Курсовая: Особисті немайнові права за новим Цивільним кодексом

моральних та інтелектуальних якостей людини, а зі словом "гідність" —

усвідом­лення самою людиною факту, що вона володіє незганьбленими моральними

та інтелектуальними якостями. Враховуючи те, що честь і гідність є особистими

немайновими благами, не­віддільними від особистості, можна вважати, що це

право виникає з моменту на­родження людини.

В юридичній літературі досить часто право на честь і гідність та право на

ді­лову репутацію об'єднуються в одне суб'єктивне право громадян. Відповідно до

ЦК України право на недоторканність ділової репутації є самостійним

осо­бистим немайноьим правом фізичної особи (ст. 299), а право на повагу до

гід­ності та честі міститься у ст. 297, в якій вказано, що кожен має право

на пова­гу до його гідності та честі, а гідність та честь фізичної особи є

недоторканними

Автори вказують на те, що якщо право на честь і гідність належить кожній

особі, то носіями ділової репутації можуть бути далеко не всі суб'єкти

цивільного права, наприклад, не можуть мати ділову репутацію непрацюючі

пенсіонери, ін­валіди, які не мають фізичної можливості займатися певною

справою та ін. Із цього робиться висновок, що ділову репутацію можуть мати

громадяни, які здійс­нюють підприємницьку діяльність та юридичні особи.

Серед особистих немайнових прав ЦК України визнає і право фізичної особи на

індивідуальність, тобто право на збереження своєї національної, культурної,

релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та

способів вияву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не

суперечать моральним засадам суспільства.

Фізична особа має право на особисте життя, самостійно визначаючи своє

особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб, зберігаючи у

таєм­ниці обставини свого особистого життя. У повному обсязі це право у чинному

цивільному законодавстві ще не закріплено. Визначено лише правовий режим певних

відомостей про особисте життя окремих осіб. Немає в цивільному законодавстві

також ефективних спе­цифічних заходів захисту права громадянина на таємницю

особистого життя.

Право на особисті папери дає можливість громадянину перешкодити тре­тім

особам доступ до особистої документації В ПК України йдеться про правову

охорону особистих паперів — документів, фотографій, щоденників та інших

за­писів, особистих архівних матеріалів тощо.

Що стосується авторського права на листи, нотатки, щоденники, помітки та

інше, то необхідно відрізняти його від права громадянина на особисту

докумен­тацію. Слід пам'ятати, що авторське право лише визнає громадянина

автором твору, забороняючи третім особам публікацію, відтворення або

розповсюдження творів, що містяться у документах, але не встановлює заборони

для третіх осіб знайомитися зі змістом самого твору (листа, щоденника тощо).

Важливим особистим немайновим правом завжди визнавалося право на таємницю

кореспонденції (ст. 306 ЦК України). Фізична особа має право на таємницю

листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів

кореспонденції.

У кодексі розроблено положення, згідно з якими кореспонденція, що стосу­ється

особи, може бути долучена до судової справи (але не публічно розголоше­на)

лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для розв'язан­ня

справи (ч. 4 ст. 306 ЦК України).

Конституція України закріплює право кожного громадянина вільно збирати,

зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно. письмово або в ін­ший

спосіб — на свій вибір (ст. 34).Право на інформацію проголошується і ЦК

України (ст. 302).

Інформація — це те найважливіше, що передувало появі матеріального. Бу­дучи

нематеріальною за своєю сутністю, інформація є першоджерелом і пояснен­ням

усього існуючого у світі. Через таке глибинне розуміння інформації можливе

вирішення цілого комплексу як загальнотеоретичних, філософських, так і право

вих проблем.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформацією є

доку­ментовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що

відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Стаття 10 цього Закону серед гарантій права на інформацію називає, зокрема:

1) обов'язок органів державної влади, органів місцевого і регіонального

само­врядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

2) вільний доступ суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних,

архівних, бібліотечних і музейних фондів;

3) створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем,

які забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації.

Стаття 302 ЦК України регулює питання щодо достовірності інформації.

Про захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та

відеозйомок йдеться у ст. 307 ЦК України. Такі дії можливі лише за згодою

цієї особи.

Основні положення щодо охорони інтересів фізичної особи, яка зобра­жена на

фотографіях та в інших художніх творах, містяться у ст. 309 ЦК України.

Фотографія та інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути

публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи. Інша

ситуація передбачена у випадку, якщо фізична особа позувала авторові за плату.

В такому разі фотографія, інший художній твір може бути публічно по­казаний,

відтворений або розповсюджений без її згоди.

Право фізичної особи на свободу літературної, художньої, наукової і технічної

творчості і право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів,

прийомів) творчості передбачається ст. 309 ЦК України.

Важливою гарантією названого права слід визнати те, що згідно з ч. 2 ст. 309

ЦК України цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не

допускається.

Фізична особа має право на місце проживання і на вільний вибір місця про­живання

та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Право громадян на

недоторканність житла (ст. 311 ЦК України) розуміється як особисте

не-майнове право, згідно з яким управомочена особа може діяти у своєму житлі

(помешканні) на свій розсуд і перешкоджати будь-яким спробам вторгнення у нього

поза волею осіб, які в ньому проживають, крім випадків, які прямо перед­бачені

в законі.

Конституція України в ст. 30 гарантує, що ніхто не має права увійти до жит­ла

проти волі осіб, які проживають у ньому без вмотивованого рішення.

Названі положення доповнюються ст. 313 ЦК України і ст. 33 Конституції України ,

що присвячена праву фізичної особи на Свободу пересування, яка може

бути обмежена у здійс­ненні цього права лише у випадках, встановлених законом.

Юридич­ний зміст цього права включає ряд повноважень, серед яких можна

назвати, зокрема:

1) право вільно пересуватися у межах своєї держави;

2) право на вибір місця перебування;

3) право на вільний виїзд за межі своєї держави;

4) право на безперешкодне повернення у свою країну.

Цивілістичний підхід до поняття свободи пов'язаний із дієздатністю фізичної

особи. Недієздатна особа, визнана такою судом, може розглядатись як цілком

позбавлена свободи. Законом можуть бути встанов­лені особливі правила доступу

на окремі території, якщо цього потребують інте­реси державної безпеки,

охорони громадського порядку, життя та здоров'я лю­дей (частини 5 і 6 ст. 313

ЦК України).

За ст. 312 ЦК України фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.

Кожен має можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно оби­рає

або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України). Частина 3 ст.

312 ЦК України та ст.43 Конституції України забороняє використання примусової

праці. Не вважається примусовою працею за Конституцією військова або

альтернативна служба, а також робота, яка виконується особою за вироком чи

іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний

стан.

Право фізичних осіб на свободу об'єднання у політичні партії та гро­мадські

організації тощо і вільно збиратися на мирні збори, конференції,

засі­дання, фестивалі тощо передбачені статтями 314 та 315 ЦК України та ст. 36

Конституції України.

За ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р.,

об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі

єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Цей За­кон регулює порядок створення та діяльності політичних партій і

громадські організації.

III. Захист особистих немайнових прав

Цивільне право здатне регулювати особисті немайнові відносини до моменту

їхнього порушення. Відносини формуються і розвиваються у нормальному

(непорушному) стані, коли поведінка інших суб`єктів

відповідає вимогам закону. Громадяни та організації повинні наділятися правом

на захист. Це пояснюється тим, що неможливо встановити санкцію, якщо не

визначено права і обов`язки, які ця санкція охороняє чи забезпечує

дотримання. Регулювання будь-яких суспільних відносин означає і їх правову

охорону. Право на захист - це лише одна з правомочностей суб`єктивного

цивільного права.

Право на захист особистих немайнових прав – це регламентоване правове

регулювання на випадок оспорення, невизнання, заперечення, виникнення загрози

порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист

особистих немайнових прав є такі повноваження:

ü Вимагати непорушення цих прав;

ü Вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

ü Вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх

порушення.

Для захист особистих немайнових прав кожна особа, у якої було порушено її

право має право звернутися до суду. Згідно зі ст. 124 Конституції України

юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі.

Ст. 55 Конституції України гарантуєсудовий захис прав і свобод людини і

громадянина. Законодавством про судоустрій України гарантується усім

суб`єктам правовідносин захист їх прав, свобод і законних іетересів

незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи

захисту прав (ст. 16 ЦК України) та спеціальні, які встановлюються

спеціально для певної категорії прав, в цілому та для конкретного права

зокрема (ст. 276, 277, 278 ЦК України).

Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх

порушенняповинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що

найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є

розширення за їх порушення кола саме немайнових санкції.

3.1 Законодавчій захист

Законодавчій захист – зафіксованє положення закону норми про правозвернення

особи до суду щодо захисту свого порушеного майнового або немайнового права.

Дана норми можеть біти зафіксовані в ЦК України, Конституцією України та

відповідними законами України і Автономної Республіки Крим.

Якщо аналізувати свіввідношення даного видів захисту, то адміністративний та

судовий співвідносяться, як часткове до загального, а саме до законодавчого

захисту. Підтвердження цього можемо використати конституційну норму проте, що

діяльність всіх державних органів базується вуключно на законі.

Закон встановлює можливість оскарження рішеня суду певної інстанціїї, що

передбачає можливість об`єктивного вирішення справи.

Засоби захисту повинні бути передбачені в законі (наприклад, в разі

затримання особи їй повинна бути надана можливість викликати адвоката,

повідомити близьких або інших осіб; При нанесенні ій тілесних ушкоджень –

можливість викликати названого нею лікаря тощо). Законодавчого захисту

потребує, наприклад, репутація підприємців. Мають право розраховувати на

захист своєї репутації і лікарі, педагоги, державні службовці.

З негаторним позовом можна звернутися тільки до суду, а засоби захисту прав

цього інституту можуть бути іншими.

3.2 Судовий захист

Судові способи захисту являють собою передбачені законом засоби примусового

характеру, за допомогою яких здійснюється визнання порушених прав. Судовий

захист особистих немайнових прав здіснюється судом. Систему суддів загальної

юрисдикції складають: Місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України;

вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18 ЗУ «Про судоустрій»)

Відповідно до статті 16 ЦК України: «Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу».

Будь – яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом,

звернутися до суду за захистом або оспорюваного права чи охоронюваного

законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України. Ст. 6 ЗУ “Про судоустріїй

України” тлумачить, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його

справи у суді. Вирішуючи цивільні справи про захист честі, гідності та

ділової репутації, суди керуються постановою Пленуму Верховного Суду України

“Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і

ділової репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990 року.

Серед засобів захисту можна виділити загальногромадянські (ст. 16 ЦК України)

та спеціальні засоби. До за­гальногромадянських засобів відносяться:

ü визнання права;

ü відновлення права;

ü припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його пору­шення;

ü відшкодування збитків;

ü визнання правочину недійсним;

ü примусове виконання обов`язку в натурі;

ü зміна правовідношення;

ü припинення правовідношення;

ü визнання незаконними рушення, дій чи бездіяльності органу державної

влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і

службових осіб.

Що стосуєть спеціальних способів захисту, то вони поділяються також на дві

підгрупи:

ü ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав

(відновлення по­рушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК), спростування

недостовірної інформації (ст.277 ЦК) та заборона поширен­ня інформації, якою

порушуються особисті не­майнові права (ст.278 ЦК));

ü ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого

немайнового права. До да­ної категорії способів захисту слід відноси­ти,

наприклад, можливість вимагати виправ­лення імені у випадку його порушення (ч.З

ст.294 ЦК).

3.3 Адміністративний захист

Адміністративний захист особистих немайнових і майнових прав здійснюється

Конституцією України.

До адміністративного порядку захисту цивільних прав належать:

1) Оскарження дій та актів державних органів у вищий орган виконавчої влади;

2) Прийняття органами держави чи місцевого самоврядування, які наділені

юрисдикційними повноваженнями, рішення щодо використання способів захисту,

визначених ЦК.

Найбільш поширеним способом захисту в адміністративному порядку є визнання

правового акту незаконним або його скасування. Ст. 118 Конституції України

передбачає, що рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать

Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть

бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої

державної адміністрації вищого рівня.

Якщо особи приватного права набувають цивільних прав та обов`язків за

принципом “Дозволено все, що незаборонене законом”, то органи державної влади

та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи забов`язані діяти лише

в межах їх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами

України (ст. 19 Конституції України).

Держав відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і

забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3

Конституції України).

Висновок

Повага до кожної людини як до особистості повинна стати нормою повсякденного

життя в Україні, знайти свій вияв у визнанні її єдиною цінністю первісного

порядку, відносно якої визначаються всі інші цінності, включаючи право. Мету

закону слід розуміти як забеспечення всебічного розвитку особистості, охорону

її життя, свободи, честі, гідності та особистої недоторканності. За такого

підходу людина ні в якому разі не розглядатиметься лише як засіб для

досягнення цілей.

В Цивільному законодавстві України існують чіткі тендеції розвитку правової

бази щодо охорони, регулювання та захисту особистих немайнових прав особи,

які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та

гідного члена громадянського суспільства. Подальший розвиток цивільно –

правового регулювання особистих немайнових прав в Україні має бути

зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини. Проте це не повинно

бути необдуманою рецепцією відповідни міжнародних норм права, а зваженим

процесом, який має базуватися на запозиченні світового досвіду, поєднаного з

особливостями поєднаного з особливостями національного світосприйняття,

правотворення та праворозуміння. Також слід зауважити, що навіть наявність

наддосконаленої правової системи – це лише передумова, яка без належного

поєднання із своєчасною, однозначною та повною реалізацією і захистом

особистих немайнових прав не зможе досягнути необхідного результату.

Особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, будучи урегульовані

нормами права, являють собою правові зв’язки між суб’єктами з приводу

особистих немайнових благ. З цього випливає, що особисті немайнові права в

цивільному праві - суб’єктивні права громадян і організацій, що виникають у

зв’язку з регулюванням нормами цивільного права особистих немайнових

відносин, не пов’язаних із майновими.

Список літератури

1) Дзера О.В. Цивільне Право України – К: Юрінком Інтер, 2002р.

2) Шевченко Я.М. Цивільне Право України – К: Ін Юре, 2003р.

3) Бірюков І.А. Цивільне Право України – К: Наукова думка, 2000р.

4) Ємельянов В.П. Цивільне Право України – Х: Консул, 2000р.

5) Підопригора О.А. Цивільне Право – К: Вентурі, 1999р.

6) Слипченко С.А. Цивільне Право України – Х: Еспада, 1999р.

7) Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві

– К: Науковий світ, 2001р.

8) Красавчикова Л.О. Личная жизнь под охраной закона – М: Юрид. Лит., 1983р.

9) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р.

10)Цивільний кодекс України. Коментар (науково – практичний) Харків, 2004р.

11)Конституція України. Офіційний текст – Київ 1999р.

12)Конституція України. Офіційний текст: Коментар законодавства України про

права та свободи людини і громадянина. Навчальний посібник – К: 1999р.

13)Сімейний кодекс України від 10 січня 2002р.

14)Права людини: міжнародні договори Організації Об`єднаних Націй та Ради

Європи / Упоряд. В. Павлик, В. Тесленко – К: Факт, 2001

15)Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989р. / / Права людини:

міжнародні договори ООН та Ради Європи – К: Факт, 2001р.

16)Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи – К:

Наукова думка, 1992р.

17)Устав Всемирной организации здравоохранения – Женева, 1968р.

18)Відомості Верховної Ради України – 1993р.

19)ЗУ “Про судоустрій” від 7.02.2002р.

20)ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991р.

21)ЗУ “Про донорство крові та її компонентів” / / Відомості Верховної Ради

України – 1995р.

22)ЗУ “Про забезпечення санітарного й епедемічного добробуту населення” від

24 лютого 1994р.

23)Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок штучного переривання

вагітності від 12 до 18 тижнів” від 12 листопада 1993р.

24)ЗУ “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991р.

25)“Основи законодавства України про охорону здоров`я” 1992р.

26)ЗУ “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р.

27)ЗУ “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992р.

28)Конвенція про захист прав і свобод людини від 4 листопада 1950р. / /

Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи – К: Факт, 2001р.

29)ЗУ “Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними

діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1

грудня 1994р.

30)Указ Президента України “Про порядок перемін громадянами України прізвищ,

імен та по батькові” від 31 грудня 1991р.

31)Положення “Про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами

України прізвищ, імен та по батькові” затверджено КМУ від 27 березня 1993р.

32)ЗУ “Про об`єднання громадян” від 16.06.1992р.

Страницы: 1, 2, 3