Принципи виробничого навчання
Принципи виробничого навчання
Курсова
робота на тему:
ПРИНЦИПИ
ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ
План
1. Дидактична характеристика
процесу професійного навчання
2. Закономірності професійної
підготовки
3. Принципи виробничого навчання,
їх характеристика
4. Умови та способи
реалізації дидактичних принципів у виробничому навчанні
Література
1. Дидактична характеристика
процесу професійного навчання
Педагогічний процес у профтехучилищах
розглядається, як складний пізнавальний і трудовий процес, що характеризується
як загальними, так і специфічними закономірностями, незважаючи на свою
багатогранність, він є цілісним та єдиним.
Г.І. Ажікін, А.П. Белаєва,
Н.І. Думченко М.А. Жіделев, К.Н. Катханов, М.І. Махмутов, О.Ф. Федорова дали
теоретичне обґрунтування єдності педагогічного й навчально-виробничого процесу.
На тлі характеристик
педагогічного і виробничого процесів професійна підготовка є феноменом більш
високого порядку, чим процес навчання: при цьому її структура спирається на
єдність двох процесів, що складають системно-утворюючий фактор її побудови як
педагогічної системи.
Професійна підготовка - це не
механічна сума окремих компонентів, а самостійне цілісне явище, що має свої
особливі закономірності. Ведучими методологічними і теоретичними передумовами
для їхнього обґрунтування служать ідеї загального зв'язку явищ матеріального
світу, теорія діяльності, загальні соціальні і педагогічні закономірності
виховання і розвитку особистості, закони розвитку суспільного виробництва,
системний і комплексний підходи, що дозволяють установити істотні, закономірні
зв'язки професійної підготовки.
Підготовка робітників
широкого профілю є не тільки метою, але і ведучою ідеєю удосконалювання і
розвитку системи професійно технічного навчання, що поширюється на всі
категорії дидактики. Крім цього, вона синтезує особливості і сутність кожної
категорії і поєднує їх у єдине ціле, сприяючи тим самим створенню системи
навчально-виховного процесу в навчальних закладах.
Професійно-технічне навчання,
де вперше на базі продуктивної праці в гармонійному поєднанні виступають
загальне, політехнічне і професійне навчання, теоретичне і практичне навчання,
виховання і розвиток учнів, є специфічною системою, у цілісному виді
представляє усі сутнісні, змістовні й організаційні характеристики трудового,
професійного навчання. Тому саме тут насамперед можливий і необхідний
діяльнісний підхід до аналізу і структурування навчально-виховного процесу.
Професійно-технічне навчання
виконує функцію, що виховує і розвиває навчання (теоретичного і практичного)
кваліфікованій продуктивній праці, тому в його розвитку визначальне значення
має діалектичне протиріччя між пізнанням і практикою в процесі навчання, між
навчально-пізнавальною й навчально-виробничою діяльністю. До рушійних сил педагогічної
діяльності, які спонукують її, відносяться потреби, інтереси, стимули, мотиви.
Вони мають складну внутрішню диференціацію, форми і сфери взаємодії. Стосовно
до учнів професійної школи ведучу роль відіграють інтереси і потреби в праці й
утворенні, як суспільні, так і індивідуальні, котрі багатосторонньо обумовлюють
мотивацію навчання. Центральною ланкою соціальної детермінації завжди виступає
окремий учень, але кінцевий результат навчання досягається тільки внаслідок
спільної діяльності учнівського і педагогічного колективів, взаємодія яких
здобуває особливе значення в міру розвитку суспільних форм навчання.
Стимулювання „через колектив”
розглядається як найбільш діючий засіб формування особистості, для якого не
тільки саме існування, але і спонукальні причини діяльності (у даному випадку
навчання) носять суспільний характер.
Рушійні сили, спрямованість
яких формується і розвивається в процесі виховання учнів, визначають характер
здійснення педагогічних цілей з ідеального представлення у форму предметної
діяльності. Рішення педагогічних і методичних задач найбільш ефективне в тому
випадку, коли збігається свідома постановка мети всім колективом і окремими
його членами.
Логіка педагогічного процесу - це найбільш загальні й
істотні зв'язки і відносини всіх компонентів навчальної і педагогічної
діяльності (змістовних і процесуальних), що у своїй цілісності приводять до
реалізації педагогічних цілей. У силу того, що потреба в передачі накопиченого
суспільного досвіду відтворюється в кожному поколінні, конкретна навчальна і
педагогічна діяльність являє собою не одиничний факт, а повторюється,
розвивається, у результаті чого формуються її загальні і специфічні
закономірності.
Логіка професійного навчання має свою специфіку й істотні
відмінності. Вона обумовлена:
а) сутністю і
закономірностями (як загальними, так і частковими, конкретно-історичними)
трудової, матеріально-виробничої діяльності робітника;
б) особливостями відображення
цих закономірностей у системі наукового знання, що розвивається, і відповідно в
змісті професійно-технічного навчання;
в) психологічними
закономірностями трудового і професійного навчання, насамперед формування умінь
і навичок.
Ядром професійної підготовки
є виробниче навчання - основний різновид педагогічної діяльності, у ході якої
на основі з'єднання навчання з продуктивною працею, виховання стійкої потреби
до праці і розвитку творчої активності в учнів формуються знання, уміння і
навички, що забезпечують здатність і готовність до здійснення конкретної
професійної діяльності визначеного рівня кваліфікації. У виробничому навчанні
конкретизуються і на практиці реалізуються всі знання, уміння і навички,
отримані учнями при вивченні інших навчальних предметів, що визначає особливе
місце і роль виробничого навчання в загальній структурі навчально-виховного
процесу в професійно-технічних навчальних закладах.
Для розуміння специфіки
професійної підготовки істотне значення має розмежування понять виробничого
навчання і продуктивної праці. У першому наближенні під продуктивним, чи корисним,
розуміється праця в сфері матеріального виробництва, що створює споживчі
вартості. Тому, хоча учні в ході навчання, навіть здійснюваного у виробничих
умовах, опановують визначеним різновидом продуктивної праці, їхня діяльність є
навчальною. Справді продуктивна праця з'єднується з виробничим навчанням у тій
мері, у який вихованці профтехучилищ беруть участь у створенні матеріальних
благ, реальної продукції. Тільки при цій умові їхня навчально-виробнича
діяльність здобуває економічне значення і виступає як складова частина сукупної
суспільної праці.
Виробниче навчання по своїй
сутності є практичним. Однак у силу того, що в праці людина виявляє себе в
єдності фізичних, інтелектуальних сил, процес навчання включає дві сторони:
цілеспрямоване перетворення морфологічної і психічної організації індивіда
шляхом освоєння тих чи інших видів трудової діяльності й інтелектуальний
розвиток на основі формування визначеного запасу знань. Навчання у тому числі
практичне, містить у собі інтелектуальні моменти (свідома постановка учнем
цілей навчальної діяльності, самоврядування і самоконтроль за їхнім
здійсненням), що в умовах двох процесів - індивідуалізації і колективізації
навчання - здобувають вирішальне значення.
Виробниче навчання - це
дидактично розчленоване й упорядковане відтворення окремих функціональних
компонентів професійної діяльності робітника з метою їх свідомого і міцного
освоєння учнями. Основною дискретною одиницею навчально-виробничої діяльності є
операція, що характеризується застосуванням визначених засобів (інструментів,
пристосувань і т.д.) і способів роботи, а для безупинних технологій (хімічних,
енергетичних і т.д.) - вид робіт, що має самостійну мету і відносну
завершеність. Поряд з особливостями трудової діяльності виділення дискретних
одиниць виробничого навчання обумовлено навчальними факторами (повторюваність,
можливість варіювання і т.п.), що характеризують специфіку моментів чи ланок у
процесі оволодіння професійною майстерністю.
Організація педагогічної діяльності має
дві сторони: режим і стиль роботи, чергування теоретичного і практичного
навчання, кількість і тривалість канікул і т.п. , що характеризують
структурно-тимчасові її параметри, і суспільні форми (індивідуальні і
колективні). Суспільні форми організації істотно впливають на характер
педагогічної праці, а виходить, на його якість і ефективність. Вони
визначаються складом і структурою учнівського і педагогічного колективів,
характером відносин, що складаються між ними. Специфічною рисою цієї взаємодії
є те, що воно носить тимчасовий характер, обмежено визначеними термінами
навчання, тому тут особливе значення має цільова спрямованість навчальної і
педагогічної діяльності, єдність і згуртованість усього колективу навчального
закладу.
У сучасній дидактиці і
методиці навчання в якості основної дискретної одиниці виділяється урок -
організаційна форма, при якій викладач протягом точно встановленого часу керує
в спеціально відведеному місці колективною навчальною діяльністю постійної
групи учнів з урахуванням особливостей кожного з них, використовуючи види,
засоби і методи роботи, що створюють сприятливі умови, для того щоб всі учні
опановували основами досліджуваного безпосередньо в процесі навчання, а також
для виховання і розвитку учнів.
Виробниче навчання в значно
більшому ступені, чим теоретичне, залежить від матеріально-технічних засобів,
умов і форм організації, тому що останні повинні бути адекватні засобам і
умовам праці робітника. Професійна підготовка здійснюється як у власне
навчальних (у майстернях, на полігонах, у навчальних господарствах), так і у
виробничих умовах. У першому випадку мова йде про дидактичне моделювання
освоюваної учнями професійної діяльності, а в другому - про способи включення
навчального процесу у виробничий. У залежності від специфіки професії
моделювання конкретної трудової діяльності варіюється від простого, максимально
наближеного до реальності її відтворення в навчальних закладах до розробки і
застосування цілого комплексу 91 технічних засобів навчання (тренажерів,
пошукових, діагностичних, автоматизованих систем і т.п.).
Місце проведення виробничого
навчання накладає відбиток на форми організації навчальної роботи і
характер сукупного суб'єкта навчально-виробничої діяльності. У навчальному
закладі основною формою є урок виробничого навчання, що зберігає свої
загально-дидактичні визначення, а на базовому підприємстві -
навчально-виробничі роботи і виробнича практика. Остання має ряд
істотних особливостей і специфічні функції, основний з який є адаптація
учнів до умов реальної трудової діяльності, до виробничого колективу. Проміжне
положення як організаційну форму займають лабораторно-практичні заняття,
проведені в процесі викладання спеціальних предметів, що забезпечують
взаємозв'язок теоретичного і виробничого навчання.
Суспільні форми організації (індивідуальна, колективна)
у професійній школі також мають свою специфіку, оскільки поширюються не тільки
на тих, кого навчають, але і на ти хто навчає. Поряд з майстром виробничого
навчання навчально-виховні функції виконує технічний персонал підприємства (майстри,
бригадири), кваліфіковані робітники і колективи бригад, а виховні функції, у
відомому змісті, - весь колектив підприємства.
Перехід на підготовку
робітників по групах професій і професіям широкого профілю поглиблює об'єктивні
протиріччя професійно-технічного навчання. Ведуче протиріччя між
пізнанням і практикою в сфері навчання виступає як протиріччя між
загальноосвітньою і професійний підготовкою. У той же час воно відтворюється
"всередині" останньої як протиріччя між теоретичним (спеціальна
технологія) і виробничим навчанням. У зв'язку з цим при розробці методик
навчання необхідно враховувати наступні закономірності:
1. Ріст освітнього потенціалу
робочої сили закономірно підсилює значення теоретичного навчання в професійної
підготовці робітників високої кваліфікації, але удосконалювання останньої не
може йти по шляху однобічного збільшення частки теоретичного навчання в
загальному обсязі навчального часу, оскільки оволодіння уміннями і навичками
висококваліфікованої праці вимагає у свою чергу усе більш тривалого і складного
виробничого навчання. Зміна співвідношення між ними повинно носити не
кількісний (по обсязі навчального часу), а якісний характер.
2. Збільшення різноманіття і
різноякісності змісту професійної підготовки робітників високої кваліфікації і
широкого профілю ускладнює процес оволодіння різнорідним навчальним матеріалом.
Це веде до невідповідності між змістом і дидактичним "оснащенням"
процесу навчання, унаслідок чого виникає необхідність прогресивного розвитку й
ускладнення всіх компонентів навчальної і педагогічної, насамперед,
навчально-виробничої діяльності.
3. Формування в майбутніх
робітників професійної мобільності припускає зміну різних видів навчальної
діяльності, їхнє варіювання, взаємодоповнення. Тим самим підсилюється протиріччя
між кінцевим результатом (необхідністю стабільної, якісної підготовки робітника
визначеної професії і рівня кваліфікації) і динамічним характером
навчально-виховних цілей, що ведуть до його досягнення. Це вимагає підвищення
ступеня мінливості педагогічної діяльності, посилення її „гнучкості” і
пристосовності до мінливого педагогічним цілям.
4. Підвищення наукового рівня
змісту професійної підготовки вступає в деяку невідповідність з кінцевою метою,
який є практичне навчання учнів професійної діяльності, що вимагає посилення
практичної реалізації наукових знань. Це викликає необхідність виявлення
дидактичних шляхів і способів здійснення професійної спрямованості теоретичного
навчання і наукового обґрунтування професійної діяльності в процесі виробничого
навчання, їхнього взаємопроникнення.
5. Підготовка робітників
широкого профілю і по групах професій, що здійснюється за рахунок узагальнення
змісту праці, виявлення його наукових і політехнічних основ, поглиблює
протиріччя абстрактного і конкретного моментів в навчально-педагогічній
діяльності, що виявляється не тільки в теоретичному, але й у виробничому
навчанні. Реалізація принципу єдності абстрактного і конкретного при
дидактичному моделюванні професійної діяльності робітників являє собою якісно
нову задачу професійної підготовки.
6. При формуванні робітників
нового типу істотну роль відіграє єдність репродуктивної і творчої діяльності;
проблемне теоретичне навчання і технічна творчість необхідні, але недостатні
для розвитку в учнів активності в сфері власне професійної
матеріально-виробничої діяльності, що по своїй природі є репродуктивною,
повторюваною, оскільки спрямована на масове (кількісне) створення однакової чи
однотипної продукції. У зв'язку з цим виникає проблема визначення специфіки і
способів здійснення розвиваючого виробничого навчання.
7. Здійснення праці в сфері
матеріального виробництва" розвиток його колективних форм (насамперед
бригадної) змінюють вимоги до особистісних якостей робітника, викликаючи
необхідність виховання колективної свідомості і розвитку індивідуальності в
кожному учні. У процесі навчання перехід від індивідуальної до колективної
форми приводить до стандартизації формованих здібностей тих, що навчаються,
вступаючи в протиріччя із задачею педагогічного розвитку особистості. У
результаті отримання особливо актуальної проблеми раціонального сполучення
колективізації й індивідуалізації навчання при подальшому удосконалюванні його
суспільних форм. Змістовна зміна цілей педагогічної діяльності при підготовці
робітників по групах професій і професіям широкого профілю підвищує значення
загально функціональних принципів розвитку професійно-технічного навчання, що у
специфічній формі реалізуються в сфері навчання.
Особливості структури й
організації навчально-виховного процесу в професійній школі, насамперед
наявність матеріально-технічної бази виробничого навчання, створюють реальну
можливість для перетворення продуктивної праці в дійсну першооснову відтворення
в підростаючому поколінні творча діяльність сутнісних сил особистості, формованих
не тільки для праці, але і безпосередньо в самому процесі праці. Розвиток його
педагогічного потенціалу зв'язаний у першу чергу, з активізацією
навчально-виробничої діяльності, що досягається за рахунок
проблемно-розвиваючого характеру навчання, у ході якого в учнів формуються
прийоми і навички творчого практичного мислення і діяльності, зв'язані з
предметним втіленням ідей у праці робітника. У професійно спрямованій
навчальній діяльності творчого чи частково творчого типу процес придбання знань
і умінь відбувається особливо інтенсивно, завдяки чому прискорюються темпи,
підвищується якість навчання.
Друга, реалізована через
проблемно-розвиваюче навчання, сторона активізації навчально-виховного процесу
зв'язана зі зміною співвідношення між власне навчальною й економічною функціями
продуктивної праці. Позитивно творчої, дійсно активної є діяльність, що носить
суспільно значимий характер. Тому перетворення всіх різновидів навчальної
творчості учнів - науково-пізнавального, технічного, власне професійного в
справді творчу діяльність служить важливим фактором підвищення ефективності
навчання.
Таким чином, комплексний
підхід у самому загальному виді являє собою прагнення до удосконалювання
професійної підготовки в триєдиному відношенні: теоретичному, організаційно-управлінському,
практично-діловому. Мова йде про те, щоб визначити і практично організувати в
умовах конкретного педагогічного процесу весь комплекс навчально-виховних
заходів, що забезпечують формування кваліфікованих робітників широкого профілю.
Страницы: 1, 2, 3
|
|