Курсовая: Особисті немайнові права за новим Цивільним кодексом 
Курсовая: Особисті немайнові права за новим Цивільним кодексом
Розгорнутий план до теми курсової роботи:
“Особисті немайнові відносини, як предмет цивільно-правового регулювання”
Вступ
I. Поняття особистих немайнових прав у цивільному
законодавстві України
1.1 Зміст особистого немайнового права
1.2 Здійснення особистих немайнових прав
1.3 Обмеження особистих немайнових прав
II. Види особистих немайнових прав
2.1 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної
особи
2.2 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
III. Захист особистих немайнових прав
3.1 Законодавчій захист
3.2 Судовий захист
3.3 Адміністративний захист
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Проблема особистих немайнових прав особи, громадянина є однією з
найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати
свою правову та соціальну захищеність; повага до особистості є в такому
суспільстві нормою повсякденного життя. Організація Об`єднаних Націй визначає
права людини як “права, які притаманні нашій природі і без яких ми на можемо
жити як люди”. Їх справедливо називають також “спільною мовою людства”.
Особисті права людини нерозривно пов’язані з такими поняттями, як рівність,
свобода, недоторканість особи. І це природно, тому що ідеї рівності, свободи
і недоторканності протягом всієї історії цивілізації використовувалися в
боротьбі нового зі старим, прогресивного з консервативним.
Іншими словами, міру свободи особи в суспільстві необхідно прямо проектувати
на міру справедливості і свободи самого суспільства. Україна намагається
гармонізувати своє законодавство до загальноєвропейських стандартів, основні
з яких містяться в Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948
р., Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4
листопада 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські та полтичні права від
16 грудня 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні
права від 16 грудня 1966 р., Декларації глав держав – учасниць Співдружності
незалежних держав про міжнародні зобов`язання у сфері прав людини і основних
свобод від 24 вересня 1993 р., Законі України “Про уповноваженого Верховної
Ради з прав людини” від 23 грудня 1997 р., інших міжнародних договорах, що
прийняті Організацією Об`єднаних Націй, Організацією по безпеці та
співробітництву в Європі, Радою Європи та іншими міжнародними організаціями.
Закріплюючи особисті немайнові права в конституції, держава забезпечує їхнє
правове регулювання комплексно, тобто за допомогою норм ряду галузей права. У
рамках комплексного регулювання особистих немайнових прав необхідно виділяти
цивільно-правовий аспект. У зв’язку з цим у теорії були висловлені дві точки
зору на цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав. Довгий час
панувало уявлення про те, що цивільне право не регулює, а лише охороняє
особисті немайнові права. Проте правове регулювання й охорона прав не можуть
протиставлятися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їхня охорона
здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин.
Роль і можливості цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав
визначаються предметом цивільного права. Цивільне право поряд із майновими
відносинами (що складають ядро цивільного права) регулює пов’язані з ними
особисті немайнові відносини, а також особисті немайнові відносини, не
пов’язані з майновими.
I. Поняття особистого немайнового права
Особисті немайнові права можна визначити як права специфічні. Специфіка їх
полягає в тому, що вони не несуть в собі економічного змісту, не мають
грошової оцінки. Це випливає з їх назви — немайнові права.
Індивідуалізація особистості — ще одна важлива ознака особистих немайнових
прав. Це дає змогу відрізняти суб'єктів права від інших, визначаючи їх
своєрідність, самобутність, а іноді і неповторність. При індивідуалізації
немайнові права мають переваги над майновими.
Особисті немайнові правовідносини займають вище місце ніж хрестоматійні для
цивільного права майнові відносини і це підкреслює важливість даного виду
відносин у цивільно – правовій системі.
Аналізуючи статтю 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті немайнові права
– це юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній фізичній
особі за законом і характеризуються немайновістю та особистістю.
Для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими
ознаками:
Ø Дане право належить кожній особі – це означає, що воно належить
усім без винятку особам (фізичним і юридичним) за умови, що наявність цього
права в особи не суперечить її сутності. При цьому всі особи рівні у
можливості реалізації та охорони цих прав;
Ø Дане право належить особі довічно – це означає, що воно належить
фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі – до моменту припинення;
Ø Дане право належить особі за законом – це означає, що підставою
його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом.
Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту
народження (створення), наприклад, право на життя , здоров`я, свободу та
особисту недоторканість, ім`я (найменування) тощо. Однак окремі види
особистих немайнових прав можуть виникати в осіб з іншого моменту,
передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту
досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка досягнула 16
років, тощо;
Ø Дане право є немайновим – це означає, що в ньому відсутній
майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість
цього права, а відповідно і блага, що є його об`єктом, у грошовому
єквіваленті;
Ø Дане право є особистісним – це означає, що воно не може бути
відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від
особи – носія цих прав та / або передане іншим особам.
Що стосуєть правової природи особистих немайнових прав, то на сьогодні їх
цивілістична природа в літературі фактично не оспорюється. Однак окремими
авторами особистим немайновим правам приписується крнституційно – правова
природа. В Конституції України, зокрема в розділі другому, закріплюються
основні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недоцільно
передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав.
1.1 Зміст особистого немайнового права
Стаття 271 ЦК України: “Зміст особистого немайнового права становить
можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку
у сфері свого приватного життя”.
Зміст будь-якого цивільного права складає сукупність повноважень
(правомочностей), котрі має носій цього права. До повновжень, які складають
загальний зміст особистих немайнових прав ЦК відносять можливість фізичної
особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого
особистого (приватного) життя.
Однак з огляду на те, що загальні повноваження, які складають зміст будь-
якого суб`єктивного права можуть бути згруповані за трьома напрямками: а)
повноваження на власні дії, тобто можливість здійснювати носію даного права
певні передбачені законом активні діяння, що спрямовані на реалізацію свого
права; б) повноваження вимагати певних дій з боку інших осіб, тобто
можливість задля реалізації свого права вимагати певної поведінки вцд інших
осіб; в)повноваження вимагати захисту свого порушеного права, тобто
можливість застосусати передбачені законом засоби впливу на особу, яка
порушила, створила загрозу порушення, оспорює чи не визнає відповідне право,
- слід зауважити, що стосовно особистих немайнових прав ЦК не виділяє
конкретних загальних активних повноважень. Це кваліфіковане умовчення
законодавця є цілком виправданим, оскільки з огляду на неоднорідність даної
категорії прав неможливо сформулювати повноваження, які б носили
універсальний характер для всіх без винятку особистих немайнових прав. І тому
ЦК обмежився лише загальною вказівкою, більш детально конкретизуючи її щодо
кожного конкретного права окремо. Аналізуючи зміст особистих немайнових прав,
слід також зауважити, що фізична особа не просто має повноваження визначати
власну поведінку в сфері свого приватного життя, а вчиняти це вона може
вільно та на власний розсуд. Це означає, що при визначенні своєї поведінки
фізична особа користується тільки доброю волею та власними інтересами. І тому
у випадку, коли поведінка зумовлюється іншими мотиваційними чинниками,
наприклад, насильством, погрозою, обманом, або ж буде вчинятися не на власний
розсуд фізичної особи, наприклад, під впливом наркотичного, алкогольного чи
іншого сп`яніння, то така поведінка може бути визнана неправомірною та такою,
що не складає зміст особистиго немайнового права.
1.2 Здійснення особистих немайнових прав
Здійснення особистих немайнових прав фізичної особи підпорядковується
загальним правилам стосовно здійснення цивільних прав, встановленим ст. 12
ЦК. Крім того, важливим є те, що здійснення особистих немайнових прав — це
одна із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчиняючи юридичне
значимі діяння (дії або бездіяльності) безпосередньо або через інших осіб
трансформує об'єктивно існуюче право, у вигляді норми права, в право
суб'єктивне, у вигляді створених для себе прав та обов'язків.
Фізична особа повинна сама вчиняти юридичне значимі дії, які спрямовані на
реалізацію відповідних особистих немайнових прав.
Однак в окремих випадках, фізична особа внаслідок тих чи інших обставин, які
переважно пов'язані з недостатнім життєвим досвідом чи станом здоров'я, не
здатна самостійно реалізовувати особисті немайнові права. І тому ЦК
передбачає спеціальні випадки, коли можливе здійснення особистих немайнових
прав фізичних осіб іншими особами. Так, зокрема, визначається, що в
інтересах:
а) малолітніх осіб особисті немайнові права можуть здійснюватись їх батьками
(усиновителями) та опікунами;
б) неповнолітніх осіб — їх батьками (усиновителями) та піклувальниками;
в) осіб, які визнані судом недієздатними — їх опікунами;
г) повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть здійснювати
свої особисті немайнові права, і не визнані при цьому недієздатними — їх
піклувальниками.
В ідеальному варіанті будь-яке здійснення особистих немайнових прав фізичних
осіб повинно проходити безперешкодно, своєчасно та в повному обсязі.
Принаймні відповідні гарантії повинні надаватись особі з боку держави та
територіальних громад, які діють в особі відповідних органів.
Конституція України і інші закони забеспечують здійснення фізичною особою
своїх особистих немайнових прав. При цьому дане забезпечення повинно
проходити не лише шляхом заборон щодо порушення цими органами тих чи- інших
особистих немайнових прав фізичних осіб, але й шляхом покладення на них
обов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним
особам в здійсненні та захисті цих прав.
Однак для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистих
немайнових прав ЦК вводить загальне правило, згідно якого діяльність
фізичних та юридичних осіб не може зрушувати особисті немайнові права інших
фізичних осіб, незалежно від того, чи пов'язані Они певними взаємними правами
та обов'язки один щодо одного, чи ні. Цим самим етично узаконюється загальна
заборона здій-овати діяльність, якою можуть бути порушені особисті немайнові
права, внаслідок чого вона пускається неправомірною.
1.3 Обмеження особистих немайнових прав
Незважаючи на пріоритетність особистих немайнових прав порівняно з іншими
цивільними правами, на їх невідчужуваність від особи носія та неможливість
відмови від них чи позбавлення їх з боку інших осіб, ЦК передбачає
можливість обмеження особистих немайнових прав фізичної особи за обсягом та
змістом. Тобто, дані права не можуть бути визнані абсолютними, тобто такими,
що здійснюються фізичними особами незалежно від будь-яких обставин.
Коментована стаття не передбачає конкретних обставин, за яких особисті
немайнові права можуть бути обмежені. Натомість встановлюється правило, за
яким зазначається ієрархічність обмеження особистих немайнових прав. Так,
зокрема, якщо особисте немайнове право встановлюється в Конституції України,
то і обмежено воно може бути виключно Конституцією України (ст. 64
Конституції України), а не в ЦК чи іншими законами. Так, наприклад, окремі
особисті немайнові права, що передбачені Конституцією України, наприклад,
право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції (ст. 31 Конституції України), право на охорону здоров'я,
медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України) тощо
можуть обмежуватись в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч.2 ст. 64
Конституції України). При цьому, якщо особисте немайнове право передбачене
в Конституції України і після цього відтворене в ЦК чи іншому законі, то його
обмеження все одно можливе тільки у випадках, якщо це передбачено в
Конституції України.
Натомість, якщо особисте немайнове право встановлюється в ЦК чи в законах, то
обмежене воно може бути відповідно тільки ними. Так, зокрема, право на
індивідуальність (ст. 300 ЦК) може бути обмежене у випадках, якщо його
реалізація заборонена законом чи суперечить моральним засадам суспільства.
При цьому слід розрізняти загальні межі реалізації особистих немайнових прав
(див. коментар до ст. 13 ЦК) і спеціальні межі, які характерні лише окремим
особистим немайновим правам, наприклад, право на інформацію про стан
здоров'я фізичної особи може бути обмежене, коли інформація про хворобу
фізичної особи може погіршити стан її здоров'я, або погіршити стан здоров'я
її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, зашкодити процесові
лікування (ч.З ст. 285 ЦК).
Ще одне питання стосується того, що оскільки перелік особистих немайнових
прав є не вичерпним (ч.З ст. 270 ЦК), то яким чином можна обмежити особисті
немайнові права фізичних осіб, які не передбачені ані в Конституції
України, ані в ЦК або інших законах. У цьому випадку слід застосовувати
загальні положення про обмеження цивільних прав.
II. Види особистих немайнових прав
Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам незалежно
від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у зв'язку з
якими подіями життя вони перебувають.
Слід зазначити, що основна частина особистих немайнових прав виникає у
зв'язку з народженням і з моменту народження, тобто вони є природними
правами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної фіксації, він
пов'язується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками.
Тому момент виникнення особистих немайнових прав можна визначити як
специфічний. У новому ЦК України визначено дві підстави виникнення особистих
немайнових прав — народження людини і припис закону.
В літературі існує й інша думка: немайнові права можуть виникати в
результаті юридичних дій (право особи на інформацію, тобто правомірні дії
суб'єкта цивільного права, вчинені незалежно від наміру викликати певні
правові наслідки, які проте можуть виникнути внаслідок закону), при настанні
певних подій (кожній людині від народження належить право на ім'я незалежно
від її вольової поведінки) або породжуватися актами компетентних органів
(набуття особою права на опіку внаслідок визнання її у встановленому законом
порядку недієздатною).
ЦК України поділяє особисті немайнові права фізичної особи за спрямованістю
або за цільовим призначенням на дві групи: ті, що забезпечують природне
існування фізичної особи (глава 21) і ті, що забезпечують її соціальне буття
(глава 22).
Можна також взяти за основу поділу порядок виникнення особистих немайнових
прав: на такі, що належать фізичним особам від народження, і такі, що їм
належать за законом. (ч.І ст. 270 ЦК України).
Так. різні види особистих немайнових прав можна зібрати у три правові
інститути:
1) права на немайнові блага, втілені у самій особистості;
2) право на особисту недоторканність, свободу; право на життя та охорону
Страницы: 1, 2, 3
|
