Методика формування позитивного ставлення до поетичних творів у початкових класах

Методика формування позитивного ставлення до поетичних творів у початкових класах

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

Кафедра

теорії та методики викладання філологічних дисциплін

у початковій школі

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

Харків-2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Теоретичні основи роботи над віршованими творами в початковій школі

1.1 Основні поняття теми „Лірика”

1.2 Видатні українські поети XIX-XX ст., які входять у коло дитячого читання

1.3 Особливості сприймання учнями віршованих творів

1.4 Методична робота з віршованими творами в початкових класах

Розділ II. Практична робота з вивчення віршованих творів у третьому класі

2.1 Аналіз підручників щодо наявності віршованих творів

2.2 Дослідне навчання, спрямоване на формування позитивного ставлення до поетичних творів

2.3 Результати дослідного навчання

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Курс „Читання” в початковій школі – органічна складова освітньої галузі „Мова і література”. Його метою є формування в учнів першооснов самостійної читацької діяльності, розвиток і виховання особистості молодшого школяра засобами художнього слова.

Сучасна освіта спрямовує свої зусилля на розвиток особистості. Важливим елементом розвитку особистості є розвиток емоцій, почуттів, переживань. Вірші – це один із ефективних засобів розвитку емоційно-чуттєвої сфери дітей.

Сучасна програма з читання для початкової школи спрямована на вирішення таких завдань:

формувати й розвивати мовленнєві уміння й навички, провідною з яких є повноцінна навичка читання;

розвивати інтерес до читання, ознайомлювати учнів з дитячою літературою в багатоманітності її тематики, жанрових форм;

формувати повноцінне сприймання, розуміння, відтворення художнього, художньо-пізнавального тексту, дитячої книжки шляхом засвоєння відповідних навчальних і читацьких умінь;

розвивати емоційну й почуттєву сфери учнів, образне мислення, уміння висловлювати елементарні судження щодо прочитаного;

розвивати творчі здібності школярів;

формувати читацьку самостійність учнів;

формувати морально-етичні уявлення і почуття, збагачувати соціальний досвід школярів. 

Серед напрямків роботи з читання особливе місце займає робота з віршованими творами, які розвивають уяву, образне мислення й мовлення, естетичні почуття, творчу діяльність, уміння бачити словесні картини, створюють у дітей піднесений настрій, на їх основі удосконалюються вміння виразно читати.

Для того, щоб з’ясувати знання учнів щодо віршованих творів було проведено анкетування в 3-В класі в Харківській загальноосвітній школі №151 з російською мовою навчання. Навіть за допомогою вчителя, не всі діти показали високі результати, імена та прізвища українських поетів учні написали в цілому вірно, в середньому один учень назвав приблизно трьох поетів, але пригадати їхні твори діти не змогли. Крім того, було з’ясовано, що читати книжки подобається всім, а ось вчити напам’ять вірші – тільки 45% учнів. Таким чином, ставлення учнів до поезії неможна вважати позитивним, а значить діти мають прогалини в літературному, естетичному, мовленнєвому розвиткові.

Актуальність проблеми обумовила вибір теми дипломної роботи  „Методика формування позитивного ставлення до поетичних творів у початкових класах”.

Над питаннями з теми дипломної роботи займалися вчені: Омарокова, Коваль, Наумчик, Ткачук та ін. На сьогоднішній день ці питання не достатньо вивчені.

Об’єкт дослідження – вивчення віршованих творів українських поетів у початковій школі.

Предмет дослідження – методична робота над вивченням творів українських поетів у початковій школі на уроках читання, спрямована на формування позитивного ставлення учнів до поетичних творів.

Мета дослідження – розробити прийоми, спрямовані на вивчення творів українських поетів у початковій школі й апробувати на практиці.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу науково-методичної літератури розкрити основні поняття теми „Лірика”.

2. Визначити видатних поетів ХIX-ХХ ст., що входять у коло дитячого читання.

3. Розглянути існуючі прийоми роботи над вивченням віршованих творів у початковій школі.

4. Проаналізувати сучасні підручники з читання щодо теми дослідження.

5. Розробити завдання, спрямоване на формування позитивного ставлення учнів до віршованих творів, дібрати додатковий навчальний матеріал.

6. Провести дослідне навчання, спрямоване на формування позитивного ставлення учнів до поезії.

Методи дослідження:

аналіз наукової літератури з теми дослідження;

анкетування учнів, спостереження за навчальним процесом;

вивчення учнівських робіт;

бесіди з учителями, батьками;

дослідне навчання.

Розділ I. ТЕОРЕТИЧНІ СНОВИ РОБОТИ НАД ВІРШОВАНИМИ ТВОРАМИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1   Основні поняття лірики

Основними літературознавчими поняттями з теми „Лірика” є: рима, ритм, мелодика вірша, стопа, строфа та інші.

Лірика – походить від грецького слова ліра. Ліра – це музичний інструмент. Під її акомпанемент виконувалися вірші та пісні – лірика. „Лірикою в сучасній літературі називаються твори, у яких життя зображується через людські почуття, переживання та думки”. Це один із родів художньої літератури. Література ділиться на лірику, епос і драму [27,46].

Терміном лірика позначають також певний віршований твір або сукупність творів, що „відповідають високим естетичним критеріям, переважно невеликих за обсягом, але містких за смислом, окреслюваних у багатьох жанрах” (пісня, гімн, елегія, ідилія, етюд, монолог, сатира, епітафія, балада та інші) [9,403]. Прикладом ліричного віршованого твору є вірш „Наша річка”:

Сама собою річка ця тече,

Маленька річечка, вузенька, як долоня.

Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,

Маленька донечка без імені іще...

(Микола Вінграновський).

Умовно лірику групують на громадянську, пейзажну, інтимну, філософську. Прикладом пейзажної лірики є вірш „Осінь”:

Висне небо синє,

Синє, та не те,

Світить, та не гріє

Сонце золоте...                (Яків Щоголів).

До основних понять лірики відносяться рима, ритм, мелодика вірша, стопа, строфа та інші.

Рима (в перекладі з грецької – сумірність, узгодженість, складеність) – співзвучність кінцівок віршів, відмічає границі віршів і зв’язує їх між собою. Рима, як звукове, а не графічне явище, охоплює ритмічний акцент і наступні за ним звуки (іржава – держава), навіть групи слів, зрідка – цілі рядки (панторима), „тісно пов’язується з ритмомелодикою, лексикою, строфікою віршованого мовлення”. Рима виконує такі функції, як естетичну, ритмоінтонаційну, жанровизначальну [9,592].

За місцем ритмічного акценту (наголосу) в суголосних словах рими поділяються на „окситонні (чоловічі) – спів звучання слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад; парокситонні (жіночі) – суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на попередній склад; дактилічні – співголосся слів у вірші, в яких наголос падає на третій склад від краю; гіпердактилічні – спів звучання слів, у яких наголошується четвертий, п’ятий, навіть шостий склад від краю” [9,593].

За точністю звучання рими поділяються на „точні – кінцівки строк повністю співпадають; приблизні – кінцівки строк не зовсім співпадають, але за звучанням схожі; неточні – кінцівки строк не співпадають”[42,70].

За розташуванням у строфі рима буває суміжна (парна) – найпростіша форма римування, зв’язує першу та другу, третю та четверту строки [9,594]. Приклад:

Самі на себе дивляться ліси,

Розгублені од власної краси...

(Ліна Костенко).

Перехресне римування – у чотиривірші, коли перший рядок римується з третім, а другий – з четвертим [9,546]. Приклад:

Тріпоче серце пійманої птиці,

В руках моїх не чує доброти.

- Я дам тобі водиці і пшениці,

моя пташино, тільки не тремти!..

(Д.Павличко)

Кільцеве або охопне римування – зв’язує перший та четвертий, другий та третій рядки у чотиривірші [42,72]. Приклад:

Сотий день в дорозі. Сотий день ще й ніч.

І куди ж ти рвався, поспішав занято?

Краще не питаймо. Звісно ж, не на свято.

А якщо й на свято, то не в тому річ...

(П.Куценко)

Монорима – вірш з однією римою, що охоплює віршовані рядки [9,479]. Приклад:

Мені нагадують людські серця

Крихке й тоненьке серце олівця –

Зламати легко, застругати важче,

Списати неможливо до кінця.

(Д.Павличко).

Існують віршовані твори, в яких рима відсутня. Такі вірші називають білими. Їх найчастіше використовують у віршованих драматичних творах-драмах і трагедіях (Володимир Лучук, Леся Українка, Іван Кочерга). Наприклад „Білий вірш” Володимира Лучука:

Білий огир в білім полі

Креше білим копитом.

Білий дід майструє тихо

Через річку міст...

Вірші, у яких римується половина рядків, а друга половина не має рим називаються напівбілими („Вовки” С.Руданський) [24,38].

Ритм (в перекладі з грецької – такт, розмірність) – визначений порядок звукової будови мовлення. Звукова будова віршованого рядка [42,73].

Віршований розмір або метр (в перекладі з грецької – міра) – визначальна умова структування вірша. Розмір буває тонічний, силабічний, силабо-тонічний. Для тонічної системи розмір вірша характерний кількістю наголосів, для силабічної – кількістю складів незалежно від розташування наголосу в словах, для силабо-тонічної – кількістю стоп певного метра [9,601]. Розмір (метр) та ритм визначають систему віршоскладання.

Мелодика вірша (в перекладі з грецької – пісенний) – один з яскравіших проявів інтонації, що полягає у гармонійній модуляції тону голосу в поетичному мовленні (зниження – підвищення), розгорнута система інтонування у поетичному синтаксисі, притаманна, зокрема, наспівному віршеві. Типи інтонування вірша: ораторський вірш – вірш, розташований на декламування, патетично пафосний, виповнений риторичними фігурами [9,523]. Приклад:

Товариство, яке мені діло,

чи я перший поет, чи останній?

Надівайте корони і йдіть,

Отверзайте уста...                           (П.Тичина)

Наспівний вірш – емоційне розгортання думки з чергуванням зусиль та послаблень емоційного напруження. Наспівний вірш буває: куплетний, пісенний, романсний [42,75].

Мовний вірш – використовується в прислів’ях, приказках, загадках; текст чітко поділений на заримовані відрізки (звичайно змішані рими) [42,75]

Вірш (в перекладі з латинської – повтор, поворот) – елемент ритмічного мовлення в літературному творі, основна одиниця віршованого твору [9,130].

Строка – ряд слів, букв, знаків, написаних в одну лінію. Строки у вірші розташовуються одна під одною. Початок кожної віршованої строки пишеться з великої літери [42,75].

У вірші можна виділити стопу та строфу.

Стопа – найкоротший відрізок певного віршованого метра, одиниця виміру та визначення віршованого ритму, чергування наголошених та ненаголошених складів, які зумовлюють специфіку віршованого розміру.

Залежно від кількості складів стопа буває двоскладова (ямб, хорей), трискладова (дактиль, анапест, амфібрахій) [9,658].

Ямб – двоскладова стопа з наголосом на другому складі. Ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади [9,746]. Приклад:

Вишневий цвіт

З вишневих віт

Вишневий вітер

Звіває з віт.

(І.Драч)

Хорей (в перекладі з грецької – хор) – двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, як правило, непарний [9,724]. Приклад:

Піднялися крила

Сонних вітряків,

І черешню білу

Вітер обтрусив.

Розмітав листи...

Серце! Ти не з криги?

Не з заліза ти?

(М.Рильський).

Дактиль (в перекладі з грецької – палець, міра довжини) – трискладова стопа з наголосом на першому складі [9,181]. Приклад:

В райдугу чайка летіла.

Хмара спливала на схід.

Може б, і ти захотіла

Чайці податися вслід?

Сонце на заході впало.

Райдуга згасла в імлі.

Темно і холодно стало

На неспокійній землі...

(Л.Первомайський).

Анапест (в перекладі з грецької – обернений, зворотній щодо дактиля) – трискладова стопа з наголосом на останньому складі [9,39]. Приклад:

Я йду на зорі

До найстаршої брами,

Де ключі? У Дніпрі.

А Дніпро – під валами...

(В.Герасим’юк).

Амфібрахій (в перекладі з грецької – короткий) – трискладова стопа з наголошеним другим складом [9,34]. Приклад:

Просвічений сонцем, на вітрі, в зеленім огні

Він листя різьблене, обтяжене росами, сушить.

Хай ломляться гори, хай грози ревуть в вишині, –

Він тут вкоренився, він тут укріпився й не рушить...

(М.Бажан)

Строфа – відокремлена група віршів, найменша форма віршованого твору, яка має певну ритмічну та інтонаційну побудову [42,79].

Наймінімальнішою строфою вважається двовірш (дистих) – найпоширеніша строфа, що складається з двох рядків, об’єднаних думою з виразними ознаками лаконізму й афористичності [25,35].

Тривірш (терцет, терцин) – строфа з непарною кількістю строк. Найпростіша форма, яка зв’язує усі три вірша одним звучанням [42,79].

Чотиривірш (катрен) – строфа з чотирьох рядків із суміжним чи перехресним римуванням [26,44].

П’ятивірш, сімивірш, дев’ятивірш – зустрічаються дуже рідко в силу своєї непарнострочності. Порушуючи симетрію вірш викликає відчутний ритмічний перебій [42,79].

Таким чином, основними поняттями з теми „Лірика” є: рима, ритм, мелодика вірша, стопа, строфа та інші. Учитель початкових класів повинен точно розуміти зміст цих понять, для того щоб підготувати дітей до більш глибокого, повноцінного сприйняття поезії та літературного розвитку.

1.2 Видатні поети XIX-XX ст., які входять у коло дитячого читання

Молодші школярі, працюючи за читанками здобувають початкову літературну освіту, поступово оволодівають умінням сприймати художній твір, помічати образні засоби та художні особливості, оцінювати жанрову специфіку творів. Третьокласники вже мають уявлення про творчість улюблених поетів і письменників, уміють визначати тематику їхніх творів. Учні третього класу вивчають невеликими монографічними блоками твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини, Андрія Малишка, Наталі Забіли, Грицька Бойко. Така подача літературних творів дає учителеві унікальну змогу актуалізувати й розширювати знання дітей про митців слова, а дитині – усвідомлено простежити взаємозв’язок між автором і тематикою його творів. Зростає інформаційно-пізнавальна функція уроку читання, учні знайомляться з новими відомостями про життя і творчість поетів.

У коло дитячого читання входять такі поети-класики XIX, поети XX ст. і поети-сучасники.

Тарас Шевченко (1814-1861) – один із найбільших поетів світу, художник, прозаїк. Він не написав жодного твору спеціально для дітей. Та ще при житті письменника його пейзажна та автобіографічна лірика увійшла в шкільні читанки „І досі сниться...”, „Садок вишневий коло хати”, „Село! І серце одпочине” та ін. Але не все, написане Тарасом Григоровичем Шевченком, зрозуміле школярам. У „Малому Кобзарі” зібрано поезії, доступні учням восьмирічної школи. Для учнів молодших класів найближчим є поезії про дитинство і пов’язані з ним враження, картини природи із змінами пір року, багатством барв і звуків. Близькою стала дитячому читачеві пейзажна лірика Т.Шевченка, що тісно пов’язана з живописом, бо малював поет словами, писав картинами. Майже до кожного віршованого рядка можна намалювати картину. Така образність дуже зрозуміла дітям, наприклад у мініатюрі „Тече вода з-під явора” розкішна барвиста природа близька й знайома дітям – тут і калина, і верболіз з лозами, що схилились над водою. Шевченко створив поетичні картини рідної природи в різні пори року, дня і ночі, які відзначаються поетичністю, образністю, багатством мови, характеризуються теплотою, ліризмом і свідчать, що поет тонко відчував красу природи, прагнув передати її багатство й неповторні барви.

Одними з найкращих дарунків для дітей Т.Шевченка була остання його книжка – „Букварь южнорусский” (1861) – для початкового навчання. „Буквар” – перший підручник для навчання грамоти в школах України, написаний літературною мовою. Вдало підібраний різножанровий матеріал давав можливість учням вивчати звуки і букви, сполучати їх у склади, коротко знайомив з історичним минулим нашого народу, зразками усної народної творчості (загадками, прислів’ями, приказками тощо) [16,170].

Значення творчості Т.Шевченка в розвитку дитячої літератури полягає в тому, що вона з літератури про дітей швидко стала і літературою для дітей [15,71].

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач 1871-1913) – видатна письменниця. Залишила глибокий слід у таких літературних жанрах і видах, як поема, драматургія „Лісова пісня”, проза „Приязнь”, у публіцистиці, критиці. Леся Українка написала поезії для дітей, які об’єднала в цикл „В дитячому крузі”. Там уміщено твори для дошкільнят і молодших школярів „На зеленому горбочку”, „Літо краснеє минуло”, „Вишеньки” та ін. У своїх творах для молодших дітей поетеса змальовує красу рідної природи, допитливу дітвору. У ліричному вірші „Мамо, іде вже зима” тема любові пов’язана з любов’ю до рідної землі. Дітям близька зміна пір року, пов’язана з приходом зими, проблема зимівлі птахів. З вірша діти черпають деякі конкретні відомості природознавчого характеру, вірш викликає прагнення берегти природу, співчувати знедоленим. Леся українка спробувала розширити коло читання дітей молодшого шкільного віку за рахунок уривків з її драми-фієрії „Лісова пісня”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5