -ї
(яблуні, кручі, мрії).
Родовий відмінок множини в основному
характеризується нульовою флексією (верб, тополь, вишень, меж, мрій).
Проте в деяких словах виступає флексія -ів (бабів) або -ей
(статей, мишей).
У формі родового відмінка
закономірність чергування звуків [о],
[е]
з
[і]
часто порушується, наприклад: гора - гір, особа - осіб,
але межа - меж, тополя - тополь, лелека - лелек і т. д.
Якщо в кінці основи збігається два
приголосних, то перед сонорним з’являється вставний [о] (переважно в
іменниках з кінцевим твердим приголосним): іскра - іскор, сосна - сосон
(і сосен), мітла - мітел, весна - весен, вишня - вишень,
війна - воєн. У словах іншомовного походження вставного голосного
немає: букв, верств, клятв, фірм, шахт.
У давальному відмінку множини
виступає закінчення -ам (у твердій і мішаній групах: сестрам,
мишам, кручам) або графічно -ям (у м’якій
групі: пісням, мріям).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
|