Моральне виховання учнівської молоді в Галичині кінця ХІХ початку ХХ століття

Засобом, що сприяв інтелектуальному збагаченню та всебічному розвитку учениць була бібліотека. Слід зазначити, що фонди бібліотек у розглядуваних закладах були достатньо широкими і постійно поповнювалися. Книги, які зберігалися у них, були написані різними мовами українською, польською німецькою та ін. Наприклад, у бібліотеці Яворівської гімназії було 826 томів [103, с. 34].

Виховний процес василіянських шкіл проводився згідно плану, що був затверджений дирекцією школи. До кожного класу була прикріплена опікунка, із числа світських учителів чи монахинь, в обов'язки якої входило виховання молоді. Щороку опікунка писала плани і звіти стосовно виховної роботи, що проводилась у класі. Метою цієї діяльності було формування нового покоління української нації з твердими релігійно-етичними переконаннями, розвинутого інтелектуального, фізично й естетично в ім’я Бога та користі для громадянства і Батьківщини Розпочинали свою виховну працю опікунки зі своєрідної підготовчої фази, яка передбачала їх ознайомлення з підопічними, цілим класом як колективом, окремими його групами і особливостями кожної учениці зокрема. Останнє, насамперед, передбачало визначення рівня психо-фізичного розвитку дівчат, їх духовної культури та інтелекту. Не менш вагомим було визначення темпераменту учениць, особливостей характеру, зацікавлень, здібностей і т. ін. Опікунка класу також повинна була володіти достовірною інформацією, що стосувалась здоров’я, матеріального стану, домашніх умов учениць, їх забезпечення шкільними підручниками, навчальним приладдям і т ін. Збирати такі відомості виховательки могли шляхом відвідування місць проживання учениць, співпраці з шкільним лікарем і батьками, спостереження за їх поведінкою у школі, церкві, театрі та інших громадських місцях. Потрібно і також відзначити, що опікунки класів здійснювали й окремі педагогічні дослідження з метою кращого вивчення індивідуальних особливостей підопічних та їх інтересів. Так, наприклад, опікункою IV курсу гімназії у м. Яворові було проведене анкетування учениць на тему: «Що в школі мені імпонує і що я хотіла б усунути». Усю зібрану інформацію виховательки вписували у так звані «індивідуальні листки», котрими могли користуватися усі вчителі даного класу. Опікун, або як його с ще називали господар класу, окрім спостереження за навчальною діяльністю і дисциплінованістю учениць повинен був цікавитись позашкільним життям підопічних, повідомляти батьків про їх поведінку виносити покарання у межах своєї компетенції, звітувати на учительських конференціях. Дисциплінарними засобами у школах виступали: покарання учнів вчителями, нагадування господарів класу, догани винесені директором або педагогічною радою і виключення зі школи. Поряд із розглядом засобів покарання, варто буде згадати про один із засобів заохочення, яким виступала, так звана «Золота книга». На сторінках цієї книги записували імена тих учениць, котрі досягли успіхів у навчанні та відзначалися зразковою поведінкою. Принагідне зазначимо, що дисциплінованість та вихованість учениць оцінювалась двома якісними показниками: «поведінка» і «пильність». Шкала оцінок поведінки були наступною дуже пильна, добра, відповідна і не відповідна. «Пильність» могла бути дуже добра; добра, достатня і не достатня [105, а.5].

Характерною особливістю технології виховання, яка заслуговує на нашу думку високої оцінки, що застосовувалась у навчальних закладах чернечих згромаджень була орієнтація на самопізнання і самовдосконалення, її найважливішими постулатами виступали наступні твердження:

1. Лише шляхом самопізнання можна зрозуміти своє призначення у житті.

2.Викорінення негативних рис і проявів характеру, гартування духу та вироблення волі не повинні припинятися впродовж усього життя.

3.Постійний самоконтроль і самоаналіз власної поведінки привчить до 1 панування над собою, емоціями і примхами, не допустить аморальних вчинків, стане передумовою культурного зростання.

Зміст процесу виховання у монастирських школах включав у себе такі напрями: морально-релігійне, державно-громадське, естетичне, трудове, фізичне та ін. На практиці завдання цих напрямів реалізувалися, зокрема у діяльності шкільних гуртків і організацій. Найбільш поширеними були наступні: «Марійські Дружини», «Златоусти», Скаутські дружини («Пласт»), класові самоуправи, шкільна самопоміч, комітет допомоги вбогим ученицям, «Товариський крам», шкільні крамнички, крамнички і кооперативи, літературні, і краєзнавчі, драматичні, природничі, музичні і хорові гуртки, «Червоний хрест», антиалкогольні об’єднання, педагогічні гуртки у вчительських семінаріях та ін. Для прикладу наведемо перелік гуртків, які працювали у Львівській гімназії та ангельській семінарії (див. додаток Є). Усі гуртки працювали під наглядом вчителів. організовували диспути, відчити, збирали спеціальні бібліотечки. Розглянемо згадані вище напрями виховання більш детально.

Морально-релігійне виховання виступало провідним і фундаментальним напрямом усього процесу національного виховання. Метою такого виховання було прищеплення молоді непохитних релігійно-етичних переконань, що базуються на загальнолюдських моральних цінностях і вічних ідеалах правди, добра та краси [99, а. 15]. Опікунки намагались сформувати у своїх підопічних морально-релігійні характери, що зобов'язувало б їх чесно виконувати свої обов'язки перед Богом, самим собою і рідним народом. Формами такого виховання виступали уроки релігії (відбувалися два рази на тиждень), Марійські Дружини, шкільні Богослуження (відбувалися у неділю і свята), екзорти (щотижня) та інші різноманітні релігійні практики. Щодо останніх потрібно зазначити, що кілька разів протягом шкільного року учениці приступали до св. Причастя, щоденно до і після навчання відбувалися спільні молитви. Крім цього молодь брала участь у спеціальних Богослужениях у травні на честь Пречистої Діви Марії, у червні – до серця Ісуса. Одним із засобів релігійного виховання учениць був спів побожних пісень під час Богослужень і після щоденної молитви. Велика кількість ученць Яворівської гімназії вдосконалювала свій релігійний вишкіл шляхом активної участі у діяльності Марійської Дружини, що була заснована у 1934р. о. І.Назарком. Наприклад, з ініціативи учасниць Марійської Дружини у 1934/35 шк.р. були проведені релігійна академія на честь Св. Йосафата з приводу заснування «Ргіша Ргіtагіа» (першої Марійської Дружини) [109, с. 13]. Плідною була й діяльність Марійської Дружини Львівської вчительської семінарії, в ряди якої вступило 100 із 135 учениць [106, с.10]. Детально мету, структуру та зміст діяльності цих організацій буде розглянуто нижче.

Християнські заповіді любові до ближнього, пошани батьків ставали підвалинами етико-морального світогляду учениць. Опираючись на моральні засади християнства, вихователі формували в учениць такі риси, як правдомовність, щирість, терпіння, толерантність, повага до старших. Велику увагу приділялося засвоєнню підопічними правил поведінки в церкві, школі, вдома, за столом, під час забав тощо. Ще одним аспектом етичного вишколу учениць гімназій і особливо вчительських семінарій було формування їх мовленнєвої культури. З метою удосконалення мовної культури вихованок, збагачення лексичного запасу, виявлення й усунення типових фонетичних помилок учениць, у Львівській гімназії був створений літературний гурток і «Златоусти». Господиня І курсу вчительської семінарії у м. Яворів запропонувала створити гурток правильної вимови. Паралельно із формуванням я в учениць моральних переконань, опертих на засадах християнської любові, їм прищеплювалась національна гідність, патріотизм, пошана до рідного краю, народу, його культури, традицій і звичаїв.

Аналіз процесу релігійно-морального виховання показує, яке важливе і місце у ньому посідало формування в учениць таких рис як милосердя, і доброчинність готовність прийти на допомогу. Свідченням цього виступають ряд філантропічних, благочинних акцій, проведених ученицями. Так, і наприклад, гроші, вилучені за проведення аматорської вистави ученицями Яворівської учительської семінарії були скеровані на потреби сиріт і купівлю портрету Т.Шевченка для класної кімнати. Учениці Львівської гімназії її власноручно виготовили трикотажні та кравецькі вироби (светри, шалики, шапки, рукавички, панчохи, шкарпетки, фартушки та ін.), прикраси на ялинки тощо для дітей із вбогих родин і безробітніх. Загалом, у 1937р. вони виготовили 91 шт. трикотажних виробів, 159 кравецьких, 116 прикрас на ялинки і забавки. Кошти, потрібні на організацію таких доброчинних акцій, учениці виручали за проведення вистав, концертів, різноманітних імпрез, добровільних пожертв, а також шляхом збору й продажу «неужшків» (склотара і т.ін.). Крім цього, учениці гімназії часто віддавали свої другі сніданки дітям із захоронок [15; с.5]. Для виконання благочинної діяльності навіть створювалися спеціальні організації. У Львівській гімназії такою була «Шкільна самопоміч», в учительській семінарії – Комітет допомоги бідним учням і т. д. Слід зазначити, що останній був створений з ініціативи Митрополита Шептицького, який надавав йому матеріальну допомогу. Високої оцінки заслуговують не лише факти харитативної діяльності учениць, а й сама процедура її здійснення. Процес надання допомоги біднішим ученицям чи потребуючими відзначався надзвичайною делікатністю, тактом і толерантністю, що запобігало приниженню гідності останніх, формуванню у них почуття меншовартості.

«Суспільне» (державно-громадське) виховання включало ряд напрямів:

а) усвідомлення ученицями необхідності виконання своїх обов'язків;

б) розуміння потреби дисципліни в житті класу, школи, суспільства;

в) створення у класі атмосфери дружби і солідарності;

г) підготовка учениць до колективної співпраці на засадах взаємодопомоги і взаємовідповідальності;

д) усвідомлення значення взаємовідносин особи і суспільства у житті людини;

ж) розвиток в учениць зацікавлення суспільним життям найближчого оточення [109, с. 18].

Найпершою формою громадського виховання учениць була, так звана, «класова самоуправа». Уряд «класової самоуправи» складався з 5 осіб, а саме війта, його заступника, оборонця і трьох членів. У компетенцію «самоуправи» входило вирішення питань внутрішнього життя класу: справи, пов’язані з вихованням, навчанням, наданням допомоги, дотриманням порядку і чистоти, чергуванням під час перерв тощо. З фонду «класової самоуправи», що створювався із добровільних внесків (5 грош у І півр. і 10 грош у II півр.) купувались засоби для письма, підтримки порядку, прикраси класу або вдавалась допомога найбіднішим ученицям. Діяльність «класової самоуправи» і вигравала значну роль у колективному вихованні учениць. Вони привчались самостійно розв'язувати суперечки і конфлікти. Найвищим проявом учнівського самоврядування був суд котрий складався з учениць класу. На його засіданнях, вирішувалися різноманітні проблеми шкільного життя, завжди була присутня опікунка класу.

Наступними формами громадсько-суспільного виховання учениць були світлиці та читальні. Так, читальня ім. М.Шашкевича Львівської учительської семінарії була відкрита 2 год. щоденно, її членами були 74 учениці. У стінах читальні учениці мали змогу ознайомитися з періодичними виданнями, обговорити події національного й громадського життя і т.ін. Наприклад, у читальню згаданого закладу, надходили такі журнали: «Нова хата», «Життя і знання», «Жіноча Доля», «Свято вид», «Місіонер», «Зоря», «Світ дитини», «Поступ», «Pedagogium» та ін. [110, с. 146].

Діяльність світлиць мала на меті згуртувати та об’єднати учениць, прищепити їм товариські почуття, привчити до колективної праці та розвинути внутрішню і зовнішню культуру [103, с.21]. Світлиця була відкрита в неділю і свята. На зборах у світлиці учениці читали короткі реферати про життя і творчість українських письменників, виголошували декламації, проводили бесіди на актуальні теми громадського життя, слухали радіопередачі, організовували товариські ігри, концерти, Андріївські вечорниці тощо. З добровільних внесків членок читальні надавалась допомога вбогим товаришкам. Економічне виховання. Однією із форм такого виховання учениць був гурток заощаджень. У рамках роботи гуртка дівчата здобували економічне виховання шляхом написання рефератів, ознайомлення із найпростішими поняттями цієї галузі знань. Реферати, які готували учениці, торкалися, зокрема, яких тем, як «Ощадність – підстава добробуту особи і держави», «Кооперація», «Як ощадність спричинилися до піднесення економічних показників бідних країн» і т. ін. Заощаджені кошти учениць могли, наприклад, використовуватись для надання допомоги бідним товаришкам. Виховательки намагались акцентувати увагу членок гуртка й на тому, що заощаджувати потрібно не лише гроші, але й народні надбання, працю, книжки і т.ін.

Значну роль в економічному вихованні відіграли й такі об'єднання учениць, як шкільні кооперативи, крамнички, допомогові комітети тощо, їх діяльність привчала дівчат до добровільних пожертв, взаємодопомоги й ощадності. Засобом суспільного виховання вважалася й шкільна форма, яку зобов'язані були носити учениці. Завдяки ній, на думку вчителів, нівелювалась соціальна нерівність учнів, а також дівчата привчалися берегти честь свого навчального закладу, адже форма була своєрідною «візитною карткою» школи.

Естетичне виховання. Реалізувалося таке виховання шляхом влаштування концертів і вистав, дотримання порядку і в прикрашуванні класів, діяльності драматичних, музичних і краєзнавчих гуртків, відвідуванні музеїв, і театрів, кіно, проведенні різноманітних екскурсій і прогулянок. У рамках роботи драматичних гуртків ученицями влаштовувалися вистави й концерти, на яких вшановували пам’ять Тараса Шевченка, Лесі Українки, Маркіяна Шашкевича та ін. геніїв української нації. З великим успіхом відбулися вистави: «Тополя», «Лісова пісня», «Назар Стодоля», що були підготовлені Львівськими гімназистками разом з учнями філії Львівської Академічної Гімназії (далі ЛАГ).

Однією із форм творчого самовиявлення учениць, а також засобом підвищення рівня їх художньо-естетичної культури виступав хор навчального і закладу. Заняття співом сприяли не тільки духовному збагаченню учениць, формуванню естетичних якостей, а й релігійно-моральному та патріотичному вихованню учнів. Останнє в основному здійснювалося за рахунок різнобічного репертуару, у який входили твори духовної музики, світової класики, українські національні пісні, колядки, щедрівки тощо [97, с.66].

Особливе місце в естетичному вихованні учениць Львівської гімназії посідав етнографічний музей, що постав і ініціативи м. Северини Париллє. У цьому були зібрані різноманітні речі народного побуту – кераміка, національний одяг, дерев’яні хрести, витинанки, писанки, колекція шлюбних вінків, намиста тощо.

Естетичні смаки та почуття прекрасного в учениць формувались і під час різного роду краєзнавчих екскурсій. Краса природи рідного краю, притаманна гармонія, виступали засобами естетичного виховання молоді.

Праця у природничих гуртках, а саме вирощування квітів, догляд за садом, пришкільним городом, тваринами також ставали чинниками, що формували в учениць здатність естетичного сприйняття дійсності, а також любов до природи, відповідальність за неї, прагнення її пізнати берегти та їм пожувати..

Відвідування ученицями мистецьких виставок, театральних й кіновистав, прослуховування обов'язкових і надобов’язових радіопередач не тільки поширювало їх кругозір та утверджувало національну гідність, але й осуджувало естетичні переживання, судження. Наприклад, учениці Яворівськоі гімназії у 1934/35 шк.р. відвідали 2 музеї, театр, фахові й аматорські виставки, оглянули Виставку Деревообробного промислу, були присутні на концертах капели «Дніпро», учнів філії музичного інституту ім. М.Лисенка та святковій академії на честь Т. Шевченка [109, а. 16].

Фізичне виховання. Головними формами фізичного виховання виступали уроки руханки (відбувалися 2 рази на тиждень), і 10-хв. зарядки до і після навчальних занять, а також різноманітні спортивні організації, прогулянки і екскурсії Крім цього, щодня з 15.00 до 16.00 год. на шкільному стадіоні відбувалися ігри й забави, в яких могли брати участь усі бажаючі.

Велику роль у справі фізичного, а також громадського й патріотичного виховання відіграли скаутські дружини. З ініціативи О.Тисовського і при підтримці дирекції, у 1920р. в Львівській гімназії було створено Пластовий осередок. Головним обов'язком Пластуна були - вірність Богові й Україні, допомога іншим й дотримання законів товариства [28, с.225]. Особливо активно розгорталась діяльність цього товариства, коли одним із його керівників стала Олена Степанів. Члени організації здійснювали прогулянки та краєзнавчі мандрівки, зокрема в околиці Львова, у Карпати на гори Маківку, Парашку.

Велику увагу в рамках тіловиховання приділялося санітарно-гігієнічній просвіті учениць, її формами виступали спеціальні бесіди, на яких обговорювалися питання особистої гігієни, догляду за здоров’ям, зовнішньої культури тіла. Окрім теоретичних знань, опікуни й шкільний лікар намагалися виробити в учениць практичні навички догляду за тілом і здоров’ям й культурної поведінки в різних громадських місцях Високий рівень санітарно-гігієнічної просвіти вихованок забезпечувався, крім згаданих форм, ще й діяльністю гуртка «Червоний Хрест». Його учасниці засновували комітети чистоти і порядку, організовували бесіди з питань гігієни, турбувалися про порядок і чистоту у школі, виготовляли відповідні плакати, збирали лікарські трави та шкільну аптечку, опікувалися слабшими дітьми і т.ін. Доречно зазначити, що згідно рішення шкільного лікаря, фізично ослаблені діти мали змогу покращити своє здоров’я у Вакаційній оселі в Підлютому, де у монастиря сс.Василіянок була своя філія.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9