Методика формування відчуття кольору у процесі малювання натюрморту у початковій школі 
Ахроматичні кольори відрізняються один від
одного тільки ясністю, тобто один з них світліший, а інший темніший. Якщо
ахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок,
він є хроматичним. Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками: кольоровим
тоном, ясністю і насиченістю. Всі якості кольору, які є в природі, можна
визначити через ці три основні ознаки.
Кольоровий тон - відмітна ознака кольору. Всі
теплі і холодні кольори і відтінки їх належать до кольорового тону (червоний,
жовтий, синій, зелений, жовто-зелений і т.д.) [32, 52].
Ясність - властивість кольору бути більш чи
менш яскравим (світлим). Вона визначається ступенем наближення даного кольору
до білого. Хроматичні кольори відрізняються різною ясністю стосовно один до
одного. Так, жовті кольори - найсвітліші, а сині і фіолетові серед хроматичних
кольорів - найтемніші.
Насиченістю (або інтенсивністю) кольору
називається ступінь чистоти даного кольорового тону, тобто ступінь відмінності
хроматичного кольору від ахроматичного тієї ж самої ясності. Максимально
насичені кольори - кольори спектра. Насиченість кольору змінюється, коли його
змішують з чорною фарбою або білилами: колір втрачає свою яскравість, стає
сіруватим (тьмяним). Якщо в хроматичному кольорі є сірий колір (розбавлений
чорний), він ненасичений, спокійний. Картини багатьох художників виконано не
тільки чистими насиченими тонами (наприклад, "Лютнева блакить" І. Грабаря,
"Кінець зими" К. Юона та ін.), а й ненасиченими, сіруватими тонами,
що диктувалось композиційним задумом художників, темою картини. Так, картину
"Проводи покійника" художник В. Перов виконав сірими, ненасиченими
тонами.
Характеризуючи кольоровий тон, насиченість і
ясність, можна правильно визначити колір будь-якого предмета, якість кольору,
його зв’язок з іншими кольорами [7, 96].
Одночасне порівняння предметів за трьома
ознаками кольору (кольоровим тоном, насиченістю та ясністю) є методом
визначення світлотіньових і кольорових відношень.
У роботі фарбами, особливо в декоративному і
тематичному малюванні, велике значення має уміння гармонійно поєднувати кольори.
Поєднання кольорів може бути контрастним і близьким за кольором та тоном [36,
12].
Щоб визначити гармонійне поєднання кольорів,
використовують кольоровий круг, який поділена на 12 частин.
У ньому пари взаємодоповнювальних кольорів (контрастне поєднання) перебувають
на одному діаметрі, тобто вони розміщені один від одного через п'ять кольорів. Так,
для оранжево-червоного кольору взаемодоповнювальним є синьо-зелений, для
жовто-зеленого - червоно-фіолетовий і т.д.
Яскраве гармонійне поєднання з трьох кольорів
у крузі визначається розміщенням їх через три кольори один від одного. Так,
приємно поєднуються оранжевий, зелений і фіолетовий кольори; синьо-зелений,
жовто-оранжевий і червоно-фіолетовий [57, 112].
Поєднання з чотирьох кольорів визначається
розміщенням один від одного їх у крузі через два кольори. Так, у крузі червоний
колір поєднується з жовто-оранжевим, зеленим і синьо-фіолетовим.
Гармонійне поєднання кольорів залежить від
кількісного співвідношення кольорів. Так, на зеленому фоні невелика червона
пляма сприймається приємно, надаючи більшої ясності обом кольорам. Зелений
колір на червоному фоні дає неприємне, різке кольорове поєднання.
Гармонійному поєднанню сприяє урівноваженість
теплих і холодних кольорів. Відомо, що теплі кольори добре сприймаються поряд
із темними, а холодні - поряд із світлими. Якщо треба виділити певний колір,
його оточують менш насиченими і яскравими [47, 35].
Часто в образотворчій діяльності виникає
потреба у використанні спокійного поєднання кольорів. Тоді користуються більш
близькими за спектральним кругом поєднаннями та поєднаннями з однієї гами
кольорів.
Колір як властивість предметів оточуючої
дійсності та одна з характеристик людських відчуттів безпосередньо пов'язаний
із зоровими відчуттями і сприйманнями. Зорові відчуття відіграють важливу роль
у діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око - орган
чуття зі складною анатомічною будовою.
Світлові хвилі, які відображає предмет,
заломлюючись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді
зображення. Для ока характерною є велика рухливість, яка забезпечується трьома
парами м'язів, що рухають його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти
голови збільшують можливості зорового аналізатора схоплювати велику кількість
об'єктивних подразників, що звідусіль діють на нього [51, 128].
Око за допомогою рухів моделює подразник, ніби
знімаючи з нього зліпок. На це вперше звернув увагу І.М. Сєченов, котрий
порівнює око зі щупальцями, що охоплюють предмет з усіх боків [66, 19]. Рухи
очей бувають різні (рухи стеження, стрибкоподібні та ін.).
Найважливішою складовою ока є сітківка, яка за
допомогою зорового нерва з'єднується з великими півкулями головного мозку. Закінчення
зорового нерва розрізняються за формою і функціями. Рецептори, які за формою
нагадують колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані в
центрі сіткової оболонки і являють собою апарат денного зору. Нервові
закінчення у вигляді паличок відображають світло. Вони розташовані навколо
колбочок, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття
кольору і світла мають свої аналізаторні системи.
Рецептори ока, які за формою нагадують
колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані в центрі
сіткової оболонки і є апаратом денного зору. Нервові закінчення у вигляді
паличок відображають світло. Вони розташовані навколо колбочок, ближче до краю
сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла мають свої
аналізаторні системи. Відчуття кольору характеризується: тоном, яскравістю,
світлістю й насиченістю. Людське око здатне розрізняти до 500 відтінків [56, 63].
Зі сказаного зрозуміло, що можна вирізнити дві
великі групи зорових відчуттів: відчуття ахроматичні (безбарвні, які
відображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору)
і відчуття хроматичні (барвисті, які відображають світлову гаму з численними
відтінками і переходами кольорів).
Зорові відчуття - це процес відображення
світлових і кольорових якостей об'єктів. Основною якістю кольорів є кольоровий
тон. Кольоровий тон залежить від довжини світлової хвилі, яка діє на сітчатку
ока. За кольоровим тоном ми відрізняємо червоне від зеленого, жовтого і т.д. В
межах певного кольорового тону розрізняють їх відтінки. Око людини здатне
відчувати 150-200 відтінків різних кольорів [51, 91].
Кольори відрізняються також своєю світлістю,
яка залежить від кількості світла, що відбивається або вбирається поверхнями
тих чи інших пофарбованих предметів. Поверхні, пофарбовані в блакитний,
світло-жовтий кольори, відбивають більше, а пофарбовані в зелений або червоний
- менше світлових променів; на цій підставі ми розрізняємо ту чи іншу світлість
кольорових тонів. Крім того, кольори характеризуються насиченістю або ступенем
виразності даного кольору. Індивідуальні особливості зорових відчуттів виявляються
також в більшій чи меншій чутливості органів зору в різних людей. Вони залежать
як від природжених властивостей зорового аналізатора, так і від умов життя
людей.
Відображення кольору та процес кольоротворення
значно збагачує естетичну сферу людини. Щоб у цьому переконатися, досить
порівняти, як рекомендують психологи, сприймання лугу, вкритого квітами, з
чорно-білою фотографією. В кольорових відчуттях яскраво виражений емоційний
тон, тому не випадково говорять про теплий і холодний колір [17, 54].
Спостереження показують, що вправність зорових
органів, яка пов'язана з деякими професіями, значно підвищує зорову (кольорову)
чутливість [4, 102]. Відомо, наприклад, що робітники-текстильники, які працюють
над фарбуванням чорних тканин, здатні розрізняти понад 30 відтінків чорного
кольору. Цей факт підтверджують і високорозвинений окомір у майстрів точної
механіки, розвинена гострість зору в моряків, снайперів, мисливців.
Досліджено, що чорний колір сигналізує про
небезпеку, пригнічує. Зелений колір - колір рослин - заспокоює, як сигнал
живого. Голубий колір асоціюється з відкритим простором. Він може заспокоювати,
викликати радість, але може спричинити й занепокоєність. Червоний викликає
збудження, почуття небезпеки.
Розвинутий зір, здатний розрізняти незначні
відтінки кольорів, не раз допомагав полярному льотчикові В.І. Масленникову
розпізнавати "вік" (товщину) криги під час посадки літака. Крізь
пелену хмар під крилами літака важко відрізнити поверхню землі від поверхні
води {земля, вкрита мохом, і морська вода з великої висоти здаються майже
однаковими за кольором і тільки за відтінком вони дещо відмінні: колір землі
має "теплий" відтінок, а колір води - "холодний") [14, 24].
Можна навести ще чимало прикладів, коли вміння
малювати, знання зображальної грамоти сприяло успішному виконанню різних
дослідницьких і виробничих завдань. На вплив кольору на емоційний стан людини
зважають при фарбуванні робочих приміщень. Колір стін класної кімнати має
відповідати вимогам психології і технічної естетики, викликати бадьорий настрій
у школярів, і навпаки: в спальній кімнаті для дітей - заспокоювати [25, 38]. Емоційний
вплив кольору використовується і в мистецтві.
Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти
яскравість кольору і цим сприяти вирізненню предмета з тла. Чорне на білому,
або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту покладений в основу
розрізнення плоских чорно-білих зображень [18, 39]. Чим гірше освітлений
предмет і чим далі розташований від людини, тим більшим має бути контраст для
безпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до
схем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в
хроматичних кольорах (кольоровий контраст).
Експериментально підтверджено факт різної
психофізіологічної дії кольору на людину: зелений - заспокоює, червоний - збуджує.
Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбованих у білий і чорний колір, перший
здається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають
самопочуття людини, її емоційний тонус [33, 104].
У молодшому шкільному віці під впливом
навчання та виховання відбувається інтенсивний розвиток всіх пізнавальних
процесів. Це відноситься і до сенсорного розвитку [39, 25].
У процесі навчання здійснюється розвиток в
учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх
змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни
полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа
сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни
являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його
особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.
У молодших школярів сприймання стає більш
довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них
предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів. Особливості
сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів
з певної їх сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх
колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть
форму, а в інших - колір.
Чим старші учні початкових класів, тим більша
роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення форм
предметів. Молодші школярі широко використовують форму для впізнання і
порівняння предметів навіть у тих випадках, коли вони не знають назви форми. Зростання
обізнаності учнів з назвами форм (трикутник, чотирикутник, круг тощо) відіграє
важливу роль у розвитку точності і повноти сприймання [61, 37].
Сенсорний розвиток - це удосконалення відчуттів,
сприймання, наочних уявлень [49, 14]. У дітей знижуються пороги відчуттів. Підвищується
гострота зору і кольоровідчування, розвивається фонематичний та звуковисотний
слух, значно зростає точність оцінок ваги предметів. У результаті сенсорного
розвитку дитина оволодіває перцептивними діями. основна функція яких полягає в
обстеженні об'єктів і вичлененні в них найбільш характерних властивостей, а
також в засвоєнні сенсорних еталонів, загальноприйнятих зразків чутливих
якостей, властивостей та співвідношень предметів.
У молодшому шкільному дитинстві відбувається
перехід від застосування таких предметних зразків, які є результатом
узагальнення особистого сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятих
сенсорних еталонів. Сенсорні еталони - це вироблені людством уявлення про
основні варіанти кожного виду властивостей і відношень: кольори, форми, розміри
предметів, їх розташування у просторі, висота звуків тощо [38, 22]. Наприклад,
при сприйнятті форми еталонами служать уявлення про геометричні фігури (коло,
квадрат, трикутник тощо), при сприйнятті кольору - уявлення про основних сім
кольорів спектра, при сприйнятті простору - уявлення про напрями (ліворуч,
праворуч, попереду, позаду), при сприйнятті часу (вчора, сьогодні, завтра).
З поширенням дійових зв'язків дитини з
зовнішнім світом її аналізатори вдосконалюються, підвищується їхня здатність
розрізняти властивості навколишніх предметів і явищ. Це стосується абсолютно
всіх відчуттів [45, 23]. Так, немовля розрізняє лише світлі і темні кольори, а
в 4-5 місяців уже може розрізняти і основні кольори. Відчуття в дітей раннього
і дошкільного віку розвиваються переважно в процесі ігрової діяльності. Маніпулюючи
з предметами, діти в процесі гри пізнають їх колір, величину, вагу, форму,
звучання. У період від 3 до 7 років у дитини надзвичайно швидко розвиваються
зорові, слухові, дотикові і рухові відчуття. Велику роль у цьому процесі
відіграє мова, яка допомагає дітям не тільки розрізняти окремі властивості
предметів, а й сприймати їх, фіксувати в своїй пам'яті.
Необхідні умови для опанування
загальноприйнятих еталонів уперше створюються у продуктивних видах діяльності. Коли
перед дитиною ставлять завдання відтворити на малюнку, конструкції, аплікації
той чи інший предмет, вона старається зіставити особливості цього предмета з
особливостями наявного матеріалу. Ускладнення продуктивних видів діяльності
веде до того, що дитина поступово засвоює все нові еталони, форми і кольори та
приблизно до 4-5 років опановує порівняно повний їх набір [51, 121].
Швидкий сенсорний розвиток дитини в молодшому
шкільному віці призводить до того, що молодший школяр має достатній рівень
розвитку сприймання: у нього високий рівень гостроти зору, слуху, орієнтації на
форму і колір предмета [53, 40]. Спочатку дитину приваблює сам предмет і в
першу чергу його зовнішні яскраві ознаки. Зосередитись і детально розглянути
всі особливості предмета та виділити в ньому головне, суттєве діти ще не можуть.
Ця особливість проявляється і в процесі навчальної діяльності. Так, вивчаючи
математику, учні не можуть проаналізувати і правильно сприйняти цифри 6 і 9.
У молодших школярів суттєво змінюється зоровий
і дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення
часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук [59, 57]. Результати виконання
ними завдань на вибір форм поліпшуються під впливом перцептивного тренування в зоровій диференціації форм фігур. При цьому не тільки
зменшується час на пошук фігур, але й звужується діапазон індивідуальних
відмінностей у виконанні таких завдань.
У процесі тренування помітно підвищується
рівень перцептивного розрізнення форм і кольору об'єктів. Проте
у першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякі
з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. Спостерігається,
що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенні
об'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі і читанні [51, 124].
Робота вчителя завжди повинна бути спрямована
на розвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів,
виділяти суттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметах
навчальної діяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все це
призводить до розвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншої
вибірковості сприймання - вибірковості за змістом, а не за зовнішньою
привабливістю. Вже під кінець 1 класу школяр уміє сприймати предмети відповідно
до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього
досвіду. Вчитель продовжує вчити учнів "технології" сприймання,
показує прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей [41,
37]. Усе це стимулює дальший розвиток сприймання. З'являється спостереження як
спеціальна діяльність, розвивається спостережливість як риса характеру.
Найбільш доступними для молодших школярів
сенсорними еталонами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори
спектра. Сенсорні еталони формуються в діяльності. Ліплення, конструювання,
малювання найбільше сприяють прискоренню сенсорного розвитку.
У дітей в процесі розвитку підвищується
гострота зору і кольоро-відчування, значно зростає точність оцінок кольору
предметів. У молодших школярів сприймання стає довільним, цілеспрямованим і
категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть
відносити їх до певної категорії об'єктів [63, 17]. Особливості сприймання
молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної
сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та
форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в
інших - колір. Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх
сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення кольору предметів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
|
|
