Еволюція музичної культури Західної Європи ХІ–ХІV століть

Давністю свого походження може похвалитися і арфа (harpe) - її зображення зустрічаються у Давньому Єгипті. У греків арфа - лише варіація сітара, у кельтів вона має назву самбук. Форма арфи незмінна: це інструмент, на якому струни різної довжини натягнуті на раму у вигляді більш або менш відкритого кута. Давні арфи - тринадцятиструнні, настроєні у діатонічній гаммі. Грали на арфі або стоячи, або сидячи, двома руками та закріпив інструмент таким чином, щоб його вертикальна частина знаходилася на грудях виконавця. У ХІІ столітті з'являються і арфи малих розмірів з різною кількістю струн. [Рис. 3.20] Жонглери у своїх виступах використовували лише їх, та могли створюватися цілі ансамблі арфістів. Кращими арфістами вважалися ірландці та бретонці. У ХVІ столітті арфа практично зникла з Франції і з'явилася тут лише через декілька століть, у її сучасному вигляді.

Серед середньовічних щипкових інструментів є також псалтеріон та сифонія.

Античний псалтеріон (psalterion) - струнний інструмент трикутної форми, що віддалено нагадує гуслі. У середні віки форма інструменту змінюється, можуть бути і чотирикутні псалтеріони. Виконавець тримав його у себе на колінах та перебирав пальцями або плектором двадцять одну струну (діапазон інструменту - три октави). Винахідником псалтеріону вважався цар Давид, який за легендою, використовував у якості плектрума пташиний дзьоб. [Рис. 3.21] [24 : 344].

У середньовічній французькій літературі псалтеріони починають згадуватися з початку ХІІ століття, форма інструменту могла бути різноманітною, грали на них не лише менестрелі, але й жінки - благородні дами та їх свита. До ХІV століття псалтеріон поступово зникає, поступаючись місцем клавесину, однак клавесин не міг досягнути того хроматичного звучання, яке було характерно для псалтеріонів з подвійними струнами.

Деякою мірою походить на псалтеріон інший середньовічних інструмент, який практично зник вже у ХV столітті. Це сифонія (chifonie) - західний варіант російської колісної арфи. Однак, крім колеса з дерев'яною щіточкою, яка при обертанні ручки торкається трьох прямо натягнутих струн, сифонія обладнана ще клавішами, які також регулюють її звучання. Клавіш на сіфонії сім, та розташовані вони на кінці, протилежному тому, на якому обертається колесо. Грали на сифонії зазвичай вдвох, звук же інструменту був, за свідченням джерел, гармонійний та тихий. [24: 344] [Рис. 3.22] Найбільшого розповсюдження сифонія набула у ХІ - ХІІ століттях. У ХV столітті популярна була велика сифонія, на якій грав один музикант.

Висновки

Середньовічна музика була невід'ємною частиною повсякденного життя людей того часу. Музика звучала у церкві, була особливо популярна під час народних святкувань та свят.

Середньовічними теоретиками музика сприймалася не як мистецтво, а, передусім, як наука. Саме це обумовлює специфічні особливості музичної естетики середньовіччя на відміну від сучасної. Характерно, що музика відносилася саме до сфери математичних знань і її розуміли саме як науку про числа.

Найбільш видатні представники середньовічної естетики зруйнували традиційну схему, що господарювала багато століть, згідно якої музика включалася до теологічної системи світу. Однак розробити нові теоретичні принципи класифікації музики вони були неспроможні. Нова класифікація музики була вироблена лише у епоху Відродження, коли затвердилася нова естетична свідомість, нова естетична система.

Інтенсивний розвиток музичної естетики настає на початку ХІV століття, коли у боротьбі зі старою середньовічною ідеологією народжуються перші елементи естетичної свідомості Відродження. Характерно, що самі музиканти та теоретики цього часу відчувають, що їх музика - це нове мистецтво, Ars nova.

У церковній музиці відбувається також певний переворот. З'являються перші зразки музичного багатоголосся. Розвитку професійного церковного багатоголосся сприяли численні школи співаків при крупних європейських монастирях. Так час з середини ХІІ до середини ХІІІ століття у історії музики прийнято називати «епохою Нотр-Дам». У цей час Париж дійсно стає осередком нової готичної архітектури, нового університетського життя.

Також у церковній службі вперше застосовується вид релігійного театру як літургічна драма. Згодом вона ускладнюється, стають різноманітними костюми «акторів», створюються «режисерські інструкції» з точними вказівками тексту та рухів. Всім цим займалися самі священики. Процес внутрішньої трансформації літургічної драми поступово посилювався. Риси театрального дійства, вистави у ній неухильно росли, відштовхуючи на задній план та поглинаючи релігійно-догматичні та ритуальні аспекти.

Так з'явилися містерії - вид релігійного театру, що досягнув розквіту у ХІV - ХV століттях. Містерії були частиною міських пасхальних та різдвяних святкувань та зазвичай проходили на центральній площі.

Перші відомості про явища багатоголосся у західноєвропейській музиці з'являються у теоретичних трактатах з ХІ століття, але на практиці вони існували вже з ІХ століття. Головний голос багатоголосся називали vox principalis (лат «голос перший»), а другий vox organalis (лат «голос органальний» від грецького organon - «інструмент», тому що часто цей голос доручався інтрументу). За назвою другого голосу усі композиції такого роду отримали назву «органумів».

З кінця ХІ століття у Провансі стали з'являтися перші зразки музично-поетичної творчості трубадурів. Мистецтво трубадурів-лицарів активно розвивається близько двох століть. А до середини ХІІ століття уже відомі імена і найбільш відомих труверів (від франц. Trover - «вигадувати»), тобто поетів-музикантів з жителів міста.

У вишуканих та доволі складних піснях трубадури оспівували лицарське кохання, героїчні подвиги під час хрестових походів. Характерними піснями трубадурів стали: альба (від лат. Alba - «ранкова зоря»), написана часто у формі діалогу, малювала розлучення закоханих після побачення. Пастурела (від фр. Pastourelle - «пастушка»), писалася також у формі діалогу, в якому зображали зустріч лицаря з пастушкою. Сирвента (від лат. Servo - «служу») часто її змістом були випади проти особистих та політичних ворогів трубадура. Плач виражав скорботу трубадура за втратою близької людини. Тенсана (від лат. tensos - «суперечка») була диспутом двох трубадурів на ліричні, політичні або філософські теми.

Скоро провансальські трубадури отримали численних послідовників, з творчості яких плодотворним виявився німецький мінезанг - художнє втілення лицарської культури Німеччини та Австрії. У вишуканих творах мінезингери оспівували не лише прекрасних дам, але й впливових герцогів та навіть зводили один з одним рахунки. Вони служили при дворах властителів, приймали участь у численних музичних змаганнях, мандрували Європою.

Розквіт німецького мінезангу відноситься до ХІІІ століття. Але вже у ХІV століття на зміну мінезингерам приходять зв'язані цеховою організацією мейстерзінгери (нім. Meistersinger - «майстер співу»). Це вже новий етап у розвитку середньовічного вокального мистецтва. Він потребував нової системи запису музики. Такою системою стала мензуральна нотація (від лат. Mensura - «міра»). Ця нотація проіснувала до початку ХVІІ століття. Близько 1250 року були встановлені точні співвідношення між тривалостями окремих звуків у музиці. Основною причиною появи мензуральної нотації став розвиток багатоголосся, яке швидко розвивалося. При ньому важлива не лише мелодія само по собі, а й співвідношення декількох мелодій, їх спільне звучання. Щоб не отримувати різких, неприємних співзвуч і знадобилося точно розмірити тривалості звуків у кожному голосі.

Пісні трубадурів та труверів записувалися за допомогою вже сучасної для них чотирьохлінійної нотації. Ритміка спершу не записувалася взагалі, ритм пісень підпорядковувався ритму вірша та укладався в одну з шести ритмічних формул - модусів (від лат modus - «міра, спосіб, правило»). Всі модуси мали тридольну, за розумінням того часу «досконалу» структуру.

Жонглери, менестрелі, шпильмани, як їх називали у різних краях, довго залишалися єдиними представниками світської музики. Жонглер (від французького jongleur від лат. Joculator - «шуткар») - це мандрівний балагур, швидше народний умілець, ніж професійний музикант. Менестрель (від французького menestrel від лат. Ministeriahs - «той, що служить») - це блазень-музикант, що служить дворянину. Шпильман (від німецького Spielmann від Spielen - «грати» та Mann - «людина») людина, ремеслом якої була музика.

Роль мандрівних музикантів середньовіччя була у швидкому та широкому розповсюдженні світської музики у Європі. Жонглери могли виступати на різних святах, під час сільський обрядів та на бенкетах у феодалів. Допускали їх навіть до церкви, де вони могли приймати участь у духовних виставах.

Мандрівні музиканти відіграли провідну роль і у розвитку інструментальної музики в середні віки. Адже інструментальна музика, порівняно з вокальною, вважалася низькою. Як не божественну її намагалися не використовувати у церкві. Навіть у вираженні любовних почуттів надавали перевагу вокальному виконанню. Лише танцювальна музика залишалася суто інструментальною. Цікавим є з цієї точки зору середньовічний інструментарій. Найбільш благородними та піднесеними вважалися духові інструменти - різноманітні ріжки та труби. Адже про них згадується у Священного писанні та їх використовували у євангельські часи іудейські священики. Але найбільш простонародними були струнні інструменти (ребаб, фідель, вієла) - попередники сучасної скрипки. На цих інструментах гралди лише прості люди на сільських святах, супроводжуючи танці. Дворяни почали освоювати струнні інструменти, у першу чергу лютню, пізніше, вже у епоху Відродження. Між цими двома групами розташувалися численні флейти та сопілки.

Наприкінці ХІІІ століття музичне мистецтво Франції у значній мірі завдавало тон у Західній Європі. Музично-поетична культура трубадурів, як і важливіші етапи у розвитку багатоголосся, почасти вплинули на музичне мистецтво інших країн. В історії музики ХІІІ століття (приблизно з 1230-х років) отримало назву "Ars antiqua" («старе мистецтво»). Це визначення розповсюджується і на перші десятиріччя ХІV століття. Це визначення виникло коли музичні теоретики заговорили про «нове мистецтво» ("Ars nova") ХІV століття.

Середньовічна музика - це розквіт григоріанського співу, активна діяльність монастирських шкіл духовної музики та розвиток багатоголосся, творчість мандрівних співаків та виконавців на музичних інструментах, які переносили з замку до замку різні музичні новини, це розвиток світської музики, поетичної та вокальної лірики у творах дворян-трубадурів, це діяльність цехів музикантів-мінезингерів. Це перший важливий крок з «темного середньовіччя» до епохи Відродження.

Список використаної літератури

1. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. -- М.: Искусство, 1965. - 462 с.

2. Боянус С.К. Средневековый театр. - Петербург: ACADEMIA, 1923. - С. 55-104.

3. Бордонов Ж. Повседневная жизнь тамплиеров в ХІІІ веке. - М.: Молодая гвардия: Палимпсест, 2004. - 244 с.

4. Брюнель-Лобришон Ж., Дюамель-Амадо К. Повседневная жизнь во времена трубадуров ХІІ - ХІІІ веков. - М.: Молодая гвардия: Палимпсест, 2003. - 416 с.

5. Вейс Г. История цивилизации. - М.: Эксмо-Пресс, 2000. - Т. II. - 599 с.

6. Виппер Ю.Б.. Драматургия: литература Западной Европы зрелого средневековья // Фундаментальная электронная библиотека «Русская литература и фольклор». - http://feb-web.ru/

7. Гейзінг Й. Лицарський ідеал // Зарубіжна література. - 1997. - № 12. С.7-8.

8. Гене Б. История и историческая культура средневекового Запада. - М.: Языки славянской культуры, 2002. - 496 с.

9. Грубер Р.И. Всеобщая история музики. - Ч. І. - М.: Гос. муз. изд-во, 1960. - 488 с.

10. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. -- М.: Искусство, 1972. - 318 с.

11. Гуревич А. Я. Культура и общество средневековой Европы глазами современников. -- М.: Искусство, 1989. - 366 с.

12. Гуревич А. Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. -- М.: Искусство, 1990. - 396 с.

13. Гуревич А.Я. Индивид и социум на средневековом Западе. - М.: РОССПЭН, 2005. - 424 с.

14. Даркевич В. П. Народная культура средневековья: Светская праздничная жизнь в искусстве XI - XVI вв. -- М.: Наука, 1988. - 341 с.

15. Дживелегов А.К. Средневековые города в Западной Европе. - СПб.: Брокгауз-Эфрон, 1908. - 248 с.

16. Добиаш-Рождественская О. А. Культура западноевропейского средневековья: научное наследие. -- М.: Наука. 1987. - 352 с.

17. Иванов К.А. Трубадуры, труверы и меннезингеры. - М.: Алтейа, 2001. - 360 с.

18. Иванов В.Г. История этики средних веков. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. - 279 с.

19. История западноевропейского театра /Отв. ред. А. Г. Образцова. - М.: Искусство. 1956. - 430 с.

20. Из истории культуры средних веков и Возрождения: сборник статей. / Отв. ред. В. А. Каркушина. М.: Наука, 1976. - 316 с.

21. Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. - М.: Прогресс, 1987. - 360 с.

22. Карсавин Л.П. Культура средних веков. К.: Символ - Air land, 1995. - 208 с.

23. Ле Гофф. Ж. Цивилизация средневекового Запада. -- М.: Прогресс-Академия, 1992. - 376 с.

24. Ле Дюк Виолле Э.Э. Жизнь и развлечения в средние века. - СПб.: Евразия, 1997. - 480 с.

25. Ливанова Т. История западноевропейской музыки до 1789 года: В 2-х тт. - Т. І. - М.: Музыка, 1983. - 696 с.

26. Мулен Л. Повседневная жизнь средневековых монахов западной Европы Х - ХV веков. - М.: Молодая гвардия: Классик, 2002. - 348 с.

27. Обри П. Трубадуры и труверы. - М.: Гос. муз. изд-во, 1932. - 63 с.

28. Петрушевский Д. М. Очерки из истории английского государства и общества в средние века. - М.: Соцэкгиз, 1937. - 224 с.

29. Процюк Д. Б. Исполнительское искусство органиста. - СПб.: Композитор, 1997, - 123 с.

30. Розеншильд К. История зарубежной музыки. - М.: Музыка, 1973. - 456 с.

31. Рутенбург В. И. Городская культура: Средневековье и начало нового времени. -- Л.: Наука, 1986. - 216 с.

32. Рутенбург В. И. Итальянский город от раннего средневековья до Возрождения. - Л.: Наука, 1987. - 176 с.

33. Сванидзе А. Средневековый город: вертикаль прогресса //Знание - сила. - 1995. - № 2. - С. 53-66.

34. Смирнов С. 1250-й. Высокое средневековье // Знание - сила. - 1987. - № 7. - С. 54-63.

35. Сказкин С.Д. Из истории социально-политической и духовной жизни Западной Европы в средние века. - М.: Наука, 1981. - 295 с.

36. Фридман Б. Любовная лирика трубадуров. - // http://rednose.home.nov.ru./liter.htm

37. Шестаков В.П. Музыкальная эстетика средневековья и Возрождения. - // http://early-music.narod.ru/biblioteka/estetika-shestakov-v1.htm

38. Ястребицкая А.Л. Западная Европа XI-XIII веков: Эпоха. Быт. Костюм. М.: Наука, 1978. - 318 с.

Додатки

Рис. 3.1. Подвійна флейта

Рис. 3.2.Оркестр з трьох менестрелів

Рис. 3.3.Флейта

Рис. 3.4.Шеврет

Рис. 3.5.Волинка

Рис. 3.6.Янгол з оліфантом

Рис. 3.7.Ріжок менестреля

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9