Методичні основи роботи над словотворчими афіксами у контексті розділу "Будова слова" у 4 класі
Префікс (лат. praefixus, від prae – спереду та fixus – прикріплений, приросток) – афікс, розташований перед
коренем або іншим префіксом, що приєднується до всього слова і виконує
словотворчу і(або) граматичну функцію. Термін у латинському написанні уперше
(1889) вжив в українському мовознавстві О.Огоновський [16,483]. З питання про
граматичну функцію префікса існує кілька поглядів. Одні мовознавці вважають, що
префікси виконують і словотворчу і формотворчу функції, оскільки вони
використовуються при творенні слів і при творенні форм доконаного виду дієслів (читати
– прочитати) та найвищого ступеня порівняння прикметників (найсильніший).
Цей погляд ґрунтується на визнанні виду дієслова і найвищого ступеня порівняння
прикметників категоріями словозмінними (граматичними). Інші мовознавці у
категоріях виду і найвищого ступеня порівняння вбачають явища словотворчі. Для
них доконаний та недоконаний вид і ступені порівняння не різні грамеми, а різні
лексеми. Тому префікси, які їх утворюють, є словотворчими. О.Земська однозначно
стверджує, що «префікси не несуть інформації про граматичні властивості слова,
оскільки вони стоять далеко від флексій і тому не піддаються їхньому впливу»
[13, 41].
Особливість префікса як словотворчої морфеми полягає в тому,
що він приєднується до цілого слова. Префікси активно утворюють нові дієслова,
надаючи їм різноманітних відтінків значень: писати – розписати, недописати,
переписати, надписати. Іноді префікси утворюють тільки форми
того самого слова, змінюючи вид, ступінь якості, порівняння: гарний – прегарний,
писати – написати, кращий – найкращий. За допомогою префіксів
творяться нові слова того ж лексико-граматичного розряду (іменник →
іменник, прикметник → прикметник, дієслово → дієслово). Префікси
утворюють нові слова разом з суфіксами, постфіксами або в комбінації кількох
афіксів: авіаконструктор, посередник, приземлення,
вдивлятися. На відміну від суфіксів префікси не
закріплюються за частинами мови. Тому той самий префікс може утворювати слова
кількох частин мови (й іменники, й дієслова, й прикметники): спів-
(співіснувати, співавтор, співвідносний), пере- (перечитати, перезміна,
пережарений), анти- (антитіло, антисанітарний). Проте активність
префіксів у різних частиномовних сферах неоднакова – одні префікси активніші в
іменниках, прикметниках, інші – у дієсловах, а незначна кількість вживається
тільки в іменниках або тільки у прикметниках чи дієсловах. Тому префікси, на
відміну від суфіксів, бувають міжкатегоріальними і внутрішньо категоріальними.
Найпоширенішими серед іменників є такі префікси: без-(безнадія),
від- (відбудова), до- (досвіт), за- (закордон), над-(надбудова), пере-
(перехід), перед- (переддень), під- (підгрупа), по- (побажання), при-
(призвук), спів-(співавтор), пре- (премудрість), ім- (іммігрант), інтер-
(інтервалюта), кон- (контекст), про- (проконсул), анти- (антитеза), архі-
(архієпископ), дез- (дезінформація), дис- (диспропорція). Але вони
вживаються і для творення прикметників: пре- (чудовий — пречудовий),
за- (дніпрянський — задніпрянський), над- (дністрянський — наддністрянський),
ультра- (модний— ультрамодний). Власне прикметникові
(внутрішньокатегоріальні) префікси: най-(найкращий), поза- (позашкільний),
понад- (понадплановий), небез- (небезгрішний), перед- (передостанній). Однак
частина з них вживається і при творенні прислівників, тобто може бути
міжкатегоріальними: най- (ліпше — найліпше), пре- (гарно — прегарно),
за- (мало — замало), поза- (планово — позапланово) тощо.
Серед дієслів найпоширенішими є: в- (вбігати), від-
(відлетіти), за- (заїхати), з- (збити), ви- (виїхати), до- (долетіти), об-
(оббігати), над- (надійти), воз- (возз'єднати), де- (демобілізуватися), дез-
(дезорганізувати), ре- (реконструювати). Проте й ці префікси бувають
міжкатегоріальними (мобілізувати — демобілізувати і мобілізація
— демобілізація).
У слові може бути декілька префіксів: по-пере-читувати,
по-від-прошуватися. Префікси можуть складатися від одного до семи
звуків: з-біліти, проти-законний, екстра-ординарний.
Префікси перед коренем можуть варіювати: без- (безо-):
безхмарний, безодня; в- (вві-, ві-, у-, уві-): увібрати, ввійти, входити, ухопити; до-
(ді-): доказати,
дібрати. Варіанти запозичених префіксів переважно зберігають традицію мови
запозичення: си-(син-, сим-): си-метрія, син-гармонічний,
сим-патичний; ім- (ін-): ім-портувати, ін-варіантний; де- (дез): де-градація,
дез-організація. Надзвичайно рідко в сучасній українській мові відбувається
накладання кінцевого приголосного префікса і початкового кореня, тобто усічення
префікса: роз-сіл – росіл. Здебільшого він розширюється на
одну фонему: роз-ходитися, розі-братися.
Префіксам властива широка омонімія з використанням двох або й
трьох частин мови. Є живі продуктивні префікси (а-, без-, в-, ви-, від-,
на-, пере-, по-, про-, роз-) і непродуктивні (воз-, па-, су-, уз-). Префікси
поділяються на первинні, що в сучасній українській мові здебільшого
співвідносяться з прийменниками (в-, від-, під-), і вторинні, похідні,
що виникли внаслідок злиття двох і більше префіксів (з-не-: зне-болити; по-за-:
поза-клітинний).
Існує аксіоматична думка про те, що в процесі словотворення
суфікс приєднується до основи (тобто до частини слова), а префікс — до цілого
слова (їхати — приїхати). Але є підстави стверджувати, що й
префікс (подібно до суфікса) приєднується до основи, тільки структура основи
при префіксі суттєво відрізняється від структури основи при суфіксі. При
формуванні основи для суфікса: 1) усікається семантика твірного слова
(семантичне усічення), тобто відбирається одна семема з кількох існуючих (для
іменника землянка, із слова земля використовується лише семема
"ґрунт" і відкидаються семеми "країна",
"держава", "батьківщина", "планета",
"суша"); 2) усікається частина твірного слова: такс(і)ист,
паку(вати)нок; 3) чергуються кінцеві звуки: рука — ручний [к :
ч]; 4) змінюється акцентна модель: стрибати — стрибунець. При
формуванні твірної основи для префікса: 1) усікається семантика: дід (стара
людина і ступінь спорідненості), але прадід (лише ступінь
спорідненості);
2) змінюється акцентна модель (їхати — виїхати), а
фонемна будова початку основи перед префіксом залишається здебільшого
незмінною, тому що є маркером кореня і не може бути зруйнованою, хоча зрідка
трапляються незначні зміни (іти — відійти). Таким чином, твірне
слово перед префіксом також піддається семантико-акцентним змінам,
трансформується в частину слова, тобто в основу. Отже, префікс при
словотворенні приєднується не до цілого слова, а до його частини — до основи (земля
— підземний).
Префікси утворюються на базі:
1) прийменників (без звука — беззвучний, в глиб —
вглибити, від крила — відкрилок, перед горами — передгірний, від хреста —
відхреститися, за порогами — запорізький);
2) часток (не вилазити — невилазний, не вірити — невіра, ні
за що — нізащо, ні се ні те — нісенітниця, ніхто);
3) інших префіксів (зне-: знедолений, знеосібка; недо-:
недобачений, недобілений; попід-: попідкопувати; обез-: обездолений,
обезкровлений);
4) повнозначних
слів (все-: всевладний, всеукраїнський, всесоюзний; нео-: неокласик,неонацист)[13,
43].
Префіксальна система у мові досить стійка. Основна кількість префіксів –
це споконвічно українські морфеми, проте активно увійшли у вжиток запозичені
префікси: а-, анти-, архі-, інтер-, екстра-, де-, ре-, ультра- та
ін.
(інфрачервоний, архієпископ, деморалізувати). Система префіксів поповнилася
не лише за рахунок запозичень, а й частково за рахунок похідних (складних)
префіксів недо-, зне-, рідше обез- (недобачати,
недолюблювати, зневіритися, знесилити, обезлюднити).
Найуживаніші префікси української мови, їх семантичні
відтінки:
без-
|
відсутність чогось;
|
не-
|
заперечення того, що
означає корінь ;
|
пере-
|
1)
повторення
дії, діяти по-іншому;
2)
більше
норми, понад міру;
3)
рух
через щось, дія;
|
при-
|
1)
доповнення,
приєднання;
2)
неповнота
дії чи якості;
3)
розміщення
біля чогось;
|
пре-
|
збільшеної, високої якості;
|
над-
|
1)
розташування
зверху над чимось;
2)
неповнота
дії або ознаки;
3)
більше
норми, більше значного рівня;
|
під- (піді-)
|
1)
здійснення
дії внизу, під чимось;
2)
розташування
під чимось, біля чогось;
3)
наближення
до чогось;
4)
частковість
дії, нижчий розряд;
|
з- (зі-, із-, с-)
|
1)
сполучення,
завершеність дії;
2)
відокремлення,
роз’єднання;
|
від-
|
роз’єднання, рух від
чогось, відновлення;
|
до-
|
доповнення, збільшення
чогось, завершеність дії;
|
за-
|
початок і завершеність дії;
|
на-
|
здійснення дії зверху, її
завершеність.
|
В українській мові понад 100 префіксів, серед них близько 20
– запозичені, які використовують переважно в іменниках, прикметниках і рідко в
дієсловах.
Суфікс (лат. suffixus – прикріплений) – афікс, що розташований у
слові після кореня або іншого суфікса перед закінченням, іншим суфіксом чи в кінці
слова і надає йому нового значення або відтінку. Термін уперше вжитий в українському
мовознавстві П.Залозним (1906). У цьому ж значенні вживався також термін
«наросток» [16, 618]. На відміну від префіксів і постфіксів, суфікс приєднують
переважно до твірної основи, а не до слова. Суфікс може бути маркером кінця
лексичної основи (зеленкуватий) і кінця слова (швидко).
Суфікси закріплюються за певними частинами мови. Виділяються
суфікси іменникові (-ець-, -ан-, -чан-, -ик-, -енк-, -ук-, -чук-, -ак-, -іст-,
-ізм-, -ок- тощо), прикметникові (-н-, -ськ-, -уват-, -ов-, -ян-),
дієслівні ( -ну-ти, -ича-ти, -ти, -іва-ти, -ва-ти), прислівникові (
-о, -е, -ичі, -ом, -и). Той самий суфікс не утворює слів різних частин мови.
Значення суфіксів надзвичайно багаті і різноманітні. Вони можуть передавати
значення належності (динамівець), абстрактності (секретність),
експресивності (дівчинонько, дідище), надають певного стилістичного
забарвлення, позначають жіночий рід, опредмечену дію (горіння, штормище).
Більшість суфіксів виконують у мові словотворчу роль, деякі утворюють форми
того самого слова.
Формотворчими виступають суфікси дієслів, ступенів порівняння
прикметників та прислівників, дієприкметників: стрибати – стрибнути,
низький – нижчий, коротко – коротше, зробити – зроблений.
У складі слова може бути декілька суфіксів, кожен із яких
додається уже до попереднього суфікса і змінює значення слова: слово, слов-ник,
словник-ар, словникар-ство. Крім цього, у лексемі з кількома
суфіксами лише останній (кінцевий) вказує на ту
частину мови, до якої належить слово [5, 30]. Якщо у слові кілька суфіксів, то
останній із них несе на собі словотвірне значення і виражає нове лексичне
значення, тому його називають дериватором або формантом слова чи основи: у
слові цвіркунець три суфікси (-к-, -ун-, -ець-), з яких формантом
(дериватором) є суфікс -ець-, тому що він виражає словотвірне і лексичне
значення цього слова (маленький цвіркун).
За характером словотвірного значення і функції суфікси
поділяються на мутаційні, транспозиційні і модифікаційні.
Суфікси, які видозмінюють значення твірного слова, надаючи
йому додаткових відтінків, належать до модифікаційних: яблуко > яблуч-к-о,
великий > вечич-езн-ий.
Якщо суфікс приєднаний до твірної основи, надає слову нового
поняття, він належить до мутаційних: тесати > тес-ак, так >
так-а-ти.
Суфікси, що не змінюють лексичного значення твірного слова
(іноді лиш звужуючи його) і переводять його з однієї частини мови до іншої,
називають транспозиційними (транскатегоріальними): читати > чита-нн-я,
короткозорий > короткозор-ість.
В українській мові один і той самий суфікс може виконувати не
одну, а кілька функцій: -к-а – мутаційна: ватяний – ватянка, транспозиційна:
підтримати – підтримка, модифікаційна: п’яниця – п’яничка; -ик-
– мутаційна: взуття – взуттьовик, модифікаційна: кінь – коник.
У відмінюваних словах суфікси і флексії взаємопов'язані. Суфікси спільно із
закінченням утворюють похідні слова. Суфікси, як і закінчення, частково
виражають також граматичне значення слова, тому вони мають лексико-граматичну
семантику (суфікси –ець-, -ин-, -ар- виражають граматичне значення
чоловічого роду). Крім того, суфікси формують систему словозміни, її парадигми,
зумовлюють характер і систему флексій: суфікс -б- у віддієслівних
абстрактних іменниках зумовлює флексію -а (боротьба), суфікси –ич-,
-ик-,
-ак-, -ар- у назвах осіб і конкретних предметів — нульову флексію
у Н. в. і флексію -а — у Р. в. і т. ін.
Закінчення, в свою чергу, зумовлюють певні особливості у
суфіксах. Суміжність з флексією регулює ступінь абстракції суфіксів. З одного
боку, ступінь абстракції у суфіксів порівняно з префіксами підвищується через
сусідство з більш абстрактними морфемами, якими є флексії. З другого боку,
флексії конкретизують лексико-граматичне значення або високоабстрактних, або
неоднозначних суфіксів. Визначити однозначно сематику суфіксів -к-,
-ист-, -ськ- без закінчення не можна. Лише
закінчення виявляють і диференціюють їхнє значення: 1) суфікс -к- із
закінченням -а (-к-а) може означати іменник жіночого роду Н. в. із
значенням особи, предмета (учителька, лапка), а із закінченням -и- або
Р. в. однини (учительки, лапки), або Н. в. множини (учительки,
лапки); 2) суфікси -ист-, -ськ- з нульовим закінченням — іменник
чоловічого роду у Н. в. (домбрист, Курськ), а із закінченням -ий-прикметник
чоловічого роду (м'ясистий, курський).
Суфікси, які виступають у ролі словотворчого засобу в межах
тієї самої частини мови, що й твірне слово, є внутрішньокатегоріальними: довг-ий
> довж-енн-ий, довж-елезн-ий, білий > біл-ісіньк-ий;
а ті, що є словотворчим засобом похідних слів, належних до іншої частини
мови порівняно з твірним, – міжкатегоріальними: сірий > сір-к-о,
синій > син-и-ти (останні здебільшого здатні виконувати роль і
внутрішньокатегоріальних).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
|
|