Релігійне виховання підлітків з особливими потребами як умова успішної соціалізації

Отже, соціальний педагог через просвітницьку і посередницьку допомогу досягає ефекту психологічної підтримки. Крім того, сім’я може бути залучена до програми сімейної терапії і навчальних тренінгів, метою яких є налагодження контактів між сім’ями та подолання прихованих проблем, характерних для кризових ситуацій. Також соціального педагог у своїй роботі використовує різні моделі, методи і форми це свідчить про те, що його участь у комплексній реабілітації сімей, які виховують дітей з особливими потребами, з метою підвищення їхньої соціальної адаптації.

Сучасна практика навчання дітей з особливими потребам всіх категорій призводить до їхньої ізоляції від суспільства. Усі спеціальні заклади, і дошкільні, і шкільні, є інтернатами. Більшість часу діти перебувають у державних стінах, усе роблять за розкладом, під наглядом і керівництвом двох, трьох осіб – педагогів, вихователів. Оточення – такі ж діти з особливими потребами.

За такого способу навчання ігнорується один з принципів розвитку: дитина навчається, наслідуючи іншу. Хто краще навчить дитину з проблемами розумового чи фізичного розвитку гратися іграшками, звертати увагу на суттєві речі, осмислювати їх, розмовляти, правильно реагувати на різні явища? Звичайно ті діти, які розвиваються нормально.

Відомо, що в деяких країнах діти з особливими потребами навчаються разом із здоровими дітьми, перебуваючи в одному класі (Німеччина). Але при цьому ними опікуються спеціальні педагоги, вихователі, які присутні тут же у класі.

Шляхи інтеграції дітей з особливими потребами в суспільство існують. Одним із них може бути навчання здорових дітей і дітей з відхиленнями в розвитку в тих самих школах, але в різних класах. У такому разі зберігатимуться умови для спеціального корекційного навчання дітей з відхиленнями в розвитку. Вони навчатимуться за своїми підручниками, програмами. Але в позаурочний час перебуватимуть разом з однолітками, разом готуватимуться до свята тощо. Важливо підготувати школярів бесідами, розповідями про дітей з особливими потребами, а головне – довести, якими добрими, лагідними вони бувають, які хороші майстри виходять із них.

Зараз у Києві є вдалий досвід інтеграції дітей з проблемами психічного розвитку в суспільство. Це досвід Благодійного товариства інвалідів та осіб з інтелектуальною недостатністю “Джерела”, створеного Р.Кравченко [Закон України.

Створення безперешкодного середовища для життєдіяльності дітей з особливими потребами. Будь-яка держава, соціальна політика якої спрямована на захист та реабілітацію інвалідів, вживає заходів до подолання бар'єрів, що перешкоджають створенню сприятливого середовища для життєдіяльності інвалідів. До таких заходів належить розроблення стандартів та прийняття законодавчих актів, спрямованих на забезпечення доступу до об'єктів суспільного користування. Це можуть бути житлові приміщення, будинки, громадський транспорт та інші об'єкти.

У соціально-педагогічній та психологічній роботі з розумово неповносправини дітьми ми пропонуємо:

1) працювати з батьками, які виховують розумово неповносправну дитину. Робити зустрічі для сімей, в яких є розумово відсталі діти, щоб батьки могли спілкуватись між собою, підтримувати один одного, ділитись досвідом роботи та відпочинку. Коли батьки мають зустрічі, діти перебувають в навчально-реабілітаційному центрі, але якщо розумово неповносправні діти перебувають вдома, тоді є волонтери, які приходять до дітей додому (вони разом читають книжки, спілкуються, розповідають історії або ж виходять на подвір’я). Також соціальний педагог повинен робити консультації для батьків.

2) працювати з розумово відсталими дітьми. По-перше – проводити гурткові роботи, де б вони реалізували свої можливості, де б діти зуміли показати, що вони багато чого вміють робити і що розумово неповносправні діти можуть самостійно виконувати цю роботу (проведення арт-терапії, музикотерапії, виготовлення відкриток, заняття спортом та ін.). Під час цих гуртків розумово неповносправні діти вчились б допомагати один одному, вчились поважати думку іншого, підтримувати та любити. По-друге – проводити дозвіллєву діяльність (поїздки до визначних та святих місць України, похід до церкви, до парку, а також прогулянки на природу). По-третє – організовувати свята для розумово відсталих дітей та їхніх батьків. По-четверте – проводити релаксаційні вправи, де розумово неповносправні діти могли б відпочити від праці у гурткових заняттях, адже вони дуже швидко стомлюються. По-п’яте – педагог і психолог повинні завжди бути серед розумово неповносправних дітей, тоді вони легше сприйматимуть слова педагога або психолога, будуть більш довірливими, відкритими і щирими. Деякі розумово неповносправні діти навіть до малознайомих людей відносяться з любов’ю та щирістю.

Отже, соціальний педагог та психолог у своїй роботі повинен керуватися принципом гуманності, людяності та любові. Також проводити свою роботу так, щоб розумово відсталим дітям було цікаво та подати навчальний матеріал так, щоб вони могли легко запам’ятати, а потім і відтворити. У своїй роботі соціальний педагог повинен використовувати такі методи роботи як: індивідуальне та групове консультування, арт-терапію, музикотерапію, спостереження, анкетування серед батьків.

Висновки з третього розділу

Християнсько орієнтована психологічна допомога веде не тільки до знання й усвідомлення моральних потреб, та й передбачає співвіднесення свого вибору з належним, з вищою Правдою й Істиною. Вона не допомагає шукати істину, вона пропонує жити у відповідності з нею.

Християнсько орієнтована психологія базується на двох напрямках допомоги людині — релігійному та психологічному.

Християнсько орієнтований підхід орієнтований на найвищий рівень психічного здоров'я — особистісний, якого неможливо досягти без спроможності будувати адекватні способи реалізації смислових устремлінь. Незадоволеність якістю особистісного буття, його повнотою передбачає звернення до духовних вимірів життя, до відновлення зв'язку людини з Богом.

Психолог повинен у своїй роботі використовувати християнсько-орієнтований підхід для того, щоб краще розуміти людей, щоб бути доброзичливим та терплячим.

Соціально-педагогічна робота із підлітками з особливими потребами сприяє підвищенню рівня соціальної адаптації індивіда або групи, профілактиці явищ дезадаптації, соціокультурній реабілітації та розвитку людини.

Один із компонентів соціально-педагогічної допомоги – виховання гармонійної особистості, формування її ціннісних орієнтацій, а також формування у дітей з особливими потребами духовних цінностей. Об'єктом цієї діяльності є діти з особливими потребами, сім'я і найближче соціальне оточення. Соціальний педагог, а також психолог спочатку повинен працювати з сім’єю, яка виховує дитини розумово відсталу, а потім вже з самою дитиною. Найбільш поширеною формою роботи, що прямо чи опосередковано сприяє адаптації дітей з особливими потребами є групи взаємодопомоги батьків. На думку американських авторів, ці групи базуються на припущенні, що батьки часто є більшими професіонали ніж хтось інший. Процес взаємодопомоги - не стихійний процес, а старанно підготовлений соціальним працівником (педагогом).

Психокорекційна робота з дітьми розумово неповносправними включає такі методи роботи як: фармакотерапія, арт-терапії, музикотерапія, індивідуальне консультування.

Основна роль у корекції розумової відсталості належить психолого-педагогічному процесу. Дитина своєчасно повинна отримати освіту за програмою, доступній його рівню інтелекту. Велике значення має виявлення і розвиток у дітей з розумовою відсталістю підлягаючих зберіганню здібностей: у одних – фізичної спритності, у інших – музичності, у третіх – схильність до малювання.

Отже, соціальний педагог через просвітницьку і посередницьку допомогу досягає ефекту психологічної підтримки, впливає на почуття сумнівів і страху, які заважають контролю над ситуацією.

Досвід роботи з дітьми з особливими потребами є великий як в Україні, так і за кордоном. Багато навчально-реабілітаційних центрів допомагають дітям з особливими потребами, щоб вони себе відчували потрібними в цьому світі, адже саме завдяки їм ми вчимося як правильно жити, саме вони дарують нам свою любов, усмішку не потребуючи нічого взамін.

ВИСНОВКИ

Розумова відсталість – відхилення, яким страждає близько 120 млн. людей в усьому світі, це одна з найбільш частих причин інвалідності на все життя. Розумова відсталість – це стан загального недорозвинення психіки, унаслідок якого відбувається значне зниження загального рівня розумового розвитку і спостерігаються значні труднощі в пристосуванні до життя чи взагалі неможливість такого пристосування.

Розумово неповносправні підлітки мають різні ступені захворюваності. Це легкий, помірний, важкий та глибокий.

Соціалізація підлітків з вадами розумового розвитку при глибокій ступені захворюваності неможлива, оскільки вони не орієнтуються в просторі, вони живуть в «своєму світі». А вже підлітки з легким та помірним ступенем –мають певні навички самообслуговування, вони орієнтуються в просторі, можуть самостійно прогулюватися містом, вони спілкуються з людьми, що їх оточують.

Досвіду соціальної взаємодії вони засвоюють, оскільки підлітки орієнтуються в просторі, вони вчаться в школах, а після закінчення школи можуть іти працювати. Це стосується підлітків з легким та помірним ступенем розумової відсталості. Що ж до дітей з важким та глибоким ступенем, то вони не засвоюють соціальну взаємодію.

Більшість громадян в Україні ставиться до розумово відсталих як до людей стигматизозаних, спотворених своєю вадою. Зазвичай таке ставлення переноситься і на членів їх родин, у зв'язку з чим і вся родина піддається соціальному остракізму. Проте ці люди є членами нашого суспільства, чиїмись рідними й близькими, членами родин друзів, сусідів чи знайомих.

Найбільше підтримки та любові підлітків отримують саме від своїх батьків. Але є випадки коли один із члени родини (це переважно батько) залишає свою сім’ю через народження розумово неповносправної дитини.

Сім’я відіграє важливу роль у становленні особистості дитини. З перших хвилин життя вона розвивається як соціальна істота. У стосунках з батьками дитина засвоює поведінкові навички, навички міжособистісного спілкування, статево-рольові зразки поведінки.

Батьківське ставлення – один з найважливіших аспектів міжособистісних стосунків у сім’ї.

Сім’я має стати середовищем розвитку і підтримки для дитини з розумовими вадами. Здоровий психологічний клімат є запорукою гармонійного розвитку та сприяє виявленню потенційних можливостей дитини. Багато в чому це залежить від прийняття батьками інформації про її захворювання, вибору стилю і тактики виховання, адекватного сприйняття захворювання на всіх етапах розвитку дитини збереження позитивної психологічної атмосфери, уваги та поваги до всіх членів сім’ї.

Крім того, батьки, які мають дитину з розумовою відсталістю, часто емоційно відкидають або ставляться до неї амбівалентно (І.С. Багдасар’ян). Таке ставлення до дитини з вадами інтелекту не сприяє її особистісному розвитку, може бути причиною поведінкових та емоційних порушень (гіперактивність, тривожність, агресивність).

Отже, сприятливий психологічний клімат у сім'ї – основа позитивного розвитку дитини і, навпаки, дезорганізація сімейного життя дуже впливає на розвиток дитини і підвищує ризик виникнення вторинних симптомів інвалідності - психічних порушень.

Також нами було проведено ряд методик на визначення орієнтації в просторі та на увагу підлітків під час навчання. За результатами цих методик бачимо, що підлітки частково орієнтуються в просторі, але вони неуважні на уроках, через те, що діти гіперактивні, емоційні та нестійкі.

Тому, соціальний педагог у своїй роботі повинен використовувати індивідуальний підхід до кожної дитини, виявляти свою любов та турботу, адже інколи розумово неповносправнім дітям цього бракує. Також соціальний педагог має використовувати такі методи роботи як спостереження, арт-терапію, виготовлення відкриток, прогулянки, подорожі (недалекі через швидку втомлюваність), музикотерапію та релаксаційні вправи.

Християнсько орієнтований підхід ґрунтується на любові, довірі, взаєморозуміння між дітьми та соціальним педагогом. Розумово відсталі підлітки також потребують спілкування не тільки з соціальним педагогом та з іншими вчителями, але з ровесниками та іншими людьми. Найбільше розумово відсталим підліткам допомагають релігійні організації. В цих організаціях відбувається духовний супровід кожної дитини, тобто священики, монахині та християни піклуються про те, щоб кожна розумово неповносправна дитина не втрачала надії на краще, щоб вірила, що Бог їй допоможе у важку хвилину через друзів, родичів, працівників.

Те, що люди зневажають і відкидають – у Бога безцінне. І саме до людей убогих та малих в очах цього світу приходить Ісус, щоб принести їм Добру Новину про те, що Бог їх також любить, що Він є з ними, що довірив їм місію любові. На питання, чиїм гріхом є народження такої дитини, Ісус відповідає, що в цьому немає чиєїсь вини: ця людина живе для того, щоб на ній виявилися Божі діла. А діло Бога – єднати людей, зцілювати душі, приносити мир. Саме через людей з особливими потребами наше серце може відкритися до творення добра, до життя в любові.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.       Алешина Ю. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. — Изд. 2-е. — М.: Нэзависимая фирма «Класс», 2000. — 193с.

2.       Бабій М. Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення. — К., 1994. – 320с.

3.       Бастун Н., Лукомська С. Право розумово відсталих підлітків та молоді на особисте життя. – Київ, 2004. – С. 12

4.       Бастун Н. «Педагогіка тренувань» як засіб соціалізації осіб з інтелектуальною недостатністю / Соціальна психологія № 6. – 2007. – 245с.

5.       Браун-Галковська М., Домашня психологія. – К: 2001. – С. 84

6.       Безпалько О. Соціальна педагогіка в схемах та таблицях. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 134 с.

7.       Бекк А., Грюнвальд К. Забота та уход. Книга о людях с задержкой умственного развития. – Санкт-Петербург. – 2001. – С. 11

8.       Большой психологический словарь / за ред. Мещеряков Б., Зинченко В. – СПб.: прайм – ЕВРОЗНАК, 2004. – 672 с.

9.       Бондаренко А. Социальная психотерапия личности (психосемантический подход). — К.: КГПИИЯ, 1991. —189 с.

10.   Братусь Б. Христианская и светская психотерапия // Московский психотерапевтический журнал, 1997. — № 4. — С. 7 –19

11.   Ваньє Ж. Спільнота – місце радості та прощення / Пер. з англ. А. Маслюх Львів: Свічадо, 2001. – 332 с.

12.   Ваньє Ж. Бути людиною. – Львів. – 2000. – 146 с.

13.   Ваньє Ж. Лист моїм братам і сестрам у Лярші та «Вірі і Світло». – березень. – 1999. – 520с.

14.   Виндмеллер В. Создание возможностей для тренингов, труда и занятости людей с умственными и множественными ограничениями в Германии // Люди с ограничениями должны жить без ограничений: Социально-политическая международная конференция 28 февраля – 1 марта 2002 года. – Минск, 2002. – 118 с.

15.   Виховання дітей з особливими потребами у сім’ї / Держ. соц. служба. – К. – 1998. – 175 с.

16.   Вів’є Ле Полен День за днем // Розділяючи нашу відповідальність у Вірі і світлі. – Львів. – 1999. – 201 с.

17.   Витівський М., Християнське виховання і навчання дітей – К., 2001

18.   Вступ до соціальної роботи : Навч. посібник для студентів ВНЗ / За ред. Т. Семігіної, І. Миговича. – К.: Академвидав, 2005. – 304 с.

19.   Выготский Л.С. Собрание сочинений. – т .4. – М. – 1984. – С. 325

20.   Голенбах Д. Розвиток римо-католицької теорії прав людини // Релігійна свобода і права людини. – Львів. – 2000. – С. 188

21.   Гьофнер Й. Християнське суспільне вчення. – Львів. – 2002. – 120 с.

22.   Дмитерко-Карабин Х., Королик Н. Психологічна допомога тривожній дитині: теорія, діагностика, корекція. – Навчально-методичний посібник. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2007. – 192 с.

23.   Душа до душі: розповідь матері дітей з особливими потребами. – Київ, 2004. – 281 с.

24.   Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция. Под ред. Лебединского В.В., Никольской О.С. М.: Просвещение, 1990 – 342 с. 69

25.   Заброцький М. Вікова психологія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 1998. – 92 с.

26.   Закон про загальну середню освіту. – ВР України, Закон N 651-XIV від 13.05.99

27.   Закон України “Про освіту” // Голос України, 25 квітня 1996. – С. 7 – 11

28.   Закон Української РСР від 23 квітня 1991 р. № 987. XII. "Про свободу совісті та релігійні організації" // Відомості Верховної Ради України. — № 20. — Ст. 277.

29.   Зеньковский В. Проблемы воспитания в свете христианской антропологии. — М.: Школа-Пресс, 1996. – 276 с.

30.   Ільясов Р.А. Методичний посібник з організації професійного навчання за робітничими професійними та його соціально – психологічного супроводу в умовах центрів професійної реабілітації інвалідів. – К. – 2006. – 105 c.

31.   Казаннікова О. Проблеми соціалізації дітей з обмеженими розумовими можливостями (аналіз діяльності центрів реабілітації дітей-інвалідів м. Херсон) // Практична психологія та соціальна робота. – №8. – 2001. – 167 с.

32.   Капська А. Соціальна педагогіка: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 256 с.

33.   Кауст М. Шлях до успіху. – Львів. – 1994. – 174 с.

34.   Классификация психических расстройств. Большая Медецинская Энциклопедия. – т. 10. – 2007 // www. bme.medinet.ru

35.   Клінічна психодіагностика: Практикум / Редактор-упорядник проф.. М.В. Миколайський – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2006. – 228с.

36.   Комер Р. Патопсихология поведения. – Москва. – 2005. – С. 28

37.   Костюк Г. Навчання і психічний розвиток учнів // Психологічна наука, вчитель, учень. – К.: Рад. Школа, 1979. – С. 23

38.   Кравченко Р., Бастун Н., Майорова I. Гуртом проти біди. – К, 2003. – 132

39.   Кравченко Р. Соціальна робота з розумово відсталими людьми. – К. – 2001. – 96 с.

40.   Критерії діагностики і психотерапії розладів психіки та поведінки [Електронний ресурс] / Під ред. Б. Михайлова, С. Табачнікова, В. Добро вольської // Новини української психіатрії. – Харків, 2003. – режим доступу: #"#" target="_blank">www.krok.org.ua розділ "Учасники проекту"

42.   Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: Науково – методичний збірник / ред. коп. Н. Софій та ін. – К.: Контекст, 2000. – 336 с.

43.   Кутішенко В. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 128 с.

44.   Лебединський В. Нарушение психологического развития у детей. – М. – 1985. – 189с.

45.   Лурия А. Об историческом развитии познавательных процессов. - М., 1974. - 238с.

46.   Міжнародні консультації з питань раннього навчання з особливими освітніми проблемами // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. К. – 2003. – 301 с.

47.   Мусанова Л. Погляд на підготовку вчителя до роботи з дітьми з особливими потребами // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. – К. – 2003 – с. 195

48.   На допомогу батькам, що мають дітей з особливими потребами / Борщевська Л., Зіброва А., Іванова І. – К. – 1999. – С. 64

49.   Навчально-реабілітаційний центр "Джерело" "Громадський простiр", 2006.09.29, #"1.files/image012.jpg">

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12