Проблеми соціалізації в контексті соціального виховання

- характер стосунків між її членами;

- моральна, емоційно-психологічна та трудова атмосфера сім'ї;

- життєвий досвід батьків;

- культурно-освітній рівень і професійні якості дорослих членів сім'ї;

- наявність вільного часу і характер організації сімейного відпочинку;

- особистий приклад батьків;

- можливість використання засобів масової інформації і культури;

- система і характер внутрісімейного спілкування і спілкування сім'ї з оточуючими;

- рівень педагогічної культури дорослих (у першу чергу батька і матері);

- розподіл між дорослими членами сім'ї виховних обов'язків

- сімейні традиції.

·                    Члени сімейного союзу поєднані родинними зв'язками, які крім правового регулювання передбачають ще й моральний аспект, а, отже, взаємну турботу і відповідальність одне за одного.

·                    Особливості і характер сімейного спілкування впливає на становлення морально-етичних, інтелектуальних та емоційно-психологічних якостей дитини, її поведінку та всебічний розвиток у цілому.

·                    Наявність різної чисельності дітей у сім'ї і відмінності у їх статі обумовлюють різні підходи у вихованні як дівчат, так і хлопчиків, адже не всі психолого-педагогічні закономірності розвитку особистості відображаються на дітях різної статі однаково.

·                    Правильний розподіл педагогічних сил у сім'ї (тобто, ступінь участі батька і матері у вихованні), знання про статеві вікові закономірності розвитку дитини забезпечують високу результативність виховних впливів батьків. У сім'ї для дитини менш помітні навмисні виховні впливи і вона активніше проявляє себе як суб'єкт самостійної діяльності. Педагогічні впливи батьків майже завжди індивідуальні, тому у них (батьків) більше можливостей врахувати при цьому " вікові та індивідуальні особливості дітей, використовувати у вихованні життєві ситуації.

Система стосунків батьків між собою, їхні відносини з дітьми, внутрісімейна атмосфера в цілому - все це є для дітей незамінною практичною школою майбутнього батьківства і материнства.

Як бачимо, сім'я має певні можливості: через власних дітей вирішувати майбутнє держави. Сімейне виховання визначається і деякими більш загальними факторами, які зумовлюють характер цього процесу. Зокрема, А.С. Співаковська вважає цими факторами мотиваційні структури особистості батьків. Поведінка дорослого визначається досить великим і складним набором різноманітних мотивів. В особистості людини усі вони вибудовуються у певну, індивідуальну для кожного, рухливу систему. Одні мотиви стають визначальними, домінуючими, значущими для людини, інші - набувають підпорядкованого значення. Будь-яка людська діяльність може бути визначена через ті мотиви, які її спонукають. Для правильної побудови виховання батькам необхідно час від часу визначати для самих себе ті мотиви, якими спонукається їх власна виховна діяльність, що рухає їхніми виховними зусиллями [31; 40].

При цьому можна виокремити найбільш типові випадки впливу деяких домінуючих мотивів у структурі особистості батьків на реалізацію процесу виховання.

а)       виховання і потреба в емоційному контакті

Потреба в емоційному контакті розуміється як певна форма орієнтування - спрямованість на психічний образ іншої людини. При цьому людині важливо відчувати, що і вона є предметом зацікавленості з боку інших. У такому співзвучному емоційному контакті відчуває потребу кожна здорова людина незалежно від віку, освіти, ціннісних орієнтацій.

Може статися, що мета виховання "вставлена" саме у задоволення потреби в емоційному контакті. Тоді дитина стає центром потреби, єдиним об'єктом її задоволення. Це батьки, які з різних причин мають труднощі у налагоджені контактів з іншими людьми (матері-одиначки, бабусі, що весь вільний час присвячують піклуванню про онуків).

При такому вихованні батьки несвідомо ведуть боротьбу за збереження об'єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу дитини за межі сімейного кола.

б)       виховання і потреба сенсу життя.

Без задоволення цієї потреби людина не може нормально функціонувати, не може мобілізувати усі свої здібності максимально. Задоволення її пов'язано з обґрунтуванням для себе сенсу свого буття, з ясним напрямком своїх дій, що, прийняті та заслуговують схвалення самою людиною. Отже, для кожної людини важливо знайти свій сенс життя.

Задоволенням потреби сенсу життя для молодої сім'ї може стати турбота про дитину. Батьки можуть вважати, що смислом їх існування: є догляд за фізичним станом і вихованням дитини. Вони не завжди можуть це усвідомлювати, вважаючи, що мета їхнього життя в іншому, проте щасливими себе вони почувають тільки тоді, коли вони.потрібні. Відчуження дитини сприймається батьками як "втрата смислу життя".

в) виховання і потреба досягнення.

За спостереженнями психологів, у взаєминах батьків і дітей прослідковується певна тенденція. Так у ранньому дитинстві малюку не вистачає теплого, фізичного контакту, але пізніше, коли дитина намагається позбутися; батьківського піклування, батьки надміру до неї прив'язуються.

У деяких батьків виховання дитини спонукається мотивацією досягнення. Тоді мета виховання полягає у тому, щоб їхні діти домоглися того, чого не вдалося батькам через відсутність необхідних умов або ж через те, що самі вони не були досить здібними і наполегливими. Такий прояв егоїзму часто самими батьками не усвідомлюється. Дитина позбавляється, необхідної незалежності перекручується сприйняття притаманних їй задатків, сформованих особистісних якостей. Переважно не беруться до уваги можливості, інтереси та здібності дитини, які відрізняються - від тих, що окреслили самі батьки. Якщо дитина приймає батьківські настанови та ідеали заради збереження батьківської любові та прихильності, то формування її особистості піде "хибним" шляхом, який не відповідає її здібностям і. особистісним рисам. Якщо ж дитина не підкоряється мріям батьків бути тим, ким хочуть вони її бачити, то неминуче виникнуть глибокі конфлікти у стосунках між ними.

г) виховання як реалізація відповідної системи

Подібна система виховання є варіантом реалізації потреби досягнення. Мета виховання відсторонюється від. самої дитини і спрямовується у більшій мірі на реалізацію певної системи виховання, що визнається батьками. Якщо ця система виховання сподобалась батькам, вони довірились їй, то батьки педантично і цілеспрямовано приступають до її невпинної реалізації. Безумовно, у будь-якій системі виховання є свої цінні знахідки, багато корисного і важливого. Проте деякі батьки переймають ті чи інші ідеї і методи виховання занадто слухняно, без достатньої критики. Батьки, що втілюють певну систему виховання, внутрішньо схожі, їх об'єднує одна загальна особливість - відносна неуважність до індивідуальності психічного світу своєї дитини.

д) виховання як формування певних якостей

Виховання підкоряється мотиву формування у дитини певної бажаної для батьків якості. Під впливом минулого досвіду, історії розвитку особистості людини у ЇЇ свідомості можуть з'являтися так звані зверхцінні ідеї. Ними можуть бути уявлення про ту чи іншу людську якість як найбільш цінну, необхідну, що допомагає у житті. У цих випадках батьки будують своє виховання так, щоб дитина обов'язково була наділена цією "особливо цінною" якістю. Наприклад, батьки впевнені у тому, що їх дитина обов'язково повинна бути ерудованою, або сміливою.

Проблема самостійності, незалежності дитини особливо загострюється, коли цінності батьків починають вступати у протиріччя або з віковими особливостями розвитку дитини, або з притаманними їй індивідуальними особливостями.

Включеність того чи іншого мотиву у процес виховання дитини обумовлює ту чи іншу міру незалежності, що надається дитині, визначає межі дистанції у взаємодії батьків і дітей.

Говорячи про сім'ю як виховний інститут, не можна не торкнутися питання про помилки у вихованні підростаючого покоління.

Помилки батьків умовно можна поділити на дві групи:

1.Неправильні уявлення і дії батьків, що пов'язані з впливом на дитину усього устрою життя сім'ї, їх особистого прикладу;

2.Неправильні уявлення і вчинки батьків, що пов'язані з цілеспрямованим впливом на формування особистості дитини. У дослідженнях науковець виявлено понад 50 різноманітних помилок, що зустрічаються у практиці сімейного виховання дітей шкільного віку. Для наочності наведемо лише ті, які найчастіше зустрічаються у виховній діяльності батьків:

·      На виховання дитини зверталось мало уваги у перші роки ЇЇ життя.

·      Відсутність єдиних вимог у вихованні дитини.

·      Сліпа, нерозбірлива любов до дитини.

·      Єдина дитина є центром надмірного впливу усіх дорослих членів сім'ї.

·      У батьків було важке дитинство і вони вважають, що у їх дітей воно повинно бути безтурботним, легким.

·      Невимогливість батьків щодо дітей.

·      Через хворобу дитини (найчастіше надуману) батьки не пред'являють потрібні вимоги, побоюючись її загострення.

·      Батьки основну увагу зосереджували на покращенні матеріально-побутових умов сім'ї, а вихованню надавали другорядне значення.

·      Сім'я погано уявляє мету, завдання, засоби і методи виховання.

·      Дитина розбещена матеріальним добробутом у сім'ї.

·      Суперечливість виховних впливів (або надмірна невимогливість, або залякування, підвищена суворість, недоречні покарання).

·      Груба батьківська влада, застосування фізичних покарань.

·      Батьки підтримують невдоволеність вчителів дитиною.

·      Перекладання турбот про виховання на соціальні інститути виховання (дитсадок, школу).

·      Відсторонення дитини від нескладних домашніх справ.

·      Невміння користуватися заохоченнями і покараннями, схильність до використання фізичних покарань.

·      Відсутність такту у стосунках з дитиною.

·      Сварки батьків у присутності дітей.

·      Переоцінка батьками власних виховних можливостей.

·      Аморальна поведінка окремих батьків у побуті (пияцтво, невиправдана ідеалізація дитини

·      Байдужість до дітей.

Більшість перерахованих помилок сімейного виховання негативно впливають не лише на формування моральних якостей дитини, а й спричиняють деформації у її розвитку як особистості.

На жаль, далеко не всі батьки розуміють свої обов'язки. Серед них не рідкість такі, що недооцінюють значення сімейного виховання, не мають необхідних знань, а тому припускаються серйозних помилок у роботі з дітьми. Частина батьків звинувачують школу: «Ми віддали дитину до школи, ми її довірили вам, вас цьому навчали - тепер основна відповідальність - на вас», забуваючи про те, що сімейне виховання нічим замінити не можна. Такі батьки потребують особливої уваги і кваліфікованої допомоги вчителя.

Перед педагогом стоїть важливе завдання - допомогти кожній сім'ї глибше усвідомити відповідальність за виховання дітей. Тому слід систематично, вдумливо і тактовно працювати з батьками.

З перших днів перебування дитини в школі вчителю важливо сформувати не тільки колектив учнів, а й колектив батьків. Необхідно допомогти кожному батькові відчути колективну відповідальність за успіх у навчанні всього класу, досягти єдності педагогічних та моральних вимог школи і сім'ї.

Потрібно пам’ятати, що сучасна сім'я складається в основному з батьків і дітей: в умовах обмеження народжуваності виникли нові родинні стосунки порівняно з багатодітною сім'єю, розповсюдженою в минулому.

В одпопоколіпній сім'ї різко обмежується поле соціалізації особистості. Один з батьків в силу певних причин виявляє найбільший вилив на дитину і вона, зазвичай, засвоює саме його стереотипи поведінки і мислення. В цьому випадку достоїнства і недоліки особистості вихователя повторюються в особистості дитини. Проблеми особистого прикладу в неповних сім'ях особливо загострюються, якщо дитина не знаходить в сім'ї зразка, авторитету, гідного для наслідування, і шукає його поза сім'єю.

Підвищився вилив на дитячу психіку друзів, товаришів, приятелів, героїв кіно- і телефільмів.

Сучасні діти не досить шанобливо ставляться до людей похилого віку, це обумовлено і тим, що вони мало спілкуються в сім'ї із старшими, не вчаться співпереживати їм, не бачать і не розуміють природних проявів старості.

У стосунках членів сім'ї помітно підвищився рівень взаємної психологічної експлуатації. Це виявляється у прагненні одного з членів сім'ї емоційно розряджатися на родичах, приносячи. в дім злість і роздратування, що виникли у життєвій метушні.

У сучасних умовах у практиці сімейного виховання можна спостерігати майже всі помилки батьків, що згадуються у дослідженні. Немає сенсу шукати панацею, яка врятує від найрізноманітніших і чисельних помилок, що зустрічаються у сімейному вихованні. Універсального рецепту тут бути не може. Тому постає досить актуальна проблема - навчання сучасних батьків педагогічній майстерності взаємодіяти з дітьми, а отже, і виростає потреба у розвитку соціальної педагогіки як науки.

2.4 Соціально-педагогічні основи виховання

Соціально-педагогічна концепція теорії виховання як соціального процесу знайшла свою експериментальну апробацію в дослідженнях і в соціально-педагогічному (а також і в соціально-андрагогічному, тобто, слід би казати, в соціально-андропедагогічному) проектуванні, яке виконувалося під керівництвом і з участю автора. За мету ми поставили дослідження соціально-педагогічних основ виховного процесу, тобто впорядкування й удосконалення виховної роботи відповідно до виявлених порушень закономірностей, соціальних і педагогічних залежностей у виховному процесі, принципів виховання, невідповідностей потребам суспільства й виробництва.

Основною гіпотезою цієї системи досліджень є положення про те, що виховання особистості, розвиток її діяльнісного потенціалу в суспільстві як соціальні процеси не зводяться до впливу на психіку й передачі досвіду старшого покоління молодшому, а є протилежною виробництву стороною суспільного процесу, способом буття соціально-педагогічних (андропедагогічних) систем або й комплексів. У цьому бутті спрямовано розвиваються суб'єкти, які активно формують свої соціальні мікросистеми в тому доступному суспільному просторі, який організовують вихователі. Через це особистість розвивається успішніше там, де соціально-педагогічні системи ліпше враховують весь комплекс соматичних, духовних, економічних і соціальних потреб вихованців. Як засвідчив наш експеримент, такими соціально-педагогічними системами є ті, в основі яких лежить приватна власність вихованців чи їхніх батьків на засоби навчання и виховання. У цих системах мета не вичерпується навчальними результатами, адже батьки, які утримують навчальний заклад, зацікавлені в становленні розвиненої особистості своїх дітей, у якомога повнішому задоволенні їхніх потреб.

Нами обрано опосередкований тип реального й активного дослідження, об'єктами якого стали не тільки традиційні державні навчальні загальноосвітні заклади, заклади нового типу, а й заклади приватні. Другий тип закладів, а поготів третій, кардинально відрізняються від першого концептуально, джерелами фінансування й контролем за витратами внесених коштів, за навчальними планами й режимом роботи: їх фінансують і контролюють громадськість, батьки та самі учні, тобто ті. хто безпосередньо зацікавлені в успішності навчально-виховного процесу. Тому в таких соціально-педагогічних системах приділяють увагу не лише навчальним потребам учнів, але й економічним та соціальним потребам, що якнайповніше відповідає соціально-педагогічній концепції виховання, враховує і оптимізує соціально-педагогічні основи процесу виховання особистості.

Під впливом зацікавленої громадськості й батьків педагоги більше наближаються до гуманітарної позиції в стосунках з учнями, а отже, сам педагогічний процес набирає більш визначеного виховного характеру. Не випадково самі педагоги практично одностайні, коли йдеться про основну роль сім'ї у вихованні й підготовці дітей до життя (цієї думки додержується 88.5% освітян). Це визначається безпосередньою зацікавленістю батьків у становленні особистості своїх дітей. Інші ж можуть бути зацікавлені в робочій силі молоді, в її знаннях, які можна використати у власному виробництві, проте саме інші, а не батьки визначають соціальний розвиток учнів у державних загальноосвітніх закладах з традиційними для радянської школи відносинами. Ці відносини, хоча й враховують соціально-педагогічні основи виховного процесу, проте насамперед визначаються не виховною метою, а дидактичною, тому потреби учнів (особливо економічні й соціальні) залишаються на другому плані або й зовсім ігноруються. Разом з обмеженням педагогічної роботи навчанням утверджується авторитарна позиція педагога, характерна для організатора виробництва. Подолати дидактичну спрямованість загальноосвітньої школи на користь виховної прагне багато педагогів. Завдяки їхньому ентузіазму за останні роки постало немало загальноосвітніх державних шкіл нового типу, в які, крім доповнень до державної складової змісту освіти, внесено істотні зміни в соціальну структуру.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13