Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності

Поняття “педагогічна технологія” відоме з 20-х років ХХ ст., зустрічається у працях В.Бехтєрєва, І.Попова, А.Ухтомського, С.Швацького та інших. У зарубіжній педагогічній теорії та практиці проблеми педагогічних технологій розроблялися такими вченими як Г.Веллінгтон, М.Вулкан, М.Кларк, П.Мітчелл, Ф.Персиваль, С.Сполдінг, Р.Томас та інші.

В Україні термін “педагогічна технологія” з’явився в 60-і роки минулого століття, коли почали застосовувати технічні засоби навчання та виховання. Разом з тим, уводилося програмування, яке одночасно з технічними засобами претендувало на роль нової дидактичної інфраструктури. У школах та інших навчальних закладах особливого значення почали надавати конкретній навчальній меті та послідовній структурі її досягнення.

Сьогодні проблема педагогічної технології перебуває в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних учених, педагогів: В. Беспалька, Ю. Васькова, Т. Ільїної, А. Кіктенко, О. Люборської, О. Пєхоти, Г. Селевка, Г.Шевченко та ін. Вони в своїх роботах розкрили сутність, ознаки та структурні компоненти педагогічної технології.

Варіантів визначення поняття “педагогічна технологія” досить багато, що закономірно, оскільки це багатоаспектна й багатовимірна категорія. Аналіз існуючих визначень свідчить, що педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінні є процесом, діяльністю з відповідними метою, змістом і методами для досягнення чітко запрограмованого ефективного результату.

Останнім часом поняття “педагогічна технологія” все більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти – “технологія навчання”, “освітня технологія”, “технологія виховання” та ін.

Технологія виховання – це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм, методів, їхня етапність, націленість на вирішення конкретного виховного завдання [130, с.318].

На наш погляд, технологія виховання – це модифікований варіант виховного процесу. Тому її, як і виховний процес, можна представити у вигляді системної взаємодії вихователя та вихованців, спрямованої на ефективне вирішення виховних завдань, які забезпечують розвиток особистості.

Спираючись на вищезазначене, на зміст розділів 1.2., 1.3., 2.1., розглянемо технологію патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній виховній роботі, яка складає основу формуючого експерименту:

Головна мета технології:

-   сформувати патріотичні почуття, основним змістом яких є любов до малої батьківщини, усвідомлення своєї причетності до історії, традиції, культури українського народу, вболівання за його долю та майбутнє;

-   розвивати особистість, сформувати її ставлення до дійсності (до себе, людей, Батьківщини, національних цінностей);

-   сформувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до подій суспільного життя.

ІІІ. Об’єкти діяльності:

-   учні;

-   вчителі;

-   батьки, бабусі та дідусі;

-   ветерани Великої Вітчизняної війни та праці;

-   народні умільці;

-   громадські діячі;

-   творчі працівники.

. Беручи до уваги загальні компоненти виховної технології та результати дослідження Н. Бєлобородової [9, с.60], ми виділили наступні компоненти технології патріотичного виховання:

Змістовний компонент – оволодіння дітьми доступними для їхнього віку знаннями про: державні та народні символи, історію країни, рідного народу, родоводу, про культуру, традиції, звичаї українського народу, природу рідного краю; формування відповідних поглядів на факти громадянського життя країни тощо.

Емоційно-спонукальний компонент – переживання особистістю позитивного ставлення до засвоєних знань, навколишнього світу (любов до рідного краю, пошана до національних і державних символів, гордість за бойові та трудові подвиги народу, шанування історії народу і країни, любов до рідної мови, природи рідного краю тощо), виявлення стійкого інтересу до цих відомостей, потреба розширювати особистий світогляд, бажання брати участь у суспільній праці, звичаях, обрядах, святах.

Операційно-діяльнісний компонент – реалізація емоційного ставлення й усвідомлених знань в процесі діяльності (допомога дорослим, чемне ставлення до батьків і старших, пошана до пращурів, усвідомлення своєї належності до українського народу, дбайливе ставлення до природи, вміння відтворити знання у творчій діяльності тощо).

Основні напрями технології патріотичного виховання:

-   формування в молодших школярів знань (змістовний компонент);

-   виявлення емоційного ставлення (емоційно-спонукальний компонент);

-   реалізація та використання одержаних знань у діяльності (операційно-діяльнісний компонент).

Методи:

-   роз’яснювально-ілюстративні (бесіди, розповіді, повідомлення, зустрічі, концерти тощо);

-   дослідно-пошукові (екскурсії, походи, ознайомлення з історичними джерелами та ін.).

VII. Форми:

-   масові (вечори, зустрічі з видатними людьми, конкурси, виставки, концерти тощо);

-   групові (бесіди, екскурсії, походи, виховні години, інформаційні години та ін.);

-   індивідуальні (бесіди, читання, обговорення прочитаного тощо)..

Зміст.

З метою впровадження технології патріотичного виховання у виховний процес загальноосвітньої школи та виконання поставлених завдань дослідження для проведення формуючого експерименту було використано програму з патріотичного виховання молодших школярів (1–4 класи).

Технологія впроваджувалася без порушення логіки навчання на базі Руднє-Іванівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

У формуючому експерименті взяли участь учні 1–4 класів, батьки, керівники виховної роботи, психологи, вчителі.

Завдання формуючого експерименту полягало в тому, щоб:

-   забезпечити учнів знаннями з питань патріотичного виховання;

-   розвивати патріотичні почуття та емоційні переживання, пов’язані з любов’ю до малої та великої Батьківщини;

-   експериментально перевірити ефективність програми з патріотичного виховання молодших школярів.

Робота в кожному класі проводилася за всіма розділами, але в першому класі більше уваги приділялося родинному, в другому класі – соціальному, в третьому – державному, а в четвертому класі закріплювалися знання за трьома розділами. Програма охоплювала чотири великі теми (Додаток Б):

Тема 1. Сім’я людини в контексті життя суспільства (для 1 класу). Родинний розділ.

Тема 2. Батьківщина як місто, де людина народилась і пізнала щастя життя (для 2 класу). Соціальний розділ.

Тема 3. Батьківщина (Україна), де людина пізнала щастя життя (для 3 класу). Державний розділ.

Тема 4. Батьківщина у світі одна (для 4 класу). Родинний, соціальний, державний розділи.

Перший розділ, „Родинний”, присвячений роботі з учнями перших класів. Уся робота була об’єднана темою „Сім’я людини в контексті життя суспільства” та проводилася за такими напрямами: любов як основа сімейного життя; сім’я як місце захищеності дитини; мати та батько – безумовна цінність для кожної людини; родовід сім’ї; турбота один про одного; відповідальність кожного члена родини за сім’ю; внесок членів сім’ї в її благополуччя та щастя.

Даний розділ виховної роботи зумовив вибір змісту та тематики. Представимо їх у дещо скороченому вигляді.

Тема 1. Мій дім. Святині рідного дому.

Тема 2. Земля на зерняткові стоїть.

Тема 3. Роде наш красний.

Тема 4. Зима прийшла – свята принесла.

Тема 5. Мій тато.

Тема 6. Світ захоплень моєї родини.

Тема 7. Бджола мала, а й та працює.

Тема 8. Весна прийшла.

Тема 9. Найрідніша в світі.

Тема 10. Великодні свята.

Тема 11. Матусю, сонечко моє.

Ця програма передбачала накопичення школярами: знань про походження українського народу, родинні свята, обряди та звичаї, про хліб, про професії батьків і родичів; знання веснянок, закличок, легенд, повір’їв; розуміння понять „рід”, „родина”, „сім’я”, „релігійні свята”, „обрядова їжа”, „Святий Вечір”, „захоплення”, „хобі”, „Матір-ненька”, „Матір-Земля”, „Матір Божа”.

Ці знання та поняття розширювалися та поглиблювалися в процесі бесід про взаємовідносини в сім’ї та сімейні обов’язки, про походження українського народу, родинні звичаї та свята, про працю батьків і родичів; під час розповідей про захоплення мами, тата, бабусі, дідуся (сторінки сімейного альбому), про народні прикмети, легенди, повір’я.

Наведемо приклади бесід про родину що були запропоновані дітям, які брали участь в експерименті.

Бесіда „Мої ріднесенькі мама й тато”.

Мета. Виховувати любов і шанобливе ставлення до матері та батька. Розширювати духовний світ дітей. Учити виявляти увагу до рідних.

Хід бесіди. З перших днів нашого життя нас завжди опікують рідні люди – мама й тато. Вони співають перші колискові пісні, розповідають казки, знайомлять з навколишнім світом. З ними ми вчимося ходити, вимовляти перші слова, слухати й пізнавати навколишній світ.

Ми повинні завжди пам’ятати про своїх маму й тата. При першій нагоді допомагати їм, говорити з ними, пригортатися до їхніх натруджених рук.

Дітям до своїх батьків треба завжди звертатися на Ви. Цим самим ви засвідчите свою велику повагу до них [192].

Потім пропонуємо дітям розповісти про їхніх маму й тата. Допомагаємо дітям додатковими запитаннями: “Як звуть твоїх батьків? Де ви живете? З якої родини походить мама? тато? Де працюють батьки? Які улюблені заняття твоїх батьків? Як ти звертаєшся до своїх батьків? Чи є в сім’ї спільне захоплення? За що ти любиш своїх батьків?”.

Бесіда „Мої любі бабуся й дідусь”.

Мета. Виховувати любов і повагу до старших членів родини – дідусів і бабусь. Формувати чуйність, милосердя, доброту. Вчити поважати життєвий досвід членів родини, прислухатися до їхніх порад, допомагати їм. Використовувати в житті народні традиції, звичаї та обряди.

Хід бесіди. В українській родині з давніх-давен існує звичай шанувати найстаріших її членів – бабусь і дідусів. Адже вони найближчі люди для вас і ваших батьків. Вони мають великий життєвий досвід, завжди розважливі, стримані, мають відповіді на всі ваші запитання, завжди здатні прийти вам на допомогу. Бабусі й дідусі найкраще знають народні та місцеві звичаї й обряди, а також є справжніми хранителями свого родовідного дерева.

Вони є першими наставниками в житті своїх дітей та онуків, їхніми справжніми порадниками й учителями. З їхніх уст ви чуєте чарівні казки та легенди, повір’я та приказки.

Діти! Любіть своїх бабусь і дідусів! Ніколи про них не забувайте, нехай завжди витоптаною буде стежка до їхньої оселі! [192].

Потім дослідник розповідає про своїх бабусю й дідуся та пропонує дітям скласти власну розповідь.

Переважна більшість дітей із задоволенням брали участь у бесідах, але виникали запитання, на які діти не могли відповісти. Слухаючи один одного, учні відчували власну зацікавленість у знаннях про родину. Дослідник у свою чергу пропонував розпитати батьків, родичів і розповісти наступного разу.

У цілому такі бесіди надали дітям можливість зацікавитися життям своєї родини, відчути власну відповідальність за все, що відбувається в сім’ї, сформувати об’єктивну оцінку родинним відносинам, активно цікавитися історією родини та завдяки цьому любити, шанувати, берегти свою родину.

Враховуючи вік учнів, ми надавали великого значення грі. Велику цінність для виховання патріотичних почуттів у дітей молодшого шкільного віку має сюжетно-рольова гра, яка виражає зв’язок дитини із суспільством. У процесі гри виникає потреба в самостійній дії, відображенні навколишнього, в емоційних переживаннях. Вибір гри залежить від рівня знань і сили переживань дитини.

Особливе значення гри полягає в тому, що вона сприяє вихованню в молодших школярів особистого ставлення до явищ суспільного життя. Саме гра допомагає формуванню якостей особистості дитини. Завдяки їй дитина відтворює форми людської діяльності, відносини, почуття, мову тощо. Психологи вважають, що гра – це школа моральних оцінок і почуттів [120, с.130].

З метою розвитку почуттів любові, поваги, дбайливого ставлення до рідних проводилися такі ігри: „Ласкаві слова рідним”, „Як підняти настрій мамі”, „Моє словечко лежить недалечко”, „Красуня мама (бабуся)” та інші.

Знайомлячи дітей з історією української родини, її життям, долею українського народу, ми вважали за потрібне використовувати у виховному процесі народні ігри. Серед них багато рухливих, у яких драматизація поєднується з елементами змагання. Деякі ігри супроводжувалися своєрідними поетичними та музичними вставками („Опанас”, „Іду на Січ”, „Козуню-любуню”, „Жмурки”). Ці ігри сприяли появі в дітей інтересу до минулого, викликали захопленість українською народною уявою.

Збагачення школярів патріотичними почуттями здійснювалося також під час засвоєння ними українських народних обрядів та звичаїв, релігійних та родинних свят. Це велика духовна зброя, яка вчить дитину любити людей, природу, навколишній світ, учить глибоко цінувати все те, чим багата українська земля.

Великий цикл народних, релігійних, родинних звичаїв і свят використовувався нами в експериментальній роботі. Дітей знайомили зі святом Миколая, Різдвом, Колядою, Водохрещем, Стрітенням, Великоднем, Святою Трійцею, святом Івана Купала, Маковія, Спаса, Воздвиження, Покрови та інші. Святкували День захисника Вітчизни, Свято Матері, День Батька, День Родини.

Наприклад, знайомлячи молодших школярів із традиційним українським релігійним святом Різдвом, ми розповідали, що це винятково багате, веселе, радісне й велике свято, що відрізняється від усіх інших особливою обрядовістю, багатством фольклору, оригінальністю етнографії, найбільшим збереженням стародавньої культури.

Головною обрядовою традиційною їжею Святої вечері є кутя. Це варена пшениця з медом та іншими приправами. Пшениця, її зерно щороку оживає і тому є символом вічності. А мед сприяє успішному веденню господарства й символізує багатство та здоров’я родини.

Наш народ вірив, що на Святвечір усі померлі предки приходять знову на землю і йдуть до хати своїх дітей, онуків, правнуків. І разом з ними їдять святу страву – кутю. Тому кожен, хто їсть кутю, з’їдає кілька ложок, а тоді кладе ложку знову в свою миску, щоб дати змогу поїсти померлим родичам. Так начебто підтримується зв’язок між різними поколіннями роду. Отож і виходить, що народ наш є без початку й кінця. Недарма існує приказка: „Нашому роду нема переводу”.

Символічною була й сама Свята вечеря. Стравами з неї ділилися з родичами. Таким чином відбувався обмін ритуальною вечерею, що символізував спорідненість сімей, їхню приязнь та взаємну щедрість [147].

Підсумком роботи з патріотичного виховання в першому класі стала виставка „Родинних альбомів”, які діти разом з батьками готували протягом навчального року. Альбом складався із сімейних фотографій та описання свят, подій, цікавих ситуацій у родині. Підсумком усієї виховної роботи з патріотичного виховання за рік було “Родинне свято” (Додаток В).

Для підведення підсумків виконання навчально-виховних завдань за рік, аналізу причин, які допомагали більш ефективному вихованню патріотичних почуттів, а також, щоб дати педагогічні поради в організації виховної роботи в літній період, був зроблений зріз та аналіз знань і розвитку патріотичних почуттів учнів першого класу. Результати обізнаності учнів у родинній історії (Родинний розділ) показано в таблиці (табл. 2.11).

Таблиця 2.11

Обізнаність учнів про родину та її історію

У процесі формуючого експерименту значна трансформація відбулась у ставленні молодших школярів (1 клас) до батьків, старших у родині, пращурів, героїв війни та праці, у виявленні інтересу до народних і релігійних традицій, звичаїв, у бажанні брати участь у національних, родинних святах.

У другому класі робота з патріотичного виховання проводилася за темою „Батьківщина як місто, де людина народилась і пізнала щастя життя”. Зміст цієї теми включав: усвідомлення понять (людина, мова, історія, події, природа, традиції, свята); поняття Батьківщини; край, місто, село, вулиця, дім, школа – моя Батьківщина.

Були розглянуті такі теми:

Тема 1. Краю мій рідний.

Тема 2. Найзаповітніша дума на світі – дума про хліб.

Тема 3. Про що співає рідна земля.

Тема 4. Дай же вам, Боже, у полі роду.

Тема 5. Я й мій тато.

Тема 6. Свято українського фольклору.

Тема 7. Без труда нема плода.

Тема 8. Свято весни в рідному краї.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19