Морально-етичне виховання школярів (на прикладі педагогічної спадщини та діяльності західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ століття)
Перші загальні
збори членів-засновників відбулися 10 жовтня 1885 року, на яких, ухваливши його
назву, вирішили видавати окремими збірниками твори українських авторів [1, 2].
Саме завдяки активній участі О.Нижанківського протягом 1885-1892 рр. побачило
світ 17 випусків цього видавництва. Високу оцінку йому дав І.Франко, який, із
появою в ньому музичних творів М.Лисенка, писав: "Надіятись треба, що
видавництво ... цього гімну ("Боже, великий‚ єдиний" – В.Я,)‚ як
і інших творів‚ швидко і широко розійдуться по нашому краю‚ а особливо найдуть
шлях до наших читалень та хорів сільських і міських‚ а також причиняться
знаменито до пробудження руського духа до тої Руси-України‚ цілої‚ великої і
нероздільної поміж всякі кордони"[112, 20].
Однак, навіть ця
недовготривала діяльність видавництва залишила помітний слід в історії
української музики. Випускаючи музичні твори наших композиторів, і, зокрема‚
релігійний репертуар (“Коляди” О.Нижанківського), воно значно доповнювало
репертуар різних хорових колективів і сприяло розвитку музичного виховання в
регіоні.
Таким чином‚
музично-освітня діяльність західноукраїнських композиторів‚ яку вони активно
проводили як керівники учнівських хорових колективів, а також вчителі музики і
співу, мала великий вплив на формування національних основ естетичного
виховання. Твердо стоячи на позиціях запровадження співу з нот вже в початковій
школі, вони добиваються реальних результатів. Так, за наказом №8331 Краєвої
Шкільної Ради від 7-го червня 1890 року рекомендовано, "щоб від 1-го
вересня 1890 року в школах чотирикласних учити співу з нот"[44, 310].
Композитори, як
правило, були також єдиними авторами підручників з музичного виховання, а,
навчаючи дітей рідною мовою, зробили і свій внесок у загальну боротьбу за
національну школу в регіонi.
Як і М.Копко‚ у
навчальних закладах Перемишля керівником учнівських хорових колективів та
вчителем музики і співу розпочинає свою працю також західноукраїнський композитор
Й.Кишакевич. Навчаючись у гімназії‚ він керував учнівським хором‚ а вступивши
1891 року до Львівської духовної семінарії‚ диригував і хором духовної
семінарії. Цей колектив під його керівництвом часто брав участь у різноманітних
концертах‚ на яких відзначався високим професійним рівнем. Саме для
семінарського хору Й.Кишакевич у 1893 році написав "Службу Божу" на
чотири чоловічі голоси‚ чим спричинився до вагомого поповнення репертуару‚ що
безумовно сприяло активізації релігійно-морального виховання.
Його активна
просвітницька діяльність‚ спрямована на розвиток музичної освіти в регіоні‚
значно інтенсифікується після завершення духовного закладу. Як відзначає перший
біограф композитора В.Садовський (Домет)‚ "будучи одночасно учителем співу
в гімназії‚ писав для учнів літургійні пісні‚ а все ж найбільше труду
присвячував Кишакевич для своїх учениць в дівочім інституті"[32, 61].
Праця у цих двох закладах поєднувалася також із діяльністю в товаристві
"Перемиський Боян"‚ в якому він був диригентом протягом 1898-1902
років.
Аналізуючи
діяльність західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ століття‚
необхідно відзначити також працю П.Бажанського, яка‚ хоч безпосередньо і не
проходила в навчальних закладах‚ проте мала вагомий вплив на теорію і практику
музично-естетичного виховання.
Так‚
П.Бажанський‚ будучи греко-католицьким священиком‚ виступає автором ряду
теоретичних праць‚ які з’ясовували різноманітні питання з теорії та історії
української музики (“Дещо про музику взагалі, а про спів пригробний в особенности”,
“Історія руского церковного пінія”, “Пригробні співи в руській духовній
семінарії у Львові в велику п’ятницю” та ін.). Позитивну оцінку цим теоретичним
дослідженням дав С.Воробкевич. Композитор писав: "Ваші теоретичні твори
займають в руській музичній літературі приязне і високе становище. Ваші
глибоко-наукові і безсторонні музичні твори‚ що кожну і найменшу дрібницю
оправдали‚ стоять на вижині часу і довго такими зістануть. Ви учений
музик"[6, 93].
Даючи оцінку
діяльності західноукраїнських композиторів у напрямі релігійно-морального
виховання, необхідно відзначити і діяльність Д.Січинського. Його збірник "Христос
Родився"[100], до якого увійшло 24 колядки, відзначається простотою
викладу, чіткою формою, різноманітністю гармонічних засобів і фактурних
прийомів.
Видання
літургійних пісень під назвою “Перша служба Божа на чотири голоси хору
мішаного” видав 1898 року і Ф.Колесса. Крім відомих уже церковних пісень,
Ф.Колесса вмістив твори майже зовсім не знаних тоді авторів таких, як
Римський-Корсаков, Рафалович, а також деякі невідомі в Галичині церковні
композиції Д.Бортнянського і М.Лисенка.
Ще одне видання
“Партитури” церковних пісень для мішаного квартету підготував у 1898 році Семен
Дорундяк. Видання містило 32 коляди, 2 пісні на Богоявлення, пісню на стрітення
і 2 пісні на неділі Великого посту.
Отже, музично-педагогічна
діяльність західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ століття мала
вирішальний вплив на розвиток музичного виховання в Західній Україні.
Композитори, продовжуючи традиції своїх попередників, докладали багато зусиль
для вирішення важливих питань мистецького навчання, внісши вагому лепту в
релігійно-моральне виховання підростаючого покоління.
2.2
Аналіз музично-педагогічної спадщини з релігійно-морального виховання
Характерною
особливістю діяльності західноукраїнських композиторів у досліджуваний період
стало те, що, вони, відстоюючи позиції відродження української нації, особливу
увагу приділяли розвитку релігійно-морального виховання як одному з важливих
чинників у формуванні нового покоління освічених‚ свідомих‚ самовідданих
патріотів народу. Працюючи вчителями музики і керівниками учнівських хорів‚
композитори були глибоко переконані‚ що навчання слід розпочинати із
забезпечення школярів якісно новими підручниками і посібниками‚ які відповідали
б педагогічним вимогам і національним потребам.
Висунуті ними ряд
передових ідей, думок щодо шляхів розвитку релігійно-морального виховання
частково знайшли своє практичне втілення. І хоча цьому перешкоджали як
зовнішні, так і внутрішні фактори, цінним стало насамперед те, що, будучи не
професіоналами, західноукраїнські композитори відводили релігійному вихованню
пріоритетну роль.
Аналізуючи внесок
західноукраїнських композиторів у морально-етичне виховання, зокрема школярів,
важливо відзначити‚ що серцевиною їх педагогічної діяльності стала праця над
створенням підручників і збірників з музики. "Нема у нас потрібних
підручників для співу‚ а багато народних пісень і музичних творів наших
композиторів лежать в манускрипті майже без ужитку"[77, 2], –
неодноразово наголошували вони у своїх виступах в пресі і перед громадськістю.
Саме тому більшість митців-композиторів спрямували свої дії на формування основ
національної педагогічної теорії‚ а також приступила до підготовки оригінальних
підручників і збірників з музичного виховання.
В
історико-педагогічній літературі досліджуваного періоду особливий теоретичний і
практичний інтерес становить аналіз цих педагогічних джерел‚ який допомагає
виділити з них ті‚ що не втратили своєї цінності для модернізації сучасної
української школи. Написані такими композиторами як В.Матюк‚ А.Вахнянин‚
І.Кипріян‚ Д.Січинський та ін.‚ вони є підтвердженням того‚ що‚ незважаючи на
шалений тиск австро-угорських властей‚ українська школа продовжувала боротися за
свої права.
Так‚ спадщина
В.Матюка (1852-1912) є невід'ємною і вартісною частиною його доробку;
підручники і хрестоматійні збірники‚ створені ним‚ не втратили своєї цінності й
актуальності і сьогодні.
Особливий інтерес
у педагогічній спадщині композитора становлять підручники і збірники для
релігійного виховання. Великий знавець церковної музики, В.Матюк зумів
використати цей пребагатий матеріал і в творчості для дітей. Ще в дитинстві
церковні піснеспіви глибоко залягли в душу майбутнього композитора. Характеризуючи
навчання В.Матюка у початковій школі м.Сокаля, його перший біограф відзначає:
"Пісні до Служби Божої в квартеті вривалися тоді в серце Віктора так
глибоко‚ що стали вони підставою до його укладів гармонійних"[5, 66].
Збірничок
композитора "Пісні до пресвятої Богородиці"(1881) розкривав школярам
красу релігійних пісень і прищеплював любов до них. Мелодії їх досить прості, а
діапазон доступний дитячому виконанню і сприйманню. Чотири пісні на два голоси,
а саме: "Пречистая Діво", "О всепітая Мати", "Что тя
наречем", "Під твою милість", становлять основний зміст
збірничка, за яким, як писала газета "Діло", "нетерпеливо
дописувались досі наші учителі і священики..."‚ і виражала свою
впевненість, "що не буде у нас школи, де б це видання не
находилося"[86, 4].
На велику увагу
заслуговують і його "Пісні церковні різних авторів, перекладені на жіночий
хор", а також "Коляди", які композитор видав у 90-х рр. ХІХ ст.
Проста гармонічна мова, співучість, метроритмічна стрункість - це ті ознаки, які
характеризують дидактичний матеріал збірок.
Так‚
"Коляди" композитора‚ відзначаючись своєю простотою‚ принесли йому
велику популярність ще в період навчання його в Перемиській гімназії. "Хор
учнів співав у церкві переважно пісні В.Матюка‚ як коляди‚ котрі що тільки уложив
і видав"[5, 69]‚ – відзначав перший біограф митця І.Біликовський. А
видано було тоді лише 6 коляд для мішаного хору і лише у 90-х роках це число
зросло до 24.
Центральне місце
серед підручників для релігійного виховання В.Матюка займає
"Церковно-народний співаник", який вийшов друком пiсля смерті
композитора, у 1924 році. Однак цінність збірки була відзначена ще за його
життя. Газета "Діло" у 1896 році писала, що даний збірник "подає
перший раз ширшому світові незнаний для нього скарб наших пречудних церковних
мелодій в чистому незіпсованому вигляді[87, 3].
"Церковно-народний
співаник" В.Матюка складається з трьох частин: 1. Пісні зі св.Літургії; 2.
Тропарі і кондаки воскресні; Прокимени Літургійні; Піснi із Вечірні; Пісні з
Утрені; 3. Пісні великого посту; На великдень з воскресної Утрені; Пісні на
празники Господськi, Богородчині, Святих; Коляди.
Аналіз підручника
дає можливість твердити, що композитор, крім простоти у викладі, багато уваги
приділяє тексту, усвідомлюючи його важливу виховну роль у сприйманні музики.
Про це відзначав і польський критик М.Солтис‚ вважаючи ‚ що "акценти
тексту всюди є в згоді з акцентами музичними"[87, 3].
Вагомим додатком
до української музично-дидактичної літератури став “Співаник церковно-народний
для шкіл народних” В.Матюка. Совісне й старанне опрацювання “Співаника” за
всіма вимогами музичної методики привернуло увагу фахівців, які відзначали
доступність зібраних мелодій, а щодо гармонії, то вона “така проста й
приваблива, що не тільки вдовольнить ухо найвибагливішого музика, але й – а се
найважніше – не завдасть труду й не відстрашить навіть “нефаховійшого” учителя,
не змучить найменшого “знатока” нот[50, Ч.2-3, С.17].
Підсумовуючи,
підкреслимо, що підручники композитора з релігійного виховання, основним
завданням яких було навчати дітей нотного церковного співу, вказують на велику
їх педагогічну цінність, яка дає багатий дидактичний матеріал і для сучасної
української школи. Адже саме сьогодні, коли місцевими і регіональними
правліннями освіти розробляється і впроваджується в українську школу курс
"Основи християнської етики", вони створюють фундамент і для творчої
розробки концепції національного виховання. Їх необхідно використовувати в
загальноосвітніх школах‚ де навчальною програмою передбачено вивчення наших
національних релігійних мотивів‚ передусім, колядок і щедрівок.
Особливий
теоретичний і практичний інтерес становить аналіз релігійних
музично-педагогічних видань західноукраїнського композитора М.Копка(1859-1918).
Композитор-педагог
завжди розглядав музику і спів як засіб пробудження національної свідомості і
музично-естетичного виховання учнів. "Спів – музика‚ – писав
М.Копко‚ – збуджують у нашій душі різноманітні почуття‚ вони скріпляють
наші сили‚ оживляють нашого духа"[54, 2].
Називаючи його
"нашим галицьким Бортнянським", тодішня критика високо оцінювала
творчість композитора‚ який‚ будучи водночас і педагогом‚ створює необхідні
підручники для навчання співу і музики‚ а також прилучається до праці з
релігійно-морального виховання різних прошарків населення.
Особливий інтерес
і велику цінність в педагогічній спадщині композитора становлять збірки з
релігійно-морального виховання. М.Копко розумів‚ що відсутність дидактичного
матеріалу і методики викладання негативно відбивається на підростаючому
поколінні. Будучи одним з ініціаторів об’єднання всіх музичних товариств в
єдиний "Союз співацьких і музичних товариств"‚ композитор виступає з
пропозицією, щоб "Союз..." зайнявся "виготовленням відповідних
популярно оброблених підручників до науки музики і гармонії, а передовсім
співу, щоб цим способом положити підставу до раціонального плекання співу і
музики по школах, бурсах і товариствах співочих музичних"[78, 114].
Композитор
неодноразово підкреслював‚ що "поступ‚ який бачимо на кожній ділянці
науки‚ вимагає також і на полі музики-співу чогось нового‚ більш
доброго"[54, 5]. Саме ця обставина і спонукала його до написання ряду
співаників для шкіл народних, якi композитор публікував у власному видавництві
"Бібліотека музикальна" і які, за твердженням М.Копка, призначалися
аматорам співу[85, 3].
Перший випуск
містив "Службу Божу", яку Шкільна Рада, згідно наказу №32168 від 26
січня 1900 року‚ схвалила для навчання в народних школах, при опануванні співу
і літургiйних пісень. Аналіз збірника засвідчує, що його пісні, відзначаючись
своєю простотою, якнайкраще враховують природу дитячих голосів і сприяють,
насамперед, релігійно-моральному вихованню. Повний текст до Служби Божої
допомагає глибшому розумінню змісту літургійних пісень, які‚ не втрачаючи своєї
цінності і сьогодні‚ можуть бути використані як дидактичний матеріал в сучасній
українській школі‚ де значне місце в музично-естетичному вихованні відводиться
церковній музиці.
Другий випуск
"Церковні пісні" і третій "Коляди" також були рекомендовані
Шкільною Радою, згідно наказу №26646 від 7 жовтня 1901 року‚ для навчання в
школах. Ці два випуски, розраховані на дітей, розкривали перед учнями красу
нашого обряду, виховували кращі риси християнської моралі. Педагогічна
спрямованість збірників – залучення дітей до музики засобами релігійного
співу, засвідчує, що композитор у своїй творчості для дітей цьому жанрові
надавав особливо важливого значення.
Дев’ять пісень
другого випуску і десять третього відзначаються простотою у викладі‚ а музичний
образ доступний розумінню і психології дитини. Виховний вплив пісень
збільшується ще й тому, що до збірників увійшли кращі церковні зразки‚ які
зустрічаємо в різних виданнях західноукраїнських композиторів і‚як писав
"Дяківський глас"‚ "є дуже легко написані і призначені для
навчання всенародного співу‚ а саме в тих церквах, де цілий народ співає‚ а
також і для шкіл є дуже добрими підручниками"[91,143].
Помітне місце в
педагогічній спадщині М.Копка займають і випуски №6 "На святий великий
піст", №9 "Тропарі воскресні", №10 "Ніч Вифлиємська"‚
№11 "На воскресіння Христове"‚ а також №12 "Коляди". При їх
написанні композитор строго враховував діапазон голосів, а також доступність
виконання інтонаційних і ритмічних складностей. Вищеназвані збірки дають
багатий дидактичний матеріал і для сучасної української школи.
Підсумовуючи,
підкреслимо, що підручники і збірники з музично-естетичного виховання
композитора-педагога М.Копка, які будувалися на основі рідної культури, є його
вагомим внеском у музично-педагогічну науку і, зокрема, в теорію і практику
розбудови української національної школи. Кращі твори митця не втратили своєї
цінності і на сьогоднішній день‚ а їх історико-педагогічна і
науково-пізнавальна значущість дає можливість стверджувати, що вони можуть
прислужитися в справі реалізації Державної національної програми
"Освіта"(Україна ХХІ ст.), концепції національного виховання в
Україні.
Значний інтерес
становить педагогічна спадщина західноукраїнського композитора і педагога
А.Вахнянина (1841-1908). Понад 20 років пропрацював він учителем в Академічній
гімназії Львова‚ а із заснуванням Вищого музичного інституту стає його
директором і перебуває на цій посаді до кінця своїх днів. Важко переоцінити
заслуги композитора в організації музичного виховання в Західній Україні.
Усвідомлюючи важливі завдання в галузі музичної освіти‚ він‚ як і багато інших
композиторів‚ прагне‚ в умовах чужої освітньо-шкільної системи‚ якомога більше
прислужитися поширенню рідношкільних ідей.
Не маючи
систематичної музичної освіти, композитор відзначав у своїх "Споминах з
життя": "Не мав я ніколи претензій називатися музикантом. Я був і
лишався слабеньким автодидактом, що не змарнував дрібки музичного таланту і не
соромився учитись від людей музиків..."[12, 114].
Проте, навіть цей
дефіцит музичної освіти, який відчували майже всі західноукраїнські композитори
другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя‚ не заважав А.Вахнянинові
включитись у працю з створення музично-педагогічного репертуару і пропаганди
знань серед школярів і молоді.
Вагоме значення в
педагогічній спадщині А.Вахнянина має "Співаник церковний для шкіл
народних". Виданий 1889 року Польським педагогічним товариством‚ він‚
згідно наказу №5991 від 11 червня 1888 року‚ був одобрений Шкільною Радою як
підручник для навчання співу. Тривалий час‚ будучи єдиним посібником для
учителів музики‚ широко використовувався в роботі шкіл‚ а також учительських
семінаріях‚ які особливо гостро відчували потребу в такому виданні. Адже
низький рівень викладання предмету "Музика і співи" в учительських
закладах був причиною незадовільного навчання і в народних школах. Про це писав
композитор у газеті "Діло": "В учительських семінаріях фахові
учителі менше подавали і подають учительським кадрам обламки теорії співу‚ але
так не повно і не систематично‚ що більша половина учителів забувала цю теорію
і лише дуже механічно навчали дітей яких-таких пісень"[82, 4]. Саме тому у
1889 році за основу для навчання церковного співу в згаданих закладах був
прийнятий цей співаник.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
|