Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів при вивченні частин мови у 3 класі

Учні слухають запис, на кожний іменник сигналізують картками «Хто?» «Що?» або «Істота» «Неістота».

На вивчення теми «Прикметник» навчальна програма у 3 класі відводить 12 год. При цьому формується загальне поняття (питання, значення, роль у реченні), встановлюється зв'язок прикметників з іменниками за допомогою питань від іменника до прикметника. Вивчаються правила вживання прикметників у прямому і переносному значеннях, а також прикметники-синоніми, прикметники-антоніми, формулюються правила використання їх у зв'язних висловлюваннях

Здійснюється спостереження за влучним вживанням прикметників у тексті, зокрема в описах, розмірковування над тим, з якою метою вони дібрані автором. Також учні спостерігають за вживанням прикметників у загадках, вибирають з-поміж поданих прикметників ті, що найточніше характеризують персонажів, події, явища.

Учні також вивчають змінювання прикметників за родами у сполученні з іменниками, родові закінчення прикметників: – ий, -ій, – а, – я, – е, -є. Здійснюють розпізнавання форм прикметників за родовими закінченнями та іменниками, від яких залежать прикметники, вивчають змінювання прикметників за числами у сполученні з іменниками

Результатом засвоєння теми «Прикметник»» у 3 класі є уявлення про прикметник як частину мови; впізнавання прикметників в реченні і тексті; вміння пояснити пряме і переносне значення прикметників у процесі виконання навчальних вправ; пояснити роль прикметників у мові і мовленні; побудова сполучення прикметників з іменниками; встановлення між ними граматичного зв'язку за допомогою питань (нове пальто – пальто (яке?) нове, у новому пальті – у пальті (якому?) новому). Також третьокласник пояснює прикметники у прямому і переносному значеннях; добирає до поданих прикметників 1–3 синоніми та антонім; використовує їх в усному і писемному мовленні, зокрема в описах; бере участь у колективних навчальних вправах з удосконалення речень, текстів шляхом додавання (добору) прикметників до іменників; складає прості загадки про предмети за допомогою прикметників, що характеризують предмети-відгадки; змінює прикметники за родами; визначає рід прикметників за закінченням, поставленим питанням; за родом іменників, з якими вони зв'язані; змінює прикметники за числами у сполученні з іменниками; вводить їх у речення.

Наведемо зразки вправ на формування загального поняття про прикметник (див. додаток Б).

1. Відгадати загадки.

На дошці запис: Маю платя …., …., …. віти, …. кору, стан … …. Як я звуся, діти?

Учитель читає запис, значення слова стан і пропонує відгадки, що це. Потім на місці крапок вписує слова зелененьке, гнучкі, ніжні вітри, тоненький. Учні читають загадку і відгадують її. (Маю плаття зелененьке, гнучкі, ніжні віти, білу кору, стан тоненький. Як я звуся, діти? (Береза)).

¾         Які слова допомагають вам згадатись, що це берізка? До якої частини мови належить ці слова.

2. Вправа «Який? Яка? Яке?».

Вчитель називає слово, яке відповідає на питання хто? або що? Гравці записують і добирають до нього та записують слова, які є назвами ознак, відповідають на питання який? яка? яке?

Наприклад: дуб старий, високий, гіллястий, товстий, зелений … скільки слів запише гравець – стільки дістає очок.

Знімається по два бали за неправильну відповідь.

3. Вправа «Хто більше?».

Дається завдання дібрати якнайбільше прикметників, які відповідають на питання який? І в корені слова мають ненаголошений голосний (-е) чи (-и), який перевіряється наголосом. Перший варіант: добираються слова з ненаголошеними (-е), а другий з ненаголошеними (-и). (Медовий, веселий, весняний, зелений, високий, широкий, глибокий).

На дошці запис: «Вовк сірий. Лис рудий. Зебра смугаста».

¾         Запишіть за моделями:

Який? Хто? Яка? Хто?

¾   Назвіть прикметники. На які питання вони відповідають? Що означає? З якими словами зв'язані прикметники?

¾   Назвіть іменники. На які питання вони відповідають?

На дошці запис: «(Що?) порічки (які?) білі, червоні.

(Що?) смородина (яка?) чорна».

¾   Якого кольору бувають порічки? А смородина?

¾   Назвіть прикметники. На які питання вони відповідають? Що означають? З якими словами зв'язані прикметники?

¾   Побудуйте і запишіть розповідне речення з однорідними частинами речення за моделлю.

На вивчення дієслова навчальна програма відводить 17 год. При цьому формується загальне поняття про цю частину мови (питання, роль у реченні), виявляється зв'язок дієслова з іменником у реченні. Вивчаються дієслова-синоніми, дієслова-антоніми, виявляються особливості вживання дієслів у
переносному значенні. Відбувається спостереження за влучним добором
дієслів автором тексту для змалювання подій, явищ, здійснюється вибір із
даних дієслів тих, що найвиразніше передають думку, відповідають меті й типу висловлювання.  Також учні 3 класу проводять удосконалення висловлювань шляхом добору дієслівних синонімів.

Третьокласники вивчають і час дієслова, змінювання дієслів за часами,
проводять розпізнавання часових форм дієслів у тексті, ознайомлюються із специфікою використання дієслів у зв’язних висловлюваннях. Також вони вивчають правило написання не з дієсловами, умови використання дієслів з не в монологічному та діалогічному мовленні.

Результатом засвоєння теми «Дієслово»» у 3 класі є уявлення про дієслово як частину мови; впізнавання дієслова в реченні, тексті, постановка до них питань; пояснення їх значення в мові і мовленні; в'язок з іменниками; добір до поданого дієслова 1–3 синоніми, антонім. Також третьокласник пояснює в навчальній роботі дієслова, вжиті в переносному значенні; бере участь у колективних навчальних вправах з удосконалення текстів шляхом добору дієслів-синонімів; розрізнює часові форми дієслова; ставить питання до дієслів різних часових форм; змінює дієслова за часами у формах доконаного і недоконаного виду (без уживання термінів) за допомогою питань що робить? що зробить? що робив? що зробив?; розпізнає часові форми дієслів у тексті; вживає дієслова з не в усному і писемному мовленні, в різних ситуаціях спілкування (в суперечках, дискусіях, застереженнях, виправдовуваннях, порадах, повчаннях).

За сучасними програмами з української мови третьокласники, поряд із засвоєнням основних лексико-граматичних ознак дієслова, спостерігають за функціонуванням цієї частини мови у різних текстах, вчаться доцільно використовувати дієслова у мовленні. Пропонуємо вправи, завдяки яким учні засвоюватимуть належні відомості про дієслово, збагачуватимуть словниковий запас дієсловами, привчатимуться використовувати такі мовні засоби, які найбільшою мірою відповідали б меті висловлювання.

Використовуючи ці вправи поряд з тими, що в підручнику, вчитель має змогу диференціювати, урізноманітнити та пожвавити процес засвоєння знань, викликати в учнів інтерес до оволодіння рідною мовою. Крім того, пропонований дидактичний матеріал допоможе класоводові організувати вивчення теми «Дієслово» так, як і орієнтує програма, – з опорою на текст. Покажемо це на прикладах.

Спостерігаючи за функціональною роллю дієслів у текстах, школярі мають усвідомити, що в художніх текстах (віршах, оповіданнях, загадках, прислів'ях) дієслова допомагають емоційно, образно описати картини природи або ж розповісти про якісь події.

Наведемо зразки вправ з вивчення дієслова (див. додаток В), зокрема на спостереження за роллю дієслів у текстах, різних за стилістичними ознаками.

1. Вправа «Значення дієслова».

¾   Прочитай. Скажи, який це опис – художній чи науковий, чому?

¾   Спиши. Підкресли у тексті дієслова. Що вони означають?

¾   Яку пору року допомагають описати авторові?

Тануть сніги, біжать гомінливі струмки. Видзвонюють краплинами бурульки. Повертаються з вирію птахи. В синяву неба глянули сині проліски.

Стрепенулась береза. Вся її кора прогрілась. Кожна гілочка соком наливається. Сонечко зимовий сон геть прогнало.

До тепла і сонця потяглись комахи й рослини. Ось-ось буйно розквітнуть садки. Весна! Весна! (За Г. Демченко).

У наступній вправі з допомогою вчителя учні мають дійти висновку, що у загадках дієслова можуть досить точно, змістовно характеризувати предмети. За дієсловами можна пізнати той чи інший предмет, дізнатися про його властивості.

2. Вправа «Відгадай загадку».

¾   Прочитай. Відгадай загадку.

¾   За допомогою яких слів вдалося з'ясувати, про що в ній говориться?

Хоч буваю часто битий,

Але зовсім не сердитий,

Я стрибаю, веселюся…

Чи вгадаєте, як звуся? (Н. Деркач)

Учитель зосереджує увагу дітей на словах стрибаю, веселюся. Пропонує поставити до них питання, визначити, яку роль виконують дієслова у загадках.

Закріпленню відомостей про роль дієслів у художньому мовленні підпорядковані й наступні вправи:

3. Вправа «Слова, які передають думку автора».

¾   Прочитай вірш. Про яку пору року розповідається у ньому?

Холодно зараз в лісах і лугах,–

Все потонуло в глибоких снігах.

Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять,

Затишок хочуть собі відшукать…

(О. Олесь, Над колискою)

¾   Постав питання до виділених слів. Скажи, яку думку автора вони допомагають передати.

Реалізуючи настанови програми, вчитель має добирати стилістично виразні тексти, постійно звертаючи увагу учнів на те, що такі дієслова допомагають образніше передати висловлювану думку. Слід наголосити також на тому, використовуються вони у художніх текстах. Для наукових та ділових текстів вживання дієслів із переносним значенням не властиве, оскільки, може призвести до двозначності або просто до нерозуміння змісту.

Особливої уваги потребує робота над дієсловами-синонімами та дієсловами-антонімами. Вчитель має розвивати у дітей вміння практично користуватися дієслівною синонімікою, враховувати смислові, емоційно-експресивні та стилістичні відтінки дієслів. Робота з синонімами є одним із засобів підвищення ефективності засвоєння мови в цілому. Зокрема, збагачення словникового запасу дітей дієсловами-синонімами починається зі спостереження за функціонуванням їх у текстах, з'ясування їх значення.

Третьокласники мають також ознайомитися з неозначеною формою дієслова, причому класовод добирає такі дидактичні вправи, які б ілюстрували функціонування цих дієслів у прислів'ях, загадках та ділових текстах – інструкціях, правилах, порадах. Розглядаючи й аналізуючи загадки, зосереджуємо увагу школярів на здатності інфінітиву виконувати живописну функцію: характеризувати предмети, досить точно, емоційно називати дії. При аналізі ж ділових текстів акцентуємо увагу на здатності дієслів цієї форми описувати дійові процеси. Доцільно звернути увагу й на те, що, використовуючи неозначену форму, можна передати ту чи іншу думку більш категорично.

Таким чином, пропоновані види вправ, на нашу думку, повинні дати можливість учителеві більш цілеспрямовано організувати засвоєння знань з теми «Частини мови», зорієнтувати школярів доцільно використовувати вивчені частини мови у своїх стилістично диференційованих висловлюваннях, формувати комунікативні уміння учнів початкових класів загалом.

2.2 Організація змісту експериментального дослідження

Експериментальне дослідження особливостей формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах мало теоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи. На першому (теоретичному) етапі (2006–2007 навчальний рік) була визначена галузь і проблема дослідження, вивчалася педагогічна і методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів, формулювалися гіпотеза і завдання дослідження.

Експериментальний етап дослідження (2007–2008 навчальний рік) був спрямований на визначення ефективності запропонованої системи роботи із формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах.

Експериментальне навчання за пропонованими нами науковими та методичними положеннями здійснювалося на формуючому та перевірялось на теоретико-узагальнюючому етапах дослідження, де основна увага була звернена на аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформлення дипломної роботи і з’ясування подальших перспектив даної системи роботи. Експериментальним дослідженням були охоплені учні 3-х класів: 21 учень експериментального і 19 учнів контрольного класів Осташівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Зборівського району Тернопільської області.

При визначенні й формуванні системи експериментальних завдань ми враховували, що теоретичних відомостей учні початкових класів отримують мало (це програмовий матеріал наступних класів), а частини мови вивчають на основі практичних вправ у зв'язку з засвоєнням знань за програмою 1–4 класів з української мови. Тому формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах пов'язувалася з усією системою навчання дітей у школі.

Також у процесі проведення експериментального дослідження ми враховували, що вивчення частин мови в початкових класах у початковій школі насамперед спрямоване на формування комунікативно-мовленнєвих умінь, а саме: збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів, що позначають предмет, явище. Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати комунікативну систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються.

Формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах відбувалася у процесі поступової подачі знань у процесі ознайомлення учнів з іменником, дієсловом, прикметником.

Одним із головних завдань початкового навчання української мови при вивченні іменника є розвиток умінь розрізняти предмет і слово, що його називає. Це відбувається в ході виконання різноманітних вправ із підручника та дібраних учителем спеціально. Виконуючи їх, учні спостерігають за граматичними ознаками іменника, вчаться ставити питання до слів, що означають назви конкретних речей, рослин (що?) та слів, що означають назви людей і тварин (хто?). В ході такої роботи діти привчаються уважно спостерігати, свідомо встановлюють відповідні зв'язки:

– між предметом і словом, що його називає;

– між словом і питанням, на яке відповідає.

Оперуючи терміном «іменник», діти ознайомлюються з деякими його граматичними ознаками: має рід, змінюється за числами та відмінками. Так учні від логічного поняття предметності переходять до усвідомлення граматичних ознак іменника. Осмислюючи різницю між власними і загальними назвами, навчаючись розрізняти іменники чоловічого, жіночого і середнього роду, усвідомлюючи здатність їх змінюватися за числами, відмінками і роль закінчення як засобу оформлення цих змін, школярі поглиблюють знання про іменник як частину мови.

Ми враховували, що до кінця 3 класу в молодших школярів має сформуватися розуміння іменника як частини мови, правопис відмінкових закінчень. Тут простежується взаємозв'язок: робота над граматичними ознаками (з урахуванням лексичного значення) створює основу теоретичних знань для свідомого формування орфографічних навичок. При виробленні навичок відмінювання постійно поглиблюються знання про рід, число та відмінок іменника.

При визначенні відмінка іменника спираємось на вже вироблені у молодших школярів уміння:

– встановлювати зв'язок слів у реченні;

– знаходити слово, з яким пов'язаний іменник у реченні за змістом;

– ставити питання від слова до слова.

На базі цього формується уміння співвідносити питання, за допомогою якого іменник пов'язується з іншими словами у словосполученні, з питанням відповідного відмінка.

Таким чином учні цілеспрямовано готуються до свідомого сприйняття в наступних класах матеріалу про відміни іменників на основі зв'язку знань про рід і відмінок, будову іменника, зокрема закінчення.

Поняття «іменник» поступово наповнюється новими ознаками. У кінці 3 класу визначення іменника можна дати у такому вигляді: називає предмет; відповідає на питання хто?, або що?; має рід (чоловічий, жіночий, середній); змінюється за числами; змінюється за відмінками. Звичайно, немає потреби давати таке громіздке визначення. Проте ускладнюється граматичний розбір, що потребує з'ясування і використання у певній системі всіх ознак іменника як частини мови.

Поняття «число» засвоюється дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формати однини і множини іменників (лялька – ляльки, яблуко – яблука).

У процесі роботи над числом іменників учитель формував уміння:

1)     розрізняти іменники в однині і множині за значенням та закінченням;

2)     утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки;

3)     правильно вживати числові форми іменників у мовленні.

Робота над вивченням числа іменників проходила у такій послідовності. Спочатку вчитель організовував спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта – парти, хлопець – хлопці, лінія – лінії, море – моря. Вчитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки – другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів – у множині. Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один – багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини – закінчення (книга – книги, ліс – ліси).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10