Професійна освіта у вищих навчальних закладах

-                      Досвід вирішення загальнолюдських і професійних проблем — вітчизняний, закордонний, сучасний, історичний.

-                      Традиції, норми, пов'язані з історичними способами життєдіяльності людини, родини, співтовариства, держави.

Елемент 2. Вимоги до особистісних якостей майбутнього фахівця:

-                      Психологічні — емпатія (здатність до співпереживання), емоційність (у межах норми для цього співтовариства і професії), автентичність, відкритість (стосовно інших людей і до нового), терпимість, розвиненість інтуіції, стійкість до стресів, оптимізм як філософія життя, розвиненість сприйняття.

-                      Розумові — аналітичність, рефлексивність, швидкість реакції, креативність, спостережливість, критичність мислення, цілісність мислення.

-                      Поведінкові — комунікативність, ініціативність, завзятість, здатність до імпровізації, здатність до релаксації, здатність йти на ризик, здатність керувати і підкорятися, відповідальність.

Елемент 3. Професійні якості (див. табл.1) [21, 54].

1. Вимоги до умінь, навичок і способів діяльності (у термінах дії)

Конкурентоздатна професійна компетентність випускників вузів на ринку праці у світлі міжнародних вимог може бути досягнута за умови істотних перетворень системи вищої професійної школи. Поряд зі складностями бюджетного фінансування і недостатньою увагою до вищої професійної освіти з боку держави дають про себе знати недоліки самих механізмів керування, що не спрацьовують за наявності протиріч між:

-                      новизною в керуванні навчальним закладом і значним відставанням в організації і якості процесу навчання;

-                      вимогами до підготовки конкурентоздатних фахівців і підготовленістю відповідних педагогічних кадрів до її здійснення;

-                      готовністю професорско-викладацького складу до творчої науково-педагогічної діяльності і відсутністю умов для реалізації свого потенціалу.

Через безліч питань, що виникають у зв'язку з переходом навчальних закладів на новий господарський механізм, з більшою їхньою самостійністю і відповідальністю, педагогічні інновації, вони багатьма не були зрозумілі і прийняті.

У нових умовах функціональне керування має бути замінене керуванням розвитку, що забезпечує гнучкість і рухливість у виборі мети і прийнятті рішень, у самій діяльності. Тоді навчальні заклади стають навчальними закладами розвитку (не функціонування). Основними напрямами керування навчальними закладами розвитку повинні бути:

1) цілеспрямованість. В умовах невизначеності соціального замовлення і відсутності в повному обсязі стандартів вищої професійної освіти можуть здаватися нечіткими. Однак соціальне замовлення визначається ринком. Кожен навчальний заклад, здійснюючи підготовку фахівців, вибирає для себе вимоги професійної підготовки, що мають бути не нижче, а можливо навіть вище наведених у державних освітніх стандартах. Відповідно до цих вимог професійна компетентність випускників ВНЗ передбачає для себе методичну і кадрову забезпеченість, нормативи, характер навчальної і науково-вироб-ничої діяльності;

2) забезпечення прогностичного (випереджаючого) керування. Прогноз — варіант майбутнього стану. Тільки на основі прогнозу можна виз-начити концепцію розвитку ВНЗ. Саме на основі нормативного прогнозу-вання, що враховує аналіз тенденцій розвитку навчального закладу, тен-денції соціально-економічного розвитку суспільства і світових тенденцій, можливо визначити шляхи досягнення запрограмованих результатів цінності, що дозволяє задовольняти і розвивати духовні потреби особис-тості. Практична реалізація цієї тенденції неможлива без постійного під-вищення професійно-педагогічного рівня професорсько-викладацького складу, їхньої загальної ерудиції і втілення в повсякденну діяльність оптимального співробітництва із студентами. Нині у центрі уваги і такі питання, як вимоги до рівня компетентності й освітніх стандартів і конкурентоздатності випускників, формування нового типу особистості з високими моральними якостями, відкритого до співробітництва та ін.

При забезпеченні розвитку вузу вибір цілей і прийняття рішень повинні випереджати матеріально-технічне забезпечення, підбір кадрів, організацію науково-виробничої діяльності, інформаційно-предметне забезпечення сучасних педагогічних технологій, керування якістю навчальної діяльності;

3) інноваційна діяльність і створення нових типів навчальних закладів. Тут йдеться не про зміну вивіски, деяку зміну структури керування і часткове удосконалення навчання, а про якісно новий тип навчального закладу, що забезпечує випереджальну професійну освіту і конкурентоздатність випускників.

Новий тип навчального закладу обумовлений його метою, новизна якої складається в орієнтації вищого професійного навчання на підготовку конкурентоздатного, професійно компетентного фахівця, готового до співробітництва і взаєморозуміння між людьми. Це вимагає зміни змісту і технологій навчання та їхніх диференціацій залежно від особливостей особистостей і здібностей студентів, а також від різних рівнів навчання.

7. Навчальні та виробничі практики в професійній освіті

Невід'ємною складовою частиною процесу підготовки фахівців у вищих аграрних навчальних закладах є практика студентів. Її метою є оволодіння студентами сучасними методами, формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професійної діяльності, формування у них професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових і виробничих умовах, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати у практичній діяльності.

У "Положенні про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України" вказано, що залежно від конкретної спеціальності чи спеціалізації практика може бути: навчальна, технологічна, експлуатаційна, конструкторська, педагогічна, економічна, науково-дослідна тощо [64].

Види практик для кожної спеціальності, їх форми, тривалість і терміни проведення визначаються в навчальних планах, а зміст та послідовність — програмою, яка розробляється кафедрою чи цикловою (предметною) комісією.

Практика студентів завжди була в центрі уваги педагогів вищої школи. Зокрема, на початкових етапах розвитку вищої освіти, навчання мало переважно практичний і навіть ремісничий характер, що змінювався відповідно до розвитку науково-технічного прогресу. С.І.Зінов'єв згадує, що в перших вищих навчальних закладах ХVІІІ ст. практика студентів проводилась, переважно, в навчальних майстернях, а не на підприємствах, бо на той час заводи та фабрики не завжди мали відповідне обладнання. В інститутах, технічних училищах того часу створювали навчальні майстерні для практичного навчання студентів - механічні з паровою машиною, обладнанням для токарної, слюсарної, ливарної, столярної справи; прядильні і ткацькі майстерні; майстерні для виготовлення моделей млинів і знарядь землеробства; хімічні лабораторії тощо. Але вже в середині XIX ст. підходи до проведення практик студентів змінилися. Стрімке зростання промисловості, оснащення підприємств новітнім обладнанням внесли свої корективи в організацію проведення практик майбутніх фахівців. Вищі навчальні заклади не мали змоги постійно оновлювати свою матеріальну базу, а тому акценти у проведенні практик студентів змістилися в бік заводів, фабрик, шахт тощо.

У вищій сільськогосподарській освіті того часу практиці студентів приділялася належна увага. Практична підготовка майбутніх аграрників здійснювалася з усіх галузей сільського господарства. Студенти-практиканти працювали на полях і фермах, брали участь в роботах у садах і виноградниках, знайомилися з станом сільськогосподарського виробництва в інших губерніях через екскурсії практичного характеру. Ті, хто закінчив теоретичний курс навчання, направлялися на один рік на практику в маєтки. У звітах про практику вони описували існуючі технології виробництва сільськогосподарської продукції, розробляли заходи щодо їх удосконалення. У сучасному процесі підготовки фахівців для аграрного сектору економіки країни практика студентів є важливою, провідною ланкою.

Розглянемо організацію і методику проведення основних видів практики у вищих аграрних закладах освіти - навчальну, виробничо-технологічну та виробничу переддипломну.

До навчальної практики студентів належать:

а) практичне навчання студентів робочим професіям;

б) навчальна практика з окремих навчальних предметів;

в) комплексна навчальна практика.

Для проведення навчальної практики перед початком навчального року має бути підготовлено методичну документацію - робочий план, інструкційні, інструкційно-технічні і технологічні карти, окремі практичні завдання, перелік вправ, тести перевірки рівня знань, умінь та навичок, яких студенти мають досягти, тощо. Майстру виробничого навчання необхідно скласти перелік робіт на кожному занятті, організувати робочі місця для студентів, забезпечити їх інсрукційно-методичною документацією, необхідними приладами, матеріалами.

Навчальна практика з предмета проводиться у лабораторіях навчального закладу, навчально-виробничих майстернях, ветеринарних клініках, інколи у сільськогосподарських підприємствах. Наприклад, студенти факультету механізації сільського господарства Національного аграрного університету після першого курсу проходять такі практики, як: навчальна практика з тваринництва (навчально-дослідне господарство "Великоснітинське"); навчальна практика з технології виробництва продукції рослинництва (агрономічна дослідна станція НАУ); навчальна практика з технології конструкційних матеріалів і матеріалознавства (майстерні механічної обробки матеріалів та ливарного і зварювального виробництва НАУ).

Мета такої практики передбачає оволодіння студентами системою умінь і навичок з конкретного навчального предмета. Для цього академічна група поділяється на дві підгрупи, керує такою практикою викладач, який проводив теоретичні заняття.

У більшості випадків навчальна практика з предмета організовується після того, як студенти засвоїли необхідний теоретичний матеріал. Інколи, залежно від матеріально-технічної бази навчального закладу, особливостей предмета, кількості студентів тощо така практика проводиться почергово з теоретичними заняттями впродовж семестру чи навіть навчального року.

Комплексна навчальна практика, зазвичай, проводиться на виробництві. Вона відрізняється від предметної навчальної практики тим, що практичні роботи, що виконуються студентами, передбачають використання знань з декількох предметів. У процесі виконання комплексних завдань студенти оволодівають первинними професійними уміннями і навичками, розвивають здібності застосовувати системні знання на практиці.

Після закінчення терміну навчальної практики (як предметної, так і комплексної) студенти звітують про виконання програми та індивідуальних завдань. Комісія, яка призначається завідувачем кафедри чи заступником директора навчального закладу, приймає залік у студентів і результати вносяться до заліково-екзаменаційної відомості та залікової книжки студента. Доцільність оволодіння студентами робочими професіями обумовлена вимогами до підготовки фахівця того чи іншого освітньо-кваліфікаційного рівня. Наприклад, молодший спеціаліст зі спеціальності 5.130107, 6.130107 "Агрономія" повинен вміти:

-     використовувати закони землеробства у виробництві;

-     визначати та регулювати основні агрофізичні показники родючості ґрунту;

-     визначати видовий склад бур’янів, планувати і здійснювати систему заходів боротьби з ними;

-     розробляти структуру посівних площ, складати схеми сівозмін та впроваджувати їх у виробництво;

-     розробляти інформаційно-логічні моделі забур’яненості поля та обробітку ґрунту під окремі сільськогосподарські культури в різних грунтово-кліматичних умовах;

-     планувати і виконувати заходи і системи ресурсозберігаючого і ґрунтозахисного обробітку ґрунту, агротехнічні заходи щодо сівби і догляду за посівами сільськогосподарських культур;

-     здійснювати агротехнічні заходи захисту ґрунту від ерозії;

-     розробляти та запроваджувати основні ланки різних систем землеробства для конкретного господарства.

Відповідно до означених вимог майбутні спеціалісти отримують робочу професію за напрямом базової освіти.

Практичне навчання студентів робочих професій обумовлене навчальним планом і передбачає вивчення теоретичного матеріалу, оволодіння відповідними уміннями та навичками і кваліфікаційні випробовування. Воно здійснюється після того, як студенти уже оволоділи уміннями і навичками з окремих навчальних предметів та виконали програму комплексної практики. Варто додати, що присвоєння кваліфікації до робочої професії сприяє більш ефективному проведенню наступного виду практики – виробничо-технологічної.

Виробничо-технологічна практика проводиться в умовах виробництва чи організації, де планується працевлаштування випускника. У випадку, коли підготовка фахівців здійснюється за замовленням фізичних осіб, бази практики забезпечують ці особи (з урахуванням всіх вимог до проведення практики) або вищі навчальні заклади, що визначається умовами контракту на підготовку фахівця. На основі навчального плану і типової програми практики складається робочий план проходження студентом виробничо-технологічної практики. У ньому вказуються всі види робіт, час, необхідний для їх виконання, керівник та місце їх виконання. Перелік робіт підбирається з таким розрахунком, щоб студенти мали можливість конструктивно використати той досвід, який вони набули під час теоретичних занять, виконання лабораторно-практичних робіт, навчальних практик [50].

Завданнями виробничо-технологічної практики є формування умінь та навичок щодо виконання трудових і виробничих процесів в цілому, розвитку професійних здібностей студентів, набуття досвіду ефективного розв'язування виробничих ситуацій, а також збирання фактичного матеріалу для виконання курсових та дипломних робіт, проектів. Під час цієї практики студенти повинні навчитись швидко і точно виконувати дії і операції, демонструвати добре скоординовані, енергійні рухи, вміло концентрувати зусилля. Такі результати досягаються при правильній, логічній, науково обґрунтованій системі практичних завдань і вправ, які сумлінно виконують студенти-практиканти.

Якість проведення виробничо-технологічної практики залежить від навчально-методичного керівництва нею з боку викладачів та виробничників. До керівництва практикою студентів залучаються досвідчені викладачі кафедр або предметних (циклових) комісій, які брали безпосередню участь у проведенні теоретичних занять. Керівник практики від вищого навчального закладу:

-                      перед початком контролює підготовленість баз практики та проводить відповідні заходи до прибуття студентів;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7